ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

19 червня 2018 року

Справа № 804/3609/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Жукової Є.О.

розглянувши у порядку письмового провадження у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рада суддів України про визнання бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області протиправною; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити з 13 квітня 2018 р. нарахування та виплату суддівської винагороди у вигляді посадового окладу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2018 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рада суддів України про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити з 13 квітня 2018 р. нарахування та виплату суддівської винагороди у вигляді посадового окладу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 р. у справі № 804/3609/18 провадження було відкрито та справа призначена до розгляду за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

ОСОБА_1, Указом Президента України №193/2012 призначений на посаду судді Центрального-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області строком на 5 років.

Указом Президента України №564/2015 від 26 вересня 2015 р. ОСОБА_1 було переведено до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

З 07.11.2017 р. до 13.04.2018 р. ОСОБА_2, як суддя місцевого суду проходив процедуру кваліфікаційного оцінювання у ВККС України, за наслідками якої було ухвалено рішення від 13.04.2018 р. про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відповідно до п.22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

На підставі зазначеного вище, та з урахуванням відповідних положень норм ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», позивач вважає бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області протиправною.

07.06.2018 р., через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, повноважним представником відповідача було надано відзив на позовну заяву від 07.06.2018 р. за вх.№27596/18, в якому зазначено наступне.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області заперечує проти пред'явлених позовних вимог, та, з посиланням на ст.19 Конституції України, ч.ч. 1 - 4 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», п.24 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» зазначає, що, підставою для нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,2 - є результати кваліфікаційного оцінювання, та здійснення правосуддя у судді.

В поданому відзиві від 07.06.2018 р. за вх.№27596/18, повноважний представник відповідача зазначає, що станом на 6 червня 2018 р., ОСОБА_1 знаходиться в статусі судді без повноважень.

Відтак, наявність лише Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відповідність займаної посади, не дає відповідачу права на нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської нагороди у розмірах визначених ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,2.

З урахуванням зазначеного вище, повноважний представник відповідача зазначає, що у відповідача відсутнє право на отримання суддівської винагороди із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2, оскільки ОСОБА_1 не має повноважень судді та не здійснює наразі правосуддя.

Відтак, повноважний представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області вважає, що останнім не було вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача, а відтак просить суд відмовити у задоволенні пред'явлених позовних вимог в повному обсязі.

Суд зазначає, що від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Ради суддів України будь-яких заяв, клопотань чи пояснень на адресу суду не надходило.

Відтак, позиція останньої, стосовно заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області протиправною; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити з 13 квітня 2018 р. нарахування та виплату суддівської винагороди у вигляді посадового окладу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2 суду не відома.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, дана адміністративна справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено наступне.

Указом Президента України від 12.03.2012 р. №193/2012, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Баранівського районного суду Житомирської області.

Указом Президента України від 26.09.2015 р. №564/2015, у межаж п'ятирічного строку, було переведено ОСОБА_1 з Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області на роботу на посаду судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Наказом голови Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області - І.Р. Бикановим від 12.10.2015 р. за №75-К, на підставі Указу Президента України від 26.09.2015 р. №564/2015 «Про переведення суддів» зараховано суддю ОСОБА_1 до штату Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, у зв'язку з призначенням його суддею цього ж суду з 13 жовтня 2015 р.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.04.2018 р. №341/ко-18 вирішено: 1. визнати, що суддя Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних суддів на відповідність займаній посаді набрав 729,4 бали; 2. визнати суддю Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді.

В матеріалах справи, містяться відомості, що відповідно до штатного розпису на 2018 р. Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області (з 13 квітня 2018 року) (на підставі рішення ВККСУ №341/о-18 від 13.04.2018 р.) суддівський посадовий оклад визначено у розмірі 35 240 грн.

Як вбачається з таблиці чисельності населення (за оцінкою) на 1 березня 2018 року та середня чисельність у січні-лютому 2018 року, роздрукованої з сайту Головного управління статистики у Дніпропетровській області, та, яка міститься в матеріалах справи, судом встановлено, що у м.Кривому Розі, а саме: наявне населення станом на 1 березня 2018 року - 631 493 тис. осіб; постійне населення станом на 1 березня 2018 року - 630 012 тис. осіб.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII, тощо.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ст.130 Конституції України, гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до норм ст. 83 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.1 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 ч.3 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.4 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до п.22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до п.п.2 п.24 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2018 року: а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ст. 3 ЗУ "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.40 Бюджетного кодексу України, законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Відповідно до ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет на 2018 рік», установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3 723 гривні.

Відповідно до ч.1 ст.8 ЗУ «Про оплату праці», держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII.

Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

Відтак, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого ст.8 ЗУ «Про оплату праці», державою прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1 600 гривень, а не 3 723 гривень.

Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не вносились зміни до п.п.2 п.24 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яким визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2018 року: а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України протиправності дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в частині нездійснення нарахування та виплати судді Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 13 квітня 2018 р. у вигляді посадового окладу в розмірі 20 прожиткових мінімумів, а саме: в сумі 1 600 грн., із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2.

Доводи відповідача, що позивач - ОСОБА_1, наразі не здійснює правосуддя та як наслідок, що у останнього відсутнє право на отримання суддівської винагороди, лише на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.04.2018 р. №341/ко-18 спростовуються ч.2 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», якою визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом, та п.22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яким визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Суд зазначає, що будь-яких доказів, що позивача - ОСОБА_1 було відраховано зі штату судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області відповідачем надано не було.

Відтак, посилання повноважного представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву від 07.06.2018 р. вх.№27596/18, як на відсутність повноважень у судді - ОСОБА_1 наразі здійснювати правосуддя, мають суто формальний підхід, оскільки останнє не залежить від волі позивача.

При цьому, щодо зазначення в позовній вимозі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи.

Так, ч.1 ст.245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до ч.2 ст.245 КАС України визначено, що що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Так, п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав в межах правового поля, та з урахуванням норм чинного законодавства України для задоволення нарахування та виплати суддівської винагороди в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, у спосіб захисту права, обраний позивачем.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 14.04.2018 р. у справі №805/2371/17-а (адміністративне провадження №К/9901/17286/18), в якій зазначається, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № (далі - Закон №1774) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Отже, законодавець закріпив два розміри мінімальної заробітної плати (1 600 і 3 200 грн.), однак, заборонивши використовувати для розрахунку посадового окладу 3 200 грн., передбачив обов'язок розраховувати розмір цього окладу (суддівської винагороди), виходячи із 1 600 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, звільнення позивача - ОСОБА_1, у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору, та, як наслідок відсутності доказів щодо сплати судового збору, суд приходить до висновку про відсутність підставі для розподілу судових витрат у даній справі.

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рада суддів України про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити з 13 квітня 2018 р. нарахування та виплату суддівської винагороди у вигляді посадового окладу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2 - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області протиправною та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити судді Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 13 квітня 2018 р. у вигляді посадового окладу в розмірі 20 прожиткових мінімумів, а саме: в сумі 1 600 грн., із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,2.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

Є.О. Жукова