ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №804/5529/15

адміністративне провадження №К/9901/11000/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 (колегія суддів у складі: Лукманової О.М., Божко Л.А., Прокопчук Т.С.) у справі № 804/5529/18 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області, Генеральної прокуратури України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, зобов'язання виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 № 65 про звільнення його з посади старшого слідчого прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, юриста 1 класу; визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 27.01.2011 № 134к про зміну наказу прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 про позбавлення його класного чину юриста 1 класу, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 15.05.2009 № 543к; поновити його на роботі в органах прокуратури Дніпропетровської області з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.01.2011 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; стягнути з відповідача моральну шкоду, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожний місяць вимушеного прогулу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 № 65 про звільнення старшого слідчого прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, юриста 1 класу ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 27.01.2011 № 13к про зміну наказу прокурора Дніпропетровської області від 24.04.2011 про позбавлення старшого слідчого прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 класного чину юриста 1 класу, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 15.05.2009 № 543к; поновлено позивача на роботі в органах прокуратури Дніпропетровської області з виплатою середньомісячного заробітку на час вимушеного прогулу, починаючи з 24.01.2011 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 залишити в силі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на наявні, встановлені та досліджені під час судового розгляду докази та обставини справи, однобоко підійшов до розгляду та вирішенню питань щодо достовірності, належності, допустимості та законності наданих сторонами доказів та прийняв незаконне рішення. Доводи позивача про поважність пропуску ним строків звернення до адміністративного суду полягають у тому, що він скористався досудовим порядком вирішення спору, звернувшись до Генерального прокурора України з заявою про скасування наказів та поновлення на роботі.

Генеральна прокуратура України у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та законним. Судом надано правильну оцінку всім доказам, які містяться у матеріалах справи і свідчать про обізнаність ОСОБА_1 про його звільнення з січня 2011 року та наявність у нього копій оскаржуваних наказів, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Прокуратура Дніпропетровської області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наказу прокуратури Дніпропетровської області від 12.05.2004 № 487 позивач з 13.05.2004 працював слідчим прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу, а з 08.09.2005 - старшим слідчим цієї прокуратури.

20.01.2011 ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку з порушенням 18.01.2011 Генеральною прокуратурою України кримінальної справи щодо нього за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України. Відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2011 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

24.01.2011 прокуратурою Дніпропетровської області проведено службове розслідування за фактом вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, старшим слідчим прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1, за результатами якого складений висновок. Відповідно до висновку службового розслідування, вчинений позивачем проступок несумісний з перебуванням його на посаді в органах прокуратури, у зв'язку з чим він підлягає звільненню із займаної посади та органів прокуратури області на підставі пункту 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Наказом прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 № 65, на підставі частини першої статті 8, пункту 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, старший слідчий прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу, юрист 1 класу ОСОБА_1 звільнений із займаної посади та з органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 27.01.2011 за № 134к внесено зміни до наказу прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 № 65, змінено пункт 1 наказу із наступним формулюванням: «вважати старшого слідчого прокуратури Саксаганського району м. Кривий Ріг Дніпропетровської області ОСОБА_1 звільненим із займаної посади за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури з позбавленням його класного чину юриста 1 класу, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 15.05.2009 № 543к».

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.03.2014 вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.12.2013 відносно ОСОБА_1 скасовано, справа направлена на додаткове розслідування. Позивач із зали суду був звільнений з-під варти, запобіжний захід щодо нього змінено на підписку про невиїзд.

26.11.2014 кримінальне провадження № 42014040000000327 від 25.04.2014 за частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом отримання неправомірної вигоди старшим слідчим прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу ОСОБА_1 від ОСОБА_5 14 та 20 січня 2011 року закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

07.02.2015 позивач звернувся до Генерального прокурора України із заявою, в якій просив скасувати оскаржувані накази та видати наказ про поновлення його на роботі в органах прокуратури з виплатою середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу з тих підстав, що 26.11.2014 закрито кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину та у зв'язку з тим, що він не здійснював кримінального правопорушення, не вчиняв проступку, який порочить працівника прокуратури. Дане звернення Генеральною прокуратурою України 16.02.2015 було направлено до прокуратури Дніпропетровської області для організації перевірки викладених доводів та надання у встановлені законом строки відповіді автору звернення.

Листом прокуратури Дніпропетровської області від 16.03.2015 за № 06/2-7651-14 позивачу надано відповідь, згідно якої його було поінформовано про те, що 18.02.2015 постанову про закриття кримінального провадження № 4214040000000327 скасовано та у зв'язку з цим підстави для поновлення на роботі в органах прокуратури Дніпропетровської області відсутні.

19.06.2015 постановою старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Дніпропетровської області кримінальне провадження № 420140000000327 від 25.04.2014 закрито у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи і вичерпано можливості їх отримати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах порушено норми статей 2, 6 та 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове застосування судом першої інстанції Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки ОСОБА_1 не був незаконно засуджений та не відсторонявся від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. При цьому, апеляційний суд зазначив про незаконність оскаржуваних наказів, однак скасував рішення суду першої інстанції та залишив позовну заяву без розгляду у зв'язку з порушенням позивачем строків звернення до адміністративного суду.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині залишення позовної заяви без розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом зазначеної норми, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що наказом прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 № 65 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу та з органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

Наказом Генеральної прокуратури України від 27.01.2011 № 134к змінено наказ прокурора Дніпропетровської області від 24.01.2011 № 65 та позбавлено позивача класного чину юриста 1 класу, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 15.05.2009 № 543к.

Однак, з позовом про визнання незаконними та скасування вказаних наказів ОСОБА_1 звернувся до суду лише 16.04.2015, тобто більше, ніж через чотири роки після означених подій.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом позивач зазначив, що спірні накази йому не оголошувались та трудова книжка не видавалась. Вважає, що він не мав фізичної можливості для звернення до суду, оскільки з 20.01.2011 був незаконно затриманий. Вказував, що йому 14.02.2011 під час проведення слідчих дій в приміщенні СУ ГПУ у м. Києві оголосили наказ Генерального прокурора України про відсторонення його від займаної посади на час проведення слідства. У зв'язку з тим, що вказаний наказ не був належним чином оформлений (не мав реєстраційного чи кадрового номера - не пам'ятає), він під ним не розписувався, йому дали чистий аркуш паперу, на якому він написав що з наказом ознайомлений та копію отримав, при цьому йому сказали, що копію нададуть після належного оформлення наказу під час наступного конвоювання його для проведення слідчих дій, але більше для проведення слідчих дій його в Київський СІЗО № 13 не конвоювали. Позивач вказував, що після звільнення з-під варти, з березня 2014 року щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, він не мав права виїжджати з м. Кривого Рогу. Досудове слідство проводила прокуратура Дніпропетровської області. Він та його захисники протягом березня-листопада 2014 року неодноразово зверталися до прокуратури області з заявами та клопотаннями. Додав, що його громадський захисник ОСОБА_6 записувався та тричі їздив до приймальні громадян прокуратури області. Лише після закриття кримінального провадження 26.11.2014, позивачу 04.02.2015 на прийомі у першого заступника прокурора області Гладкіх О.В. роз'яснили порядок та механізм поновлення на роботі в прокуратурі області.

З приводу наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вказані обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку, оскільки як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції, починаючи з січня 2011 року прокуратурою Дніпропетровської області позивача за його місцезнаходженням (Київський слідчий ізолятор № 13, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13) було поінформовано про його звільнення.

Ні наявність кримінального провадження, ні перебування під вартою не унеможливлюють звернення позивача до суду за захистом своїх прав через представника у встановлений законом строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані».

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Посилання касатора на поважність причин пропуску строків звернення до адміністративного суду у зв'язку з досудовим врегулюванням даного спору шляхом звернення до Генерального прокурора України з заявою про скасування спірних наказів та поновлення на роботі в порядку Закону України «Про звернення громадян», колегія суддів відхиляє, оскільки таке звернення не є досудовим врегулюванням спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 100 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції передчасно вдався до аналізу правомірності оскаржуваних наказів, не вирішивши спочатку питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що, коли позивач з об'єктивних чи суб'єктивних причин із адміністративним позовом своєчасно не звертається до суду, потреба у судовому захисті порушених чи оскаржуваних прав чи інтересів особи не зникає, внаслідок чого виникає поняття «пропущення процесуальних строків» та потреба у їх поновленні. Пропущення строків звернення до адміністративного суду обумовлює настання певних правових наслідків, передбачених статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, судом апеляційної інстанції аналіз правомірності спірних наказів не повинен був відбуватися до вирішення питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції в частині залишення позовної заяви без розгляду є обґрунтованим, відповідає нормам процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016 у справі № 804/5529/18 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець