ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Харків

Справа № 615/1121/17

Провадження № 22ц/790/1507/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого – Бровченко І.О.,

суддів – Кружиліної О.А., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря – Афоніна К.О.

імена (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Головне управління Держгеокадастру у Харківській області

інші учасники справи:

третя особа – Перекіпська сільська рада Валківського району Харківської області

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року у складі судді Товстолужського О.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Перекіпська сільська рада Валківського району Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Валківської районної ради Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою.

08 листопада 2017 року позивач уточнив позов, змінив відповідача на Головне управління Держгеокадастру у Харківській області та після уточнення в позові зазначив, що у 1993 році на підставі розпорядження представника президента України від 28.11.1992 року № 326 Валківською районною радою Валківського району Харківської області йому було видано Державний акт серії Б №045774 на право постійного користування земельною ділянкою, площею 32,46 га. В 2017 році вказаний державний акт був випадково втрачений, тому для відновлення документу, що посвідчує право позивача користування землею останній звернувся до Валківської районної ради Валківського району Харківської області з письмовим проханням видати йому дублікат Державного акту. 11.07.2017 року з Валківської районної ради ОСОБА_1 надійшла відповідь в якій зазначено, що з 01.01.2013 року Державні акти на земельні ділянки не видаються, районна рада не може надати дублікат Державного акту на право користування землею. Таким чином, ОСОБА_1 не має можливості вільно розпоряджатися наданою йому у постійне користування земельною ділянкою, підтвердити право користування та зареєструвати за собою право її оренди.

ОСОБА_1 вимагає визнати за ним право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 6321286000:01:000:0573, площею 32,3658 га, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на території Перекіпської сільської ради Валківського району Харківської області.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та посилався на обставини зазначені в позові. Крім того, останній зазначив, що, оскільки, дублікат Державного акту не може бути виданий, єдиним способом захисту прав позивача є визнання за ним права користування земельною ділянкою. Така позиція закріплена в рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 року та правовій позиції Верховного Суду України від 30.05.2012 року.

Представник відповідача в судовому засіданні був відсутній, проте надав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що в цивільній справі відсутній предмет спору, оскільки жодною особою, яка бере участь в справі не було порушено, не визнано та не оспорено право позивача на користування земельною ділянкою. Крім того, раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Для державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року, в разі втрати, пошкодження чи зіпсування відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається копія примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Відомостей про те, що позивачу було відмовлено у здійсненні державної реєстрації речового права на земельну ділянку не надано.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 6321286000:01:000:0583, площею 32,3658 га, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на території Перекіпської сільської ради Валківського району Харківської області.

В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права невідповідність висновків суду обставинам справи. Доводи апеляційної скарги повторюють заперечення на позов, які були надані до суду першої інстанції.

Вислухавши суддю доповідача, з’ясувавши думку з’явившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають задоволенню, а рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року скасуванню.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно з Перехідними положеннями ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що розпорядженням представника Президента України №326 від 28.12.1992 року, серед інших, позивачу ОСОБА_1 було надано в постійне користування земельну ділянку, загальною площею 36 га, в тому числі рілля – 33 га із земель запасу Перекіпської сільської Ради народних депутатів.

На підставі вказаного розпорядження в 1993 році ОСОБА_1 було видано Державний акт на право користування землею серії Б № 045774 на право постійного користування земельною ділянкою площею 32,46 га. Державний акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право користування за №65.

Відомості про реєстрацію зазначеного Державного акту містяться також і в копії Журналу обліку видачу державних актів.

З листа Валківської районної ради Харківської області №01-18/221 від 11.07.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 звертався до ради із заявою про видачу дубліката Державного акта на право користування землею у зв’язку із його втратою, проте позивачу було відмовлено, оскільки з 01.01.2013 року Державні акти на земельні ділянки не видаються, а районна рада не є суб’єктом, який здійснює повноваження у сфері державної реєстрації прав.(а.с.18)

Відповідно до листа міжрайонного управління Держгеокадастру у Валківському та Коломацькому районах №31-20-0.23,141-921/121-17 від 31.10.2017 року, в Книзі записів державних актів на право користування землею, за №65 на ім’я ОСОБА_1 зареєстрованого Державний акт на право користування землею серії Б №045774 на земельну ділянку, площею 35,46 га, надану у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населених пунктів на території Перекіпської сільської ради (ФГ «Єнот»). Інформація про визнання недійсним чи втрату чинності вказаного державного акта до управління не надходила. При проведенні інвентаризації земель під час здійснення землеустрою, в системі Державного земельного кадастру вказаній ділянці було присвоєно кадастровий номер: 6321286000:01:000:0583 (на ділянку площею 32,3658 га).

Крім того, з листа міжрайонного управління Держгеокадастру у Валківському та Коломацькому районах №14-20-0.23,141-1054/121-17 від 29.11.2017 року витікає, що кадастровий номер 6321286000:01:000:0583 присвоєно земельній ділянці сформованій в результаті проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Перекіпської сільської ради Валківського району Харківської області. Інформація щодо перебування зазначеної земельної ділянки в постійному користування ОСОБА_1 в базі даних Національної Кадастрової Системи (НКС) відсутня.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наявність в реєстрі «Публічна кадастрова карта України» земельної ділянки без закріплення її за ОСОБА_1, породжує сумніви, насамперед, у держави, в особі будь-яких органів, а також інших осіб, що за відсутності такої інформації в реєстрі, можуть претендувати на цю саму земельну ділянку, що тягне за собою її невизначеність. Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, окрім іншого, здійснюється шляхом визнання прав. Таким чином, ОСОБА_1 в розумінні статті 3 ЦПК України має право на звернення до суду за захистом своїх прав.

Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України, в редакції на час ухвалення судового рішення, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України, в редакції на час ухвалення судового рішення, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, в редакції на час ухвалення судового рішення, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з приписами ст. 16 ЦК України, в редакції на час розгляд справи, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права;визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_2 Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, в редакції на час ухвалення судового рішення, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом вищенаведених норм відсутність порушеного, невизнаного, оспорюваного права, законного інтересу особи, є підставою для відмови в задоволенні позову

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що наявність в реєстрі «Публічна кадастрова карта України» земельної ділянки без закріплення її за ОСОБА_1 породжує сумніви, насамперед, у держави в особі будь-яких органів, а також інших осіб, що за відсутності такої інформації в реєстрі, можуть претендувати на цю саму земельну ділянку, що тягне за собою її невизначеність.

Такий висновок суду ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права, помилковому їх застосуванні з огляду на наступне.

«Публічна кадастрова карта України» не є реєстром за своєю сутністю.

Згідно з ч.1 ст. 35 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, ОСОБА_2 Крим).

За своєю метою Державний земельний кадастр призначений для обліку земельних ділянок, а не їх власників (користувачів).

За вимогами ст. 1 вищеназваного Закону Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до статей 125, 126 ЗК (в чинній редакції) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі по тексту - Закон № 1952-IV).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.4 ст. 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

За приписами ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Держкомзему України від 15.04.1993 № 28, зареєстрованого в Мінюсті 23.04.1993 року за № 31 (що була чинною на момент видачі позивачеві державного акту) державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею реєструються відповідно у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею за формою згідно з додатком № 4.

Отже , державний акт був зареєстрований у відповідності до законодавства, що діяло на момент виникнення у позивача права постійного користування земельною ділянкою. Факт набуття особою вказаного права підтверджений державою в особі відповідних органів виконавчої влади.

Таким чином, висновок наявності у держави в особі відповідних органів виконавчої влади будь-яких сумнівів щодо права постійного користувача на земельну ділянку є таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Крім того, пунктом 8 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) (далі по тексту - Порядок) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Згідно з п. 53 Порядку для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи зіпсуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подаються: 1)копія примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно; 2) оголошення про втрату документа у друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження або місцевої чи регіональної сфери розповсюдження за місцезнаходженням нерухомого майна, в якому повинні бути зазначені назва документа, його номер і дата видачі, на чиє ім'я виданий, яким органом (крім випадків пошкодження чи зіпсування документа).

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав в інформаційних системах, державна реєстрація прав в яких здійснювалася до 1 січня 2013 p., або на паперових носіях інформації, ведення яких здійснювалося підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Враховуючи вищенаведене, чинним законодавством передбачений порядок державної реєстрації речових прав на земельну ділянку (визнання вказаного права державою , реєстрацію якого проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Позивачем було отримано архівний примірник Державного акту серії Б № 045774 та докази на підтвердження державної реєстрації речового права у відповідності до законодавства, що було чинним на той час від структурного підрозділу Головного управління - Міжрайонного управління у Валківському та Коломацькому районах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Копії вказаних документів надано позивачем до суду першої інстанції в обгрунтування своїх позовних вимог.

Правовими можливостями, які передбачені вищеназваними нормами чинного законодавства, для визнання права користування земельною ділянкою позивач не скористався.

Доказів того, що позивачу було відмовлено у здійсненні державної реєстрації речового права на земельну ділянку до суду подано не було.

Таким чином, позивачем не було доведено, а судом першої інстанції не встановлено порушення, невизнання або оспорювання Головним управлінням прав ОСОБА_1 на постійне користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення позову.

Посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 не є підставою для задоволення позову, оскільки судом не прийнято до уваги, що рішення щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі було прийнято в аспекті конституційного звернення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, то відповідно до п.п. 1, 2, ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 30 листопада 201ё7 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Перекіпська сільська рада Валківського району Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 травня 2018 року.

Головуючий :

Судді -