ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Вн . №27/198

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2018 року 18:26 № 826/16987/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг"

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

про визнання протиправним та скасування Розпорядження № 4388 від 30.11.2017 року, зобов'язання вчинити дії

Суддя О.В.Головань

Секретар І.Ю.Ігнатов

Представники:

Від позивача: Макєєв В.М. - п/к (дов. від 21.03.18 р.)

Від відповідача: Пінчук С.Ю. - п/к (дов. від 11.04.18 р.)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про

визнання протиправним та скасування розпорядження №4388 від 30.11.17 р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про відмову ТОВ "УМ Факторинг" у видачі ліцензії на провадження господарських операцій надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів);

зобов'язання внести відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформацію про ліцензію на провадження господарських операцій надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) надання послуг з факторингу ТОВ "УМ Факторинг".

В судовому засіданні 21.05.18 р. оголошено резолютивну частину рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" (код 40274286), 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4А, оф. 319, зареєстроване в якості юридичної особи 12.02.16 р.; здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.15 р. №222-VIII надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

30.09.17 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" подало заяву про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) з додатками згідно переліку.

Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 04.10.17 р. №Р36/10-ФК залишено без розгляду вказану заяву у зв'язку з тим, що підписані документи, що додаються до заяви для отримання ліцензії, подані не в повному обсязі, а саме: не подано оригіналу примірного договору про надання фінансових послуг, що є порушенням вимог аб. 3 пп. 6 п. 19 Ліцензійних умов.

22.11.17 р. товариство повторно звернулося з заявою про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) з додатками згідно переліку.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 30.11.17 р. №4388 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" відмовлено у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме, на надання послуг з факторингу, у зв'язку з встановленням невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам, встановленим для провадження видів господарської діяльності, зазначених в заяві про отримання ліцензії, а саме: на дату подання документів на отримання ліцензії наявні невиконані заходи впливу (незалежно від того, чи настав строк їх виконання) (постанова від 26.07.17р. №850/1301/16-3/13-ІІ за правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг), що є порушенням вимог п. 11 Ліцензійних умов.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" - вважає вказане розпорядження протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач зазначає, що відмова у видачі ліцензії має оформлюватися рішенням, а не розпорядженням.

Підстави для відмови у видачі ліцензії згідно оскаржуваного розпорядження не відповідають ст. 13 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", тоді як відмова з посиланням на Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Також позивач зазначає, що у попередньо прийнятому рішенні Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 04.10.17 р. №Р36/10-ФК про залишення заяви без розгляду мав бути визначений виключний перелік недоліків, що унеможливлюють отримання ліцензії, і у вказаному рішенні відсутні підстави, зазначені у оскаржуваному розпорядженні.

Оскаржуване розпорядження не скеровувалося позивачу, тоді як про нього позивач довідався з сайту Національної комісії, та прийняте з порушенням передбаченого ст. 13 Закону триденного строку.

Відповідач - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що оскаржуване розпорядження прийнято ним у десятиденний строк з моменту отримання заяви позивача згідно ст. 13 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", тому твердження позивача про порушення строку не відповідають дійсності.

Підставою для відмови у видачі позивачу ліцензії став факт наявності невиконаного заходу впливу, що свідчить про недотримання позивачем вимог п. 11 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

В свою чергу, недотримання Ліцензійних вимог виключає можливість отримання ліцензії згідно прямого положення ст. 13 Закону.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ст. 1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.15 р. №222-VIII ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 6 Закону орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону.

Види господарської діяльності, на здійснення яких державний колегіальний орган видає ліцензії, встановлюються цим Законом.

Орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності: 1) отримує та розглядає заяву разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, і за результатом їх розгляду приймає рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії, оформлення, переоформлення та видачу інших документів, що стосуються сфери повноважень органу ліцензування.

Рішення органу ліцензування оформлюються організаційно-розпорядчими актами за підписом керівника органу або його заступника згідно з розподілом повноважень.

Згідно ч. 1, 2 ст. 9 Закону ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам.

Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дня одержання заяви про отримання ліцензії встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду і в разі їх наявності приймає відповідне рішення.

Згідно ч. 1, 2, 3, 6, 8 ст. 13 Закону орган ліцензування після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду розглядає її та підтвердні документи з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у видачі ліцензії шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.

У разі встановлення наявності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає обґрунтоване рішення про відмову у видачі ліцензії.

Підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії є: 1) встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам, встановленим для провадження виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про отримання ліцензії.

У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються: 1) реквізити заяви про отримання ліцензії; 2) вид господарської діяльності, зазначений здобувачем ліцензії у заяві про отримання ліцензії; 3) найменування та ідентифікаційний код юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний орган державної податкової служби та має відмітку у паспорті); 4) перелік та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії; 5) пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які мають бути викладені в однозначній, зрозумілій та достатній для виконання здобувачем ліцензії формі.

Строк прийняття рішення про видачу ліцензії становить десять робочих днів з дня одержання органом ліцензування заяви про отримання ліцензії.

Ознайомлення з оскаржуваним розпорядженням, матеріалами справи свідчить про відсутність у суду підстав для висновку про його невідповідність вказаним вимогам, а саме.

Закон від 02.03.15 р. №222-VIII не визначає конкретну форму, у якій має бути формалізоване рішення про відмову у наданні ліцензії або видачу ліцензії, тоді як ст. 6 Закону містить загальне найменування "рішення органу ліцензування", що мають оформлюватися організаційно-розпорядчими актами за підписом керівника органу або його заступника згідно з розподілом повноважень.

Конкретна форма рішення, зокрема, його найменування - власне, рішення чи розпорядження як в даному випадку, жодним чином сама по собі прав та інтересів позивача порушити не може в будь-якому випадку.

В даному випадку відповідач зазначає, що за результатами розгляду первісної заяви позивача прийнято саме рішення від 04.10.17 р. №Р36/10-ФК про залишення заяви без розгляду, оскільки воно прийнято членом Нацкомфінпослуг одноособово, тоді як про відмову у видачі ліцензії прийнято розпорядження як рішення колегіального органу.

Можливість прийняття відповідачем рішень у формі розпоряджень передбачено ч. 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.11 р. №1070/2011, тоді як законодавством чітко не передбачено, в яких конкретно випадках відповідачем приймаються акти у формі рішень, в яких - розпоряджень.

Щодо строків розгляду заяв про отримання ліцензії, то вони визначені ст. 12 та ст. 13 Закону від 02.03.15 р. №222-VIII, а саме - згідно ч. 1 ст. 12 Закону протягом трьох робочих днів з дня одержання заяви про отримання ліцензії орган ліцензування встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду, тоді як згідно ст. 13 Закону визначено строк прийняття рішення про видачу ліцензії, який становить десять робочих днів з дня одержання органом ліцензування заяви про отримання ліцензії.

Положення ст. 12 Закону в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки вказане положення Закону передбачає чітку мету його застосування - встановлення наявності чи відсутності підстав для залишення без розгляду.

В свою чергу, рішення про видачу ліцензії чи відмову у видачі ліцензії по суті приймається за відсутності підстав для залишення заяви без розгляду.

Оскільки Законом прямо не передбачено окремого строку для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії, то загальне положення ст. 13 Закону про десятиденний строк поширюється і на відмову у видачі ліцензії за аналогією закону.

За таких обставин посилання позивача на порушення триденного строку для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії не може бути визнане обґрунтованим.

При чому, згідно ст. 12 Закону при перевірці на предмет залишення без розгляду заяви вона перевіряється щодо дотримання формальних вимог, і перевірка дотримання Ліцензійних умов на цій стадії не здійснюється, тому відповідач, приймаючи рішення від 04.10.17 р. №Р36/10-ФК про залишення заяви без розгляду, відповідну перевірку і не здійснював та не мав повідомити позивача про наявність підстав для відмови у видачі ліцензії у зв'язку з недотриманням вимог Ліцензійних умов.

Щодо підстав для відмови у видачі ліцензії по суті суд зазначає наступне.

Ст. 13 Закону від 02.03.15 р. №222-VIII передбачає в якості підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам, встановленим для провадження виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про отримання ліцензії.

Вказані ліцензійні умови є виключним переліком, що визначений підзаконним нормативно-правовим актом - Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.16 р. №913.

Згідно п. 1, 2 Ліцензійних умов вони встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії.

Ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії - їм відповідати.

Згідно п. 11 Ліцензійних умов у здобувача ліцензії/ліцензіата на дату подання документів на отримання ліцензії повинні бути відсутні невиконані заходи впливу (незалежно від того, чи настав строк їх виконання).

Згідно ст. 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" накладення штрафів в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону, є заходом впливу.

Згідно матеріалів справи у позивача є невиконані заходи впливу, а саме - постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 26.07.17 р. №850/1301/16-3/13-ІІ про застосування штрафної санкції за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг, до позивача застосовано захід впливу у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. за порушення ст. 14 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо обов'язку фінансових установ подавати звітність.

Вказана постанова не скасована станом на час прийняття рішення у адміністративній справі, а також не виконана позивачем добровільно, що свідчить про недотримання позивачем вимог п. 11 Ліцензійних умов станом на час звернення з заявами про отримання ліцензії, а також станом на час розгляду адміністративної справи.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного рішення вказаним вимогам.

На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 04.06.18 р.