ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р.

Справа № 922/3056/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом

Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків

до

1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1", м. Харків, 3. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Корнійчук Олени Валентинівни, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство "Трест Житлобуд - 1", м. Харків

про

визнання незаконним та скасування рішення

за участю представників сторін:

прокурора - Зливка К.О., посвідчення № 047928 від 13.09.2017 року

відповідачів - 1. Оганезова Р.А., дов. № 08-11/3974/2-17 від 28.12.2017 року, 2. не з'явився, 3. не з'явився

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до 1. Харківської міської ради, м. Харків, 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1", м. Харків, 3. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Корнійчук Олени Валентинівни, м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство "Трест Житлобуд - 1", м. Харків, в якому просить визнати недійсним з моменту прийняття пункт 7.2 додатку 1 до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 545/11 про надання у власність земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 6310136300:03:001:0116) загальною площею 0,3961 га. по вул. Клочківській, 46; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 902118, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" 11 вересня 2012 року Управлінням Держкомзему у місті Харкові на земельну ділянку, площею 0,3691 га., кадастровий номер 6310136300:03:001:0116, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 46 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права приватної власності (індексний номер 2258844 від 15 травня 2013 року) за Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" на земельну ділянку 0,3691 га., кадастровий номер 6310136300:03:001:0116, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 46, приватний нотаріус Корнійчук Олена Валентинівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область (номер запису про право власності: 925007).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 вересня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду; порушено провадження у справі та призначити її до розгляду у судовому засіданні на 02 жовтня 2017 року на 11 годин 40 хвилин; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Трест Житлобуд - 1".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року усне клопотання другого відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено; розгляд справи відкладено на 23 жовтня 2017 року на 12 годин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року вказано, що заяву першого відповідача про залишення позову без розгляду буде розглянуто у наступному судовому засіданні; усне клопотання прокурора та другого відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено на 01 листопада 2017 року на 11 годин 30 хвилин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 листопада 2017 року вказано, що заяву першого відповідача про залишення позову без розгляду буде розглянуто у наступному судовому засіданні; клопотання другого відповідача про продовження строку розгляду спору задоволено; продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів по 28 листопада 2017 року та розгляд справи відкладено на 27 листопада 2017 року на 11 годин 40 хвилин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 листопада 2017 року вказано, що заяву першого відповідача про залишення позову без розгляду буде розглянуто у наступному судовому засіданні; клопотання другого відповідача про застосування по справі строку позовної давності буде розглянуто у наступному судовому засіданні; клопотання другого відповідача про залучення Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Корнійчук Олену Валентинівну до участі у справі в якості іншого відповідача задоволено; залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Корнійчук Олену Валентинівну та розгляд справи відкладено на 13 грудня 2017 року на 12 годин 20 хвилин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 грудня 2017 року вказано, що заяву першого відповідача про залишення позову без розгляду буде розглянуто у наступному судовому засіданні; клопотання другого відповідача про застосування по справі строку позовної давності буде розглянуто у наступному судовому засіданні; усне клопотання другого відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено на 23 січня 2018 року на 11 годин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 січня 2018 року було призначено справу №922/3056/17 до розгляду в порядку загального позовного провадження; почато у справі №922/3056/17 підготовче провадження; вказано, що заяву першого відповідача про залишення позову без розгляду буде розглянуто у наступному судовому засіданні; клопотання другого відповідача про застосування по справі строку позовної давності буде розглянуто у наступному судовому засіданні та розгляд підготовчого засідання відкладено на 21 лютого 2018 року на 12 годин.

Протокольною ухвалою від 21 лютого 2018 року було відкладено підготовче засідання на 22 березня 2018 року на 12 годин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 березня 2018 року вказано, що заяву першого відповідача про залишення позову без розгляду буде розглянуто у наступному судовому засіданні; клопотання другого відповідача про застосування по справі строку позовної давності буде розглянуто у наступному судовому засіданні; усне клопотання другого відповідача про продовження строку підготовчого провадження задоволено; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 23 квітня 2018 року; усне клопотання другого відповідача про відкладення розгляду підготовчого засідання задоволено та розгляд підготовчого засідання відкласти на 04 квітня 2018 року на 11 годин.

Протокольною ухвалою від 04 квітня 2018 року було відкладено підготовче засідання на 23 квітня 2018 року на 17 годин 20 хвилин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 кітня 2018 року у задоволенні заяви відповідача (Харківської міської ради) про залишення позову без розгляду було відмовлено; у задоволенні клопотання відповідача (Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1") про застосування по справі строку позовної давності відмовлено; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 травня 2018 року на 12 годин.

Протокольною ухвалою від 03 травня 2018 року було відкладено підготовче засідання на 21 травня 2018 року на 16 годин.

У судовому засіданні 21 травня 2018 року судом оголошено, що клопотання другого відповідача про призначення по справі судово-економічної експертизи буде розглянуто у наступному судовому засіданні та клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи задоволено.

Протокольною ухвалою від 21 травня 2018 року на підставі частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву в судовому засіданні до 22 травня 2018 року до 11 годин 40 хвилин.

Протокольною ухвалою від 22 травня 2018 року було оголошено перерву до 23 травня 2018 року до 16 годин 20 хвилин.

Протокольною ухвалою від 23 травня 2018 року було відкладено розгляд справи на 04 червня 2018 року на 11 годин.

Щодо клопотання другого відповідача про призначення по справі судово-економічної експертизи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що клопотання другого відповідача належним чином необґрунтовано, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання другого відповідача про призначення по справі судово-економічної експертизи відмовити.

Прокурор у судовому засіданні та у додаткових письмових поясненнях наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник першого відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову на підстав спливу позовної давності.

Представник другого відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Представник третього відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштових відправлень та повністю узгоджується з приписами пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство "Трест Житлобуд - 1" у судове засідання не з'явився, у наданому письмовому поясненні проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово прокурора та повноважних представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

У ході вивчення правомірності передачі Харківською міською радою у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, Харківською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що пунктом 7.2 додатку 1 до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 545/11 "Про надання земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів", Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" надано у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 6310136300:03:001:0116), загальною площею 0,3961 га., в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 30 листопада 2011 року №409/11 для будівництва та подальшої експлуатації об'єкту, зі зміною його функціонального призначення під житловий будинок по вул. Клочківській, 46.

На підставі вказаного рішення Управлінням Держкомзему у м. Харкові 11 вересня 2012 року Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" видано державний акт серії ЯМ №902118 на право власності на земельну ділянку, площею 0,3961 га, кадастровий номер 6310136300:03:001:0116, за адресою м. Харків, вул. Клочківська, 46.

В подальшому, на підставі договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію), серія та номер 2041 від 15 травня 2013 року, укладеного між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" (землевласником, суперфіціаром) та Приватним акціонерним товариством "Трест Житлобуд - 1" (правокористувачем, суперфіціарієм), приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права забудови вищевказаної земельної ділянки (суперфіцій) (індексний номер: 2262747 від 15 травня 2013 року).

На думку прокурора, спірне рішення міської ради прийнято усупереч вимогами 41 Земельного кодексу України, статтей 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР та пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року.

Відповідно до статті 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Нормами статті 133 ЖК УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

У відповідності до статті 137 ЖК УРСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях тримаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Української РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Згідно частини 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Суд, вважає зазначені твердження прокурора необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва по адміністративній справі № 826/15758/16 від 21 грудня 2016 року , яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року, постановлено наступне: визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не здійснення підготовки та подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо приведення Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-Х у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV; визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР № 186 від 30 квітня 1985 року, у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV; зобов'язано Кабінет Міністрів України підготувати та подати на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-Х у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року №10087-IV; зобов'язано Кабінет Міністрів України привести Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186, у відповідність до Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України по справі №826/15758/16 від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року - без змін.

Вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що вимоги Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу та статті 137 ЖК Української РСР щодо встановлення порядку організації та створення кооперативу та затвердження списку громадян, які вступають до нього, і членів їх сімей виконавчим комітетом ради народних іегзтатів не відповідають приписам статті 7 Закону України "Про кооперацію", який набув чинності пізніше, і, відповідно, підлягає застосуванню. При вирішенні даної справи суд звертав увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 11 березня 2016 року по справі № К/800/6225/16, згідно якої питання про створення і діяльність житлово-будівельних ¦кооперативів врегульовані Законом України "Про кооперацію", який є спеціальним, ЦК України, ГК України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а тому відсутні правові підстави для застосування статтей 133, 135, ЖК УРСР та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" №1545-ХІІ від 12 вересня 1991 року встановлено, що дo прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наведена Постанова Верховної Ради України, передбачає можливість застосування норм ЖК УРСР та інших актів Союзу РСР на території України обмежуючи їх дію: у часі - до прийняття відповідних актів законодавства України; за колом відносин - які не врегульовано законодавством України: за ознакою відповідності - виключно у частині, що не суперечить Конституції і законам України.

Враховуючи обмеження передбачені Постановою Верховної Ради України, норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у сфері регулювання житлових відносин та відносин щодо створення кооперативів лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України, проте норми, на які посилається прокурор до порядку організації кооперативів (статті 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР і пункти 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту) суперечать вимогам чинної Конституції та Законам України.

Статті 133 та 134 ЖК УРСР, обмежуючи право громадян на добровільне об'єднання для ведення спільної господарської діяльності, з метою задоволення соціальних потреб, встановлюють, що вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру можуть лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на відповідному обліку. Статті 135 та 136 ЖК УРСР, встановлюючи умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу, дискримінаційно обмежують коло таких громадян тими, хто постійно проживає у певному населеному пункті, і запроваджують черговість прийому членів до кооперативу. У статті 137 ЖК УРСР закріплено обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів організовувати житлово-будівельні кооперативи, затверджувати списки осіб, що вступають до нього, витребувати рекомендації комітетів комсомолу та трудових колективів для прийняття осіб у члени таких кооперативів. Примірний статут повторює вказані нормативні приписи, додатково передбачаючи обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів реєструвати статути коопетеративів та встановлює в якості часу набуття кооперативом прав юридичної особи дату реєстрації її статуту (пункти 1 - 10).

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України "Про місцеве спмоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чиннність Закон Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 42 Закон УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано не було.

Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються Законом України "Про кооперацію" №1087-IV від 10 липня 2003 року.

Таким чином, у 2003 році прийнято акт законодавства України, який регулює відносини, які раніше були врегульовані законодавством УРСР. Прийняттям Закону України "Про кооперацію" було встановлено нові норми, що регулюють відносини створення і організації діяльності кооперативів різних типів, та виключено низку обмежень та додаткових дискримінаційних вимог, встановлених актами законодавства УРСР. Із прийняттям Закону України "Про кооперацію" правові акти законодавства УРСР діють лише в тій стині, що не суперечить Конституції і цьому закону України.

Статтею 5 Закону України "Про кооперацію" до законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві положення" вказаного Закону закріплено імперативну вимогу усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим Законом, привести свої статути у відповідність із ним.

На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим Законом, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить Закону України "Про кооперацію" (пункт 3).

Преамбулою Закону України "Про кооперацію" визначено, що цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Так, услуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 5 Закону України "Про кооперацію" визначено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і ЦК України, цього Закону, інших нормативно-тгізових актів з питань кооперації.

Отже законом передбачено ієрархію законодавчих актів, що регулюють діяльність кооперативів.

Статтею 7 Закону України "Про кооперацію" врегульовані правовідносини щодо створення кооперативу.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Згідно частни 2 статті 7 Закону України "Про кооперацію" засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Таким чином, юридичні особи теж можуть бути засновниками кооперативу.

Враховуючи вказані норми Закону України "Про кооперацію" можна зробити висновок, що юридична особа, яка може бути засновником кооперативу не може перебувати на квартирному обліку та потребувати поліпшення житлових умов, а, відповідно, вимоги статті 133, 134, 135 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК в цій частині суперечать нормам прийнятого пізніше Закону України "Про кооперацію".

Закон України "Про кооперацію" розрізняє такі поняття як "засновник кооперативу" і "член кооперативу", які за своїм правовим статусом є різними: перші необхідні для створення суб'єкта, інші - для його діяльності, як суб'єкта права (статті 7 та 10 Закону).

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Жодних вимог до чисельності засновників Закон України "Про кооперацію" не встановлює.

Згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про кооперацію" рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про кооперацію" чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно частини 6 статті 7 Закону України "Про кооперацію" при створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Відповідно до частини 2 статті 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і потребують поліпшення житлових умов.

Згідно частини 2 статті 134 ЖК УРСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34 ЖК УРСР), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Враховуючи вказані положення норм статті 134 ЖК УРСР потребуючими поліпшення житлових умов визнаються не тільки громадяни, що вже перебувають на обліку для одержання жилих приміщень, а й громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за визначений рівень.

Таким чином, не перебування особи на обліку не є доказом того, що особа не потребує поліпшення житлових умов.

Статтею 8 Закону України "Про кооперацію" передбачені вимоги до статуту кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статтею 19-1 Закону України "Про кооперацію" врегульовано права членів кооперативу на його майно.

З огляду на приписи статтей 2, 6, 19-1, 41 Закону України "Про кооперацію" вбачається, що цей закон регулює, в тому числі, діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи частин 2, 3 статті 41 Закону України "Про кооперацію" статути кооперативів мають відповідати вимогам цього Закону.

Примірний статут не має юридичної сили закону, в той час як статути кооперативів, які були раніше прийняті у відповідності з Примірним статутом, мають бути приведені у відповідність до вимог саме Закону України "Про кооперацію".

Норми Закону України "Про кооперацію", на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних. Право створювати споживчі, виробничі та обслуговуючі кооперативи із певним напрямком діяльності, як-то, дачний, туристичний, медичний чи житлово-будівельний, на добровільних засадах. Закон України "Про кооперацію" надає не тільки громадянам України, а й іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам України і навіть іноземним державам (стаття 7). При цьому, право на створення кооперативу Закон не пов'язує ані з певним місцем проживання чи переважного перебування особи, ані із необхідністю поліпшення власних житлових умов, усуваючи такі критерій дискримінаційного характеру, як місце проживання, віковий та майновий ценз, що закріплювалися у нормах статей 133, 134, 135, 136 ЖК УРСР.

Таким чином, норми Примірного статуту суперечать нормам Закону України "Про кооперацію" отже суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме норми Закону України "Про кооперацію".

На сьогодні, місцеві Ради народних депутатів, як органи місцевого самоврядування, не снують та припинили свою діяльність без жодного правонаступництва у зв'язку із втратою чинності Законом Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве -самоврядування" у 1997 році. Таким чином, місцеві ради, створені згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", не можна ототожнювати із Радами народних депутатів, які діяли раніше.

Отже, Харківська міська рада, при прийнятті рішення про надання земельної ділянки у власність кооперативу, врахувала те, що питання створення та організації діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що частково, регулювалися ЖК УРСР та Примірним статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів, таких як Цивільний кодекс України (2003), так і законів України, зокрема, Закону України "Про кооперацію" (2003) та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців" (2003).

Норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки Закону України "Про кооперацію", але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації кооперативу та на дату прийняття Харківською міською радою рішення про надання земельної ділянки у власність - Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15 травня 2003 року, який є спеціальним, прийнятий пізніше в часі та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельних кооперативів, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та .Примірним статутом.

Правова позиція Харківської міської ради також підтверджується науковими засновками провідних наукових установ України юридичного профілю, а саме: Науковим висновком Національної академії правових наук України від 07 липня 2017 року № 639 щодо відповідності Конституції України та законодавству України окремих положень Житлового кодексу Української РСР (від 30 червня 1983 року № 5464-Х); Висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 27 червня 2017 року № 126/69-е, виконаної на запит Харківської міської ради у відповідності із Законом України "Про наукову і науково-технічну експертизу"; Науковим висновком за результатами питань, порушених у листі щодо застосування окремих нормативно-правових актів УРСР на території України та інших питань, які потребують з'ясування у зв'язку із цим, підготовленим к.ю.н., професором кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Борисовою В.І. та к.ю.н., доцентом кафедри цивільного права Національног юридичного університету ім. Ярослава Мудрого № 1 Янишеним В.П. на лист Харківського міського голови від 30 жовтня 2015 року № 08-11-40432-15.

Фахівці у галузі права Національної академії правових наук України у науковому висновку від 07 липня 2017 року № 639 дійшли висновків про наявність суперечностей між нормами ЖК УРСР, що регулюють порядок створення ЖБК, та нормами Цивільного і Господарського кодексів України, Закону України "Про кооперацію", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятих псля ухвалення Конституції України. На сьогодні бракує системності правового регулювання відносин у сфері кооперативного будівництва житла в Україні, а тому створення в сучасних умовах ЖБК на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК є практично неможливим.

Суперечливий характер законодавства у цій сфері порушує принцип правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права, що у свою чергу є одним із засадничих принципів основ конституційного ладу (статті 8 Конституції України).

Така позиція давно сприйнята органом конституційної юрисдикції: "Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення КСУ вересня 2005 № 5-рп/2005).

Як зазначає Конституційний Суд України, "конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше" (абзац 5 пункту 3 Рішення КСУ від жовтня 1997 року № 4-зп).

Таким чином, норми Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про кооперацію", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у питанні організації, створення та діяльності ЖБК мають пріоритет (юридичне верховенство) перед нормами статтей 133, 135, 137 ЖК УРСР та відповідними нормами Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Формулювання частини 2 статті 135 ЖК УРСР встановлюють відповідні преференції (переваги, привілеї) за ознаками місця проживання, а тому встановлюють привілеї для одних і обмеження для інших, суд вважає, що це не відповідає статті 24 Конституції України. Суд звертає увагу на те, що пунктом 8 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу встановлені ліберальніші правила для реалізації права на утворення ЖБК, які не пов'язують його реалізацію виключно з постійним проживанням у населеному пункті. Однак вони за юридичною силою поступаються нормам ЖК.

Встановлення зазначених привілеїв лише для громадян України не дає можливості іноземцям та особам без громадянства реалізувати свої права, які надає їм стаття 26 Конституції України, згідно з якою вони користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Зазначені обмеження не відповідають статті 47 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Отже фахівці Національної академії правових наук України дійшли висновків, що є достатні підстави вважати норми частини 2 статті 135 ЖК УРСР від 30 червня 1983 року № 5464-Х такими, що не відповідають переліченим вище статтям Конституції України.

Дсліджуючи питання відповідності та застосування норм статтей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК Інститут держави і права ім В.М. Корецького НАН України за результатами проведеної науково-правової експертизи (висновок від 27 червня 2017 року № 126/69-е) дійшов наступних висновків: положення статті 137, 138 ЖК УРСР та пункту 2 Примірного статуту ЖБК щодо порядку створення ЖБК та скасування рішень загальних зборів чи правління кооперативу суперечать статтям 19,26,47 та 146 Конституції України; створення, державна реєстрація та діяльність ЖБК в Україні регулюється Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", та іншими нормативно - правовими актами, прийнятими в розвиток положень цих Законів на підставі Конституції України; організація і створення житлово-будівельних кооперативів в порядку передбаченому статтями 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186 не відповідає Конституції України.

Вищевикладене також підтверджується і судовою практикою.

За результатами розгляду справи № 638/20557/15-а Дзержинським районним судом м. Харкова 11 січня 2016 року була прийнята постанова, яку ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року залишеною без змін, та ухвалою ВАС України від 11 березня 2016 року № К/800/6225/16 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відмовлено.

У вказаній постанові Дзержинський районний суд м. Харкова дійшов наступних висновків: норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать Закону України "Про кооперацію" та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15 травня 2003 року, який повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельного кооперативу; норми Закону України "Про кооперацію", на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних; відповідно до пункту 9 частини 2 статті 42 Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю. Вказаних повноважень виконавчим органам Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР не надано; згідно статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підриємців" № 755-IV від 15 травня 2003 року (далі - Закон № 755) (в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача) його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Стаття 3 цього ж Закону поширює сферу його дії на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Отже, саме Закон № 755 є спеціальним законом, який врегульовує порядок засвідчення фактів створення юридичних осіб, за результатами перевірки порядку їх створення вимогам чинного законодавства; питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, регулювалися ЖК УРСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття ЦК України (2003), Закону України "Про кооперацію" та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; норми статтей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території Ураїни окремих актів законодавства Союзу РСР", можуть застосовуватись лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Суд ввапжає, що оскільки питання щодо створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України "Про кооперацію", який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців", норми статтей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК, на які посилається прокурор у позові не можуть застосовуватися до спірних взаємовідносин.

Крім цього, суд зауважує,що доводи прокурора свідчать про наявність підстав застосування позовної давності, виходячи із наступного.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 березня 2009 року винесеного за наслідком розгляду заяви № 20347/03 у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності.

Відповідно до статтей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (стаття 83 Цивільного кодексу України).

Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або в претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.

Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк, тобто, три роки.

Згідно пункту 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на звернення до суду з позовом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа зналась або повинна була дізнатися про порушення) моменти.

Відповідно до витягу з протоколу 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання, 23 грудня 2011 року на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М., який відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України "Про грокуратуру" здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.

Також, Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 545/11 "Про надання земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів".

Прокурор , приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаного рішення Харківської міської ради.

Згідно статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно вимог статті 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.city.kharkov.ua) та публікуються в газеті "Харьковские известия".

За таких умов, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Відповідно до Наказу Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року №3гн "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів", який діяв на момент прийняття рішення Харківською міською радою, прокурор повинен забезпечити нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Згідно пункту 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18 жовтня 2010 року №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданні цих органів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (який діяв на момент прийняття спірного рішення) органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящими.

Отже, прокурор, будучі присутнім на засіданні сесії міської ради та отримавши рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року № 545/11 згідно до наказів Генерального прокурора зобов'язаний був та мав всі можливості ознайомитися з матеріалами, які стали підставами для прийняття міською радою оскаржуваного рішення та довідатись про його законність. Така можливість прокурором реалізована не була.

В обґрунтовання поважності причин пропуску строків звернення до суду, прокурор стверджує, що про незаконність набуття спірної земельної ділянки Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" прокурором було виявлено лише за результатами опрацювання у ході досудового розслідування кримінального провадження доказів, а саме протоколів допиту свідків, а також Реєстру, можливість доступу до якого була отримана у 2015 році.

Суд вважає, що наведена позиція прокурора не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України), адже в такому разі кожна дія органу прокуратури або позивача (порушення наглядового провадження, порушення оперативно-розшукової справи, порушення кримінальної справи чи просто проведення перевірки, тощо) могла б вважатись початком перебігу строку позовної давності. Враховуючи, що строки проведення таких перевірок та порушення відповідних проваджень не обмежені це привело б до того, що і строки позовної давності фактично не були б у цих випадках обмежені, що фактично звело б нанівець правовий інститут позовної давності та поставило б учасників господарських правовідносин у нерівне становище, надаючи перевагу державі (в інтересах якої може звернутися прокурор) та порушуючи тим самим принципи економічної багатоманітності та рівний захист усіх суб'єктів господарювання ( стаття 5 Господарського кодексу України).

Закон (пункт 10 частина 2 статті 16 та статті 21 Цивільного кодеквсу України, абзац 3 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Таким чином, обізнаність прокурора з оскаржуваним рішенням є доведеною з дати ухвалення рішення Харківською міською радою - 23 грудня 2011 року, саме з цієї дати починається початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради №545/11 та у відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 24 грудня 2011 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно частин 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокуророрм в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Такого ж висновку дійшов суд касаційної інстанції в інших судових рішеннях: постановах Вищого господарського суду України від 19 травня 2016 року у справі № 922/3009/15; від 12 квітня 2016 року у справі №922/4239/15; від 12 квітня 2016 року у справі№922/4442/15; від 06 квітня 2016 року у справі №922/2694/15; від 23 квітня 2016 року у справі №9222/4326/15; від 19 квітня 2016 року у справі №922/4715/15; від 19 квітня 2016 року у справі №922/3396/15; від 18 травняч 2016 року у справі №922/ 2961/15.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі №910/4626/14, від 01 липня 2015 рокеу у справі № 6-178цс15, від 27 травня 2014 року по справі № 3-23гс14 та від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Згідно правової позиції Верховного суду України в постанові від 16 листопада 2016 року у праві №6-2469цс16 за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта.

Так Верховний суд України, в зазначеній постанові зазначив наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявою № 22083/93у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, становленого статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідалися або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаного рішення Харківської міської ради.

Крім цього, навіть не будучи компетентним у представництві інтересів у даних відносинах прокурор, як і будь-яка інша фізична чи юридична особа міг довідатись про наявність обставин, які стали підставою для подачі позову безпосередньо в момент їх виникнення, тобто після підписання рішень Харківської міської ради.

Таким чином, обізнаність Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1, який входить до єдиної централізованої системи органів прокуратури про прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення від 23 грудня 2011 року № 545/11, починає рахуватися саме з дати прийняття оскаржуваного рішення, тобто з 24 грудня 2011 року, оскільки його прийняття кувалось безпосередньо за участю заступника Прокурора міста Харкова, який був присутній у сесійній залі на пленарному засіданні Харківської міської ради.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги прокурора необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов*язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статтей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено 14.06.2018 р.

Суддя

П.В. Хотенець