Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 662/896/15-ц

провадження № 61-14805св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 07 липня 2016 року у складі судді Марківського О. В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 лютого 2017 року у складі суддів: Семиженка Г. В., Пузанової Л. В.,

Фурман Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «РайффайзенБанк Аваль», банк) про стягнення суми боргу та збитків за договорами банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, 16 лютого 2005 року між нею та акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль, правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір банківського вкладу «Осінь-накопичення» пенсійний (з пролонгацією), згідно з яким вона внесла на депозит кошти у розмірі 8 000 доларів США двома частинами (7 000 доларів США та

1 000 доларів США), зі сплатою 10 % річних на строк до 17 лютого 2006 року. Відповідачем в останній день договору виплачено їй 800 доларів США, про що зроблено відмітку, та пролонговано договір до 17 лютого 2007 року. 05 липня 2007 року банком повернуто їй 6 200 доларів США, оскільки визнано внесення нею до каси банку коштів у розмірі 7 000 доларів США. Сплачені по вкладу проценти у розмірі 800 доларів США банк не визнав. Таким чином, борг банку становить 1 800 доларів США.

Крім того, 12 вересня 2005 року вона уклала з відповідачем договір на вклад «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації) та внесла на нього 5 100 грн. На цей вклад були нараховані відсотки 700 грн та 800 грн, та пізніше на цей вклад надійшло 1 100 грн як дотація від держави за здачу худоби і таким чином вклад становив 7 700 грн.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня

2012 року, який набрав законної сили, встановлено, що в період з 05 червня 2005 року по 19 червня 2007 року працівниками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_3 та ОСОБА_9, які засуджені за вчинення службових злочинів, викрадено кошти вкладників, в тому числі ОСОБА_4

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача кошти по двох вкладах, проценти згідно з умовами договору, компенсацію від знецінення вкладу внаслідок інфляції, штрафні санкції на загальну суму

150 121, 68 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 7 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_4 за договорамибанківських вкладів грошову суму у розмірі 99 071, 43 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 7 липня

2016 року залишено без змін.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що у зв'язку з порушенням банком грошового зобов'язання ОСОБА_4 має право вимоги до банку про повернення вкладів, а саме підлягає стягненню неповернута сума вкладу за договором банківського вкладу «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації) відсотки за користування коштами, компенсація від знецінення коштів внаслідок інфляції та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню за вкладом «Осінь-накопичення» пенсійний (з пролонгацією) суди виходили з того, що стягненню підлягає неповернута сума вкладу, відсотки за користування коштами, 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язання. У частині стягнення компенсації від знецінення вкладу внаслідок інфляції позовні вимоги підлягають відхиленню, оскільки, індекс інфляції може враховуватися тільки у випадку порушення грошового зобов'язання, коли предметом договору є національна валюта гривня, тоді як між сторонами було укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті.

У березні 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не визначились із нормами цивільного законодавства, якими регулюються відносини між сторонами, ухвалюючи рішення у справі, не врахували висновки ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справахВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 03 лютого 2016 року у вказаній справі щодо необхідності застосування положень статті 1172 ЦК України. Судами не було встановлено наявність договірних відносин між сторонами, а також, чи мало місце невиконання обов'язку банківською установою щодо своєчасного повернення вкладу та процентів за договором № 68 на вклад «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації) від 12 вересня 2005 року. У зв'язку з відсутністю підтверджуючого документа про внесення коштів на депозитний рахунок письмова форма останнього договору не дотримана, а тому він відповідно до статті 1059 ЦК Україниє нікчемним. Стягуючи з банку грошові кошти за договором № 68 на вклад «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації) від 12 вересня

2005 року суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не визначився щодо складових цієї суми та правової природи, не відобразив в своєму рішенні мотивів, підстав і правових норм, з яких він вважав, що банківська установа користувалася коштами в розмірі 5 100 грн та протягом якого часу, оскільки вироком суду встановлено, що в день підписання договору від 12 вересня 2005 року кошти в розмірі 5 100 грн на рахунок внесені не були, в той час як проценти банк повинен сплачувати лише за реальне, фактичне користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку.

Також із судових рішень не зрозуміло, чи прийняли суди рішення про стягнення з банку 3 % річних та за який період, чи враховано положення статті 625 ЦК України. При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявляв представник відповідача, оскільки позивачу стало відомо про відсутність коштів в розмірі 5 100 грн. на вкладному рахунку з листа відповідача

№ 14/684 від 04 липня 2007 року, а не 22 липня 2014 року, як визначено судом.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначила, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і про це свідчать матеріали справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 16 лютого 2005 року між заявником та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір банківського вкладу «Осінь-- накопичення» пенсійний (з пролонгацією) за яким від позивача було прийнято

7 000 доларів США. Також позивачем було внесено 1 000 доларів США, які працівником банку не було зараховано на рахунок. Умовами договору передбачалася сплата 10 % річних, строк його дії визначався в один рік,

до 17 лютого 2006 року, в останній день договору позивачу у якості відсотків виплачено 800 доларів США, про що здійснено відмітку, та пролонговано договір до 17 лютого 2007 року. 05 липня 2007 року банком повернуто їй 6 200 доларів США, оскільки визнано внесення нею до каси банку коштів у розмірі

7 000 доларів США.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня

2012 року встановлено, що 16 лютого 2005 року ОСОБА_3, будучи посадовою особою відповідача, прийняла від позивача 1 000 доларів США для внесення згідно з договором № 45 на вклад «Осінь-накопичення» пенсійний (з пролонгацією) від 16 лютого 2005 року на відповідний рахунок, про прийняття яких вона зробила відмітку у договорі, однак цю суму на рахунок згідно з договором не внесла, а навмисно розтратила, незаконно передавши в приміщенні Новотроїцького відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у цей же день невстановленим слідством клієнтам банку в якості належних їм виплат відсотків по вкладу. Крім того, 14 квітня 2005 року ОСОБА_9 та

ОСОБА_3, будучи посадовими особами відповідача, вчинили розкрадання внесених позивачем коштів, вилучили з каси відділення 7 057 доларів США та незаконно передали їх у приміщенні Новотроїцького відділення банку невстановленим слідством клієнтам банку в якості належних їм виплат відсотків по вкладу з внесенням в програмне забезпечення банку недостовірних відомостей про зняття цих коштів нібито вкладником ОСОБА_4

Згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року, в редакції чинній на час ухвалення судами судових рішень, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Також судами встановлено, що 12 вересня 2005 року між позивачем та працівником банку ОСОБА_3 було складено договір на вклад «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації) та внесено 5 100 грн, пізніше за цим договором надійшло ще 1 100 грн дотації від держави за здачу худоби, всього сума вкладу складає 6 200 грн.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня

2012 року встановлено, що ОСОБА_3, будучи посадовою особою відповідача, 12 вересня 2005 року та 04 червня 2007 року прийняла від позивача відповідно

5 100 та 1 100 грн, всього на загальну суму 6 200 грн, для внесення згідно з договором № 68 на вклад «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації)

від 12 вересня 2005 року на відповідний рахунок, про прийняття яких вона зробила відмітку у договорі, однак ці грошові кошти на рахунок не внесла, а навмисно розтратила, незаконно передавши в приміщенні Новотроїцького відділення банку у цей же день невстановленим слідством клієнтам банку в якості належних їм виплат відсотків по вкладу.

У справі Zolotas проти Греції (№ 2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».

Незаконне привласнення працівниками банку коштів, які належать ОСОБА_4 на праві власності, порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року

№ 516 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 29 грудня 2003 року за № 1256/8577, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за

№ 1172/8493 (далі - Інструкція), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки (п. 1.8 Інструкції); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі (паперовій або електронній) (п. 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. (п. 1.10 Інструкції).

Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові

від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118 цс 14.

У супереч згаданим нормативним актам працівниками відповідача позивачу не було видано належних банківських документів, які б підтверджували внесення нею грошових коштів у банк у якості вкладів, проте у цьому випадку такі факти встановлено вироком суду, тому вказані обставини додаткового підтвердження не потребують.

З огляду на те, що позивач правомірно сподівалася на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах з позивачем діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами позивача вже після передачі їх на депозит, отже вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача, позивач не може бути відповідальною за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки нею виконані умови укладених угод, отже Верховний Суд у складі колегії суддів погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу.

Суди дійшли до вірного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту із застосуванням положень укладених сторонами договорів,

статті 1061 ЦК України, за якою проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав, та статтею 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, з врахуванням відсутності інфляційних втрат позивача в частині валютного вкладу, та з врахуванням доведеної суми боргу за договорами.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вироком суду встановлено, а відтак не підлягає доказуванню, що працівник відповідача ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_4 7 700 грн, 5 100 грн з яких остання 12 вересня 2005 року оформила як письмовий договір на вклад № 68 «Аваль-депозит» (довгостроковий без пролонгації) під 13% річних. Проте суму доходу від вкладу в якості процентів за рік в розмірі 700 грн, 800 грн та отриману дотацію за здачу худоби 1 100 грн ОСОБА_4 письмовим договором не оформила.

Отже, відповідно до вимог статті 1059 ЦК України суму коштів, які передала позивач ОСОБА_3 в якості поповнення вкладів на 2 100 грн. не можна вважати належно оформленою у відповідності до законодавства, оскільки за умовами договору додаткові внески не передбачені.

Звертаючись до суду з позовом, позивач додала розрахунок боргу.

Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно з умовами укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відмова ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в задоволенні вимог вкладника ОСОБА_4 про повернення коштів є порушенням банком взятих на себе зобов'язань, що передбачені умовами договору та нормами статей 1058-1060 ЦК України.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надали їм належну оцінку, виконали всі вимоги цивільного судочинства та дійшли вірного висновку, що ОСОБА_4 має право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно з умовами укладеного договору та із застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором. На підставі викладеного суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових сум за договором №68 на вклад «Аваль-депозит» без пролонгації на підставі статті 625 ЦК України, враховуючи розрахунок боргу, з нарахуванням процентів та індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення, 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язання та стягнення за вкладом «Осінь-накопичення» пенсійний (з пролонгацією) неповернутої суми вкладу, відсотків за користування коштами, 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що позивач звернулася до суду поза межами строків позовної давності, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Доводи банку, що судом першої інстанції не встановлено характер спірних правовідносин та безпідставно застосовано положення частини другої статті 625 ЦК України спростовуються встановленими фактичними обставинами, та наявністю зобов'язальних відносин між ОСОБА_4 та банком. Судами встановлено, що саме 04 липня 2007 року ОСОБА_4 звернулась до банку про повернення банківського вкладу, та саме з цієї дати, моменту надання банком відповіді, підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК якою передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, з врахуванням відсутності інфляційних втрат позивача в частині валютного вкладу та з врахуванням доведеної суми боргу за договорами.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для визнання неправильними застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є однією із складовою вимог частини першої

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 07 липня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 лютого

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська

С. П. Штелик