ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2018 р. Справа № 917/26/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 (довіреність № 14-195 від 11.12.2017)

представника відповідача – ОСОБА_2 (довіреність № 10-75/1193 від 25.01.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ (вх. №624 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2018 у справі № 917/26/18 (суддя Кульбако М.М.; повне рішення складено 12.03.2018)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго, м. Полтава

про стягнення 548 708,87 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» про стягнення 95713,00 грн. 6% річних та 452995,87 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з несвоєчасною сплатою за векселем від 4 травня 2000 року №76331401020325.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.03.2018 по справі № 917/26/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 95384,24 грн. 6% річних за векселем №76331401020325 та 1430,77 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» із даним рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, статей 1 та 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (підписана в Женеві 07.06.1930, ратифікована Україною Законом України № 827-ХІV(827-14) від 06.07.1999) та статей 38, 43 ОСОБА_3 закону про переказні векселі та прості векселі, зазначає про те, що оскільки у спеціальному вексельному законодавстві відсутні норми, які б стосувались інфляційних нарахувань та наслідків їх застосування в країнах-учасниках Конвенції, то до вексельних правочинів підлягають застосуванню загальні норми Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення 452995,87 грн. інфляційних, оскільки зобов’язання за спірним векселем є грошовим, тому на вимогу кредитора застосування ст.625 ЦК України до спірних правовідносин є обов’язковим та законним в Україні. Також позивач вважає, що право на стягнення 6% річних від дати настання платежу передбачене пунктом 2 статті 48 ОСОБА_3 закону про переказні векселі та прості векселі, а тому строк платежу за спірним векселем настав саме 25.02.2015.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції у даній справі необґрунтовано застосував правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 03.10.2011 по справі №45/211, оскільки на його думку обставини справи №45/211 не є подібними до обставин цієї справи. Позовними вимогами у справі №45/211 є стягнення збитків від інфляції та 3% річних у зв’язку з невиконанням рішення суду у справі №38/64, відповідно до якого було стягнуто заборгованість за векселем, відсотків, витрат пов’язаних з протестом та пересилкою повідомлень. Натомість предметом позову у даній справі № 917/26/18 є стягнення заборгованості за векселем, 6% та інфляційних, що не є однаковим зі справою №45/211.

За вказаних підстав позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2018 по справі № 917/26/18 в частині відмови у стягненні інфляційних в розмірі 452995,87 грн. та 6% в розмірі 328,76 грн. і в цій частині прийняти нове рішення, за яким стягнути з відповідача на користь позивача 452995,87 грн. інфляційних та 328,76 грн. 6 %, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 відкрито апеляційне провадження по справі № 917/26/18. Відповідачу встановлено строк до 20.04.2018 для надання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу в порядку, визначеному ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 2989 від 19.04.2018), в якому проти доводів скаржника заперечує, в якому проти доводів скаржника заперечує, просить залишити рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2018 у справі № 917/26/18 без змін, а скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення. На думку ПАТ «Полтаваобленерго» суд першої інстанції після проведеної перевірки правильності нарахування позивачем шести відсотків обґрунтовано відмовив у їх стягненні за 25-26 лютого 2015 року, оскільки надіслана позивачем вимога про оплату векселя отримана позивачем 26.02.2015, та в цей же день вручена телеграма, якою нотаріус пропонував здійснити оплату векселів або повідомити про відмову вчинити такі дії, а також вчинено акт про протест векселя, тому відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України прострочення виконання зобов'язання за векселем починається саме з 27.02.2015. Таким чином, відповідач визнає правомірним нарахування позивачем 6% річних лише за період з 27.02.2015 по 29.09.2016 в сумі 95384,24 грн. Що стосується нарахувань, виставлених позивачем у розмірі 452995,87 грн. згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України про сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в позові в цій частині, оскільки ОСОБА_3 законом про переказні векселі та прості векселі не передбачено покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема таких, як збитки від інфляції.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 справу № 917/26/18 призначено до розгляду на 08.05.2018 об 11:30 год.

В судовому засіданні 08.05.2018 представник позивача (заявника апеляційної скарги) підтримав вимоги скарги в повному обсязі та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги і просив відмовити в задоволенні її вимог, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.

У судовому засіданні 08.05.2018 оголошено перерву до 31.05.2018 о 10:30 год.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши у судовому засіданні 31.05.2018 уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції у справі, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2000 між Українським кредитним банком та НАК «Нафтогаз України» укладено Договір № Т-102/042000 (том 1 аркуші справи 9-10), відповідно до пункту 1 умов якого сторони здійснюють обмін рівноцінних цінних паперів, а саме векселів, зазначених у статті 2 цього Договору, на умовах визначених цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1. цього Договору банк зобов'язується передати підприємству у власність векселі, перелік яких зазначений у додатку № 1 (том 1 аркуші справи 11-12), який є невід'ємною частиною цього Договору, загальною номінальною вартістю 66715946,15 грн. Векселі передаються з бланковим індосаментом протягом 10 банківських днів з моменту укладення цього Договору.

Відповідно до пунктів 36-45 додатку № 1 до Договору № Т-102/042000 від 24.04.2000, передачі за цим Договором підлягав, зокрема, вексель №76331401020325.

Вказаний вексель №76331401020325 зі строком погашення по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015, передано позивачу 04.05.2000 згідно акту приймання-передачі векселів до Договору № Т-102/042000 від 24.04.2000 (том 1 аркуші справи 13-14).

Відповідачем не оспорюється те, що Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є законним держателем простого векселя №76331401020325 на суму 1 000 000,00 грн., випущеного Відкритим акціонерним товариством «Полтаваобленерго», зі строком платежу по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015.

Матеріали справи свідчать про те, що 21.02.2015 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» із листом № 26-1262/1.2-15 від 20.02.2015, в якому пропонувало оплатити векселі, у тому числі і вексель №76331401020325, до 12-00 години 24 лютого 2015 року. У листі зазначено, що у разі неоплати векселів у відповідності з чинним законодавством по векселях буде вчинено протест у неплатежі (том 1 аркуш справи 16).

Судом першої інстанції встановлено, що вказаний лист направлений на адресу відповідача цінним листом 21.02.2015, що підтверджується фіскальним чеком № НОМЕР_1 та описом вкладення у цінний лист (том 1 аркуші справи 17-19).

На підставі даних поштового повідомлення про вручення поштового відправлення з номером штрихкодового ідентифікатора 0100125232900 судом першої інстанції з’ясовано, що лист № 26-1262/1.2-15 отриманий ПАТ «Полтаваобленерго» 26.02.2015 (том 1 аркуш справи 20).

Позивач з огляду на відсутність оплати за векселем №76331401020325 у встановлений ним у вимозі строк (24.02.2015), звернувся до державного нотаріуса Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 з листом № 26-1352/1.2-15 від 24.02.2015 про опротестування вказаного векселя у неплатежі (том 1 аркуш справи 21).

Згідно розписки від 26.02.2015 про передачу векселів на опротестування державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 отримала 10 векселів на загальну суму 10 000 000,00 грн., в тому числі вексель № 76331401020325 на суму 1 000 000,00 грн. (том 1 аркуш справи 22).

26.02.2015 державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 звернулась до відповідача телеграмою із пропозицією до 14 години 26 лютого 2015 року здійснити оплату векселів або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії (том 1 аркуші справи 24-26).

У зв’язку із невиконанням відповідачем вказаної вимоги, державним нотаріусом Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 видано акт № 1-124 від 26.02.2015 про протест простого векселя №76331401020325 (том 1 аркуш справи 32).

Актом приймання-передачі від 26.02.2015 державний нотаріус Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 передала позивачу 10 векселів та 10 актів про протест векселя про неоплату, в тому числі і щодо векселя №76331401020325 (том 1 аркуш справи 27).

05.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 із листом № 26-1591/1.2-15 від 05.03.2015 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за вказаними векселями на загальну суму 10 000 000,00 грн., в тому числі щодо векселя №76331401020325 на суму 1 000 000,00 грн. (том 1 аркуш справи 28).

05.03.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 видано виконавчий напис про стягнення з відповідача несплаченої заборгованості за простим векселем №76331401020325 на суму 1 000 000,00 грн., який зареєстровано в реєстрі за № 362 від 05.03.2015 (том 1 аркуш справи 33).

Матеріалами справи підтверджується, що 30.09.2016 відповідач згідно платіжного доручення № 593688 на суму 10 000 000,00 грн. сплатив борг, у тому числі за векселем №76331401020325 (том 1 аркуш справи 53).

З огляду на несвоєчасну оплату відповідачем боргу за векселем №76331401020325 позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області із даним позовом про стягнення 548708,87 грн., з яких 95713,00 грн. – 6 % річних від основного боргу за векселем №76331401020325, що нараховані за період прострочення з 25.02.2015 по 29.09.2016 та 452995,87 грн. – сума збільшення боргу за цим же векселем від інфляційних процесів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення березень 2015 року - серпень 2016 року (включно).

Приймаючи рішення з даного спору суд першої інстанції послався на те, що позивач є законним векселедержателем, строк платежу за векселем №76331401020325 настав 26.02.2015, прострочення виконання зобов’язання почалося з 27.02.2015, а тому підстави для нарахування шести відсотків за 25-26 лютого 2015 року відсутні. При цьому суд, керуючись пунктом 2 статті 48 Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено ОСОБА_3 закон про переказні векселі та прості векселі, дійшов висновку про те, що позивач, як держатель векселю, може вимагати від векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%, тому позовні вимоги в цій частині є частково обґрунтованими, а сума відсотків від основного боргу за векселем № 76331401020325 визначена позивачем правильно лише на суму 95384,24 грн. за період з 27.02.2015 по 29.09.2016 включно.

В іншій частині позову про стягнення 452995,87 грн. інфляційних втрат судом першої інстанції відмовлено з посиланням на положення ОСОБА_3 закону про переказні векселі та прості векселі, яким не передбачено покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема таких, як збитки від інфляції.

З даними висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23.02.2006 визначено, що вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обіг векселів в Україні» зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Закон України «Про обіг векселів в Україні» визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено ОСОБА_3 закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Статтею 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм ОСОБА_3 закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені).

Простий вексель - це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після збігу встановленого терміну певну суму грошей векселедержателю (кредиторові). Таке зобов'язання надає векселедержателю (власнику чи пред'явникові) безумовне право вимагати з особи, яка видала вексель, сплати зазначеної у тексті векселя грошової суми.

У відповідності до статті 75 ОСОБА_3 Закону про переказні векселі та прості векселі, простий вексель містить: (1) назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; (2) безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; (5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; (6) зазначення дати і місця складання простого векселя; (7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням. При відсутності особливого зазначення, місце, де видано документ, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання векселедавця. Простий вексель, в якому не вказано місце його видачі, вважається виданим у місці, зазначеному поруч з найменуванням векселедавця (ст. 76 ОСОБА_3 закону).

Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Національного банку України від 16.12.2002р. № 508, векселедавець - юридична або фізична особа, яка видала простий або переказний вексель; векселедержатель - юридична або фізична особа, яка володіє векселем, що виданий або індосований цій особі чи її наказу, або індосований на пред'явника, або шляхом бланкового індосаменту, чи на підставі інших законних прав.

Приписами статті 77 ОСОБА_3 Закону про переказні векселі та прості векселі визначено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

До простого векселя також застосовуються такі положення: положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (статті 4 і 27); застереження про відсотки (стаття 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (стаття 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8); і положення, які стосуються бланкового переказного векселя (стаття 10).

Згідно із статтею 33 ОСОБА_3 Закону про переказні векселі та прості векселі переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Частина перша статті 34 ОСОБА_3 Закону про переказні векселі та прості векселі визначає, що переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Простий або акцептований переказний вексель строком платежу «за пред'явленням» підлягає оплаті в день його належного пред'явлення до платежу (пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 08.06.2007 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів»).

При цьому, ОСОБА_3 вексельний закон не вирішує питання про те, що саме слід розуміти під пред'явленням та не встановлює його конкретної процедури, однак під пред'явленням цілком розумно вважати будь-яку подію, яка вказує на те, що вимога платежу та векселедержатель стали відомі платнику або ж повинні були стати такими за умови належної та відповідної чинному законодавству поведінки платника.

Вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, - за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя (статті 2, 76 ОСОБА_3 закону). Вимога про платіж, пред'явлена не в місці, визначеному у векселі за викладеними вище правилами, не є пред'явленою належним чином.

В ході апеляційного розгляду справи підтверджується, що листом № 26-1262/1.2-15 від 20.02.2015 позивач звернувся до відповідача, в якому запропонував оплатити, у тому числі і вексель №76331401020325, до 12-00 години 24 лютого 2015 року.

Про направлення відповідачу вказаного листа 21.02.2015 свідчить наявний у справі фіскальний чек № НОМЕР_1 та опис вкладення у цінний лист.

Колегія суддів вважає, що при дослідженні матеріалів справи судом першої інстанції обґрунтовано встановлено факт отримання відповідачем листа-вимоги № 26-1262/1.2-15 про оплату векселя лише 26.02.2015.

Відповідач не заперечує, що вексель № 76331401020325 був пред'явлений йому для платежу 26.02.2015, що підтверджується також актом про протест, складеним державним нотаріусом Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_4

У зв’язку з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що днем належного пред'явлення простого векселя №76331401020325 до платежу є 26.02.2015.

Проте, відповідач виконав свої зобов’язання з оплати вказаного векселя 30.09.2016, тобто із простроченням.

Позивачем у зв’язку із неоплатою боргу за векселем №76331401020325 заявлено до стягнення з відповідача 6% річних у розмірі 95713,00 грн., що нараховані на підставі пункту 2 статті 48 ОСОБА_3 закону, починаючи з 25.02.2015.

Згідно з пунктом 2 абзацу 1 статті 48 ОСОБА_3 закону векселедержатель може вимагати від особи, до якої пред'явив позов, сплати відсотків, нарахованих на вексельну суму.

Згідно з пунктом 2 статті 48 ОСОБА_3 закону держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу: суму неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.

Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що застереження, обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 додатка II до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено ОСОБА_3 закон про переказні векселі та прості векселі, діють в Україні таким чином, зокрема, відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 ОСОБА_3 закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

Стаття 5 ОСОБА_3 закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред'явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.

Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, наведене норма не пов'язує передбачене пунктом 2 статті 48 ОСОБА_3 закону право держателя на одержання відсотків у розмірі шести із зазначенням такої відсоткової ставки у векселі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, керуючись пунктом 2 статті 48 ОСОБА_3 закону, дійшов правильного висновку про те, що позивач, як держатель векселю, має право вимагати від векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%, у зв'язку з чим правильно визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

Однак при перевірці правильності проведеного позивачем розрахунку відсотків судом першої інстанції встановлено, що відсутні підстави їх нарахування за 25-26 лютого 2015 року, оскільки надіслана позивачем вимога про оплату векселя отримана позивачем 26.02.2015. В цей же день вручена телеграма, якою нотаріус пропонував здійснити оплату векселів або повідомити про відмову вчинити такі дії, а також вчинено акт про протест векселя, про що відповідач не заперечує.

Наведені в апеляційній скарзі доводи позивача про інший строк настання платежу за векселем вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, відповідач є обізнаним про строк настання платежу за спірним векселем 26.02.2015, а тому згідно статті 253 Цивільного кодексу України прострочення виконання вексельного зобов’язання починається з 27.02.2015.

При цьому суд першої інстанції врахував, що відповідно до статті 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні», передбачені статтями 48, 49 ОСОБА_3 закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

В той же час, розмір відсотків, нарахованих позивачем за відповідний період не перевищує облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

Таким чином, враховуючи дату настання строку платежу за спірним векселем, виходячи з дати належного отримання відповідачем вимоги про його оплату, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення шести відсотків є правомірними за період з 27.02.2015 по 29.09.2016 включно в сумі 95384,24 грн. та підлягають задоволенню в цій частині, а в іншій частині відхиляються за їх безпідставністю.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення оплати спірного векселя в сумі 452995,87 грн. на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, зважаючи на нижченаведене.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №904/8712/17, від 22.05.2018 у справі № 904/8713/17 та від 23.05.2018 у справі № 904/8711/17 викладено наступні висновки щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до правовідносин, які врегульовано вексельним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено ОСОБА_3 закон про переказні векселі та прості векселі (далі - ОСОБА_3), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено ОСОБА_3 закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Таким чином, застосування норм Цивільного кодексу України, які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов'язаних із обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що зазначені в Законі України «Про обіг векселів в Україні».

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, згідно зі статтею 48 ОСОБА_3 закону право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Отже, статтею 48 ОСОБА_3 закону передбачено, які платежі вправі вимагати векселедержатель від особи проти якої заявлена вимога. Даний порядок є вичерпним.

Проте, ОСОБА_3 законом не передбачено покладання на зобов'язану за векселем особу інших платежів, ніж зазначені в ОСОБА_3 законі, зокрема не передбачено можливості пред'явлення до стягнення збитків від інфляції.

Враховуючи вказані висновки Верховного суду та те, що спірні правовідносини сторін у даній справі врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних втрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що норми статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до даних спірних правовідносин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат є законним та обґрунтованим.

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє наведені позивачем доводи щодо невірного застосування судом першої інстанції до даних правовідносин правової позиції Верховного суду України, що викладена у постанові від 03.10.2011 у справі №3-91гс11 (справа №45/211), згідно якої у разі, якщо спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання за рішенням суду, відсутні підстави для застосування до таких правовідносин частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, необхідність застосування норм статті 625 Цивільного кодексу України до даних правовідносин позивачем не доведена.

Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, вирішив спір у даній справі.

Переглядаючи справу в апеляційному провадженні колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав для зміни чи скасування прийнятого місцевим господарським судом законного та обґрунтованого рішення.

Колегія суддів відхиляє аргументи позивача про те, що оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням приписів статті 625 Цивільного кодексу України та статті 4 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні та прості векселі.

Доводи заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2018 у справі № 917/26/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.06.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.