ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.

м.Одеса

Справа № 814/2857/17

Категорія: 4

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Танасогло Т.М.,

суддів – Запорожана Д.В.,

– ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Прокуратури Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у справі за позовом Керівника Вознесенської місцевої прокуратури до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: відділ культури та спорту Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішення від 17.10.2017р. № 376,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2017 року Керівник Вознесенської місцевої прокуратури (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - відділ культури та спорту Вознесенської міської ради Миколаївської області (далі - третя особа), в якому просить суд визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 17 жовтня 2017 р. № 376, яким погоджено розмір плати за навчання у школах естетичного виховання на 2017-2018 навчальний рік для учнів інших територіальних громад.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Керівник Вознесенської місцевої прокуратури зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем із перевищенням власних повноважень та з порушенням норм Конституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», так як ним відповідач визначив місячну плату за навчання в залежності від місця проживання: для учнів територіальної громади м. Вознесеньска така плата складає не більше 160,0 грн. на місяць, для учнів інших територіальних громад плата дорівнює 1 343,06 грн. на місяць, що, на думку позивача, є проявом дискримінації за територіальною ознакою, оскільки за умовою внесення такої плати діти зможуть отримати доступ до закладу освіти.

Судовим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням Прокуратура Миколаївської області звернулася до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі Прокуратура Миколаївської області вказала на перевищення відповідачем власних повноважень при прийнятті Рішення № 376 та порушення ним процедури погодження плати за навчання.

Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

30 червня 2017 р. відповідач прийняв рішення № 196 "Про погодження розміру плати батьків за навчання в початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладах (школах естетичного виховання) на 2017-2018 навчальний рік" (далі - Рішення № 196), відповідно до якого розмір плати за навчання за 1 місяць для всіх учнів без винятку складав від 60,0 до 160,0 грн., в залежності від групи та відділу (а. с. 20-21).

17 жовтня 2017 р. відповідач прийняв рішення № 376 (далі - Рішення № 376), яким вніс до попереднього рішення зміни наступного змісту: окремими пунктами відповідач затвердив розмір плати за навчання для учнів власної територіальної громади, яка залишилась незмінною порівняно із Рішенням № 196 - від 60,0 до 160,0 грн. на місяць та для учнів інших територіальних громад, яка склала 1 343,06 грн. (а. с. 17-19).

Не погоджуючись з Рішенням № 376 позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм БК Україні і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідач має право встановлювати пільги з плати за навчання з урахуванням можливостей місцевих бюджетів. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що встановлення для учнів іншої територіальної громади плати за навчання більшої, порівняно із учнями територіальної громади відповідача, не підпадає під визначення дискримінації.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни України мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 9 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що державна політика у сфері позашкільної освіти здійснюється на принципах: доступності позашкільної освіти громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Органи місцевого самоврядування, відповідно до ч.6 ст. 10 Закону України «Про позашкільну освіту» в межах їх компетенції: затверджують обсяги фінансування комунальних закладів позашкільної освіти та забезпечують фінансування витрат на їх утримання.

Згідно п. 6.2 Положення про початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школу естетичного виховання), затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України 06.08.2001 №523 (надалі Положення) фінансування закладів здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів та плати за навчання учнів. При цьому, основним джерелом фінансування закладів є кошти відповідних бюджетів.

За таких обставин, державна політика у сфері позашкільної освіти, ґрунтується на доступності та рівності прав дітей на здобуття такої освіти. У жодному нормативному акті України та в Статуті навчального закладу відсутні посилання на залежність розміру плати за навчання дитини від місця її проживання.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначивши розмір плати за навчання для учнів своєї територіальної громади у сумі від 60 грн. до 160 грн. відповідач фактично встановив для них пільгові ціни виходячи з наступного.

Порядок встановлення плати за навчання в початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладах (школах естетичного виховання) визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови КМУ № 260 від 25.03.1997 року «Про встановлення розміру плати за навчання у державних школах естетичного виховання дітей» розмір плати батьків за навчання у державних школах естетичного виховання дітей визначається один раз на рік дирекцією цього закладу за погодженням з органами місцевої виконавчої влади.

Крім того, п. 69 Статуту комунального закладу визначено, що розмір плати батьків за навчання дітей затверджується один раз на рік дирекцією закладу за погодженням з виконавчим комітетом Вознесенської міської ради.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення розміру плати за навчання в мистецьких школах є винятковою компетенцією закладу.

При цьому, згідно з п.6.4 Положення №523, порядок установлення розміру плати за навчання в закладі визначається Кабінетом Міністрів України. Діти з багатодітних сімей, діти із малозабезпечених сімей, діти-інваліди, діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, здобувають позашкільну освіту безоплатно. А місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право встановлювати додаткові пільги з плати за навчання з урахуванням можливостей місцевих бюджетів (п.6.4).

Аналогічні положення містяться у Статуті закладу ( п.69).

Отже, колегія суддів вважає, що Кабінетом Міністрів України визначено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть встановлювати додаткові пільги, а не пільгову ціну. Крім того, зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідач погодив виключно розмір плати за навчання, а не встановив її пільговий розмір для учнів своєї територіальної громади.

В свою чергу, збільшення розміру плати за навчання для учнів інших територіальних громад свідчить, що батьки дітей повинні сплачувати повну вартість освітніх послуг, без врахування видатків його засновника. Тобто, учням інших територіальних громад надаються комунальним навчальним закладом платні освітні послуги.

Разом з тим, за правилами ст.28 Закону України «Про позашкільну освіту» платні послуги не можуть надаватися державними або комунальними закладами позашкільної освіти замість або в межах освітньої діяльності, визначеної освітніми програмами, навчальними планами і програмами.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для збільшення розміру плати за навчання у музичній школі для учнів інших територіальних громад стало збільшення витрат місцевого бюджету на утримання закладу та необхідність їх покриття.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження потреби у збільшенні видатків на утримання комунального закладу у 2018 році в порівнянні з 2017 роком.

Крім того, підставою для винесення спірного рішення стали не розрахунки відділу бухгалтерського обліку Вознесенської міської ради або звернення директора музичної школи, а клопотання відділу культури та спорту Вознесенської міської ради, котре підготовлено на підставі визначених керівником закладу витрат на навчання 1 учня.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо залучення інших місцевих бюджетів для забезпечення належного функціонування комунального закладу під час навчального року суперечить вимогам бюджетного законодавства.

Так, ст. 93 Бюджетного кодексу України, у редакції яка діяла на час винесення відповідачем спірного рішення передбачено, що місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферу до відповідного місцевого бюджету. Передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін, і укладання договору. Усі договори про передачу коштів між місцевими бюджетами згідно з такими рішеннями укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

З матеріалів справи вбачається, що секретарем Вознесенської міської ради на адресу голів Бузької, Дорошівської, Олександрівської, Прибужанської, Вознесенської сільських об'єднаних територіальних громад від 12.10.2017 року направлено лист, в якому зазначається про необхідність виділення на 2018 рік видатків для організації харчування дітей та їх утримання у навчальних закладах м. Вознесенська, у тому числі виділення коштів на навчання у позашкільних освітніх закладах. Про прийняте рішення запропоновано повідомити до 01.11.2017.

Разом з тим, спірне рішення прийнято відповідачем 17.10.2017 року - до спливу зазначеного часу, що, на думку колегії суддів, взагалі унеможливило головам вищевказаних рад розглянути питання та повідомити відповідача про своє рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що виконавчим комітетом Вознесенської міської ради при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення ст. ст.19, 20 Конституції України, ст.9, 10, 28 Закону України «Про позашкільну освіту», ст. 93 БК України (у редакції, що діяла на час винесення рішення).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону дитинства», всі діти на території України мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В свою чергу, здійснивши поділ учнів закладу на дві групи: діти мешканців територіальної громади м. Вознесенська, сіл Новогригорівка, Ракове Новогригорівської сільської ради Вознесенського району, а також мешканців інших територіальних громад, відповідач надав першим суттєві привілеї.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації (пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск) з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються.

Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року ратифіковано Конвенцію про права дитини. Статтею 2 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

За правилами п.2 ч.1 ст.29 Конвенції про права дитини, держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі.

Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти від 14.12.1960 року визначено, що одним із видів дискримінації є закриття для будь якої особи або групи осіб доступу до освіти будь-якого ступеня або типу.

Враховуючи вищевказані норми права, колегія суддів прийшла до висновку, що дії відповідача свідчать про неоднакове поводження (гірше порівняно з іншими) до рівних між собою осіб, оскільки приймаючи спірне рішення останній поставив розмір плати за отримання освіти у позашкільному закладі в залежність від місця проживання учня. Указане фактично закриє доступ талановитим дітям до позашкільної освіти, і як наслідок, перешкодить останнім скористатися гарантованим державою правом на її отримання на рівних умовах з іншими учнями закладу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність рішення відповідача від 17 жовтня 2017 р. № 376, оскільки таке рішення прийнято відповідачем із перевищенням власних повноважень та з порушенням норм Конституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Пунктом 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення даного позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Керівника Вознесенської місцевої прокуратури до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: відділ культури та спорту Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішення від 17.10.2017р. № 376 задовольнити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 12.06.2018 року.

Головуючий : Т.М.Танасогло

Суддя : Д.В. Запорожан

Суддя : О.В.Яковлєв