ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. м.Львів Справа № 921/756/17-г/9

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Кордюк Г.Т.

Малех І.Б.

секретар судового засідання: Оштук Н.В.

за участю представників сторін:

прокурор: Гальчинський С.О. - посвідчення №036378 від 27.11.2015;

від позивача - МО України: Гудима В.О. - представник (довіреність №220/461/д від 20.12.2018); від позивача - КЕВ : не з»явились;

від відповідача: Корнілов О.О. - адвокат (ордер №226548 від 03.05.2018);

розглянув матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" за вих. №OUT-WR-18-05974 від 08.05.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1432/18 від 11.05.2018)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018 (суддя Гевко В.Л., м. Тернопіль, дата складення повного тексту - 24.04.2018)

у справі № 921/756/17-г/9

за позовом Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону, м. Тернопіль в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м. Київ в особі Квартирно-експлуатаційного відділу , м. Тернопіль

до відповідача Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна", м. Київ

про визнання недійсним договору №154 від 12 вересня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

14.12.2018 на розгляд господарського суду Тернопільської області Заступником Військового прокурора Тернопільського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернополя подано позов до ПАТ «ВФ Україна» про визнання недійсним укладеного КЕВ м. Тернополя та ПрАТ «ВФ Україна» договору №154 від 12 вересня 2011 року (а.с.9-15).

Даний позов мотивовано тим, що оспорюваний договір є удаваним, оскільки укладений для приховування договору оренди, який повинен бути укладений із дотриманням вимог п. 3 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», п.6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, в свою чергу, сторонами зазначений порядок укладення договору дотриманий не був.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018 у справі №921/756/17-г/9 задоволено позовні вимоги Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону, м. Тернопіль в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м. Київ в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль, м.Тернопіль (надалі - Позивач) до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна", м. Київ (надалі - Відповідач). Визнано недійсним укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Тернопіль (вул. Галицька, 1, м. Тернопіль, 46002, код ЄДРПОУ 08464162) та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька,15 м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 14333937) договір №154 від 12 вересня 2011 року.

Дане рішення суду мотивоване тим, що оскаржуваний договір №154 від 12.09.2011 суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» , а відтак підлягає визнанню недійсним.

21.05.2018 господарським судом Тернопільської області у справі №921/756/17-г/9 винесено додаткове рішення, згідно якого судовий збір покладено на позивача 2 - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Тернополя та відповідача - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» пропорційно в рівних частинах. Стягнуто з ПАТ «ВФ Україна» , вул. Лейпцизька, 15, м. Київ, 01601(код ЄДРПОУ 14333937) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, вул.. Галицька 1 м. Тернопіль , 46002 (код ЄДРПОУ 08464162) судовий збір у розмірі 50 відсотків від сплаченого у сумі 800,00 грн., згідно з платіжним дорученням від 13.12.2017 №1982.

Відповідач ПрАТ «ВФ Україна», не погодившись з винесеним рішенням, від 03.04.2018 подав апеляційну скаргу, за вих. №OUT-WR-18-05974 від 08.05.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1432/18 від 11.05.2018), в якій посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Скаржник вказує, що передавши за актом приймання-передачі майно в оренду, орендодавець при цьому сам позбавляється права володіти та користуватись об»єктом оренди. Право володіти та користуватись об»єктом оренди має виключно орендар. Однак, в даному випадку Позивач не передав майно (дах будівлі) в користування ПрАТ «ВФ Україна», а використовує його самостійно, відповідно до безпосереднього призначення. Вважає, що укладення між сторонами договору №154 від 12.09.2011 не пов»язано із вибуттям нерухомого майна з володіння Позивача та не перешкоджає йому використовувати даний об»єкт відповідно його функціонального призначення , що і має місце в даному випадку.

Крім цього, вказує, що договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах Міністерства оборони України №154 від 12.09.2011 був укладений у відповідності до Типового договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах МО України, що затверджений рішенням Міністерства оборони України №6891/з від 21.01.2008.

Скаржник також посилається на те, що Міністерству оборони України та КЕВ м. Тернополя було відомо про наявність укладеного Договору ще у 2011 році, про що свідчить сам договір, який підписаний останнім 12 вересня 2011 року. Таким чином, вважає, що більше як шість років Позивачам було відомо про наявність оскаржуваного договору та про порушення свого права. Відповідно до цього, вважає, що позов подано прокурором після спливу строку позовної давності, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Дані обставини, Скаржника, вважає безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та просить прийняти нове, яким в позові - відмовити.

Позивач - КЕВ м.Тернополя у відзиві б/н і б/д (вх..№ апеляційного суду 01-04/3210/18 від 24.05.2018) заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що сторонами укладено договір з порушенням діючого на момент його вчинення Порядку укладення договорів використання державного майна, оскільки фактичним предметом правовідносин було саме використання державного майна для розміщення обладнання мобільного зв"язку. Таким чином, вважає, що оскаржуваний договір №154 від 12.09.2011 суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України». Вказує, що укладаючи спірний договір, об»єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимог чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами, тобто всупереч діючому законодавству, посадовими особами КЕВ м.Тернополя перед укладенням договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду. Також в порушення п.6 Порядку надання дозволу військовими частинами ЗС України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою КМ України від 11.05.2000 №778, Відповідачем перед укладенням спірного договору, процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась. Щодо пропуску строку позовної давності вказує, що місцевим господарським судом вірно встановлено, що Відповідачем не доведено, що Міністерство оборони України знало чи могло дізнатися про наявні порушення під час укладення спірного договору раніше. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Військовий прокурор Тернопільського гарнізону у відзиві від 22.05.2018 №25/1/1458 вих.-18 (вх..№ апеляційного суду 01-04/3228/18 від 25.05.2018) заперечує доводи апеляційної скарги посилаючись на те, що відповідно до умов договору №154 від 12.09.2011 про надання послуг з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах МО України, Відповідач розміщує обладнання мобільного зв»язку на будівлі №1 військового містечка №22 в м. Тернополі по вул.. Тролейбусна 5, тобто використовує нерухоме майно МО України, яке перебуває на балансі КЕВ м.Тернопіль, що фактично вказує на правовідносини оренди (найму) майна. Крім цього, ПрАТ «ВФ Україна» не надано жодних документів, які б свідчили про надання дозволу МО України на укладення оспорюваного договору. Скаржник вказує в апеляційній скарзі на застосування наслідків спливу позовної давності, однак, прокурор зазначає, що сторонами договору були КЕВ м.Тернопіль та ПрАТ «ВФ Україна» і Міністерству оборони України стало відомо про порушення, допущені під час укладення спірного договору в день, коли про це його повідомив прокурор згідно повідомлення від 05.12.2017 №25/2/4254вих., - тобто 05.12.2017. Також, вказує, що Відповідачем не доведено, що Міністерство оборони України знало чи могло дізнатися про наявні порушення під час укладення спірного договору раніше. Відтак, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2018 склад колегії по розгляду справи №921/756/17-г/9 визначено: Давид Л.Л. (головуючий суддя), Кордюк Г.Т., Малех І.Б. (а.с.187)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі №921/756/17-г/9 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" за вих. №OUT-WR-18-05974 від 08.05.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1432/18 від 11.05.2018) на рішення господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018. Зобов»язано Позивачів до 23.05.2018 подати суду обґрунтовані відзиви на апеляційну скаргу. Витребувано в господарського суду Тернопільської області матеріали справи №921/756/17-г/9 (а.с.188-189).

24.05.2018 в канцелярію суду супровідним листом від 21.05.2018 №921/756/17-г/350/2018 поступили матеріали справи №921/756/17-г/9 (а.с.186)

Ухвалою суду від 29.05.2018 призначено розгляд справи №921/756/17-г/9 в складі колегії: Давид Л.Л. (головуючий суддя), судді - Кордюк Г.Т. та Малех І.Б. на 19.06.2018 на 12 год. 00 хв. у приміщенні Львівського апеляційного господарського суду за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 81, в залі судових засідань №6 (а.с.253-254).

В судове засідання 19.06.2018 з»явились прокурор, представники Міністерства оборони України та ПАТ «ВФ Україна», які підтримали свої доводи і заперечення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та відзивах на неї.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Тернополя участі уповноваженого представника в судове засідання 19.06.2018 не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 29.05.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, яке наявне в матеріалах справи.

Станом на 19.06.2018 додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи не поступало.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивами на неї, оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення прокурора, та представника Міністерства оборони України та представника ПАТ «ВФ Україна», судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018 у справі №921/756/17-г/9 нормам чинного матеріального та процесуального законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з такого.

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення Заступником військового прокурора Тернопільської області даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, викликано винятково захистом порушених інтересів держави та здійснюється згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", однією із функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року за № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв'язку з вищевикладеним, заступник Військового прокурора Тернопільського гарнізону, згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року №3/-рп/99, звертається з позовом до господарського суду Тернопільської області в інтересах держави - Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах. Враховуючи те, що термін "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави. Відтак, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що заступник Військового прокурора Тернопільського гарнізону правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Позивачів - МО України та КЕВ М.Тернопіль.

12 вересня 2011 року між КЕВ м.Тернопіль та Приватним акціонерним товариством "МТС України (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна") укладено договір №154 про надання послуг з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об"єктах Міністерства оборони України (а.с.23-35), згідно з п.1.1. якого Виконавець зобовязується надати послуги з розміщення та зберігання на об»єкті будівлі №1 військового містечка №22, яке закріплено за Виконавцем та розташовано за адресою: м.Тернопіль, вул.Тролейбусна, обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв»язку (далі - Майно) вартістю за актом оцінки на 01.01.2011 року 246038,06 грн. (додаток №4), відповідно до затвердженої схеми розміщення Майна (додаток №3), а Замовник зобовязується оплатити цю послугу.

Перелік майна, яке передається для розміщення та зберігання міститься в додатку №2 до договору (а.с.30).

Згідно з додатком №6 до Договору №154 від 12.09.2011, розрахунок плати за перший місяць надання послуг з розміщення та зберігання обладнання базової станції - ретранслятору рухомого (мобільного) зв»язку на б»єкті адміністративної будівлі Тернопільського ОВК Міністерства оборони України , закріпленого за КЕВ м.Тернопіль складає 3709,73 грн.(а.с.34).

Пунктом 6.2. Договору № 154 від 12.01.2011 встановлений строк дії договору з 12 вересня 2011 року по 12 серпня 2014 року та в подальшому продовжувався на підставі додаткових угод до нього.

Додатковою угодою №1 від 4 серпня 2014 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2015 року (а.с.39-40).

Додатковою угодою №2 від 4 серпня 2015 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2016 року (а.с.41-43).

Додатковою угодою №3 від 19 липня 2016 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2017 року (а.с.43-44).

Додатковою угодою №4 від 14 липня 2017 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2018 року (а.с.45-46).

Враховуючи те, що з дати укладення договору, останній не припиняв свою дію, умови договору не змінювались, такий договір є чинним до 12 серпня 2018 року.

12 вересня 2011 року Позивачем та Відповідачем підписано акт приймання-передачі майна Замовника (обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) звязку) (а.с.29).

Відповідно до п.2.5. договору Майно вважається повернутим Замовнику з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення).

З огляду на зазначене, до моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Майна, обладнання ПрАТ "ВФ Україна" перебуває у володінні КЕВ м.Тернополя

Заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що спірний договір за своєю природою є договором оренди, а сторонами при його укладенні не було дотримано вимог спеціального законодавства , що регулює порядок передачі в оренду військового майна. У зв»язку з вищезазначеним, Прокурор просить визнати недійсним договір № 154 від 12 вересня 2011 року, що й зроблено рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018 по даній справі (а.с166-175).

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку судова колегія Львівського апеляційного господарського суду керувалась таким.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст.760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

З аналізу статей 901 та 759 Цивільного кодексу України випливає, що основною відмінністю договору найму (оренди) від договору надання послуг є те, що за договором найму (оренди) наймачу (орендарю) передається у тимчасове користування певна річ (майно), яка зберігає свої властивості та первісний вигляд при неодноразовому використанні, а за договором про надання послуг замовнику надаються певні послуги, які споживаються у процесі вчинення певної дії.

Відповідно до умов спірного Договору, Відповідач розміщує обладнання мобільного зв'язку, телекомунікаційної мережі ПрАТ "МТС Україна" (обладнання стільникового зв'язку - 1 шт.) в погодженому Сторонами місці (труба котельні), що фактично вказує на правовідносини оренди (найму) майна.

Згідно із ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, то відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду здійснюється з урахуванням вимог, встановлених порядком надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.05.2000 року № 778.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що дах об»єкта будівлі №1 військового містечка №22 м.Тернопіль, вул.. Тролейбусна, 5, на якому розміщене обладнання Відповідача знаходиться на праві оперативного управління у КЕВ м.Тернопіль, що є складовою частиною Збройних Сил України та підпорядкований Міністерству оборони України і є бюджетною установою.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем державного нерухомого майна є Фонд державного майна України державного майна України, його регіональні відділення та представництва, які, в свою чергу, на підставі ст. 9 даного Закону, за наявності підстав та відсутності обмежень, мають право укласти договір оренди державного майна.

Розрахунок орендної плати за користування державним майном визначається Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, відповідно до якої такий розрахунок здійснюється на підставі експертної оцінки майна, що орендується.

Відповідно до вимог ст. ст. 2, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове, платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльністю виключно на конкурсних засадах.

Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З аналізу норм законодавства, яке діяло на час укладення оспорюваного правочину, використання спірного майна здійснювалось лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, відповідно до якого, право на розміщення обладнання мобільного зв'язку телекомунікаційної мережі могло здійснюватися безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який у даному випадку є Міністерство оборони України.

Враховуючи вищенаведене, сторонами, укладаючи спірний договір, об'єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, не було дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами. Отже, всупереч діючому законодавству посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернополя, перед укладанням договору оренди, не проведено конкурс про передачу військового нерухомого майна в оренду.

Відповідачем, перед укладанням договору оренди військового нерухомого майна, процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась, чим порушено п. 6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 року № 778.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскаржуваний договір № 154 від 12.09.2011 суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", відтак вірно визнаний судом недійсним.

Судова колегія також погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те, що договір №154 надання послуг від 12.09.2011 є удаваним, а тому в силу вимог ст. 235 Цивільного кодексу України, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді не вчинили.

Відповідач як в суді першої так і апеляційної інстанцій не заперечує факт укладення спірного договору, використання майна, яке є об»єктом вищевказаного договору, а також здійснення оплати за використання цього майна. Місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про те, що посилання Відповідача на укладення сторонами договору надання послуг у відповідності до ст. ст. 901, 628,906 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи.

Відтак, враховуючи приписи параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України та аналіз умов укладеного спірного договору, місцевим господарським судом вірно встановлено, що у даному випадку має місце укладення строкового, платного договору про передачу в користування майна, яке перебуває у державній власності.

Судова колегія вважає, що сторони, укладаючи спірний договір, повинні були дотримуватись вимог спеціального законодавства, що регулює процедуру погодження та порядок укладення такого договору. При цьому, факт перебування у державній власності майна, яке є об'єктом спірного договору, а саме: даху будівлі №1 військового містечка №22, яке перебуває на балансі в КЕВ м.Тернопіль розміщене за адресою: вул.Тролейбусна,5, м.Тернопіль, не заперечується сторонами та підтверджується витягом про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 22.01.2018 (а.с.86-88).

Таким чином, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що оспорюваний договір по своїй суті не може бути договором надання послуг, так як містить всі ознаки договору оренди.

Не знайшли свого підтвердження і доводи Апелянта про те, що спірний договір укладено відповідно до Типового договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об"єктах МО України, затвердженого рішенням МО України №6891/з від 21.01.2008.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 ГПК України).

Дослідженні в судовому засіданні матеріали справи №921/756/17-г/9 не містять документа, на який покликається Апелянт в апеляційній скарзі, а тому його доводи в цій частині судова колегія вважає необрунтованими.

В суді першої інстанції Відповідач у відзиві від 05.01.2018 року №WR-18-220 (вх.№3666 від 12.01.2018 року) (а.с.54-56) просив суд застосування наслідки спливу позовної давності.

В апеляційній скарзі Апелянт вказує, що Міністерству оборони України та КЕВ м. Тернополя стало відомо про наявність укладеного Договору ще у 2011 році, про що свідчить сам договір, який підписаний останнім 12 вересня 2011 року. Таким чином вважає, що Позивачу було відомо про наявність оскаржуваного договору та про порушення свого права з 2011 року. Відповідно до цього, вважає, що позов подано прокурором після спливу строку позовної давності, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин першої та п'ятої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як вбачається зі спірного договору №154 від 12.09.2011 сторонами такого були КЕВ м.Тернопіль та ПрАТ «ВФ Україна» , отже про існування оспорюваного договору було відомо лише КЕВ м. Тернополя як стороні договору, що уклала його та яка постійно пролонговувала його, укладаючи додаткові угоди.

Однак, як вбачається з обставин справи, Міністерством оборони України у даній справі надано пояснення, що йому стало відомо про порушення, допущені під час укладення спірного договору в день, коли про це його повідомив прокурор згідно повідомлення від 05.12.2017р. № 25/2/4254 вих., тобто 5 грудня 2017 року. А прокурор звернувся у суд з позовом 14 грудня 2017 року.

Однак, при цьому, як вірно вказує місцевий господарський суд, Відповідачем не доведено, що Міністерство оборони України знало чи могло дізнатися про наявні порушення під час укладення спірного договору раніше. А посилання Відповідача на рішення Міністерства оборони України від 21.01.2008 (а.с.58) не може підтверджувати цього, так як, не можливо ідентифікувати, що у ньому йдеться саме про договори оренди майна КЕВ м.Тернополя.

Крім цього, даний документ є копією, ніким не завірений, містить не повний текст, а уривки слів, а тому не може бути сприйнятий судом як належний і допустимий доказ у справі в розумінні ст ст. 76, 77, 78 ГПК України.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 129, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" за вих. №OUT-WR-18-05974 від 08.05.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/1432/18 від 11.05.2018) на рішення господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018 у справі №921/756/17-г/9 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 03.04.2018 у справі №921/756/17-г/9 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на рахунок Апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 20.06.2018.

Головуючий суддя Л.Л. Давид

Суддя Г.Т.Кордюк

Суддя І.Б.Малех