Постанова

Іменем України

11 червня 2018 року

м. Київ

справа № 369/4163/17

провадження № 61-1421св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3,

третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та рішення Апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), про визнання недійсним рішень сільської ради, витребування земельної ділянки.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням сільської ради від 30 жовтня 2008 року було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства у межах Віто-Поштової сільської ради. 17 грудня 2008 року ОСОБА_3 отримала державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2. Проте вказане рішення сільської ради прийнято поза межами її компетенції, оскільки відповідно до інформації УДПЛВО ВО «Укрдержліспроект» та матеріалів лісовпорядкування 2003 року земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 частково накладається на виділ НОМЕР_3 Васильківського лісництва, та за даними лісовпорядкування 2014 року частково розташована у виділі НОМЕР_3 Васильківського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю. Земельна ділянка знаходиться у кварталі лісництва, є лісовим масивом, використовується для ведення лісового господарства та щодо неї не надавалося погодження про її вилучення з постійного користування ДП «Київське лісове господарство», а тому спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Відповідно до чинного на час передачі земельної ділянки законодавства, вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, тобто до повноважень районної державної адміністрації. Тому сільська рада прийняла рішення поза межами своєї компетенції. Про необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокуратурі стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій. Наведені факти свідчать про об'єктивні обставини, пов'язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право; визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером НОМЕР_2; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_4 від 17 грудня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером НОМЕР_2; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_3 вказану земельну ділянку вартістю 149 955 грн.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4позов не визнав та пояснив суду, що рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 за позовом Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками загальною площею 16,6 га, а саме: квартал НОМЕР_5 загальною площею 6, 44 га, квартал НОМЕР_6 загальною площею 4,52 га, квартал НОМЕР_7 загальною площею 0,20 га, квартал НОМЕР_8 загальною площею 2,94 га, квартал НОМЕР_9 загальною площею 0,98 га, квартал НОМЕР_10 загальною площею 0,98 га. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

ДП «Київське лісове господарство» подало до суду свої письмові пояснення згідно з якими, спірна земельна ділянка лісового фонду перебуває у його постійному користуванні і документом, що підтверджує таке право до одержання державного акта про право постійного користування ними, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області подала до суду свої письмові пояснення у яких просила прийняти рішення згідно з вимогами чинного законодавства України.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є недоведеними, при цьому прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року залишено без змін та виключено з його мотивувальної частини посилання на пропуск строків позовної давності.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення виходив з того, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області є необґрунтованими, такими, що не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. При цьому суд виключаючи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на пропуск строку позовної давності вказав на те, що одночасно судом не може бути відмовлено у задоволенні позову і за недоведеністю, і з підстав пропуску строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

У грудні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2017 року, в якій просив скасувати зазначенні судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказував на те, що висновки судів не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 20, 57, 84, 149 ЗК України, при цьому в порушення статей 10, 57-59, 179, 185 ЦПК України 2004 року проігноровано наявні у матеріалах справи фрагменти з Публічної кадастрової карти України, наданої ВО «Укрдержліспроект», на які нанесено межі кварталу НОМЕР_11 за матеріалами лісовпорядкування 2003 (до вилучення частини земель) та 2014 років (після вилучення) та меж земель, що на нього накладаються, у тому числі і ділянки ОСОБА_3 Доводи судів щодо відсутності доказів накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення і невиконання прокурором вимог статті 60 ЦПК України 2004 року щодо доведення обставин справи, є безпідставними. Призначення судової експертизи у вказаній справі по суті є перекладанням функцій судового органу на експертну установу, що є неприпустимим. Віто-Поштова сільська рада без дотримання процедури припинення права постійного користування ДП «Київське лісове господарство», прийняла рішення про вилучення та зміну цільового призначення землі, розпорядилася спірною землею без згоди землекористувача та безпідставно видала державний акт на право власності на неї відповідачу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу згідно з яким, Віто-Поштова сільська рада у відповідності до вимог закону, в порядку виконання рішення Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08, прийняла рішення від 19 червня 2008 року, яким було зараховано до земель запасу села. Держава в особі утворених нею органів, довідалась або могла довідатися про обставини порушення інтересів держави зазначених у позовній заяві починаючи з травня-грудня 2008 року, якщо такі обставини дійсно існували.

У березні 2018 року Перший заступник прокурора Київської області продав до суду відповідь на відзив, згідно з якою відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» 2003 року та витягом із планшету № 2 планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року, наявних у матеріалах справи, загальна площа виділу НОМЕР_12 складала 17 га. У подальшому, ДП «Київський лісгосп» затверджуючи у 2014 році нові матеріали лісовпорядкування виключило всі земельні ділянки, які були вилучені на підставі рішення Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08. У матеріалах справи є лист ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року № 443, із додаванням фрагмента з Публічної кадастрової карти з нанесеними межами частини НОМЕР_13 Васильківського лісництва ДП «Київській лісгосп», відповідно до якого за даними лісовпорядкування 2014 року (виготовленими вже із врахуванням вилучених у 2008 році земель) вбачається, що спірна земельна ділянка рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 у справі № 9/257-08 не вилучалася та залишилася у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» і на цей час знаходиться у НОМЕР_3 кварталу.

У березні 2018 року Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області подала до суду свої заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими, сільською радою дотримано процедуру безоплатної приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 та прийняття радою рішення від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд». Державі, в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і об'єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення починаючи з травня-грудня 2008 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Судом установлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та передано їй у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,15 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 з кадастровим номером: НОМЕР_2, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900570.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до змісту статті 21 цього Законута статті 31 ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК Українивизначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України, відповідно до частини сьомої якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

У зазначених статтях йдеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.

Згідно із частиною шостою статті 149 ЗК Україниобласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року).

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

за приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Питання обов'язку доказування і подання доказів розкрито у статті 81 ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, яка містить аналогічні положення, передбачені статтею 60 ЦПК України 2004 року, стосовно того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях.

Установивши, що Перший заступник прокурора Київської області не надав суду належних та допустимих доказів того, що передана у приватну власність ОСОБА_3 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача - ДП «Київлісгосп», а цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось всупереч наведеного законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Також позивачем не було надано доказів того, що оспорюване прокурором рішення прийняте Віта-Поштовою сільською радою із перевищенням наданих їй законом повноважень.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І.Усик