Постанова
Іменем України
30 травня 2018 року
м. Київ
справа № 369/2063/16-ц
провадження № 61-1345 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача-Пророка В. В.суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Фаловської І. М., ШтеликС. П.
учасники справи:
позивачі:-ОСОБА_6, -ОСОБА_7,відповідачі:-ОСОБА_8, -Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області,третя особа без самостійних вимог -Садівниче товариство «Воїн-3»,
розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, третя сторона без самостійних вимог - Садівниче товариство «Воїн-3», про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_8на рішення Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року, постановленого у складі суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М., Фінагєєва В. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_8 та Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області з вимогами про визнання недійсним та скасування свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно а саме на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, виданого ОСОБА_8 реєстраційною службою Києво-Святошинскього районного управління юстиції Київської області 10 грудня 2014 року (далі - свідоцтво).
2. Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішень виконавчого комітету Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про передачу позивачам окремих земельних ділянок у приватну власність позивачі отримали державні акти на право власності на їх земельні ділянки площами 0,06 га та 0,06 га кожна в Садівничому товаристві «Воїн-3» з цільовим призначенням - для ведення садівництва.
3. На межі земельних ділянок позивачів та земельної ділянки ОСОБА_8 існує канал (рівчак), що є межовою спорудою, яка призначена для збору води при дощах або таянні снігу, що убезпечує підвали садових будинків від затоплення.
4. До 2015 року позивачі вільно користувалися цієї мережевою спорудою, ОСОБА_8 жодних перешкод не чинила. ОСОБА_8 був встановлений паркан по фактичному користуванню нею її земельною ділянкою (по межі рівчака з її сторони).
5. Але ОСОБА_8 почала засипати рівчак піском та землею, що призвело до збирання води в підвалах садових будинків позивачів та, як результат, появи плісняви на стінах підвалів та на перших поверхах цих будинків. На претензії позивачів ОСОБА_8 заявила, що земельна ділянка, на якій розташований рівчак (канал) є її приватною власністю згідно свідоцтва.
6. Позивачі ставлять під сумнів правильність розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 14 січня 2005 року № 12 про затвердження технічної документації та проекту із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю (далі - розпорядження 12), згідно якого ОСОБА_8 передана земельна ділянка площею 0,1098 га.
7. Позивачі вважають, що свідоцтво було видане з порушенням вимог законодавства України, а тому є незаконним. Зокрема, позивачі стверджують, що не надавали згоди на передачу у приватну власність земельної ділянки, на якій знаходиться дана межова споруда (рівчак), яка вимагається згідно умов статті 108 Земельного кодексу України (далі в редакції чинній на момент здійснення відповідних правочинів - ЗК України). Як суміжні власники позивачі не погоджували меж земельної ділянки ОСОБА_8 при оформленні нею права власності та визначення меж цієї земельної ділянки, що вимагається статтею 198 ЗК України.
8. Встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_8 в натурі та передача межових знаків на зберігання ОСОБА_8 здійснені з порушенням вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.
9. Позивачі вважають, що визнання свідоцтва недійсним та його скасування відновлять їх порушені права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року позов задоволено.
11. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуване свідоцтво видане з порушенням вимог чинного законодавства України.
12. Ухвалою суду першої інстанції було призначено експертизу. Суд отримав висновок судової комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2016 року № 11589/16-4129 (далі - висновок експертизи).
13. Згідно із висновком експертизи технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадян України в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в частині щодо земельної ділянки ОСОБА_8, не відповідає за складом та змістом вимогам законодавства України, чинного станом на 13 грудня 2004 року.
14. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для колективного садівництва, яка надавалась у власність ОСОБА_8 на території Гореницької сільської ради, Садове товариство &q?то;Воїн-З&qu з;, не є документацією на підставі якої, згідно витягу з Державного земельного кадастру від 19 листопада 2014 року № НВ-3203632452014, в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,1098 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка належить ОСОБА_8
15. Вищезазначений канал вважається межовою лінійною гідротехнічною спорудою, яка згідно зі статтею 108 ЗК України має бути у спільному використанні та не може бути ліквідована або змінена без згоди одного із власників суміжних до цієї споруди ділянок.
16. Відповідно до фактичного користування на момент проведення експертом в натурі (на місцевості) 22 вересня 2016 року топографо-геодезичних робіт та визначених координат поворотних точок (кутів) фактичних меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_8, та координат поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 (станом на 2000, 2008 роки), що належить ОСОБА_7, канал розташований між земельними ділянками ОСОБА_8 та ОСОБА_7
17. За результатами проведених експертом в натурі (на місцевості) 22 вересня 2016 року топографо-геодезичних робіт та визначених координат поворотних точок (кутів) фактичних меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_8, та за результатами аналізу експертом документів, що наявні в наданих матеріалах справи, зокрема державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_6, експерт вважає можливим стверджувати, що по фактичному, користуванню канал розташований між земельними ділянками ОСОБА_8 та ОСОБА_6
18. Експерт встановив, що відповідно до документальних даних та результатів проведених топографо-геодезичних робіт канал, згідно координат поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 (станом на 2000, 2008 роки), що належить ОСОБА_7, координат поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 (станом на 2005, 2014, 2016 роки), що належить ОСОБА_8, які були визначені при розроблені відповідних документацій із землеустрою, частково розташований в межах земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, яка надана у приватну власність ОСОБА_8 При цьому, в даному випадку надання у приватну власність ОСОБА_8 частини цього каналу, який входить до внутрішньогосподарської меліоративної системи Садового товариства &quma;Воїн-3&qum:;, не відповідає вимогам законодавства чинного станом на 13 грудня 2004 року та на момент написання висновку експертизи.
19. Також було встановлене частковий перетин земельних ділянок ОСОБА_8 та ОСОБА_7
20. Пояснення представника ОСОБА_8 щодо неналежного висновку експерта суд до уваги не взяв, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження заперечень ОСОБА_8 суду не надано, а подані представником ОСОБА_8 письмові заперечення не спростовують висновків експерта.
21. Заперечення відповідача щодо не оскарження позивачами розпорядження 12, суд до уваги не бере, оскільки у 2005 року затверджено не ту документацію, за якою проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на відповідну земельну ділянку та видано оскаржуване свідоцтво.
22. При вирішенні спору суд першої інстанції також врахував те, що ще в 2005 році було затверджено технічну документацію ОСОБА_8 на її земельну ділянку, але ОСОБА_8 не отримала державний акт відповідно до даної документації, а в подальшому виготовила нову документацію, але на надала належних та допустимих доказів на підтвердження ідентичності даних документацій або відповідне рішення, розпорядження або наказ щодо затвердження вже фактично нової документації, яка містить нові координати, нову площу, нові межі її відповідної земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
23. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_8 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року була задоволена, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову позивачів.
24. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновків, які не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
25. Суд першої інстанції визнаючи недійсним свідоцтво та встановивши порушення вимог статті 108 ЗК України не звернув уваги на те, що свідоцтво було видано на підставі розпорядження 12 та у зв'язку з подальшими діями державного реєстратора щодо видачі свідоцтва.
26. Отже, при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити з того, що в разі виявлення порушення земельного законодавства при виготовленні технічної документації Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області не могла затверджувати її та виносити розпорядження 12 в частині, що стосується ОСОБА_8, а в подальшому державний реєстратор проводити дії щодо видачі свідоцтва. Зазначене розпорядження 12 є підставою для видачі свідоцтва ОСОБА_8 Позивачі в своїй позовній заяві вимог щодо скасування розпорядження 12 в частині, що стосується ОСОБА_8, не заявляли та не ставили питання про оскарження відповідних дій державного реєстратора, тому підстави для визнання недійсним свідоцтва відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27. 26 грудня 2017 року ОСОБА_8 подала касаційну скаргу до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення з помилковим висновком у мотивувальній частині, які випливають з порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
28. У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить змінити рішення Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року шляхом виключення з його мотивувальної частини такої підстави для відмови у задоволені позову позивачів як розташування каналу (дренажної канави) між земельними ділянками ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_7
29. Позивачі у справі з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції не зверталися.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30. ОСОБА_8вважає, що апеляційний суд у мотивувальній частині свого рішення помилково дійшов висновку що між її земельною ділянкою та земельними ділянками позивачів розташований канал (дренажна канава), в зв'язку з чим рішення апеляційної інстанції має бути змінене судом касаційної інстанції шляхом виключення даного висновку з мотивувальної частини рішення апеляційного суду.
31. В касаційній скарзі ОСОБА_8 вказує, що в апеляційній скарзі вона зазначала, що суд першої інстанції встановив факт існування вищезазначеної межової споруди (дренажної канави) виключно на підставі висновку експертизи, чим порушив положення статей 59, 147, 212 Цивільного процесуального кодексу України (редакція ОСОБА_8 не уточнена), оскільки даний висновок складений з порушенням норм Цивільного процесуального кодексу України (редакція ОСОБА_8 не уточнена), Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» (редакція ОСОБА_8 не уточнена), Наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», в зв'язку з чим, висновок експертизи є недопустимим доказом у розумінні статті 59 Цивільного процесуального кодексу України (редакція ОСОБА_8 не уточнена). На думку ОСОБА_8 апеляційний суд проігнорував її доводи, щодо недопустимості висновку експертизи як доказу, викладені в апеляційній скарзі, бо їм не надана оцінка в тексті рішення апеляційного суду.
32. Зокрема, ОСОБА_8 стверджує, що при складанні висновку експертизи експерт за власною ініціативою самостійно збирав матеріали, які підлягають дослідженню.
(2) Позиція інших учасників справи
33. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
34. Згідно статті 388 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
35. Частина перша статті 402 ЦПК України передбачає, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
36. Згідно із частиною тринадцять статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
37. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
38. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті встановлює, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
39. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
40. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
(1.1) Щодо допустимості доказу, його оцінки судами та виключення окремого висновку з мотивувальної частини судового рішення апеляційної інстанції
41. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі позначення цього документа у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004).
42. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (частина третя статті 60 ЦПК України 2004).
43. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004).
44. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004). Ці дані встановлюються, в тому числі, на підставі висновків експертів (згідно із частиною другою статті 57 ЦПК України 2004).
45. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (стаття 59 ЦПК України 2004).
46. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).
47. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).
48. Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду (частина перша статті 147 ЦПК України 2004).
49. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів (частина шоста статті 53 ЦПК України 2004).
50. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі (частина восьма статті 53 ЦПК України 2004).
51. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи (частина п'ята статті 53 ЦПК України 2004).
52. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання (частина друга статті 147 ЦПК України 2004).
53. Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку (частина п'ята статті 147 ЦПК України 2004).
54. Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України 2004 (частина шоста статті 147 ЦПК України 2004).
55. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність (частини перша та друга статті 149 ЦПК України 2004).
56. Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний, зокрема, на вимогу особи або органу, які залучили експерта, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку (пункт 2 частини першої статті 12 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» в редакції, чинній на момент підготовки висновку експертизи (далі - Закон про судову експертизу).
57. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності зобов'язані надавати безоплатно інформацію, необхідну для проведення судових експертиз, державним спеціалізованим установам, а також, за згодою, натурні зразки або каталоги своєї продукції, технічну документацію та іншу інформацію, необхідну для створення й оновлення методичної та нормативної бази судової експертизи (частина перша статті 20 Закону про судову експертизу).
58. Експерт має право викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань (абзац восьмий пункту 2.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, в редакції, чинній на момент підготовки висновку експертизи (далі - Інструкція).
59. На експерта покладаються, зокрема, обов'язки особисто провести повне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені питання, а в разі необхідності роз'яснити його (абзац четвертий пункту 2.2. Інструкції).
60. Експерту забороняється, зокрема, самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно (абзац четвертий пункту 2.3. Інструкції).
61. Також експерту забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з'ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами (абзац п'ятий пункту 2.3. Інструкції).
62. З тексту рішення апеляційного суду вбачається, що висновок про відповідний рівчак (канал, дренажну канаву) зроблено на підставі висновку експертизи. Попри доводи відповідача щодо недопустимості висновку експертизи як доказу, викладених у апеляційній скарзі відповідача, апеляційний суд не надав у своєму рішенні оцінку цих доводів, не вказав чи він приймає їх до уваги і якщо не приймає, то чому. Вбачається, що це є порушенням вимог вище розкритого змісту частини четвертої статті 212 ЦПК України 2004.
63. З матеріалів справи вбачається, що експерт, який підписав висновок експертизи, (далі - експерт) звертався своїм листом від 07 листопада 2016 року № 11589/1-41 (а.с. 108, том №2) до Інституту водних проблем і меліорації з питанням про те, чи є відповідний рівчак водним об'єктом в розумінні водного законодавства, а якщо є то який саме це водний об'єкт. При цьому в даному листі у ствердній формі зазначено, що рівчак розташований на земельній ділянці відповідача та прилягає до земельних ділянок позивачів.
64. Своїм листом від 15 листопада 2016 року №785/06 Інститут водних проблем і меліорації (а.с. 111, том 2) у відповідь вказує, що запитуваний об'єкт за зовнішніми ознаками, розмірами та функціональним призначенням являє собою канал відкритого типу та є водним об'єктом, також вказує на результати обстеження цього каналу, яке можливо зробити лише на місцевості, а не за схемою, що є додатком до зазначеного вище листа-запиту експерта (а.с. 110, том 2). Крім того, цей інститут у своєму листі робить висновок, що канал є межовою лінійною гідротехнічною спорудою, яка згідно статті 108 ЗК України (редакція не уточнена) має бути у спільному використанні та не може бути ліквідована або змінена без згоди одного з власників суміжних до цієї споруди ділянок.
65. З матеріалів справи не вбачається, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку цим листам з точки зору суті такого запиту - чи є він запитом на інформацію, чи є фактично збиранням матеріалів для проведення експертизи, яке було б порушенням вимог частини п'ятої статті 53 ЦПК України 2004 та абзаців четвертих пунктів 2.2. та 2.3. Інструкції, чи є передорученням проведення частини експертизи, яке було б порушенням вимог частин шостої та восьмої статті 53 ЦПК України 2004. Даний інститут не заявлений як учасник комплексної експертизи та його представник не підписував висновок експертизи, як того вимагають приписи вище розкритих частин першої та другої статті 149 ЦПК України 2004.
66. Вище зазначений висновок Інституту водних проблем і меліорації щодо статті 108 ЗК України є незрозумілим з огляду на те, що експерт не запитував такий висновок у відповідному листі-запиті, а також на те, що в матеріалах справи відсутні аргументи на користь визнання даного інституту експертом у сфері земельного права. Якщо цей інститут не приймає участь у підготовці експертного висновку як комплексної експертизи, то на нього не розповсюджуються умови вище розкритого змісту частини п'ятої статті 147 ЦПК України 2004, які наділяють експерта правом висловлювати свої міркування щодо обставин, про які йому не ставилось питання. При цьому, ці висновки Інститут водних проблем і меліорації фактично враховані у висновку експертизи.
67. Садове товариство «Воїн-3» заперечувало проти існування на території земель товариства внутрішньогосподарської меліоративної системи.
68. Згідно із матеріалами справи експерт двічі не з'явився у суд для надання усних пояснень, як того вимагають приписи зазначеної вище частини другої статті 147 ЦПК України 2004. Усні пояснення не були надані взагалі. Суд першої інстанції прийняв письмові пояснення експерта, які той виклав у відповідності до абзацу восьмого пункту 2.1. Інструкції. Але частина відповідей експерта у цих письмових поясненнях (а.с. 170-172, том 2) зводиться до прямого посилання на зміст висновку експертизи. Такі відповіді не можуть вважатись належними роз'ясненнями експерта, оскільки питання йому ставились саме заради уточнення змісту висновку експертизи після ознайомлення з ним. Це, в свою чергу, означає порушення вимог вище розкритих приписів пункту 2 частини першої статті 12 Закону про судову експертизу та абзацу четвертого пункту 2.2. Інструкції.
69. Зі змісту висновку експертизи також вбачається, що експерт в певних своїх висновках, зокрема, щодо встановлення факту межування земельних ділянок ОСОБА_8 та ОСОБА_6, вийшов за межі зазначених вище приписів абзацу п'ятого пункту 2.3. Інструкції.
70. Враховуючи вище зазначене, вбачається, що висновок судів попередніх інстанцій щодо рівчака, заснований на висновку експертизи, зроблений з порушенням норм процесуального права.
71. Водночас встановлення фактів того чи є відповідний рівчак межовою спорудою в розумінні земельного законодавства, чи примикають до нього земельні ділянки позивачів вимагає переоцінки доказів та обставин справи. Суд касаційної інстанції позбавлений таких повноважень згідно статті 400 ЦПК України.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
72. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).
73. Оскільки особа, яка подала касаційну скаргу, ставить перед судом касаційної інстанції виключно питання щодо зміни судового рішення в частині наведення мотивів суду апеляційної інстанції з посиланням на фактичні обставини справи, які не впливають на висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, та заперечує проти скасування такого рішення, в суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення.
74. Водночас суд касаційної інстанції позбавлений повноважень задовольнити касаційну скаргу в частині зміни мотивів суду апеляційної інстанції щодо встановлених фактичних обставин справи з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
(2.2) Щодо судових витрат
75. Оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу.
76. Учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_8.
2. Залишити без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2017 року.
3. Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_8.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. О.Лесько
В. В.Пророк
І.М. Фаловська
С.П. Штелик
