ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №820/3878/17

адміністративне провадження №К/9901/36839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

учасники справи:

представник позивача - Лукашина І.А.,

представник відповідача - не з'явився,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (суддя - Тітов О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року (судді: Подобайло З.Г.(головуючий), Григоров А.М., Тацій Л.В.) у справі №820/3878/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імтокс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Імтокс" (далі - позивач, ТОВ «Імтокс») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкової вимоги від 1 березня 2017 року №2268-17 та зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки позивача з земельного податку шляхом зменшення відповідачем нарахованої станом на 11 липня 2017 року пені на суму 85 317,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Імтокс" посилається на відсутність податкового боргу з земельного податку у розмірі 85 317, 00 грн, у зв'язку з чим, вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття спірної податкової вимоги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов. Скасовано податкову вимогу від 1 березня 2017 року №2268-17. Зобов'язано відповідача внести зміни до інтегрованої картки позивача з земельного податку шляхом зменшення нарахованої станом на 11 липня 2017 року пені на суму 85 317,00 грн. Стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору розмірі 3 600,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу пені за заниження сум податкових зобов'язань по деклараціям з земельного податку за 2015 -2016 рік за весь період такого заниження, оскільки на дату нарахування позивачу пені згідно з приписами статті 129 Податкового кодексу України не передбачено нарахування пені за весь період заниження податкового зобов'язання, у разі сплати грошового зобов'язання у межах граничного строку сплати.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Імтокс".

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зважаючи на те, що норми пунктів 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, не містять будь-яких посилань на порядок та період нарахування пені на суми виявленого заниження податкових зобов'язань платником податків, а отже, контролюючий орган застосував положення вказаної норми з врахуванням попередньої редакції, яка встановлювала нарахування пені за весь період заниження грошового зобов'язання.

Касаційний розгляд справи проведено у судовому засіданні, відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено камеральну перевірку податкової звітності з земельного податку за період 2015 -2016 рік, про що складено акт №80/20-31-12-04-10/22611939 від 10 січня 2017 року, яким встановлено заниження позивачем задекларованих у податкових деклараціях за період 2015 -2016 року податкових зобов'язань з земельного податку на загальну суму 194 891, 41 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року №0000561203, яким позивачу визначено до сплати суму грошового зобов'язання з земельного податку у розмірі 243 614, 26 грн, а саме: за податковими зобов'язаннями у розмірі 194 891, 41 грн та за штрафними санкціями у розмірі 48 722, 85 грн (граничний строк сплати грошового зобов'язання - 11 лютого 2017 року).

На підставі підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, контролюючим органом прийнято вимогу від 1 березня 2017 року №2268-17, відповідно до даних якої, контролюючим органом нарахована пеня за узгодженими грошовими зобов'язаннями з земельного податку (відповідно до податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року №0000561203) у розмірі 68 649,12 грн.

Підставою для винесення та направлення відповідачем спірної податкової вимоги позивачу слугував той факт, що згідно даних інформаційних систем ДФС України в інтегрованій картці з земельного податку у позивача обліковувався податковий борг за узгодженими грошовими зобов'язання у розмірі 68 649, 12 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

В силу підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

Підпунктом 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено поняття пені як суми коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

У відповідності до пункту 111.2 статті 111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Статтею 129 Податкового кодексу України (у редакції від 1 січня 2017 року) визначений порядок нарахування пені з визначенням періоду початку та закінчення її нарахування.

Відповідно до положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

За замістом підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 Податкового кодексу України, нарахування пені закінчується: у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.

Тлумачення змісту вказаних норм Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що в даному випадку нарахування пені за правилами підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України здійснюється у випадку пропуску граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України.

Згідно з підпункту 59.1 пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 9 лютого 2017 року позивачем було сплачено до бюджету суму грошового зобов'язання у розмірі 243 614, 26 грн за винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 30 лютого 2017 року №0000561203 у строк визначений пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, що свідчить про те, що позивачем було сплачено податкові зобов'язання, визначені йому контролюючим органом у вказаному податковому повідомленні - рішенні, у добровільному порядку та у строки, визначені податковим законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо протиправності нарахування позивачу пені та прийняття податкової вимоги від 18 серпня 2017 року №657-17.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи контролюючого органу щодо посилання на підпункт 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового Кодексу України у редакції, яка втратила чинність 1 січня 2017 року, тобто не діяла ані на момент прийняття податкового повідомлення-рішення, ані спірної вимоги, оскільки податковим законодавством, за наявних обставин, нарахування пені не передбачено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року у справі №820/3878/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду