ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 800/139/16

адміністративне провадження № А/9901/114/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М.,

суддів Берназюка Я.О., Гімона М. М., Стародуба О.П., Коваленко Н.В.,

розглянув у письмовому провадженні заяву ОСОБА_2 - представника позивача ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України, третя особа - Генеральна прокуратура України про визнання незаконними дій та рішення, установив.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 26.02.2016 до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Верховної Ради України, третя особа - Генеральна прокуратура України. Позивач просив:

- визнати незаконними дії і рішення Верховної Ради України з внесення на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради України 28.01.2016 питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_3;

- визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України № 959-VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_3»;

- визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України № 960- VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_3»;

- визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України № 961-VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_3»;

- зобов'язати Верховну Раду України повернути Генеральному прокуророві України ОСОБА_4 подання, підтримані та внесені до Верховної Ради України Генеральним прокурором України ОСОБА_4 від 03.12.2015 № 15/2-32793-14 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_3», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народному депутату України ОСОБА_3», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_3», з пропозицією подати додаткові обґрунтування.

2. Позов обґрунтовував тим, що оскаржувані Постанови Верховної Ради України прийняті безпідставно, з перевищенням наданих законом Верховній Раді України повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України і необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), упереджено і під тиском, недобросовісно і нерозсудливо, з грубим порушенням принципу рівності перед законом, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ОСОБА_3 і цілями на досягнення яких спрямовані ці рішення і дії. Покликається на порушення під час їх прийняття ст.ст. 55.59, 84 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини, ст. ст. 37,218, 219, 220, 221 Регламенту Верховної Ради України.

3. Відповідач та третя особа проти позову заперечували повністю.

4. Вищий адміністративний суд України постановою від 24.07.2017 у задоволенні позову відмовив.

5. 07.08.2017 представник позивача ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 237 КАС України подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24.07.2017. Просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

6. Ухвалою Верховного Суду України від 03.10.2017 (суддя Гриців М.І.) відкрито провадження за заявою про перегляд судового рішення. Справа по суті не розглядалась.

7. Супровідним листом від 03.01.2018 Верховний Суду України передав матеріали справи до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

8. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2018 судову передано в провадження для розгляду судді Кравчуку В.М. (суддя-доповідач) та визначено колегію суддів: Анцупова Т.О., Стародуб О.П.

9. Ухвалою від 07.05.2018 справу призначено до розгляду та збільшено склад суду до п'яти суддів. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі п'яти суддів Кравчук В.М. (суддя-доповідач) суддів: Анцупова Т.О., Гриців М.І., Коваленко Н.В., Стародуб О.П.

10. У зв'язку з перебуванням членів колегії Анцупової Т.О. та Гриціва М.І. у відпустці проведено їх заміну. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018 суддю Анцупову Т.О. замінено суддею Гімоном М.М., а протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2018 суддю Гриціва М.І. замінено суддею Берназюком Я.О.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. За результатами проведення позачергових виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі № 46 ОСОБА_3 був обраний народним депутатом України.

12. До Верховної Ради України за підписом Генерального прокурора України ОСОБА_4, відповідно до частини 2 статті 80 Конституції України, частини 1 статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України", частини 2 статті 482 Кримінального процесуального кодексу України, статті 218 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" направлено для розгляду три окремі подання від 03.12.2015 № 15/2-32793-14 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_3», подання «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_3» та подання «Про надання згоди на обирання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народного депутата України ОСОБА_3», підготовлені старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України радником юстиції ОСОБА_5 та підтримані Генеральним прокурором України ОСОБА_4 (а.с. 45-98, т. 1).

13. Згідно з дорученням Голови Верховної Ради України Гройсмана В.Б. від 03.12.2015 зазначене подання було передано на розгляд Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України.

14. Листом від 09.12.2015 за підписом голови Верховної Ради України Гройсмана В.Б. запропоновано народному депутату ОСОБА_3 надати письмові пояснення з приводу подання ОСОБА_4 (а.с. 99, т.1).

15. 14.12.2015 Апаратом ВРУ зареєстровано пояснення народного депутата ОСОБА_3 (від 11.12.2015), в якому він, зокрема зазначає, що подання є невмотивованими, необґрунтованими та не містять доказів, що підтверджують вчинення кримінальних правопорушень, тому мають бути повернуті. Зазначив, що 03.06.2015 попередив Генеральну прокуратуру України про необхідність виїзду за кордон України з метою захисту власних прав при оскарженні санкцій, введених рішенням Ради ЄС та про повернення 08.06.2015. Проте 04.06.2015 його безпідставно оголошено у розшук.

16. Згідно з протоколом засідання Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України № 40 від 22.12.2015 (а.с. 37, т. 1) на засіданні були присутні у тому числі виконувач обов'язків Генерального прокурора України - заступник Генерального прокурора України ОСОБА_7 (копія наказу № 3363вц від 21.12.2015р.), прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_8

17. Трьома окремими рішеннями (а.с. 16-18, т. 1) Комітет з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України ухвалив висновки щодо зазначених вище подань, якими ухвалив подати їх до Верховної Ради України та рекомендовано Верховній Раді України визначитись шляхом голосування.

18. Окрім того, Комітет з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України склав три висновки від 23.12.2015:

- № 04-31/3-132 (320764) щодо подання «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_3»;

- № 04-31/3-133 (320767) щодо подання Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_3»;

- № 04-31/3-134 (320769) подання «Про надання згоди на обирання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народного депутата України ОСОБА_3» (а.с.19-36, т.1).

19. 28.01.2016 на 51-ому засіданні Верховної Ради України було розглянуто питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_3, внесене на підставі подання Генерального прокурора України ОСОБА_4.

20. Як убачається зі стенограми пленарного засідання Верховної ради України від 28.01.2016, питання щодо народного депутата ОСОБА_3 було розглянуто за результатами заслуховування доповіді виконуючого обов'язки Генерального прокурора України ОСОБА_4 - першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 та виконуючого обов'язки Генерального прокурора України на час його відпустки.

21. Відповідно до наказу від 21.12.2015 № 3363-вц Генеральний прокурор України ОСОБА_4 перебував у щорічній відпустці з 22 по 23 грудня 2015 року з покладенням виконання його обов'язків на заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7 (а.с. 212, т. 1).

22. Згідно з наказом від 16.01.2016 № 65-вц Генеральний прокурор України перебував у щорічній відпустці з 18 по 29 січня 2016 року з покладенням виконання його обов'язків на першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 (а.с. 213, т. 1).

23. Як убачається зі стенограми пленарного засідання 28.01.2016 року, щодо кожного з трьох питань приймалось окреме рішення шляхом відкритого поіменного голосування.

Зокрема, щодо питання:

(1) про надання згоди на притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності о 17:58:36 год. (результати поіменного голосування № 67) проголосувало «за» - 222, внаслідок повторного голосування о 17:59:37 (результати поіменного голосування № 68) проголосувало «за» - 225, внаслідок повторного голосування о 18:00:34 (результати поіменного голосування № 69) проголосувало «за» - 231 (а.с. 56-67, т. 2);

(2) щодо питання про надання згоди на затримання ОСОБА_3 о 18:00:57 (результати поіменного голосування № 70) проголосувало «за» - 228 (а.с. 79, т. 2);

(3) щодо питання про надання згоди на арешт ОСОБА_3 о 18:01:20 (результати поіменного голосування № 71) проголосувало «за» - 228 (а.с. 85, т. 2).

24. Представник позивача додавав до матеріалів справи копію листа парламентського телеканалу «Рада» Верховної Ради України № 23-24/33 від 20.04.2017 з диском DVD-R з відео копією пленарного засідання Верховної Ради України від 28.01.2016 в частині розгляду питання відносно народного депутата ОСОБА_3, копію листа Апарату Верховної Ради України від 23.05.2017 з результатами поіменного голосування щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 на пленарному засіданні 28.01.2016, відомостями з електронного архіву системи «Рада» про порядок закріплення робочих місць у сесійній залі Верховної Ради України за народними депутатами станом на 28.01.2016, Схемою сесійної зали Верховної Ради України за номерами наявних робочих місць, панорамне фото з відео копії пленарного засідання 28.01.2016 з 6:36 хв. по 7:02 хв., результати поіменного голосування про надання згоди на затримання та на арешт ОСОБА_3

25. За результатами розгляду зазначеного подання Верховна рада України шляхом поіменного голосування прийняла за підписом голови Гройсмана В.Б. постанову від 28.01.2016 №959-VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_3», № 960-VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_3», № 961-VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_3» (а.с. 150-153, т. 1).

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

26. Позивач обґрунтовував позовні вимоги такими аргументами:

А) у засіданні Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України, що відбулось 22.12.2015, брав участь заступник Генерального прокурора України (ОСОБА_7.), а на пленарному засіданні ВРУ 28.01.2016 - ОСОБА_9, а не Генеральний прокурор України (ОСОБА_4), який підтримав і вніс до Верховної Ради України подання чи виконувач обов'язків Генерального прокурора України, що суперечить ч.2 ст. 220 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» та є порушенням процедури проведення засідання Комітету. Тимчасове покладення Генеральним прокурором України виконання обов'язків Генерального прокурора України на одного із заступників не має наслідком отримання повноважень, визначених Регламентом Верховної Ради України, щодо процесуальних дій відносно народних депутатів України.

Б) рішення Комітету від 22.12.2015 (протокол № 40) не містять мотивованого висновку щодо обґрунтованості подання, законності одержання доказів, зазначених у поданні, тому не відповідає вимогам, що ставляться до висновків ч.1 ст. 220 Регламенту Верховної Ради України.

Висновки Комітету від 23.12.2015, ухвалені рішеннями від 22.12.2015 (протокол № 40) на засіданні 22.12.2015 не оголошувались, що підтверджується стенограмою цього засідання. Позивач вважає, що Комітет взагалі не визначався щодо цих питань, що є доказом порушення процедури проведення його засідання.

Під час проведення засідання Комітету 22.12.2015 взагалі не обговорювалось питання наявності в поданні конкретних фактів і доказів, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, як того вимагає ч. 3 ст. 218 Регламенту Верховної Ради України.

Позивач звертає увагу, що за наданням згоди на притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за конкретні суспільно небезпечні діяння, передбачені статтями 209, 369 КК України у іншому кримінальному провадженні №420154000000000069, не пов'язаному з кримінальним провадженням №42014000000000368, Генеральна прокуратура України вже зверталась з поданням від 16.06.2015.

За результатами розгляду подання від 16.06.2015 рішенням Комітету від 30.06.2015 (протокол № 25) складено висновок, що подання в частині повторного надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата ОСОБА_3 не потребує розгляду Верховною Радою України. Водночас, безпосередньо у висновку Комітету від 23.12.2015 звернуто увагу, що подання від 03.12.2015 повторює по суті подання від 16.06.2015 в тому ж кримінальному провадженні №420154000000000069, але із змінами щодо ознак злочину, нових фактів не зазначено.

Отже, Комітет визначився не надавати згоду на притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за конкретні діяння щодо яких розпочато кримінальне провадження №420154000000000069.

Відтак, у Комітету відсутнє право надавати у його наступних висновках від 23.12.2015, ухвалених рішенням від 22.12.2015 (протокол № 40), рекомендації Верховній Раді України визначатись шляхом голосування щодо тих питань стосовно ОСОБА_3, про які йдеться у поданні, за яким Комітет визначився не надати згоду на притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності.

В) відповідно до частини 4 статті 220 Регламенту Верховної Ради України голова Верховної Ради України повинен був повернути подання з висновком Комітету Генеральному прокурору України та поінформувати про це Верховну Раду України, оскільки всі три рішення Комітету від 22.12.2015 свідчать про відсутність достатності доказів у поданні від 03.12.2015.

Г) відповідачем порушено ч.1 ст. 221 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», адже подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт були подані до Верховної Ради України 23.12.2015, а розглянуті нею з порушенням 7-денного строку, лише через 36 днів (28.02.2016).

Д) у пленарному засіданні Верховної Ради України 28.01.2016 брав участь ОСОБА_9, який за посадою не є виконувачем обов'язків Генерального прокурора України, тому його участь не є уповноваженою щодо цього питання.

Е) рішення про надання згоди на притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності під час першого голосування не набрало необхідної кількості голосів, та всупереч ч. 4 ст. 48 Регламенту ВРУ на повторне голосування не виносилось.

Є) під час поіменного голосування відбулось використання голосів тих народних депутатів України, які були взагалі відсутні на робочому місці та не брали участі у роботі пленарного засідання 28.01.2016, шляхом натискання кнопки для голосування в електронній системі замість них.

Ж) мали місце процедурні порушення під час розгляду Верховною Радою України питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата ОСОБА_3, а саме: подання не було оголошено головуючим на пленарному засіданні; порушено процедуру обговорення питань про притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт позивача; висновки Комітету, які не були доведені до відома народних депутатів не дали і не могли надати, навіть у разі їх оголошення, об'єктивної можливості народним депутатам України прийняти законні рішення з цього питання; без оголошення подання від 03.12.2015 голова Верховної Ради України надав слово на засіданні 28.01.2016 особі, яка не уповноважена від Генеральної прокурори України відповідати на питання.

27. Відповідач просив закрити провадження у даній справі, як таке, що не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

28. Третя особа (Генеральна прокуратура України) проти позову заперечувала. Представник третьої особи зазначав, що в межах кримінального провадження №420154000000000069, зареєстрованому в ЄДРДР 06.03.2014, ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 369 КК України, яке триває. Подання від 03.12.2015, яке стосується ОСОБА_3, прийняте в рамках цього кримінального провадження. Пропозиції, наведені у цьому поданні, визнані Комітетом достатніми для внесення його на розгляд Верховної Ради України. На думку представника, участь виконувача обов'язків Генерального прокурора України на засіданні Комітету та на засіданні ВРУ 28.01.2016 відповідає вимогам Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

29. Відмовляючи в задоволенні позову повністю, Вищий адміністративний суду України дійшов таких висновків.

30. Статтею 218 Регламенту Верховної Ради України закріплено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції ініціюється відповідно прокурором і судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» порядок тимчасового виконання обов'язків особи, яку призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України, встановлено виключно у разі звільнення (відставки) особи.

Частиною 3 статті 9 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що у разі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора України, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників Генерального прокурора України.

Виходячи з цього, суд визнав безпідставним поклилання як на підставу позову те, що покладення Генеральним прокурором України на свого заступника тимчасового виконання обов'язків Генерального прокурора не є зайняттям посади виконувача обов'язків Генерального прокурора, в розумінні ч.2 ст. 218, ч.2 ст. 220 Регламенту Верховної Ради України, а участь виконувача обов'язків Генерального прокурора України на засіданні Комітету та під час розгляду подань у залі Верховної Ради України є такою, що відповідає вимогам Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

31. Суд визнав помилковим посилання позивача на положення ч. 4 ст. 220 Регламенту, яким встановлено обов'язок Голови Верховної Ради України повернути подання, оскільки подання Генерального прокурора України від 03.12.2015 №15/2-32793-14 містить посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечних діянь, передбачених Кримінальним кодексом України та відповідає вимогам Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", адже за своїм змістом подання не є вироком суду і не може містити доведених судом фактів.

32. Суд не взяв до уваги твердження щодо протиправності дій (бездіяльності) Голови Верховної Ради України в частині не виконання покладеного на нього Законом обов'язку повернути Генеральному прокурору України подання, яке не відповідає вимогам статті 218 Закону України "Про регламент Верховної Ради України", оскільки Голова Верховної Ради України не є стороною по справі та жодних позовних вимог до нього не заявлено, а також беручи до уваги той факт, що в силу положень статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Голова Верховної Ради України не може бути відповідачем під час розгляду справи, тому суд не перевіряє зазначені його дії (бездіяльність) на відповідність законам України.

33. Також суд не погодився з аргументами позивача про упереджений висновок Комітету з питань Регламенту та організаційної роботи Верховної Ради України, який вплинув на волевиявлення Верховної Ради України при прийнятті спірної постанови, оскільки висновок Комітету носить рекомендаційний, а не обов'язковий характер для органу.

34. Закон передбачає певні засоби захисту від голосування за іншу особу, дотримання яких має бути обов'язком кожного народного депутата України. Конкретні докази, які б засвідчували факти голосування народними депутатами України за відсутніх при прийнятті оскаржуваних постанов, позивачем не наведені, тому суд виходив з презумпції правомірності дій народних депутатів України при проведенні голосування щодо оскаржуваних постанов.

35. Також суд дійшов висновку, що порушення вимог Регламенту в частині дотримання строків розгляду подання не є підставою для визнання незаконними та скасування оскаржуваних постанов, оскільки це не призвело та не могло призвести до порушень прав, свобод та інтересів позивача у спірних правовідносинах, і не свідчить про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку прийняти у межах своєї виключної компетенції зважене, неупереджене, обґрунтоване, розсудливе рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

V. ДОВОДИ ЗАЯВИ ПРО ПЕРЕГЛЯД СУДОВОГО РІШЕННЯ

36. В обґрунтування заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24.07.2017 представник позивача наводить такі аргументи:

А) Суд не перевірив та не надав оцінки оскаржуваним постановам Верховної Ради України на предмет дотримання ч.3 ст. 2 КАС України.

Б) Суд не виконав вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, оскільки у судовому рішенні не з'ясовано чи надані відповідачем докази підтверджують дотримання ним вимог закону під час прийняття оскаржуваних постанов. Недопустимою є презумпція правомірності дій ВРУ в розумінні ч. 2 ст. 71 КАС України.

В) Суд порушив і неправильно застосував ч. 4 ст. 220 Регламенту Верховної Ради України, оскільки цей припис слід розуміти як уповноваження Голови Верховної Ради на повернення подання Генеральному прокурору України разом з вмотивованим висновком Комітету у разі відсутності достатніх доказів щодо його обґрунтування. Термін «має право» у контексті ч. 4 ст. 220 Регламенту не можна тлумачити як альтернативну можливість або повернути Генеральній прокуратурі України, або внести на пленарне засідання Верховної Ради України подання, оскільки така альтернатива регулюється у законах терміном «може».

Г) Суд застосував до правовідносин норми права, які не підлягають застосуванню, а саме рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 № 9-рп/99. Це рішення прийнято з урахуванням норм КПК України від 28.12.1960, який втратив чинність з прийняттям нового КПК України від 03.04.2012. Подання щодо ОСОБА_3 прийнято під час дії останнього. При цьому згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України від 03.04.2012 притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру. Тому потрібна згода Верховної Ради України для оголошення повідомлення про підозру, а не для пред'явлення обвинувачення.

Д) Суд не застосував Закон України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України», тому зробив помилковий висновок про участь на засіданні Комітету та пленарному засіданні виконувача обов'язків Генерального прокурора України.

Е) Висновок суду про законність прийняття постанов не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки наявні у справі докази належним чином підтверджують порушення строку розгляду подання, порушення порядку та процедури підготовки цього питання до розгляду та голосування на пленарному засіданні Верховної Ради України 28.01.2016.

Є) Суд не надав оцінки порушенню ч. 4 ст. 48 Регламенту Верховної Ради України та перевищенням повноважень її Головою, який тричі ставив на голосування одне питання - про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 без прийняття рішення про проведення повторного голосування з цього питання.

Ж) Належними доказами (копія диску DVD-R з відео пленарного засідання ВРУ від 28.01.2016, результати поіменного голосування № 67, 68, 69, відомості з електронного архіву системи «Рада» про порядок закріплення робочих місць у сесійній залі ВРУ за народними депутатами України станом на 28.01.2016, схема сесійної зали ВРУ за номерами наявних робочих місць) підтверджується використання голосів народних депутатів України, які під час голосування 28.01.2016 були відсутні на закріплених за ними робочих місцях у сесійній залі ВРУ.

37. Представник третьої особи - Генеральної прокуратури України надав заперечення проти заяви, в якій відзначив, що твердження позивача про те, що подання Генеральної прокуратури України є немотивованим, необґрунтованим, не містить доказів, ґрунтується лише на його власних припущеннях. Участь виконувача обов»язків Генерального прокурора України на засіданні Комітету та на пленарному засіданні Верховної Ради України відповідає вимогам закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо дотримання Комітетом з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України та Верховною Радою України порядку та умов надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності.

39. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 №1861-VI, Законами України "Про комітети Верховної Ради України", Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України", Законом України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України», Законом України «Про прокуратуру».

40. Статус народного депутата України визначається Конституцією та законами України. Важливою конституційною гарантією є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер.

41. Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту народних депутатів України. Вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (частина 3 статті 80 Конституції України).

42. Регламент Верховної Ради України встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.

43. Розгляд питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначений у главі 35 Регламенту Верховної Ради України.

44. Статтею 218 Регламенту (в редакції станом на час прийняття оскаржуваних Постанов) передбачено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції ініціюється відповідно прокурором і судовими органами.

При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України).

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

Щодо повноважень прокурора на підтримання подання

45. Відповідно до частини 2 статті 220 Регламенту у засіданнях комітету бере участь Генеральний прокурор України (виконувач обов'язків Генерального прокурора України), якщо подання внесено Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України), або Голова Верховного Суду України (виконувач обов'язків Голови Верховного Суду України), якщо подання внесено Головою Верховного Суду України.

46. Як убачається з Протоколу засідання Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України № 40, що відбулось 22.12.2015, на засіданні були присутні, у тому числі від Генеральної прокуратури України - виконувач обов'язків Генерального прокурора України - заступник Генерального прокурора України ОСОБА_7 (копія наказу № 3363вц від 21.12.2015).

47. Водночас, розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт визначений у статті 221 Регламенту. Зокрема, з частини 3 цієї статті вбачається, що участь у пленарному засіданні бере Генеральний прокурор (виконувач обов'язків Генерального прокурора).

48. Як убачається зі стенограми пленарного засідання Верховної Ради України, що відбулось 28.01.2016, питання щодо народного депутата ОСОБА_3 були розглянуті за результатами заслуховування доповіді виконуючого обов'язки Генерального прокурора України першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 та виконуючого обов»язки Генерального прокурора України на час його відпустки ОСОБА_7

49. Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України» порядок тимчасового виконання обов'язків особи, яку призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України, встановлено виключно у разі звільнення (відставки) особи.

50. Аналізуючи положення цього Закону, колегія суддів приходить до висновку, що цей закон не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки він регулює інші правовідносини, які виникають у зв'язку із звільнення (відставкою) Генерального прокурора на період до призначення нового.

51. Натомість, до правовідносин, які стосуються повноважень Генерального прокурора у світлі ст. 218. 220 Регламенту, застосовуються положення спеціального закону - Закону України «Про прокуратуру». У частині 3 статті 9 цього Закону передбачено, що у разі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора України, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників Генерального прокурора України.

52. Таким чином, названий Закон визначає порядок призначення виконуючого обов'язки Генерального прокурора України у разі його тимчасової відсутності (як-от відпустка).

53. Відповідно до наказу від 21.12.2015 № 3363-вц Генеральний прокурор України перебував у щорічній відпустці з 22 по 23 грудня 2015 року з покладенням виконання його обов'язків на заступника Генерального прокурора України ОСОБА_7

54. Згідно з наказом від 16.01.2016 № 65-вц Генеральний прокурор України перебував у щорічній відпустці з 18 по 29 січня 2016 року з покладенням виконання його обов'язків на першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9

55. Отже, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що участь виконувача обов'язків Генерального прокурора України ОСОБА_7 на засіданні Комітету та ОСОБА_9 на пленарному засіданні Верховної Ради України відповідає вимогам Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», а покладення Генеральним прокурором України на своїх заступників тимчасового виконання обов'язків Генерального прокурора не є зайняттям посади виконувача обов'язків Генерального прокурора, в розумінні ч.2 ст.218, ч.2 ст.220 Регламенту Верховної Ради України, ст. 1 Закону України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України»

56. З цих підстав покликання позивача на те, що заступник Генерального прокурора України в силу вказаного Закону не набув статусу виконуючого обов'язки Генерального прокурора України, є безпідставним.

Щодо достатності, обґрунтованості, доказовості подання

57. Відповідно до частини 1 статті 220 Регламенту Комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. Відсутність зазначеної запрошеної особи на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є перешкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом.

58. Разом з тим, у відповідності до частини 4 статті 220 Регламенту у разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування подання Голова Верховної Ради України має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету Генеральному прокурору (виконувачу обов'язків Генерального прокурора) з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому випадку комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова Верховної Ради України, який інформує про це Верховну Раду.

59. Порушення Комітетом вказаних вимог позивач обґрунтовував тим, що, на його думку, у кожному із зазначених Висновків від 23.12.2015 за кожним критерієм «достатності», «законності», обґрунтованості», «законності одержання доказів», за якими мав бути наведений Комітетом власний висновок, зазначено лише посилання на інформацію, яка міститься у Поданні. Тому Комітет не навів жодної власної позиції та не визначився з достатністю, законністю, обґрунтованістю подання, законністю доказів, наведених у поданні. В цій частині позивач вважає, що Вищий адміністративний суд України не перевірив чи при прийнятті рішень відповідач діяв обґрунтовано.

60. Суд відзначає, що у контексті спірних правовідносин, наведеному аргументу позивача слід надати оцінку. Хоч Комітет і не є відповідачем у справі, проте постановленню Верховною Радою України оскаржуваних постанов від 28.01.2016, передувала обов'язкова процедура надання Комітетом висновку щодо надання згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України.

61. В світлі пункту 3 частини 3 статті 2 КАС України кожний доречний і важливий аргумент особи, питання щодо якої вирішується, повинен бути проаналізований і врахований суб'єктом владних повноважень.

62. Статтею 218 Закону України "Про Регламент Верховної ради України" передбачено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України.

63. Як вбачається з подання Генерального прокурора України від 03.12.2015 № 15/2-32793-14 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_3.», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народному депутату України ОСОБА_3.», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_3.», такі подані у зв'язку з здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201400000000069, внесеному до ЄДРДР 06.03.2014 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 27- ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 368, ч. 5 ст. 369 КК України.

64. У поданнях фактично відображено хід досудового розслідування та наведено встановлені ним факти, що є підставою для притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, необхідності його затримання та застосування запобіжного заходу.

65. Додатково у поданнях від 03.12.2015 вказано, що ОСОБА_3 є підозрюваним у вчиненні в іншому кримінальному провадженні № 4201400000000368, внесеному до ЄДРДР 08.05.2014 і 12.05.2015 Генеральний прокурор України вносив до Верховної Ради України подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 03.06.2015 Верховна Рада України надала прийняла рішення про надання згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності.

66. Отже, твердження позивача про те, що подання від 03.12.2015 не містять посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечних діянь, передбачених Кримінальним кодексом України спростовується. Відповідні відомості у поданні наведено. Ці факти є конкретними, наведена хронологія подій охоплюється інкримінованими органом досудового розслідування кримінальними правопорушеннями.