ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2018 року 16:01 № 826/12725/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів: Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного банку України,

треті особи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

які не заявляють Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері

самостійних вимог ринків фінансових послуг,

на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк",

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

ОСОБА_8,

Відкрите акціонерне товариство

"Акціонерна компанія "Київреконструкція",

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний

кооператив "Наш дом",

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенко Ігор Іванович

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_10;

учасників справи: відповідача - ОСОБА_11;

третьої особи-1 - ОСОБА_2;

третьої особи-6: ОСОБА_4, ОСОБА_12;

третьої особи-10 - ОСОБА_8;

третіх осіб 4, 5, 8, 9 - ОСОБА_13;

треті особи 2, 3, 6, 7, 11, 12, 13 - не прибули,

(в судовому засіданні 06.06.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА _1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (надалі - відповідач або НБУ), в якому просить суд:

визнати протиправними дії Національного банку України щодо переадресування, листом від 14.06.2017 № 61-0018/41895, на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М., листа ОСОБА_1 та інших довірителів від 07.06.2017 стосовно подання Національним банком України позовної заяви про заміну управителя фонду фінансування будівництва виду А забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2, а також зобов'язати Національний банк України (код ЄДРПОУ 00032106, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9) звернутись до суду із позовною заявою про передачу фонду фінансування будівництва виду А забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2 від Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" (код ЄДРПОУ 19233095, місцезнаходження: 43005, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Перемоги, буд. 15) до нового управителя, який буде відповідати вимогам Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2017 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 826/12725/17 та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2017 судом закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017 залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 судом залучено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2018 залучено ОСОБА_8, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київреконструкція", Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Наш дом", Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенка Ігоря Івановича до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У судових засіданнях 04.04.2018 та 23.05.2018 судом оголошувалась перерва.

06.06.2018 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ОСОБА_1 разом із іншими довірителями звернулася до НБУ з листом від 07.06.2017 з проханням невідкладно звернутись до суду із позовною заявою з вимогою щодо передачі в управління іншій фінансовій установі Фонду фінансування будівництва виду А об'єкту будівництва, а саме: забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2 (по тексту - ФФБ), забудовником якого є ВАТ «АК «Київреконструкція». Проте, в порушення ч. 1 ст. 24 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», листом № 61-0018/41895 НБУ самоусунувся від контролю за дотриманням управителем ФФБ вимог відповідного закону та інших актів законодавства, а також дотримання управителем ФФБ прийнятих на себе за договорами про участь у ФФБ зобов'язань, та переадресував вказаний вище лист директорові-розпоряднику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліну К.М., дії з чого, за переконанням позивача, є протиправними, а тому існують підстави для зобов'язання судом НБУ здійснити певні відповідні дії.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову, за викладених у відзиві підстав, заперечив та відмітив, що за ч. 3 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому Національним банком України порядку. В силу ст. 7 Закон України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Відтак, переадресування НБУ листа позивача та інших довірителів на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено за належністю. Щодо вимог про зобов'язання НБУ подати позов, відповідач вказав, що правом на звернення до суду щодо зміни управителя ФФБ, відповідно до ст. 23 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», наділені довірителі ФФБ, одним з яких є позивач.

Третя особа-1 у наданих 31.01.2018 поясненнях відмітила, що у ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» здійснюється процедура ліквідації, тому НБУ не веде нагляд та регулювання його діяльності, як управителя ФФБ.

В наданих 22.01.2018 письмових поясненнях третя особа-2 зауважила, що на підставі Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» саме НБУ забезпечує контроль за виконанням банками-управителями відповідного закону.

Надаючи пояснення щодо позову, третя особа-4, в поясненнях від 03.04.2018, вказала про підтримання позову частково, та просить суд врахувати факт проведення заміни забудовника ФФБ ВАТ «АК «Київреконструкція» на Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Наш Дом».

Треті особи 6 та 9, в своїх поясненнях, поданих до суду 30.03.2018 та 04.04.2018 відповідно, просять зобов'язати НБУ замінити діючого управителя на іншого, якому передати всі документи, повноваження та обов'язки управителя, як зобов'язальної сторони в даних правовідносинах.

Представник третіх осіб 7 та 8, в поясненнях від 02.04.2018, зазначив про наявність підстав для задоволення позову, за викладених позивачем обставин.

Третя особа-11, в наданих 23.05.2018 до суду поясненнях, просить прийняти рішення в інтересах всіх довірителів ФФБ.

Адвокат третіх осіб 4, 5, 8, 9 просить відмовити в частині вимог про зобов'язання НБУ звернутись до суду із позовом.

Третя особа-10 вказала, що відбулася зміна сторони зобов'язання в договорах з довірителями ФФБ, а позов порушує права ОСОБА_8

Представник третьої особи-7 ОСОБА_15, в запереченнях від 23.05.2018, зауважив на необґрунтованості позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судове засідання 06.06.2018 треті особи 2, 3, 6, 7, 11, 12, 13 не прибули. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, згідно ч. 3 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є учасником фонду фінансування будівництва виду А об'єкту будівництва, а саме: забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2, забудовником якого є ВАТ «АК «КИЇВРЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 03335623), що підтверджується свідоцтвами про участь (а.с. 11-12 т. 1).

Управителем ФФБ є ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» (в рішенні Управитель або відповідне найменування юридичної особи).

ФФБ створений та правила ФФБ за програмою ВАТ «АК «КИЇВРЕКОНСТРУКЦІЯ» затверджені рішенням Правління ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» від 30.05.2005, оформленим протоколом № 166.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2014 № 316 «Про віднесення ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 29.05.2014 прийнято рішення № 38 про запровадження з 29.05.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 22.07.2014 № 433 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК»» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних прийнято рішення від 23.07.2014 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК».

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних прийняла рішення від 14.07.2016 № 1234, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» до 23 липня 2017 року включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Костенка Ігоря Івановича на один рік до 23 липня 2017 року включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 29 червня 2017 року № 2767, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» на один рік до 22 липня 2018 року включно. Продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Західінкомбанк» Костенка Ігоря Івановича на один рік до 22 липня 2018 року включно.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (по тексту - Закон або повністю назва), нагляд та регулювання діяльності управителів ФФБ здійснюють національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національний банк України у межах своїх повноважень.

Позивач зауважує, що оскільки управителем ФФБ є банківська установа - ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК», то відповідно нагляд за її діяльністю у межах, встановлених Законом, повинен здійснювати НБУ, а тому, оскільки ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» не здійснив належний контроль за ВАТ «АК «КИЇВРЕКОНСТРУКЦІЯ», як то вимагає ст. 18 Закону, чим, відповідно, Управитель систематично порушував законодавство про фінансові послуги, та зважаючи на здійснення в ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» процедури ліквідації, 07.06.2017 ОСОБА_1 та інші довірителі, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 направили до НБУ колективне звернення (лист б/н), в якому просили невідкладно звернутись до суду із позовною заявою з вимогою щодо передачі в управління іншій фінансовій установі Фонду фінансування будівництва виду А об'єкту будівництва, а саме: забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2, забудовником якого є ВАТ «АК «Київреконструкція».

14.06.2017 НБУ, своїм листом № 61-0018/41895, переадресував лист ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М. У листі № 61-0018/41895 НБУ вказав, що надсилає відповідне звернення для розгляду на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян".

Неправомірність, на думку позивача, дій з переадресування відповідного звернення, у зв'язку із чим, як наслідок, НБУ не подано позов до суду з вимогами щодо передачі в управління іншій фінансовій установі Фонду фінансування будівництва виду А об'єкту будівництва, а саме: забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2, забудовником якого є ВАТ «АК «Київреконструкція», і стало підставами заявленого позову.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про національний банк України», постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року N 490 «Про затвердження Порядку передачі фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі за рішенням суду» (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо дій Національного банку України в частині переадресування, листом від 14.06.2017 № 61-0018/41895, листа б/н від 07.06.2017.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, регулюються Законом України «Про звернення громадян». Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюється Законом України «Про звернення громадян».

Згідно положень ст.ст. 1, 3 вказаного закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

З приписів ст.ст. 1, 3 Закону України «Про звернення громадян» слідує, що громадяни вправі звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із заявою щодо реалізації своїх соціально-економічних та особистих прав і законних інтересів, із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів.

Так, 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 направили до НБУ колективний лист в якому просили невідкладно звернутись до суду із позовною заявою з вимогою щодо передачі в управління іншій фінансовій установі Фонду фінансування будівництва виду А об'єкту будівництва, а саме: забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2, забудовником якого є ВАТ «АК «Київреконструкція».

Листом № 61-0018/4189514.06.2017 від 14.06.2017 НБУ переадресував лист ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М. на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», зокрема, оскільки питання, порушені в одержаному НБУ зверненні, не входять до повноважень останнього.

Суд зазначає, по-перше, що оскільки з правової конструкції ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» випливає про можливість органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами пересилати за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення громадян, за обставин при цьому, якщо питання порушені в зверненні, не входять до повноважень такого органу, останній, виходячи з приписів ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», повинен відмітити, саме за яких обставини питання порушені в зверненні, не входять до повноважень такого органу, які, в свою чергу, є підставою для здійснення пересилання звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі.

Як видно зі змісту листа № 61-0018/4189514.06.2017 від 14.06.2017, НБУ не зазначив, за яких саме обставин і чому питання, порушені в зверненні, не входять до його повноважень, чим, по суті, здійснив виключення змістовного викладу підстав, наявність яких слугували для здійснення дій з переадресування листа б/н від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М.

По-друге, суд зауважує, що дійсно, ч. 3 ст. 76 Законом України «Про банки і банківську діяльність» перебачено, що Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому Національним банком України порядку.

Однак, суд акцентує увагу на те, що згідно cт.ст. 1, 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», такий Закон він визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Під банківським наглядом розуміється система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (ст. 1 Закону України «Про національний банк України»).

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ст. 2 Закону України «Про національний банк України»).

З системного правового аналізу наведених приписів слідує, що питання регулювання відносин, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків, не звужують, в контексті визначених ч. 3 ст. 76 Законом України «Про банки і банківську діяльність» обмежень НБУ щодо не здійснення ним банківського нагляду за банком у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, змісту банківського нагляду Національного банку України, як такого, повноваження якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про національний банк України» та іншими законами України.

Так, ст. 1 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» передбачено, що ним встановлюються загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.

Згідно частин першої-третьої статті 24 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», нагляд та регулювання діяльності управителів ФФБ здійснюють Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національний банк України у межах своїх повноважень. Метою нагляду та регулювання діяльності управителя ФФБ є контроль за дотриманням управителем ФФБ вимог цього Закону та інших актів законодавства, а також дотримання управителем ФФБ прийнятих на себе за договорами про участь у ФФБ зобов'язань. Основними напрямами нагляду та регулювання діяльності управителя ФФБ є: контроль за відповідністю Правил ФФБ та умов договорів про участь у ФФБ вимогам законодавства; контроль за дотриманням управителем обмежень, встановлених законом та Правилами ФФБ; виконання зобов'язань управителем ФФБ щодо включення довірителів до переліку, який управитель надає забудовнику для передачі об'єктів інвестування у власність довірителям; виконання управителем ФФБ зобов'язань щодо повернення коштів довірителям на їх вимогу та відповідності розміру сум коштів, що виплачуються довірителю, вимогам цього Закону.

Так, з правових конструкцій ст.ст. 1, 24 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» видно, що даний Закон є спеціальним законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління, та яким, у виключному порядку, та у межах своїх повноважень, надаються повноваження нагляду та регулювання діяльності управителів ФФБ Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг і Національному банку України.

Таким чином, з огляду на надання Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національному банку України повноважень нагляду та регулювання діяльності управителів ФФБ, суд вказує, що у спірних правовідносинах перевага надається відповідному спеціальному закону, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління, і такий закон не пов'язує за змістом поняття банківського нагляду НБУ в аспекті норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» з поняттям здійснення нагляду та регулювання діяльності управителів ФФБ з боку НБУ в розумінні Закону України «Про національний банк України» та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Варто також відмітити, що судом вже зазначалися основні напрями нагляду та регулювання діяльності управителя ФФБ, що виокремлюють повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Національного банку України. При цьому, статтею 7 Закону України «Про національний банк України» визначені повноваження власне НБУ, серед яких, зокрема, здійснення інших функцій у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

За переконанням суду, виходячи із сутності системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, під якою розуміється врегульовані Законом та договорами дії суб'єктів системи при організації будівництва житла, фінансуванні цього будівництва та здійсненні операцій з нерухомістю, а також з урахуванням визначених суб'єктів такої системи, якими є довірителі, управителі, забудовники, страхові компанії, емітенти сертифікатів ФОН та власники сертифікатів ФОН, на НБУ розповсюджуються, в широкому розумінні, повноваження у відповідній фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції.

Додатково суд також наголошує, що за ч. 5 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Поряд з цим, відповідним законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Враховуючи окремо наголошене, виходячи з правового змісту предметного регулювання правовідносин згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та функцій його мети згідно ст. 1, різноплановою, за ознакою функціональності, є сфера дії Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

З огляду на викладене, необґрунтованими є викладені відповідачем у запереченнях та третьою особою-1 у поясненнях твердження щодо наявності підстав для здійснення НБУ дій з переадресування листа б/н від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М., а також стосовно відсутності у НБУ повноважень в частині розгляду по суті такого листа, в межах наданих повноважень нагляду та регулювання діяльності управителів ФФБ в розрізі Закону України «Про національний банк України» та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», і в тому числі, на предмет питання контролю за дотриманням управителем ФФБ вимог Закону та інших актів законодавства, а також дотриманням управителем ФФБ прийнятих на себе за договорами про участь у ФФБ зобов'язань та виходячи з основних напрямів нагляду та регулювання діяльності управителя ФФБ.

В частині процедурних питань про зобов'язання НБУ звернутись до суду із позовною заявою про передачу фонду фінансування будівництва виду А забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2 від Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", а також процесуальних питань способу захисту права, суд вказує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону, за рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням довірителів ФФБ або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв'язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги ФФБ може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До нового управителя переходять усі права та обов'язки щодо довірителів цього ФФБ та відповідного забудовника.

Для реалізації зазначеної норми, постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 490 затверджено «Порядок передачі фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі за рішенням суду» (за текстом - Порядок).

Відповідний Порядок, згідно п. 1, визначає механізм передачі фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі, що відповідає Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", за відповідним рішенням суду, що прийняте за зверненням довірителів фонду фінансування будівництва, власників сертифікатів фонду операцій з нерухомістю або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв'язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги і набрало законної сили.

Суд принагідно зауважує, що в силу ч. 1 ст. 23 Закону та п. 1 Порядку, суб'єктами, які мають право звернутися до суду з відповідними зверненнями, за наслідками якого судом може прийматися рішення про передання фонду фінансування будівництва або фонду операцій з нерухомістю в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, є: довірителі ФФБ, власники сертифікатів фонду операцій з нерухомістю або відповідний орган, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя.

Таким чином, відштовхуючись від норм ч. 1 ст. 23 Закону та п. 1 Порядку, звернення до суду з відповідним позовом не носить в собі імперативного характеру щодо такого звернення з боку визначених суб'єктів. Тобто, положення вказаних приписів визначають право, а не обов'язок, довірителів фонду фінансування будівництва, власників сертифікатів фонду операцій з нерухомістю або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя звернутися з позовом до суду.

Враховуючи наведене, з урахуванням вирішення наявного між сторонами спору, що переданий на розгляд судом за відповідним позовом, судом акцентується на необхідності дослідження питання порушення прав позивача в межах обставин відсутності імперативного обов'язку відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя звернутися з позовом до суду в порядку ч. 1 ст. 23 Закону.

За таких обставин, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень, варто вказати, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

В Рекомендаціях від 11.03.1980 № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи поняття "дискреційне повноваження" визначене як повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш відповідним за даних обставин.

В законодавстві України відсутнє визначення поняття "дискреційне повноваження".

При вирішенні даного питання правники мають виходити тільки з наявних міжнародних правових стандартів (правові акти та акти суду) та теоретичних досліджень сучасної юридичної науки.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі "Волохи проти України" (Заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державним органам суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. Європейський Суд дійшов до висновку, що втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у певній сфері та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля з боку правоохоронних органів.

Так, зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватись від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватись від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Надане органу право діяти саме таким чином у теорії адміністративного права прийнято називати дискреційними повноваженнями (дискреційним правом, дискреційною владою).

Дискреційні повноваження, як встановлене право вибору варіанта поведінки (рішення) або наслідку правової норми, найбільш яскраво проявляються через так званий вільний, або адміністративний, розсуд.

В процесі застосування норми права до конкретної ситуації на остаточне прийняття рішення значний вплив справляє орган, який цю норму застосовує. Встановлення й оцінка факту, з яким норма пов'язує виникнення певних відносин, залежить від низки чинників як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Окрім того, в нормі права заздалегідь не можна передбачити всіх життєвих ситуацій, випадків та обставин, про що також наголошував Європейський Суд з прав людини.

Тому норма права залишає певний простір, що повинен заповнити орган, який застосовує норму. При цьому він повинен брати до уваги загальний погляд на значення певних понять, мету, якої він повинен досягти, і, зрештою, на засади здорового глузду.

Виходячи з відсутності законодавчого визначення наведеного поняття, а також з урахуванням вищезазначеного можна дійти висновку, що дискреційні повноваження - це сукупність прав і обов'язків державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або обрати один з кількох варіантів рішень, передбачених проектом акта з урахуванням норм національного законодавства та принципу верховенства права.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Так, вчиняючи дії з переадресування листа від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М., дії з чого є предметом оскарження в суді, НБУ ще не використав своє право на дискреційне рішення стосовно розгляду та прийняття по суті рішення з приводу питань, порушених у відповідному зверненні.

За таких обставин, з урахуванням того, що відповідне дискреційне повноваження з боку НБУ не було реалізоване належним чином, а також враховуючи відсутність імперативного обов'язку відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя звернутися з позовом до суду в порядку ч. 1 ст. 23 Закону, суд вважає, що невмотивованими є доводи позивача в частині зобов'язання відповідача звернутися до суду із позовною заявою про передачу фонду фінансування будівництва виду А забудови житлового комплексу по АДРЕСА_2 від Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк".

З огляду на викладене, суд визнає переконливими заперечення окремих учасників справи у відповідній частині на вказану вимогу позивача.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідач не довів правомірності своїх дій в частині переадресування листа позивача та інших довірителів.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 1 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

На рахунок наведених судом процесуальних приписів ч. 2 ст. 9 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд заявляє таке.

За дорученням голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підготовлено Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, яким висунені такі доктринальні положення:

- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Отже, орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Статтею 79 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, з урахуванням протиправності дій НБУ з переадресування листа б/н від 07.06.2017, зважаючи на наявність у НБУ повноважень в частині розгляду по суті звернення б/н від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в порядку та у спосіб, визначений Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про національний банк України» та Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», суд приходить до висновку, що заявлені за позовом вимоги підлягають частковому задоволенню щодо визнання протиправними дій з переадресування листа та, з огляду на порушення прав позивача в частині розгляду його та інших осіб звернення від 07.06.2017, про наявність підстав для зобов'язання НБУ розглянути по суті лист б/н від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів позивача.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Національного банку України щодо переадресування, листом від 14.06.2017 № 61-0018/41895, на адресу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Ворушиліна К.М., листа від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

3. Зобов'язати Національний банк України розглянути по суті лист від 07.06.2017 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: 03058, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код 00032106) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 280,00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень).

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повне рішення складено 15.06.2018.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.М. Чудак

Суддя Т.І. Шейко