Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 219/1044/17

провадження № 61-12280св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ЧернякЮ.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмуті Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Дундар І. О., Космачевської Т. В., від 16 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмуті Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків.

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що 06 січня 2000 року під час виконання ним трудового обов'язку на Артемівській паливній базі Артемівського ДП «Промінь» ВАТ «Облпаливо» з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого він отримав трудове каліцтво, а саме: ампутацію нігтьових фаланг 4-5 пальців лівої кісті. Висновком МСЕК у 2001 році йому вперше і безстроково встановлено 10 % стійкої втрати працездатності. У зв'язку з трудовим каліцтвом, яке він зазнав під час роботи на підприємстві, у нього погіршився стан здоров'я, що призвело до порушення його особистих немайнових прав, порушена нормальна життєдіяльність, оскільки він втратив 10 % своєї працездатності.

Із урахуванням зазначеного, враховуючи обсяг заподіяних моральних страждань (фізичних, душевних, психічних), їх характер та тривалість, глибину заподіяної моральної шкоди, позивач просив стягнути із відповідача на свою користь моральну шкоду у сумі 8 000 грн.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Дубовика Р. Є., від 05 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмуті Донецької області на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, - 4 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ушкодження здоров'я позивача, пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків, заподіює йому фізичні і моральні страждання, обмежує його можливість вести звичний для нього спосіб життя, що, зокрема, визначено висновком МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності. Керуючись положеннями статей 23, 1167 ЦК України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції на час встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, тобто станом на квітень 2001 року), суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення моральної шкоди з відділення Фонду соціального страхування.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав законної сили з 01 січня 2015 року. Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань 13 лютого 2017 року, тобто після набрання чинності вказаним Законом, тому права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування позивач не має. Інші юридичні особи до участі у справі в якості відповідачів не залучались.

29 травня 2017 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2017 року і залишити в силі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що спори даної категорії повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, яке виникло у позивача 21 квітня 2001 року, а тому обов'язок відшкодування моральної шкоди покладається на відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

16 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмуті Донецької області подано заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що оскаржене позивачем рішення апеляційного суду є обґрунтованим та таким, що прийняте відповідно до норм діючого законодавства із урахуванням положень частини 8 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції від 01 січня 2015 року).

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 25 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Бахмуті Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, призначено до судового розгляду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 02 листопада 1983 року по 12 грудня 2001 року перебував у трудових правовідносинах з Артемівським ДП «Промінь» ВАТ «Облпаливо» (а. с. 8-9).

Згідно акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1, складеного 11 січня 2000 року Донецьким ВАТ «Облпаливо», 06 січня 2000 року о 08 год. 50 хв. з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, при підкачуванні внутрішнього заднього колеса стисненим повітрям до 6 атм. вантажного автомобіля ЗІЛ сталася ампутація нігтьових фаланг 4-5 пальців лівої кісті (а. с. 12).

Згідно висновку МСЕК від 24 квітня 2001 року ОСОБА_2 вперше встановлено 10 % стійкої втрати професійної працездатності безстроково (а. с. 11).

Із даним позовом позивач звернувся до суду 13 лютого 2017 року.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що:

відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1);

у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21);

за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28);

моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року внесені зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» було викладено у новій редакції Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, в тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону України № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право вимагати відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та його органи з 01 січня 2015 року страхових виплат за моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я на виробництві, не проводить.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року № 61-9381зпв18.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з позовом до відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, ОСОБА_2, вільно реалізуючи свої права, звернувся 13 лютого 2017 року, коли на дані правовідносини поширювалась дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній з 01 січня 2015 року. Оскільки на час звернення з відповідними вимогами вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди, незалежно від часу настання страхового випадку, на роботодавця і не передбачав можливості виплати Фондом відшкодування потерпілим від нещасних випадків на виробництві моральної шкоди, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, варто зазначити, що ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав з вимогами до роботодавця, виходячи із положень статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки суд правильно застосував до даних правовідносин норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачем.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк