Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 296/3336/16

провадження № 61-25874св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Управління охорони здоров'я Житомирської міської ради,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2016 року у складі судді Сингаївського О. П. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року у складі суддів Товянської О. В.,

Гансецької І. А., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління охорони здоров'я Житомирської міської ради, в якому просив визнати незаконними дії працівників комунального закладу охорони здоров'я центральної міської лікарні №1 м. Житомира щодо ненадання йому безоплатної медичної допомоги; стягнути з Управління охорони здоров`я Житомирської міської ради на його користь 6 392 грн в рахунок компенсації за придбані ліки, 5 000 грн компенсації моральної шкоди, всього 11 392 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач є інвалідом 2-ї групи та відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має пільги у вигляді безоплатного одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів. В період з 23 січня 2016 року по 05 лютого 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Центральної міської лікарні №1 м. Житомира. Протягом перебування на лікуванні витратив власні кошти на придбання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення згідно призначень лікарів на загальну суму 6244,49 грн. На неодноразові звернення до відповідача з приводу повернення витрачених на лікування коштів, позивач отримав відмову. Вказаною відмовою та необхідністю витрачати власні кошти на лікування йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив в 5000 гривень.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду доказів того, що придбані ним ліки здійснювались за рецептами лікарів. На копіях документів, що містять перелік лікарських засобів, придбаних позивачем, відсутні прізвище та печатка лікаря, що їх виписав. Також не доведено, що медична допомога позивачу надавалась в період з 23 січня 2016 року по 5 лютого 2016 року не безкоштовно.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд обґрунтовано визнав позовні вимоги безпідставними. Порушення вимог законодавства про охорону здоров'я з боку лікувальної установи не встановлено.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не з'ясовано порядку реалізації права позивача на безкоштовне придбання ліків та його дотримання за місцем стаціонарного лікування. Судами неповно з'ясовано обставини справи, зокрема те, що відповідачем допущено порушення права позивача на безкоштовне одержання ліків.

Суди піддали сумніву, як доказів, надані позивачем рецепти (призначення) лікарів, зазначивши, що вони не містять прізвище та печатку лікаря, що їх виписав. Такий висновок суду не ґрунтується на пункті 2 Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділах, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 2005 року, який передбачає без рецептурні відпуски лікарських засобів з аптек, аптечних пунктів. Тобтоаптеки приймають рецепти (призначення) без зазначення прізвища та печатки лікаря, що їх виписав. Саме за цими рецептами (призначеннями) аптечним пунктом, розташованого на території Центральної міської лікарні №1 і були придбані ліки, що підтверджується наданими суду фіскальними чеками.

Висновки суду про те, що позивачем не надано доказів того, що медична допомога йому надавалась в період з 23 січня 2016 року по 5 лютого 2016 року не безкоштовно, не відповідають вимогам закону.

Позивач перебував на стаціонарному лікуванні, у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії центральної міської лікарні №1 м. Житомира, тому застосування судом підзаконного акту - постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань», який регулює правовідносини щодо відпуску лікарських засобів при амбулаторному лікуванні є безпідставним.

На думку позивача, суд безпідставно застосував до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 року № 680 &q?ві;Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни&q?ла;, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №34 від 27 січня 2016 року.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки зібраним у справі доказам.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач є інвалідом 2-ї групи.

Відповідно до епікризу №1085 позивач, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, отримав закриту травму живота, після чого перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії центральної міської лікарні №1 м. Житомира у період з 23 січня 2016 року по 5 лютого 2016 року.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на статтю 49 Конституції України, статтю 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» та вважає, що порушено його право на охорону здоров'я, зокрема право на належну безоплатну медичну допомогу.

Статтею 49 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально- економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Відповідно до статті 4, пункту 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інваліди війни та прирівняні до них особи мають право на безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів.

Безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, зазначені у переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року № 1071.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 року № 680 &q?ві;Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни&q?ла;, в редакції чинній на момент лікування позивача, установлено з 1 січня 2008 року такі їх розміри у розрахунку на одного хворого на день: на харчування - 35 гривень; на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів - 40 гривень, крім спеціалізованих відділень і палат, для яких передбачено вищі норми.

На медикаментозне забезпечення під час лікування позивача згідно листків призначень, витрачено: у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії 1353,06 грн, уролого-нефрологічному відділенні - 455,06 грн, всього 1808,12 грн. Середня вартість одного ліжко/дня по медикаментам при лікуванні ОСОБА_4 склала - 129,15 грн при нормі 40 грн на 1 ліжко/день.

При розгляді справи, позивачем не доведено, що ліки придбавались ним саме за рецептами лікарів, подані ним документи, що містять перелік лікарських засобів відсутнє прізвище та печатка лікаря, що не дає підстави вважати про їх видачу саме лікарем.

Позивачем не доведено порушень його прав в сфері охорони здоров`я з боку лікувальної установи.

Судами не встановлено та позивачем не доведено наявність умов настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності, зокрема протиправності дій або бездіяльності лікувальної установи або лікаря, порушення суб'єктивного права позивача, як пацієнта, факту завдання йому шкоди (збитків), а також наявність причинного зв'язку між протиправністю діяння та настанням шкідливих наслідків, як умови настання цивільно-правової відповідальності у сфері медичної діяльності, яка полягає у встановленні реального зв'язку між діями лікаря і настанням негативних наслідків для позивача.

Доводи касаційної скарги позивача про безпідставне застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 року № 680 «Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №34

від 27 січня 2016 року є необґрунтованими, оскільки зазначена постанова втратила чинність 03 лютого 2016 року з моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року №34. На момент проходження лікування позивача діяли норми визначені саме постановою Кабінету Міністрів України, на яку посилалися суд при вирішенні даної справи. При цьому, судами було встановлено, що середня вартість одного ліжко/дня по медикаментам при лікуванні ОСОБА_4 склала - 129,15 грн, тобто перевищувала визначену цією постановою норму (40 грн на 1 ліжко/день).

Доводи касаційної скарги позивача висновків судів не спростовують та фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами, з яких суди виходили, відмовляючи у позові та з наданою судами оцінкою зібраним у справі доказам.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська