ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2018р. Справа №914/2092/15

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В., судді Мазовіти А.Б., судді Фартушка Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника військового прокурора Львівського гарнізону, в інтересах держави в інтересах держави в особі

позивача 1: Міністерства оборони України, м. Київ;

позивача 2: Державного підприємства Міністерства оборони України Монтажник-Львів, м.Львів;

позивача 3: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

до відповідача 1: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача 2: Львівської міської ради, м. Львів

про визнання права власності на нежитлові приміщення.

Представники сторін:

від прокуратури: Бучко Р. - прокурор

від позивача 1: Матлай Й.І.- представник (довіреність № 220/437/д від 22.12.16р.,),

від позивача 2: не з`явився

від позивача 3: не з`явився

від відповідача 1: Чернобай С.С.- представник (довіреність № 2302-вих-96 від 11.01.17р);

від відповідача 2: не з`явився.

Представникам сторін роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

Позов заявлено Заступником військового прокурора Львівського гарнізону, в інтересах держави в особі позивача 1: Міністерства оборони України, м. Київ; позивача 2: Державного підприємства Міністерства оборони України Монтажник-Львів, м. Львів; позивача 3: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів до відповідача 1: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, до відповідача 2: Львівської міської ради, м. Львів про визнання права власності на нежитлові приміщення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Заступником військового прокурора Львівського гарнізону подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 року.

Постановою Львівського апеляційного Господарського суду від 29.06.2016 року апеляційну задоволено, а рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 року у справі № 914/2092/15 скасовано.

Відповідачем 1 подано касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного Господарського суду від 29.06.2016 року.

Постановою Вищого Господарського суду України від 19.12.2016 року у справі № 914/2092/15 постанову Львівського апеляційного Господарського суду від 29.06.2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Внаслідок автоматизованого розподілу справу № 914/2092/15 при новому розгляді, розподілено судді Горецькій З.В.

Ухвалою суду від 05.01.17р. справу прийнято до нового розгляду та призначено до нового розгляду на 24.01.17р. В судових засіданнях 24.01.17р. розгляд справи відкладався на 08.02.17р. , 08.02.17р. на 20.02.17р., 20.02.17р. на 01.03.17р., 01.03.17р. на 13.03.17р., 15.03.17р. на 05.04.17р., 05.04.17р. на 25.04.17р., 24.05.17р. на 17.05.17р. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Ухвалою від 13.03.2017 року призначено колегіальний розгляд справи № 914/2092/15 у складі трьох суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 14.03.2017 року, склад колегії суддів у справі № 914/2092/15: Горецька З.В. головуючий суддя, суддя - Бортник О.Ю., суддя - Фартушок Т.Б.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.05.2017 року (головуючий суддя Горецька З.В., судді Бортник О.Ю. та Фартушок Т.Б.) зупинено провадження у справі №914/2092/15 та призначено судову комплексну товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Яка вартість спірного майна, а саме нежитлових приміщень загальною площею 762,4 кв.м. (адміністативний корпус площею 514,5 кв.м.(позначені в технічному паспорті літерою А-2), складських приміщень площею 180,1 кв.м.(позначені в технічному паспорті літерою В-1) та 67,8 кв.м. (позначені в технічному паспорті літерою Б-1), що розташовані по вул.Т.Шевченка, 11 у м.Львові, на момент проведення експертизи?

Згідно висновку експерта №4973/4974/4975 від 16.01.2018 року ринкова вартість спірного майна на момент проведення експертизи становить 3 713 440,00 грн.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Бортник О.Ю. та беручи до уваги службову записку судді Горецької З.В. про необхідність поновлення провадження у справі, в.о. керівника апарату 28.08.2017 року розпорядився відповідно до пункту 2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Рішення зборів суддів господарського суду Львівської області від 19.06.2017 року призначити повторний автоматичний розподіл члена колегії суддів у справі №914/2092/15.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу новий склад колегії головуючий суддя Горецька З.В., судді Мазовіта А.Б. та Фартушок Т.Б.

15.12.2017 набрали чинності зміни до ГПК України, в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року № 2147-VIII.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень ГПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, розгляд даної справи проводився за правилами нової редакції Господарського процесуального кодексу України та тому 09.02.2018 року поновлено провадження у справі в підготовчому провадженні.

Прокуратура, позивач 1 явку повноважних представників в судове засідання забезпечили, позовні вимоги підтримують відповідно до заяви за вих. № 06-1630/2 вих.17 від 24.04.17р. (вх. № 15079/17 від 25.04.17р). та просять позов задоволити.

Позивач 2 та позивач 3 явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомленні про час, дату і місце проведення судового засідання, свої позиції висловили у попередніх судових засіданнях, позовні вимоги підтримали.

20.02.17р. за вх. № 736/17 в канцелярію Господарського суду Львівської області прокуратурою подано клопотання про продовження строків вирішення спору, у зв"язку із складністю справи.

01.03.17р. за вх. № 8352 прокурором подано в канцелярію Господарського суду додаткові пояснення від 28.02.17р.

25.04.17р. за вх. № 15079/17 прокурором подано в канцелярію Господарського суду заяву (вих. № 06-1630/2 вих.17 від 24.04.17р), відповідно до якої просить визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежитлові приміщення загальною площею 762,4 кв.м. (будівля адміністративного корпусу площею 514,5 кв.м. позначена в технічному паспорті літерою "А-2", будівля складського приміщення площею 180,1 кв.м. позначена в технічному паспорті літерою "В-1", будівля складського приміщення площею 67,8 кв.м. позначена в технічному паспорті літерою "Б-1"), що розташовані по вул. Т.Шевченка,11 у місті Львові.

20.02.17р. за вх. № 6728/17 (вих. № 51 від 17.02.17р.) в канцелярію Господарського суду Львівської області від позивача 1 поступили додаткові пояснення з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

В судовому засіданні 24.01.17р. позивачем 3 подано в судовому засіданні супровідний лист (вих. № 239 від 24.01.17р.) з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

На електронну адресу суду від позивача 1 (вих. № 59 від 27.02.17р.) поступили додаткові пояснення.

18.01.17р. за вх. № 1917/17 (вих. № 5 від 17.01.17р) в канцелярію Господарського суду Львівської області від позивача 2 поступили письмові пояснення з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

01.03.17р. за вх. № 8353/17 позивачем 2 подано в канцелярію Господарського суду додаткові пояснення (вих. № 29 від 21.02.17р.).

03.04.17р. за вх. № 12553/17 позивачем 2 подано в канцелярію Господарського суду додаткові пояснення (вих. № 40 від 31.03.17р.).

13.03.17р. за вх. № 9860/17 позивачем 3 подано в канцелярію Господарського суду додаткові пояснення (вих. № 1004 від 13.03.17р.).

Відповідач 1 явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги прокуратури та позивачів 1,2,3 заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 явку повноваженого представника в судрве засідання не забезпечив.

07.02.2017 року за вх. № 521 (вих. № 2302-вих-437 від 25.01.17р.) в канцелярію Господарського суду від відповідача 1 поступила заява про забезпечення позову.

01.03.2017 року за вх. № 8368/17 в канцелярію Господарського суду відповідачем 1 подано відзив з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

13.03.17 року за вх. № 9818/17 в канцелярію Господарського суду відповідачем 1 подано клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

25.04.2017 року за вх. № 1862/17 в канцелярію Господарського суду відповідачем 1 подано клопотання про продовження строків вирішення спору.

10.05.17р. за вх. № 16634/17 в канцелярію Господарського суду відповідачем 1 подано супровідний лист з додатками для долучення до матеріалів справи документів.

06.02.17р. за вх. № 4657/17 (вих. № 337 від 03.02.17р.) матеріали інвентаризаційної справи надійшли на адресу суду.

В судовому засіданні 01.03.17р. розглянуто клопотання відповідача 1 про забезпечення позову від 07.02.17р. за вх. № 521/17 (вих. № 2302-вих-437від 25.01.17р.) та задоволено.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, колегія суддів дійшла до висновку про оголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи прокурора та позивачів.

Прокурор стверджує, що з 11.05.1964р. (взяття на облік спірного майна Львівського КЕЧ району), спірні будівлі вибули з відання місцевих органів державного управління та поступили у відання органу управління союзного підпорядкування: МО СРСР як органу управління Збройними силами СРСР, і з цього часу виникли спірні правовідносини.

Згідно копії акту проведення планової інвентаризації нерухомого військового майна відповідно до наказу начальника ГКЕУ ЗС України від 05.03.2015р. №33 по в/м №356 м.Львів, вул.Шевченка,11 комісією, утвореною відповідно до наказу начальника КЕВ м.Львова від 01.04.2015р., проведено перевірку наявності будівель та споруд військового містечка №356, площею земельної ділянки 0,48 га відведеної рішенням Львівського міськвиконкому №11 від 16.03.1970р.

ЦК УРСР від 18.07.63р., який набрав чинність з 01.01.64р, (ст.90) передбачає, що державі належать основні засади виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Згідно ст.87-1 ЦК УРСР 1963р. майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно Конституції 1937р. поняття комунальної власності не було. Вперше діючим законодавством розмежування між державним та комунальним майном було передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю. Жодного рішення щодо передачі спірних будівель по вул.Шевченка, 11 в м.Львові з державної власності у власність громади м.Львова Кабінетом Міністрів України не приймалось відповідно до положень Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності від 3 березня 1998р. №147/98-ВР.

Позивач-3, КЕВ м.Львова, підтримує вимоги, викладені в позовній заяві, в повному обсязі. До таких пояснень додана інвентаризаційна відомість КЕВ м.Львова, в якій вказано, що в склад військового містечка 356 за адресою м.Львів, вул.Шевченка, 11 входить 3 будівлі: управління, склад і майстерня.

Аргументи відповідача 1

Предметом позову є визнання права власності на нежитлові приміщення по вул. Шевченка, 11 у м. Львові, збудовані до 1991 року. Позивачі вважають, що із ліквідацією СРСР та введенням у законодавство України поняття «комунальна власність» ці приміщення не перейшли у комунальну власність м. Львова, а залишились у державній (загальнодержавній) власності.

Законодавство УРСР, яке діяло до 1991 року, не містило поняття «комунальна власність», а лише державна власність. Тобто все майно, окрім особистого майна громадян, перебувало у державній власності УРСР.

Проте в 1991 році відбулось розмежування державного майна колишньої УРСР між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю - на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311. В цій постанові наводяться відповідні категорії і переліки майна. Комунальна власність стала однією з матеріальних основ місцевого самоврядування. Тобто моментом утворення комунальної власності (в тому числі і міста Львова) є 05.11.1991 року.

А тому, на думку відповідача 1, ключове значення для правильного вирішення справи має встановлення такої обставини: чи увійшло спірне приміщення станом на 05.11.1991 року до складу майна, з якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 311, була утворена комунальна власність міста Львова.

З метою правильного встановлення цієї обставини слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», до Переліку державного майна Україн/ передаєтьсядо власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності областей) віднесено житловий та нежитловий фонд народних депутатів.

Спірне приміщення на момент прийняття цієї постанови КМУ входило до нежитлового фонду Львівської міської ради народних депутатів.

Так, 5 серпня 1960 року рішенням виконкому Львівської міськради депутатів трудящих передано на баланс заводу будівлі Облвоєнкомату по вул.Шевченка №78 для розміщення збірного цеху заводу та зобов`язано директора заводу «Фізприбор» будинок N85 по вул.Шевченка передати на баланс Облвійськомату, а приміщення по вул. Шевченка 11 (предмет спору) передати командуванню польової пошти ПрикВО.

Згідно зі змістом довідки територіального розташування заводу «Фізприлад», виданої директором Львівського заводу «Фізприлад», цех №1, розташований по вул.Шевченка, 80, цех №2 розташований по вул.Шевченка, 85 та цех №3 розташований по вул.Шевченка №11 площею забудови 816 м.кв. У даній довідці зазначається, що і територія і будівлі цехів №1 і №2 знаходяться балансі заводу, цех №3 орендується в ЖЕК. Тобто цех №3, який розташований з адресою м. Львів, вул. Шевченка,11, не був закріплений за заводом «Фізприлад», не знаходився на його балансі, а належав на праві користування, що виникло на підставі правовідносин договору оренди із ЖЕК №26 Залізничного району міста Львова. Передача цього цеху з користування заводу «Фізприлад» в користування польової пошти (здійснене виконкомом міської ради) жодним чином не змінила статусу цього майна, не вивело його з категорії «нежитловий фонд ради народних депутатів».

Те, що згідно з внутрішніми документами Львівської КЕЧ зазначені нежитлові приміщення були взяті на її облік та у 1966р. був проведений капітальний ремонт будівель на суму 35 тис. рублів (про що зазначають позивачі) жодним чином не змінюють власника майна поза волею останнього.

На підставі реєстру №2896, затвердженого рішенням виконкомом Залізничної районної ради народних депутатів за №109 від 10.03.1987р. видані реєстраційне посвідчення на житловий будинок (споруду) №2896, що вцілому (тобто з усіма нежитловими приміщеннями) належить місцевим радам у м. Львоз по вул. Шевченка,11, яке зареєстроване на праві державної власності зз виконкомом Залізничної районної ради народних депутатів і знаходиться з оперативному управлінні ЖЕО Залізничного району м. Львова за реєстром №3 по місту Львову .

Таким чином, у 1991 році спірні приміщення як нежитловий фонд Залізничної районної ради народних депутатів міста Львова абсолютно законно увійшли до складу новоутвореної комунальної власності м. Львова. Приміщень продовжили здаватися в оренду структурам Міністерства Оборони Україна виконавчими органами Львівської міської ради.

Так, 01.01.1992р. був укладений Договір оренди № 020 ПК (далі - Договір) між Домоуправлінням №300 Залізничного району, діючого на підставі рішення №231 від 11.05.1982р. та військовою частиною №75004 (орендар) площею 508кв.м. за адресою м.Львів, вул. Шевченка, 11. А 28.01.1998р. взамін попереднього був укладений договір №3417 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та військовою частиною А-2868 (орендар). Остання проплата за договором оренди № 3417 була проведені орендарем 01.12.2008 р.

Із вищенаведеного також вбачається, та є додатковим підтвердження того, що військова частина А - 2868, правонаступником якої є ДП Міністерство оборони «Монтажник Львів», укладаючи договори оренди, оплачуючи орендну плату, замовляючи експерту оцінку вартості майна з метою визначення розміру орендних платежів знала та визнавала, що вона є лише користувачем, а не власником спірного майна.

З урахуванням вищенаведеного, некоректними є посилання позивачів на положення Законів України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року, «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.1998 року, оскільки ці закони прийняті після виникнення права комунальної власності на спірне майно.

Аргумент позивачів про те, що оскільки акт приймання-передачі спірного майна з державної в комунальну власність не підписувався, відповідно майно ніколи не вибувало з державної власності, має бути відхилений ще й тому, що все майно в 1991 році перейшло в комунальну власність автоматично в силу закону без підписання актів приймання-передачі. Акти ж приймання-передачі підписуються коли майно передається з державної в комунальну власність або навпаки на підставі якихось розпорядчих актів, правочинів. Необхідність їх підписання та форма акту введені в 1998 році з прийняттям Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».

В позові має бути відмовлено і з підстав недоведеності порушення прав позивачів та суперечливості поданих ними доказів.

Так, матеріали справи свідчать (лист військової частини НОМЕР_1 №3 від 05.01.1998р.), що військова частина 75004 сформована наказом Міністра оборони СРСР №Д-883279 від 27.06.1961р., а передача спірного об`єкта на баланс, як зазначають прокурор та позивачі, відбулася 05.08.1960р., згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих №798 «Про передачу на баланс заводу «Фізприлад» приміщень облвійськомату по вул. Шевченка №78».

Відтак, із наведеного вбачається, що оскільки прийняте рішення про передачу на баланс спірних приміщень було прийнято раніше, а військова частина створена пізніше, відтак за даних обставин спірні приміщення фактично не могли бути передані не існуючій на той час військовій частині, а відтак і передані на баланс її правонаступникам, одним із яких виступає ДП Міністерства оборони «Монтажник-Львів». Доказів того, що військова частина 75004 є правонаступником чи входила у структуру командування польової пошти ПРикВО суду не надано та дані обставини не обґрунтовано.

Відсутні в справі і докази виконання вищезгаданого рішення виконкому міської ради 1960 року, зокрема, докази фактичної передачі (акти приймання- передачі) зазначених об`єктів структурам Міністерства оборони. Тому про таку передачу не можна стверджувати однозначно, а відповідні твердження є лише припущеннями.

Користування ж ДП «Монтажник-Львів» спірним об`єктом на час звернення із позовом відбувалось не на підставі рішення 1960 року, а на підставі договору оренди від 28.01.1998р. №3417, укладеним із Управлінням комунального майна Львівської міської ради (органом, уповноваженим розпоряджатись комунальною власністю м. Львова).

В контексті цього відповідач 1 наголошує, що ДП Міністерства оборони

«Монтажник Львів» (його попередник) уклавши в 1992 та 1998 року договору

оренди, оплачуючи орендну плату, знав та визнавав, що він є лише користувачем

а не власником спірного майна. Дані договори ніким не оскаржувались та невизнавались недійсними в судовому порядку. При цьому позивачі, якщо вважали що їхні права порушені могли в 1992 - 1995 роках звернутися із відповідним

позовом про захист своїх прав. Тож, на думку відповідача 1, позовна давність сплила ще в 1995 році.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Як встановлено судом, 15.07.1960р. згідно із зверненням Ради народного господарства Львівського економічного адміністративного району УРСР до Голови виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих у якому зазначалося, що у зв`язку із розміщенням цехів заводу у різних місцях міста понижує рентабельність виробництва на заводі Фізприлад, який розташовано по вул.Шевченка, № 80, а цехи заводу по вул.Шевченка №11 та №85, з метою концентрації виробництва і подальшого розширення заводу, рада просить дозволу передати заводу Фізприлад примикаючі будівлі по вул.Шевченка №78, де розташований збірний пункт облвійськомату і польова пошта ПрикВО, які закріплені за ними рішенням виконкому №24 від 30.06.1959р. Львівський завод Фізприлад із свого боку дав згоду передати Львівському Облвійськомату під збірний пункт приміщення по вул. Шевченка №85, закріплене за заводом рішенням виконкому №365 від 29.11.1953р., а польовій пошті ПрикВО приміщення по вул. Шевченка, №11, яке орендується заводом згідно договору із ЖЕК №26 Залізничного району м. Львова. Даним рішенням було вирішено передати будівлі на баланс командуванню польової пошти ПрикВо.

5 серпня 1960 року рішенням виконкому Львівської міськради депутатів трудящих передано на баланс заводу будівлі Облвоєнкомату по вул.Шевченка №78 для розміщення збірного цеху заводу та зобов`язано дирекцію заводу Фізприбор будинок №85 по вул.Шевченка, 11 передати на баланс Облвійськомату, а приміщення по вул. Шевченка 11 передати командуванню польової пошти ПрикВО.

Із листа командуючого військами Прикарпатського воєнного округу генерал-полковника Гетмана А.Л. вбачається, що військове містечко по вул. Шевченка №78 у м.Львові передається для розширення заводу Фізприбор при умові виділення і пристосуванні заводом інших придатних споруд під збірний пункт Львіського облвійськомату і Військово-поштовий пункт округу.

Згідно змісту довідки територіального розташування заводу Фізприлад, виданої директором Львівського заводу Фізприлад, цех №1 розташований по вул.Шевченка, 80, цех №2 розташований по вул.Шевченка, 85 та цех №3 розташований по вул.Шевченка №11 площею забудови 816 м.кв. У даній довідці зазначається, що і територія і будівлі цехів №1 і №2 знаходяться на балансі заводу, цех №3 орендується в ЖЕК.

Згідно реєстраційного посвідчення 10.07.1987р №2896 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, будинок в цілому, розташований за адресою м.Львів, вул.Шевченка,11 зареєстрований на праві державної власності за виконкомом Залізничної районної ради народних депутатів і знаходиться в оперативному управлінні ЖЕО залізничного району м.Львова на підставі реєстру №2896, затвердженого рішенням виконкому Залізничної районної Ради народних депутатів за №109 від 10. 03. 1987 року, записаний в реєстрову книгу жилих будинків (споруд). Щодо цього будинку спору немає.

01.01.1992р. укладений Договір оренди № 020 ПК (далі Договір) між Домоуправлінням №300 Залізничного району діючого на підставі рішення №231 від 11.05.1982р. та військовою частиною №75004 (орендар) площею 508 кв.м. за адресою м.Львів, вул. Шевченка, 11 та договір №3417 від 28.01.1998р., який укладено між Управлінням комунального майна (орендодавець) який діяв на підставі Положення про Фонд комунального майна м. Львова від 29.01.1993р. та військовою частиною А-2868 (орендар) на підставі договору з ЖБК - 300 за №020 від 01.01.1992р. звіту про експертну оцінку вартості приміщення від 01.07.1998р. підготовленою ПП Львів-Веста загальною площею 677,8 кв.м за адресою м.Львів, вул. Шевченка, 11.

Долучено також копії платіжних доручень №8 від 14.01.2008р., №36 від 10.02.2008р., згідно яких підтверджується здійснення орендної плати ВЧ А-2868 Департаменту економічної політики та ресурсів м. Львів на підставі договору оренди №020 ПК від 01.01.92р.

Відповідно до наказу командира військової частини А-2868 від 18 вересня 1996 року №104 з 18 вересня 1996 року надано умовне найменування військова частина А-2868. Умовне найменування військова частина НОМЕР_2 анульовано.

Згідно наказу Міністра оборони України №176 від 14.06.2000 року Про створення державного підприємства Міністерства оборони України Монтажник - Львів та затвердження Статуту розформовано 587 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України та наказано створити державне підприємство Міністерства оборони України Монтажник - Львів надати йому статус юридичної особи. Умовне найменування військова частина НОМЕР_1 та ідентифікаційний код НОМЕР_3 анульовано.

Згідно до змісту Звіту про експертну оцінку вартості приміщення від 01.07.98р. (копія якого долучена до матеріалів справи), підготовленого ПП Львів Веста на замовлення орендаря будівель - військової частини НОМЕР_1 на підставі договору на проведення експертної оцінки з військовою частиною А-2868 №45 УІ-е від 29.06.1998р. Генеральної угоди про виконання послуг під час приватизації об`єктів приватизації з Фондом державного майна України від 09.10.1997 р. проведена оцінка будівлі, що знаходиться за адресою м. Львів вул. Шевченка,11 з метою визначення ринкової вартості будівлі та визначення орендної плати. Вартість майна згідно експертної оцінки визначено в розмірі 221114 грн. У звіті зазначено, об`єкт оцінки дві двоповерхові зблоковані будівлі, що включають адміністративні, господарські та складські приміщення, котельню та гараж. У п.1 розділу 2 Звіту зазначено, що об`єкт експертної оцінки належить до комунальної власності м. Львова, знаходиться в оперативному управлінні ЖЕО Залізничного району, зданий в оренду згідно договору на оренду нежитлових приміщень №3447 від 28.01.98р., та вказано що орендар не має відводу земельної ділянки .

Військова частина НОМЕР_1 зверталась листами №86 від 20.07.1998р., №3 від 05.01.1998р. до Управління комунального майна в яких просила переглянути орендну плату орендованого майна за адресою м.Львів вул. Шевченка 11 та у листі № 3 повідомлено Управління комунального майна, що військова частина 75004 сформована за наказом Міністра оборони СРСР №Д-883279 від 27.06.1961р з місцем дислокації у місті Львові та Наказом Міністра оборони України №Д-185/356 від 08.04.1996р. військова частина НОМЕР_2 перейменована у військову частину НОМЕР_1 .

Листом №26 від 15.02.2002р. військової частини № НОМЕР_1 код НОМЕР_4 за підписом командира ДП МОУ Монтажник-Львів повідомлено ЖЕК - 300 Залізничного району, що у зв`язку із ліквідацією військової частини А-2868 з 1 березня 2002р. всі розрахунки слід проводити з правонаступником в/ч НОМЕР_1 - Державним підприємством Міністерства Оборони України Монтажник-Львів та зазначено реквізити даного підприємства.

Листом вих. 06 від 15.06.2004р. ДП МОУ Монтажник-Львів до управління ресурсів Львівської міської ради звернувся про перезаключення договору оренди нежитлового приміщення за адресою м. Львів вул. Шевченка,11 з 01.01.2004р. У листі також вказано, що ДП МОУ Монтажник-Львів є правонаступником військової частини НОМЕР_1 , яка орендувала вищевказане приміщення згідно договору №3417.

Листом №312/1/9555 від 09.09.2004р. Головного управління особового складу та організаційно-мобілізаційної роботи Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України на лист №219 від 02.09.2004р. до ДП Міністерства оборони України Монтажник-Львів повідомлено, що Державне підприємство Міністерства оборони України Монтажник Львів рахується в обліку Головного управління особового складу та організаційно-мобілізаційної роботи Генерального штабу Збройних сил України з ідентифікаційним кодом 31073938.

У Листі від 21.01.2015р. №18-1323-0-2-111/2-15 Відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області адресованому Управлінню комунальної власності Львівської міської ради зазначено, що відповідно до державної статистичної звітності, земельна ділянка на вул. Т.Шевченка,11 у м.Львові площею 0,4800га знаходиться в користуванні Військового містечка №356 без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування. За категорією земель дана земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно до списку землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998р. за №51 Про інвентаризацію земель м. Львова земельна ділянка на вул.Шевченка,11 у м. Львові відповідно до додатково долученого плану земельної ділянки відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.

ОЦІНКА СУДУ.

Дана справа, згідно постанови Вищого Господарського суду України від 19.12.2016 року у справі № 914/2092/15 передана на новий розгляд до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду. Внаслідок автоматизованого розподілу справу №914/2092/15 при новому розгляді, розподілено судді Горецькій З.В.

Згідно ч.1 ст.316 ГПК України (в новій редакції), вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 19.12.2016 року зазначено:

«За таких обставин, справа №914/2092/15 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно встановити фактичні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме:

- дослідити наявність спірного майна на момент прийняття рішення, з урахуванням його складу, площі та місця розташування;

- визначити чи є власником спірного майна держава та чи перейшло дане майно у володіння Збройних Сил України, а також хто є балансоутримувачем цього майна у разі його приналежності до державної власності;

- встановити чи є право власника саме на визначене ним майно (з відповідними складом, площею та адресою) порушеним, оспореним або невизнаним іншими особами, і у випадку наявності таких осіб (крім відповідачів) залучити їх до участі у справі;

- оцінити на яких правових підставах відповідне майно здавалось в оренду як комунальне.»

Згідно з ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-ХІV визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Статтею 2 Закону №1075- ХІV визначено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України ( 147/98-ВР ) "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Стаття 3 Закону №1075- ХІV визначає, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до ч.1 ст.4 цього ж Закону облік наявного майна у військових структурах ведеться у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховується по відповідних службах продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційної паливно-мастильних матеріалів, що є відмінними від балансового обліку майна суб`єктів цивільного обороту.

Відповідно до ч.1 ст.34 Закон № 885-XII майно Збройних сил України може мати лише статус державної власності.

Відповідно, якщо станом на день набрання чинності Законом №1075-XIV (а саме 02.11.1999 року) будь-яке майно, було закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, то воно, виходячи з приписів цього закону, автоматично набувало статусу військового майна і, відповідно, як військове майно відносилось до державного майна.

Слід ще раз підкреслити, що ця належність випливає безпосередньо з закону і не потребує будь-яких додаткових юридичних дій чи настання певних подій.

Статтею 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» в редакції від 21.09.2006р. N 185- V (далі - Закон N 185-У) визначено суб`єктів управління об`єктами державної власності, серед яких міністерства та інші органи виконавчої влади. До об`єктів управління державної власності, відповідно до ч.1 ст.3 вказаного Закону, віднесено, серед іншого, майно, яке передане державним господарським об`єднанням.

Згідно з пунктом 18 ч.2 ст.5 Закону N 185- V визначення порядку відчуження та списання об`єктів державної власності, розпорядження активами державних господарських організацій покладено на Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 10 Закону України Про оборону України до повноважень Міністерства оборони України належить, зокрема, управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, виходячи з вищенаведених норм законодавства, майно (в тому числі будинки і споруди) з моменту надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовими частинами Збройних Сил України набуває статусу військового майна та, відповідно, державного майна і перебуває в управлінні Міністерства оборони України.

Тобто держава, в особі Міністерства оборони України набуває власності на відповідне майно на підставі закону як акта цивільного законодавства.

Рішенням від 05.08.1960 р. № 798, п.2 Виконавчий комітет Львівської Міської ради депутатів трудящих зобов`язав дирекцію заводу «Фізприбор» спірне приміщення по вул. Шевченка, 11 передати командуванню польової пошти Прикарпатського військового округу (ПрикВО) Збройних Сил СРСР.

Вибуття приміщень з володіння заводу «Фізприбор», його надходження до Збройних Сил СРСР та закріплення за військовою частиною НОМЕР_2 підтверджується заведеними в Львівській КЕЧ району (КЕВ м.Львова) індивідуальними картками обліку будівель, за якими приміщення були взяті на облік в Львівській КЕЧ району з 11 травня 1964 р. і згідно з якими в 1966 р. КЕЧ провела капітальний ремонт приміщень на суму 35 тис. рублів (згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.09.1996 р. №104 військова частина НОМЕР_2 перейшла на нове умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 ; Згідно наказу МОУ №176 від 14.06.2000 року до 10.06.2001 року на основних фондах 587 УНР (в/ч НОМЕР_1 ) за адресою м.Львів, вул. Шевченка, 11 створено Державне підприємство «Монтажник Львів», умовне найменування військова частина НОМЕР_1 анульоване, ДП МОУ «Монтажник Львів» визнане правонаступником в/чА2868.

Діючою на момент передачі спірного майна до Збройних Сил Конституцією УРСР від 30.01.1937 р. було встановлено, що економічну основу Української РСР становлять соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва (ст.4); соціалістична власність в Українській РСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об`єднань) (ст.5); земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв`язку, організовані державою великі сільськогосподарські підприємства радгоспи, машиннотракторні станції і т.п ), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром (ст.6).

Соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій (ст.87 Цивільного кодексу Української УРСР від 18.07.1963р. зі змінами і доповненнями).

Згідно з тією ж Конституцією УРСР від 30.01.1937 р. органами державної влади в областях, районах, містах, селищах і селах Української РСР є Ради депутатів трудящих ст.54); виконавчими і розпорядчими органами обласних, районних, міських, селищних і сільських Рад депутатів трудящих є обирані ними виконавчі комітети; виконавчі комітети Рад депутатів трудящих (області, району, міста, селища, села) здійснюють керівництво культурно-політичним і господарським будівництвом на своїй території, на основі рішень Рад депутатів трудящих і постанов вищестоящих державних органів.

Крім того, з 01.01.1964 р. вступив в дію Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року.

Статтею 90 ЦК УРСР 1963 р. також було передбачено, що державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та нших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Згідно ст.91 ЦК УРСР 1963 р. порядок передачі будівель, споруд, устаткування та ншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно ст. 87-1 ЦК УРСР 1963 р. майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном (оскільки володіння, користування і розпорядження майном це права власника, то можна стверджувати, що попри монополію державної власності, держава погоджувалась, що фактичним власником майна є особа, за якою воно закріплене, а отже на той час - Міністерство оборони СРСР в особі військової частини 75004).

Вищенаведене спростовує доводи відповідача про те, що спірне майно з самого початку було у комунальній власності і передача майна на баланс іншій особі не змінила власника майна та не зумовила собою автоматичне виникнення права власності на майно, адже на момент набуття Збройними Силами спірного майна 11.05.1964 р. поняття комунальної власності (власності громади) законодавством взагалі не було передбачено, а спірне майно відносилось до державної власності і Виконавчий комітет Львівської Міської ради приймаючи рішення від 05.08.1960 р. № 798 лише, реалізуючи свої повноваження, виступав, здійснював передачу об`єкта державного майна (оскільки такий знаходився на його території) від одного суб`єкта до іншого.

При цьому слід зауважити, що ні до, ні після рішення від 05.08.1960 р. № 798 спірне майно у володінні та користуванні виконкому Львівської Міської ради не перебувало.

З моменту прийняття та облікування в Львівській КЕЧ району спірні приміщення постійно знаходились в володінні та користуванні Збройних Сил СРСР (Міністерства оборони СРСР), а в подальшому Збройних Сил України (Міністерства оборони України).

Разом з тим, слід зазначити, що пунктом 3 Положення про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 р. N 940, було визначено, що передача будинків і споруд міністерствами, державними комітетами і відомствами СРСР республіканським і місцевим державним органам провадиться за рішенням цих міністерств, державних комітетів, відомств СРСР, попередньо погодженим з Радою Міністрів відповідної союзної республіки (або, за її дорученням, з іншим державним органом республіки).

З моменту передачі спірних будівель командуванню польової пошти ПрикВО Міністерства оборони СРСР, відповідне Міністерство не приймало жодних рішень щодо повернення відповідних будівель Львівській міській раді чи їх передачі будь-яким місцевим державним органам.

Сам факт обліку спірних будівель в Львівській КЕЧ району свідчить про те, що відповідні будівлі відносились до казарменно-житлового фонду Міністерства оборони СРСР, оскільки відповідно до п.36, 41 Положення про квартирно-експлуатаційну службу і квартирне забезпечення Радянської армії і військово-морського флоту, затвердженим наказом Міністра оборони СРСР №75 1977 р., весь казарменно-житловий фонд повинен обліковуватись органами квартирно-експлуатаційної служби, а виділені Міністерству оборони СРСР будівлі і споруди приймаються КЕЧ районів і одночасно передаються в експлуатацію військовим частинам.

10.09.1991 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», згідно з статтею 1 якого було встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Указом Президента України «Про Збройні Сили України» від 12.12. 1991 р. N 4/91 відповідно до Закону України "Про оборону України" (1932-12) та Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) на базі військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, сил Чорноморського Флоту, інших військових формувань, що дислокуються на території України, крім військ, які входять до складу Стратегічних Сил Стримування було створено Збройні Сили України, обов`язки командувача якими було покладено на Міністра оборони України.

На час існування СРСР Українська РСР не мала власних Збройних Сил, а Збройні Сили СРСР, та відповідно, всі військові округи, з`єднання, частини, установи і організації, які входили до їх складу, були в союзному підпорядкування Міністерства оборони СРСР.

Відповідно, з прийняттям Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» № 1540-ХІІ, все майно, яке належало Збройним Силам СРСР як об`єкти союзного підпорядкування набуло статусу державного майна і зі створенням на базі військових округів як державне майно перейшло у володіння Збройних Сил України.

На той час нормативно визначеного та застосовуваного на практиці поняття комунальної власності чи власності громади все ще не було і вперше законодавством розмежування між державним та комунальним майном було передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. №311 Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, було доручено здійснити до 1 січня 1992 р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком». Цією ж постановою визначено, що військові містечка не передаються в комунальну власність.

Спірне приміщення не ввійшло до відповідного переліку, його передача від Міністерства оборони України до Львівської міської ради не проводилась, а саме приміщення і надалі використовувалось військовими частинами і перебувало на обліку в КЕВ м.Львова.

Крім того, 15.12.1992 р. за №8-92 видано Декрет Кабінетом Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», згідно з вимогами п. 1 якого на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади було покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності. Пунктом 2 відповідного Декрету на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади також було покладено підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Республіки Крим) і комунальною власністю.

Слід зазначити, що у відповідності до вимог даного Декрету жодних пропозицій щодо передачі спірного майна з державної до комунальної власності Міністерством оборони не готувалось, майно місцевій громаді м.Львова не передавалось

Також необхідно зазначити, що статтями 2, 4 Закону України « Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 р. №147/98-ВР було визначено, що передача нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі приміщень (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об`єкт) на підставі розподільного балансу), об`єктів незавершеного будівництва) з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Жодне рішення щодо передачі спірної будівлі по вул. Шевченка, 11 в м. Львові з жавної власності у власність громади м.Львова (Львівської міської ради) Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. №1282 «Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил» було встановлено порядок вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил і його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям, які проводять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ або у їх спільну власність.

Згідно з п.4 Постанови, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням:

1.Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів;

2.Міноборони - щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна, житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

Ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством оборони України рішення щодо передачі спірного майна до сфери управління Львівської міської ради, не приймалось.

Безпідставними є і доводи відповідача про те, що передача на баланс спірного майна від однієї особи до іншої згідно з рішенням від 15.07.1960 р. не змінила власника майна, не потягнула за собою автоматичного виникнення права власності на це майно, а тому держава в особі Міністерства оборони України не може вважатись власником спірного майна.

Так, передача спірного майна від попереднього володільця до військової частини НОМЕР_2 , яка знаходилась в підпорядкуванні МО СРСР не змінювала власника, оскільки за тодішніми законами майно в обох випадках залишалось в загальнодержавній власності. Однак, змінилась одна суттєва обставина, яка визначила подальший статус відповідного майна, а зі зміною відносин власності, і законного власника майна. Цією обставиною є джерела фінансування майна як критерію законності володіння майном.

З моменту прийняття та облікування в Львівській КЕЧ району спірні приміщення постійно знаходились в володінні та користуванні Збройних Сил СРСР (Міністерства оборони СРСР), а в подальшому Збройних Сил України (Міністерства оборони України). Всі витрати на утримання майна, його покращення здійснювались за рахунок коштів Міністерства оборони, спочатку СРСР, а потім України.

Враховуючи що критерій фінансування в даних конкретних обставинах є визначальним з точки зору законності володіння майном, то саме позивачами були надані докази володіння та фінансування спірного об`єкта нерухомості.

Крім того слід зазначити, що, оскільки спір про право власності на спірний об`єкт йде між Міністерством оборони України та Львівською міською радою, то, очевидно, що окрім заперечень набуття права власності Міністерством відповідач мав би підтверджувати переконливими доказами наявність такого право у самої Львівської міської ради.

При першому розгляді справи в Господарському суді Львівської області, в своєму рішенні суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення покликався на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти і суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. (Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі N 6-244цс14 від 24.06.2015, № 6-318цс15).

Будь - яких відповідних обгрунтувань, які б базувались на нормах закону, та доказів того, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб Львівська міська рада набула право власності на спірний об`єкт відповідачем суду не надано.

Оцінюючи в сукупності усі докази, які були подані відповідачем в ході розгляду справи, то можна дійти висновку, що власне право на спірний об`єкт Львівська міська рада мотивує лише двома аргументами.

Першим з них є те, що рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів №109 від 10.03.1987р. було затверджено реєстр №1 житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам народних депутатів по Залізничному району м. Львова і в додатку до якого вказана, зокрема, і адреса «вул. Шевченка, 11».

І як на другий аргумент міська рада посилається на наявність договорів оренди на нежитлові приміщення у м. Львові по вул. Шевченка 11, які були укладені між Домоуправлінням №300 Залізничного району та військовою частиною №75004 (договір № 020 ПК від 01.01.1992р.) та між Управлінням комунального майна (орендодавець) і військовою частиною А-2868 (договір №3417 від 28.01.1998р.).

Відповідні аргументи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В вищезгаданому рішенні виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів №109 від 10.03.1987р. є посилання на те, що воно прийняте на виконання Інструкції про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої наказом центрального статистичного управління СРСР від 15.07.1985 р. №380.

В свою чергу, в пункті 1.1. відповідної інструкції зазначено, що державному обліку підлягають житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку в якості службових приміщень і гуртожитків.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на вул. Шевченка, 11 розташована не одна, а декілька окремих будівель.

Зокрема, на наявному в справі генеральному плані позначені будівлі з літерами А-1, А-2, Б-1 і В-1.

З відповідних будівель тільки будівля з грифом А-1 є житловим будинком, що випливає з цифрових показників загальних відомостей про будівлю, поверхового плану цієї будівлі, а також з акту загального обстеження житлового будинку, які є в справі і аналіз яких дає підстави вважати, що лише ця будівля є житловим будинком. Власне, і на той час, і сьогодні лише ця будівля і заселена мешканцями як жилий будинок.

Вищенаведене підтверджується і іншими обставинами справи, оскільки відповідачем заперечується, що спірні будівлі (згідно технічної документації будівлі з грифами А-2, Б-1, В-І) використовувались спочатку для виробничих потреб заводом «Фізприбор», а після їх передачі польовій пошті Прикарпатського військового округу - в службових потребах Збройних Сил. Відповідно, ніколи не використовувався для проживання громадян і до житлового фонду не відносились в силу вимог ст.4, 6 ЖК України, а тому і не могли бути включені додаток до рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів №109 від 10.03.87р., яким затверджувався реєстр саме житлових будинків.

Оскільки рішення від 10.03.1987 р. № 109 стосувалось затвердження реєстру саме житлових будинків, то за цим лише будівля з грифом А-1 по вул.Шевченка, 11 на той час була житловим будинком і використовувалась для проживання громадян, на відміну від спірних будівель з грифами А-2, Б-1 і В-1, які такими не являлись та перебували у володінні та користуванні Збройних Сил.

Той факт, що будівлі з грифами А-2, Б-1 і В-1 ніколи не належали і не належать на праві власності Львівській міській раді підтверджується і іншими документами, які наявні в дослідженій судом інвентаризаційній справі БТІ.

Зокрема, згідно з наявним в справі реєстраційним посвідченням на житловий будинок споруду), що належить місцевим радам по вул. Шевченка, 11 в м. Львові, яке видане Львівським МБТІ 23.05.1997 р. за №2196 (на підставі рішення Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова від 10.03.1987 р. № 109), в довідці-характеристиці відповідної будівлі (п.2) зазначено «Житловий будинок, літера за планом А-1». Тобто, реєстраційне посвідчення на право власності було видано лише на будівлю житлового будинку з літерою за планом А-1, яка не є спірною і право власності громади на яку не оспорюється.

В той же час на будівлі з грифами А-2, Б-1 і В-1 жодні реєстраційні посвідчення про право власності на них громади не видавались.

Більше того, те ж БТІ 22.12.2010 р. за №1/1283 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» надіслало на адресу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради лист, в якому зазначило, що право комунальної власності за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради зареєстроване лише на будинок, який розташований за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 11, при цьому інформація про власника на нежитлові приміщення площею 677,8 кв.м. за цією ж адресою в БТІ відсутня.

Аналогічна за змістом відповідь була надана і на адресу ДП МОУ «Монтажник Львів» від 04.11.2014 р. №5045.

Наведене свідчить про те, що право власності на спірні будівлі А-2, Б-1 і В-1 по вул. Шевченка, 11 за Львівською міською радою (громадою м. Львова) ніколи зареєстроване не було.

Безпідставними є і посилання Львівської міської ради на договір оренди від 28.01.1998 р., який був укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та військовою частиною А-2868 та згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною 677,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка 11.

Так, статтею 48 діючого станом на 1998 р. Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. було передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з ст.86 Цивільний кодекс Української РСР відносини власності регулюються Законом України "Про власність" ( 697-12 ), цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про власність" право володіння, користування і розпоряджається належним йому майном належить власнику. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

У Львівської міської ради відсутні необхідні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її законне право власності на спірну будівлю по вул. Шевченка, 11.

Більше того, суд звертає увагу, що під час першого розгляду справи, відповідачем подано зустрічний позов про визнання права власності, який ухвалою від 23.09.2015 року відмовлено у прийнятті, оскільки позов подано після розгляду справи по суті (суддя Іванчук С.В.), отже, дії Львівської міської ради свідчать про те, що Львівська міська рада сподівається набути власності на відповідне майно, а не є його дійсним власником.

Так, в поданій зустрічній позовній заяві в даному провадженні Львівська міська рада просила суд визнати за нею право власності на нежитлові приміщення загальною площею 677,8 кв.м., що знаходяться по вул. Шевченка, 11 ум. Львові

Тобто в поданій зустрічній позовній заяві сама Львівська міська рада визнає той факт, що спірне приміщення є нежитловим (належні докази того, що за відповідною адресою є як житлове приміщення (будинок), яке було включено у вищезазначений реєстр.

Відповідач стверджує, що це приміщення рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів №109 від 10.03.87р. було включене в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам народних депутатів по Залізничному району м. Львова, одночасно визнаючи, що на сьогодні є нежитловим. Проте міською радою не представлено суду належні та допустимі докази того, що в подальшому це приміщення було виключено з реєстру житлових.

Згідно з ст.8 ЖК України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Статтею 7 ЖК України визначено, що періодично, у строки, встановлювані Радою Міністрів Української РСР, провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Таким чином, оскільки спірне приміщення на сьогодні є нежитловим, то для переводу житлового в нежитлове мав би бути акт обстеження з висновком про його непридатність для проживання та подальше рішення компетентного органу про його переобладнання для використання в інших цілях і, власне, проведені самі роботи по переобладнанню.

Як вбачається з матеріалів справи, жодних доказів проведення такого обстеження, прийняття рішення про переобладнання та, власне здійснення самого переобладнання, відповідачем не надано.

Суд вважає,що за час перебування в користуванні заводу «Фізприбор» до 1964 року так і при подальшому перебуванні у віданні Міноборони спірне приміщення ніколи не використовувалось як житлове і не могло використовуватись як житлове в силу того, що не відповідало тим обов`язковим критеріям, які передбачені для житлових приміщень Житловим кодексом України.

Крім того, як зазначено вище, 22.12.2010 р. за №1/1283 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» надіслало на адресу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради лист, в якому зазначило, що право комунальної власності за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради зареєстроване лише на будинок, який розташований за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 11, при цьому інформація про власника на нежитлові приміщення площею 677,8 кв.м. за цією ж адресою в БТІ відсутня.

Вищезазначене є підтвердженням того, що договір, на який покликається Львівська міська рада, є недійсним в силу вимог ст.48, 86 ЦК України 1963 року та ст.4 Закону України "Про власність", оскільки міська рада не являлась власником відповідного майна на момент його укладення, а відтак, не створює юридичних наслідків та не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ.

Суд звертає увагу, що Міністерство оборони України як позивач по даній справі та власник майна за законом стороною відповідного договору не було, про його існування не знало і його наявність заперечує взагалі, оскільки, окрім іншого, підпис командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який стоїть на примірнику договору, наданому міською радою, візуально є абсолютно різним з іншими зразками підписів тієї ж особи, які є в багатьох інших документах військової частини (в зв`язку зі смертю відповідної особи з`ясувати будь-які обставини з приводу цього не є можливим). Про відсутність реальних відносин оренди свідчить і той факт, що за свідченнями самої ж міської ради орендна плата військовою частиною належно вносилась до 2008 р. В такому разі є незрозумілим, як Львівська міська рада, стверджуючи своє право власності на об`єкт нерухомості та його перебування в оренді протягом 2008 - 2015 р.р. не отримуючи орендної плати протягом семи років жодних заходів щодо її стягнення не вживала, договір не розривала та не намагалась повернути як власник відповідне майно.

Додатково слід зазначити, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірна будівля, відноситься до земель оборони, перебуває на обліку в КЕВ м. Львова, а її законним користувачем є Міністерство оборони України. Факт належності відповідної земельної шлянки до земель оборони не заперечується і Львівською міською радою.

В обгрунтування наявності порушення, оспорення або невизнання іншими особами права власності Міністерства оборони України на спірне майно слід зазначити наступне.

Стаття 1 ГПК України визначає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто Закон гарантує захист права як порушеного так і оспорюваного.

Спірне приміщення по вул. Шевченка, 11 в м. Львові 11.05.1964 р. вибуло з відання місцевих органів державного управління та перейшло у відання органу управління союзного підпорядкування - Міністерства оборони СРСР як органу управління Збройними Силами СРСР, а в подальшому, з здобуттям Україною незалежності та створенням Збройних Сил України та Міністерства оборони України як державне майно перейшло в управління Міністерства оборони України.

З моменту створення Міноборони володіло, користувалось та розпоряджалось відповідним майном як власник і жодних претензій щодо права власності на це майно з боку інших юридичних чи фізичних осіб не отримувало.

Попри це, в 2015 році Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до суду з позовом до Державного підприємства міністерства оборони України «Монтажник-Львів», третя особа на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 350 797 ,00 грн. та повернення нежитлових приміщень площею 677,4 кв.м. по вул. Шевченка, 11ум. Львові.

Зміст та обґрунтування відповідного позову свідчать про невизнання Львівською міською радою права власності на спірне приміщення за Міністерством оборони України та відкрите публічне оспорення відповідного права, що стало законною підставою для захисту Міністерством оборони України його оспорюваного права власності на будівлю по вул.Шевченка, 11ум. Львові в господарському суді в силу вимог ст.1 ГПК України.

Про те, що право власності Міністерства оборони України оспорюється Львівською міською радою свідчать і інші її дії, зокрема, і в даному провадженні.

Як йшлося вище, під час розгляду справи № 914/2092/15 в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду зі зустрічним позовом про визнання за територіальною громадою м.Львова права власності на нежитлові приміщення по вул. Шевченка, 11ум. Львові (зустрічний позов навіть підписаний особисто міським головою Андрієм Садовим).

Крім того, слід зазначити, що право власності держави в особі Міністерства оборони України не тільки оспорюється, але і прямо порушується з боку Львівської міської ради.

Зокрема, стаття 13 Конституції України визначає, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України Ж75/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.97, закріплює право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном.

Вищезазначені дії Львівської міської ради унеможливлюють реалізацію Міністерством оборони України свого законного права на мирне володіння приміщеннями по вул. Шевченка, 11 в м. Львові і прямо його порушують, а захист цього права потребує значних зусиль матеріального плану та додаткового навантаження на особовий склад, що суперечить інтересам Міністерства оборони України.

Крім того, зважаючи на покладені на Міністерство оборони України статтею 10 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ та Положенням про Міністерство оборони України повноваження щодо управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, вищезазначені дії Львівської міської ради прямо порушують законні права Міністерства оборони України, оскільки, фактично, позбавляють його можливості на законних підставах здійснювати управління відповідним майном та порушують публічний порядок в сфері управління об`єктами державної власності, що також прямо порушує інтереси Міністерства оборони України, на яке покладений обов`язок щодо забезпечення використання відповідно до законодавства переданого йому в управління державного майна.

Зважаючи на вищенаведені обставини, суд дійшов до висновку, що факт оспорювання та порушення з боку Львівської міської ради права власності держави в особі Міністерства оборони України на момент звернення з позовом в даному провадженні є очевидними, а відтак у Міністерства оборони України були законні підстави для звернення до суду з відповідним позовом, виходячи з вимог ст.1 ГПК України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відтак, незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Аналогічну правову позицію дає Верховний Суд України у постановах №3-191г14 від 23 грудня 2014 року та №3-1135гс15 від 23.12.15р.

Так, передача майна на баланс не змінює власника майна і не тягне за собою автоматичне виникнення права власності, дійшов вірного висновку, проте, не взяв до уваги, що законодавство, чинне на момент передання спірного майна на баланс Збройним силам СРСР, не передбачало виду комунальної власності. Відтак, таке ніколи не вибувало з державної власності.

Також, відповідач 1 просить суд застосувати строк позовної давності.

Щодо заявленого відповідачем клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Роз`яснення щодо застосування позовної давності викладені у Постанові Пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., зокрема, у пункті 2.1зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

З огляду на статус держави та її органів, як суб`єкта владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК Українине поширюється на позови прокуратури, які пред`явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексуперебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єкта владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічна правова позиція викладена, постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 910/3724/14, від 16.08.2017 у справі № 11/5009/7731/11, у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17).

Проте, враховуючи ту обставину, що нормами УРСР не передбачалося такого виду власності як комунальна, і використання спірного приміщення Львівською міською радою є незаконним і не породжує у останнього права на це майно, слід визнати, що правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючими і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується.

А тому, суд приходить до висновку, що твердження відповідача щодо спливу позовної давності не є підставне та необгрунтоване.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задоволити.

2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нежитлові приміщення загальною площею 762,4 кв.м. (будівля адміністативного корпусу площею 514,5 кв.м., позначена в технічному паспорті літерою А-2), будівля складського приміщення площею 180,1 кв.м., позначена в технічному паспорті літерою В-1 та будівля складського приміщення площею 67,8 кв.м., позначена в технічному паспорті літерою Б-1, що розташовані по вул.Т.Шевченка, 11 у м.Львові.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено «18» червня 2018 р.

Головуючий cуддя Горецька З. В.

суддя Мазовіта А.Б.

суддя Фартушок Т.Б.