ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 р.

Справа № 820/6667/17

Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕСЕНС ІТ" та Головного управління ДФС України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018р., суддя Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 15.03.18 року по справі № 820/6667/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕСЕНС ІТ"

до Головного управління ДФС України у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ТОВ "ТЕЛЕСЕНС ІТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС України у Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 20.12.2017 р. № НОМЕР_1 про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 2709750,50 грн. (у тому числі - за основним платежем 1965581,00 грн., за штрафними санкціями - 744169,50 грн.) і скасувати його;

- визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 20.12.2017 р. № НОМЕР_2 про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8159,47 грн. (у тому числі - за основним платежем 4311,39 грн., за штрафними санкціями - 3142,19 грн., пеня - 705,89 грн.) і скасувати його;

- визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 20.12.2017 р. № НОМЕР_3 про нарахування штрафних санкцій у сумі 510,00 грн. і скасувати його;

- визнати протиправними дії ГУ ДФС у Харківській області про визнання порушення ст. 24 КЗпП України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018р. позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 20.12.2017 року про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8159,47 грн. (у тому числі - за основним платежем 4311,39 грн., за штрафними санкціями - 3142,19 грн., пеня - 705,89 грн.).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 20.12.2017 року про нарахування штрафних санкцій у сумі 510,00 грн.

В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.12.2017 року про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 2709750,50 грн. (у тому числі - за основним платежем 1965581,00 грн., за штрафними санкціями - 744169,50 грн.) – відмовлено.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання порушення ст. 24 КЗпП України - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в цій частині скасувати, ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позову та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги сторони посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої апеляційні скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача – підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача - не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб’єкта господарювання - юридичної особи.

Вказані обставини визнаються учасниками справи, а тому, в силу приписів ч. 1 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ “ТЕЛЕСЕНС ІТ” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року, валютного за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року.

Результати перевірки оформлені актом № 21205/20-40-14-02-08/38000117 від 24.11.2017 року.

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем: - п.138.8, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 2015 року) в результаті чого занижений податок на прибуток за 2014 рік у сумі 466811,00 грн.;

- п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 2015 року), в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 1982819,00 грн., у т.ч. за 2015 рік у сумі 589269,00 грн., за І квартал 2016 року на суму 232735,00 грн., за ІІ квартал 2016 року у сумі 234203,00 грн., за ІІІ квартал 2016 року на суму 230220,00 грн., за ІV квартал 2016 року на суму 211151,00 грн., за І квартал 2017 року на суму 301683,00 грн., за ІІ квартал 2017 року на суму 183558,00 грн.;

- ст.24 КЗпП України, підприємством було допущено до роботи 6 працівників без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття таких працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- п.п. “б” п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого на користь платників податку і сум утриманих з них податку (форма №1ДФ) за 1,2,3,4 квартали 2015 року; 1,2,3,4 квартали 2016 року; 1,2 квартали 2017 року подано з недостовірними відомостями, а саме з ознакою застосування податкової соціальної пільги до доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку у вигляді заробітної плати, які заяв на застосування пільги не надавали;

- ст.169, п.п. “а”, п.176.2 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 4311,39 грн.

Не погодившись з вказаними висновком, позивач подав до ГУ ДФС у Харківській області заперечення вих.№105/17 від 08.12.2017 року на акт перевірки.

За результатами розгляду заперечень, відповіддю від 18.12.2017 р. № 28161/10/20-40-14-02 ГУ ДФС у Харківській області внесені зміни до висновків ОСОБА_1 перевірки, а саме визначено наступні порушення:

- п.138.8, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 2015 року) в результаті чого занижений податок на прибуток за 2014 рік на суму 375619,00 грн.;

- п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 2015 року), в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 1589962,00 грн., у т.ч. за 2015 рік у сумі 477242,00 грн., за І квартал 2016 року на суму 196694,00 грн., за ІІ квартал 2016 року у сумі 190908,00 грн., за ІІІ квартал 2016 року на суму 190461,00 грн., за ІV квартал 2016 року на суму 161749,00 грн., за І квартал 2017 року на суму 228130,00 грн., за ІІ квартал 2017 року на суму 144778,00 грн.;

- ст.24 КЗпП України, підприємством було допущено до роботи 6 працівників без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття таких працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- п.п. “б” п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого на користь платників податку і сум утриманих з них податку (форма №1ДФ) за 1,2,3,4 квартали 2015 року; 1,2,3,4 квартали 2016 року; 1,2 квартали 2017 року подано з недостовірними відомостями, а саме з ознакою застосування податкової соціальної пільги до доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку у вигляді заробітної плати, які заяв на застосування пільги не надавали;

- ст.169, п.п. “а”, п.176.2 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 4311,39 грн.

На підставі висновків ОСОБА_1 перевірки, Головним управлінням ДФС у Харківській області винесені податкові повідомлення-рішення:

№ НОМЕР_1 від 20.12.2017 року, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 2709750,50 грн. (у тому числі - за основним платежем 1965581,00 грн., за штрафними санкціями - 744169,50 грн.);

№ НОМЕР_2 від 20.12.2017 року, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8159,47 грн. (у тому числі - за основним платежем 4311,39 грн., за штрафними санкціями - 3142,19 грн., пеня - 705,89 грн.);

№ НОМЕР_3 від 20.12.2017 року, яким нараховано штрафні санкції у сумі 510,00 грн.

Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 20.12.2017 року про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8159,47 грн. податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 20.12.2017 року про нарахування штрафних санкцій у сумі 510,00 грн., виходив з наступного.

Щодо податкового повідомлення – рішення № НОМЕР_2 від 20.12.2017 року суд першої інстанції зазначив, що висновки відповідача про неправомірність застосуванням податкової соціальної пільги у 2015, 2016, 1-2 кварталах 2017 років та подання податкового розрахунку (за формою 1ДФ) з недостовірними відомостями про суми нарахованого та утриманого податку на доходи фізичних осіб за 1,2,3,4 квартали 2015 року; 1,2,3,4 квартали 2016 року; 1,2 квартали 2017 року є безпідставними, оскільки чинним законодавством України не затверджено форму заяви про обрання місця застосування податкової соціальної пільги, а отже платник податків не може нести відповідальність за невідповідність заяв встановленій формі, за умови, якщо таку форму не визначено законодавством.

Щодо податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 20.12.2017 року суд першої інстанції зазначив стаття 24 КЗпП України та Постанова КМУ № 413 від 17.06.2015 року, не містять заборони на укладання трудового договору та надання повідомлення до фіскального органу про прийняття працівника на роботу протягом одного календарного дня.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З приводу позовних вимог в частині визнання протиправними дії ГУ ДФС у Харківській області про визнання порушення ст. 24 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

З аналізу вищевказаної норми права вбачається, що дії контролюючого органу під час проведення документальної перевірки направлені зокрема на встановлення дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Тобто, контролюючий орган під час проведення відповідних перевірок виявляє і порушення роботодавця у вказаній галузі права.

З огляду на те, що статтею 24 КЗпП України регламентовано порядок укладення трудового договору, відповідач як контролюючий орган уповноважений вчиняти дії щодо визнання порушення вказаної норми права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дії ГУ ДФС у Харківській області про визнання порушення ст. 24 КЗпП України, і доводи апеляційної скарги позивача в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідач в акті перевірки посилався на заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників на суму 4311,39 грн. у зв’язку із неправомірним застосуванням податкової соціальної пільги у 2015 році, 2016 році, 1-2 кварталах 2017 року.

Так, у ході перевірки розрахунків із працівниками, які мали право на податкову соціальну пільгу відповідачу було надано заяви від працівників - ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про застосування податкової соціальної пільги, складені у довільній письмовій формі, про що зазначено на стор. 42 ОСОБА_1 перевірки.

Відповідачем на стор. 42 ОСОБА_1 перевірки зазначено про порушення ст.169 ПКУ при утриманні податку на доходи фізичних осіб, нарахованих у вигляді заробітної плати, внаслідок не надання до перевірки заяв про застосування податкової пільги за формою, визначеною центральним податковим органом.

Згідно з п. 2 Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою КМУ № 1227 від 29.12.2010 року платник податку подає роботодавцю заяву про обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за встановленою Державною податковою службою формою.

Проте, чинним законодавством України не затверджено форму заяви про обрання місця застосування податкової соціальної пільги.

Згідно із нормами п.п. 169.2.2 ПК України платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Перелік таких документів та порядок їх подання визначає Кабінет Міністрів України.

Так, відповідачем в якості недоліку, наданих позивачем для перевірки заяв про обрання місця застосування податкової соціальної пільги, зазначено лише невідповідність форми таких заяв формі встановленій законодавством.

Щодо фактичного змісту або кількості вказаних заяв відповідачем в ході перевірки порушень не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до платника податків не можуть бути застосовані санкції за невідповідність заяв про обрання місця застосування податкової соціальної пільги встановленій формі, за умови, якщо таку форму не визначено законодавством.

Таким чином, безпідставними висновки відповідача відносно заниження податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників на суму 4311,39 грн. у зв’язку із неправомірним застосуванням податкової соціальної пільги у 2015, 2016, 1-2 кварталах 2017 років та подання податкового розрахунку (за формою 1ДФ) з недостовірними відомостями про суми нарахованого та утриманого податку на доходи фізичних осіб за 1,2,3,4 квартали 2015 року; 1,2,3,4 квартали 2016 року; 1,2 квартали 2017 року.

Отже, відповідач під час винесення податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 20.12.2017 року, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8159,47 грн. (у тому числі - за основним платежем 4311,39 грн., за штрафними санкціями - 3142,19 грн., пеня - 705,89 грн.) діяв, не на підставі та не у спосіб передбачені чинним законодавством України, що дає суду підстави вважати таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідачем під час перевірки питань укладення з найманими працівниками трудових договорів встановлено, що підприємством допущено до роботи працівників : ОСОБА_4 відповідно до наказу про прийом на роботу від 01.12.2016 року №3 допущено до роботи 01.12.2016 року, повідомлення про прийняття працівника на роботу надано до органу ДФС 01.12.2016 року о 11-41 год.).

ОСОБА_5 (наказ про прийом на роботу від 27.12.2016року №4, допущено до роботи 27.12.2016 року) без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (повідомлення про прийняття працівника на роботу надано до органу ДФС 27.12.2016 року о 15-01 год.).

ОСОБА_6Г, ОСОБА_1, ОСОБА_7 (наказ про прийом на роботу від 01.02.2017 року №1, допущено до роботи 01.02.2017 року) без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (повідомлення про прийняття працівника на роботу надано до органу ДФС 01.02.2017 року о 16-01 год.).

ОСОБА_6 (наказ про прийом на роботу від 02.02.2017 року №2, допущено до роботи 02.02.2017 року) без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (повідомлення про прийняття працівника на роботу надано до органу ДФС 02.02.2017 року о 15-33 год.).

Відповідач, вважаючи вищевикладені обставини порушенням ст. 24 Кодексу законів про працю України, застосував до позивача штрафні санкції у сумі 510,00 грн.

Відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю України повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу” № 413 від 17.06.2015 року встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.

Стаття 24 КЗпП України та Постанова КМУ № 413 від 17.06.2015 року, не містять заборони на укладання трудового договору та надання повідомлення до фіскального органу про прийняття працівника на роботу протягом одного календарного дня.

Позивач зазначив, що чинне законодавство з охорони праці та внутрішні інструкції встановлюють обов’язковий порядок проведення інструктажів з техніки безпеки, протипожежної безпеки, а окрім цього працівнику реєструється відповідний службовий аккаунт у внутрішній мережі, проводиться навчання по заходах кібербезпеки тощо. Тільки після отриманням позивачем підтвердження про отримання фіскальним органом відповідного повідомлення, працівник допускається фактично до виконання його роботи. Оскільки перший робочий день працівники фактично витрачають на проходження усіх встановлених на підприємстві процедур щодо прийняття працівника на роботу, адміністрація підприємства зараховує працівникові фактично витрачений ним час протягом дня, як робочий день з виплатою заробітної плати у встановленому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач під час винесення податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 20.12.2017 року про нарахування штрафних санкцій у сумі 510,00 грн. діяв, не на підставі та не у спосіб передбачені чинним законодавством України, таке рішення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.12.2017 року, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 2709750,50 грн. (у тому числі - за основним платежем 1965581,00 грн., за штрафними санкціями - 744169,50 грн.), колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючим органом під час перевірки ТОВ “ТЕЛЕСЕНС ІТ” встановлені взаємовідносини позивача з фізичними особами-підприємцями - постачальниками послуг, пов’язаних з програмним забезпеченням, які є робітниками підприємства ТОВ “ТЕЛЕСЕНС ІТ”.

Фактичною підставою донарахування позивачу податку на прибуток підприємств слугував висновок контролюючого органу про те, що за вказаними договорами позивачу надаються послуги фізичними особами – підприємцями, які є водночас працівниками ТОВ “ТЕЛЕСЕНС ІТ”. Вказані працівники, на переконання перевіряючих, зайняті виконанням роботи, передбаченої умовами трудового договору, водночас виконуючи умови договорів, що укладені з ними як з фізичними особами- підприємцями. У акті перевірки також контролюючим органом зазначено, що акти виконаних послуг мають узагальнений характер, неконкретні.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ “ТЕЛЕСЕНС ІТ” укладено договори на надання послуг з фізичними особами-підриємцями: ФО-П ОСОБА_8 - договір №021 від 02.04.2014 року, ФО-П ОСОБА_9 договір №024 від 02.04.2014 року, ФО-П ОСОБА_10 – договір №027 від 02.04.2014 року, ФО-П ОСОБА_11 – договір №050 від 02.04.2014 року, ФО-П ОСОБА_12 – договір №056 від 02.04.2014 року, ФО-П ОСОБА_13 – договір №057 від 02.04.2014 року, ФО-П ОСОБА_14 – договір №062 від 02.04.2014 року.

За умовами вказаних договорів, фізичні особі – підприємці (Виконавці) приймають на себе зобов’язання надати ТОВ “ТЕЛЕСЕНС ІТ” (Замовнику) консалтингові послуги в області інформаційних технологій, з проектування програмного забезпечення, інтеграції інформаційних систем. Конкретне замовлення оформлюється окремим документом, в якому визначається вартість послуг (робіт).

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, по яким сформовано витрати за рахунок оплати послуг фізичним особам-підприємцям, надано до суду першої інстанції замовлення до договорів, у яких конкретизовано види послуг, що підлягають виконанню конкретним виконавцем за кожним договором, узгоджено строки виконання робіт та їх вартість (а.с. 123-228, т.1, а.с. 35-50, т.2).

На підтвердження виконання умов договорів, позивачем надані копії актів надання послуг, з яких судом встановлено, що вони містять відомості про види послуг та їх вартість, що відповідають даним замовлень до договорів, складені та підписані у строки, передбачені замовленнями (а.с. 51-91, т.2).

Аналогічні договори, замовлення та акти надання послуг надані по іншим фізичним особам- підприємцям (а.с. 128-250, т.2, а.с. 1-250, т.3, а.с. 1-70, т.4).

Надані виписки по банківських рахунках засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника (а.с. 75-250, т.4, а.с. 1-205, т.5).

Окрім того, для виконання контрагентами позивача, по яким контролюючим органом встановлені порушення, позивачем на умовах договорів оренди використовувались обладнання та приміщення, а також виконавці робіт, укладали договори оренди приміщення для виконання робіт.

Так, за договором оренди № 142 від 05.05.2009 року ФОП ОСОБА_15 передав позивачу на умовах оплатного користування комп’ютер, сіл та стілець офісні, тумбу (а.с. 92-96, т.2). Виконання умов вказаного договору підтверджується актами надання послуг (а.с. 97-110, т.2).

ФОП ОСОБА_15 для здійснення діяльності використовував за договором оренди, укладеним ним з ФОП ОСОБА_5 частину приміщення, площею 2 кв. м, виконання вказаного договору також підтверджується актами надання послуг (а.с. 111-127, т.2),

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.12.2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність даного рішення, посилаючись на обґрунтованість висновків контролюючого органу та неналежність і недостатність доказів, поданих позивачем для підтвердження понесення ним витрат на придбання послуг за договорами із фізичними особами –підприємцями.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Так, судом апеляційної інстанції, на виконання приписів ч. 4 ст. 9 КАС України, відповідно до якої суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, ухвалою від 15.05.2018 року зобов’язано Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області надати до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові пояснення із доказами з приводу того, яким чином перевірялось, яким чином визначено і що при цьому перевірялось та враховано, що працівники товариства, з якими позивач, як з підприємцями, уклав договори, виконували роботи саме в робочий час, яким чином розраховувався час, необхідний для виконання послуг.

Такі докази витребувані судом апеляційної інстанції у відповідача з урахуванням того, що як на підставу неправомірності формування позивачем витрат, що слугувало підставою для донарахування податку на прибуток, слугував висновок контролюючого органу про сумнівність виконання робіт за договорами про надання послуг підприємцями, які водночас працюють за трудовими договорами у позивача. Отже, для встановлення, в чому саме полягають такі сумніви, як встановлювалась та перевірялась при проведення перевірки можливість, з урахуванням витрат часу на виконання роботи за трудовим договором, надавати послуги позивачу за договорами, суд, у зв’язку з відсутністю таких обґрунтувань в акті перевірки, витребував вказані дані.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надані пояснення, згідно яких контролюючий орган не навів обґрунтувань та не надав доказів, яким чином визначено і що при цьому перевірялось та враховано, що працівники товариства, з якими позивач, як з підприємцями, уклав договори, виконували роботи саме в робочий час, яким чином розраховувався час, необхідний для виконання послуг (а.с. 220-221, т. 6). Водночас, відповідач зазначив, що відповідно до актів виконаних робіт фізичні особи-підприємці виконували роботи різного характеру (розробка, тестування модулів, програм тощо), що потребує значних затрат часу в силу особливості комп’ютерної техніки.

Окрім того, позивачем за пропозицією суду апеляційної інстанції надано правила внутрішнього трудового розпорядку, табелі обліку використання робочого часу, згідно яких працівники товариства, які залучались як підприємці для виконання робіт за договорами, займають адміністративні посади, їх посадові обов’язки не збігаються з характером та змістом послуг, які вони надають у якості ФОП, мають 40 – часовий робочий тиждень, користуються правом на відпустку (а.с. 64-112, т.7).

Суд апеляційної інстанції також враховує, що для досягнення ділової мети, виконання умов договорів із замовниками, позивачем залучаються фізичні особи- підприємці.

Необхідність залучення таких осіб для виконання послуг (робіт) із програмування, позивач обґрунтовує тим, що виконання конкретних завдань залежить від досвіду, інтелектуальних та особистих якостей та можливостей конкретного виконавця, оскільки даний вид діяльності є інтелектуальною працею, яка надає можливість власнику необхідних знань застосовувати їх в найбільш вигідний спосіб.

Це означає, що конкретний спеціаліст, як правило, може запропонувати свої знання невизначеному колу споживачів за їх замовленням, що призвело до виникнення у сфері послуг з розробки програмних продуктів значної кількості.

Враховуючи свою індивідуальну обізнаність у сфері програмування, спеціалісти- ФОПи оцінюють вартість своїх знань виходячи із цінових пропозицій на ринку аналогічних послуг, які можуть змінюватися в залежності від попиту, конкуренції і таке інше.

Тобто, спеціалісти-ФОПи при визначенні вартості своїх послуг враховують ринкові л:ни, які склалися на ринку аналогічних послуг за конкретними напрямками програмування.

З урахуванням таких особливостей на ринку праці у сфері програмування, ТОВ Телесенс ІТ» визначило для себе за доцільне застосувати концепцію залучення до виконання робіт з програмування спеціалістів-ФОПів на підставі договорів надання послуг з програмування або підрядних договорів.

ОСОБА_16 рішення обґрунтовано метою отримання позитивного фінансового результату за рахунок мінімізації витрат при виробництві програмного продукту за замовленнями конкретних покупців.

Позивач пояснив, що у разі залучення ТОВ «Телесенс ІТ» необхідних спеціалістів на умовах трудового законодавства, як штатних працівників, то при зберіганні оплати праці таких спеціалістів на рівні ринкових цін, ТОВ «Телесенс ІТ» понесло б додаткові витрати у вигляді податків та зборів на суму визначеної заробітної плати таким працівникам, на оплату відпусток.

Фізичні особи –підприємці, які виконували послуги за договорами та відзначені як мотивовані на збереження довгострокових господарських відносин з товариством, прийняті до штату підприємства позивача за трудовими договорами для виконання за трудовим договором трудових функцій, пов’язаних із адміністративними обов’язками та, як штатні працівники не виконують роботи, пов’язані з програмуванням, які ці ж особи виконують, як підприємці.

Виходячи з наведеного, дослідивши акт перевірки, докази подані сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що мотиви контролюючого органу, які полягають у наявності сумнівів можливості виконання послуг підприємцями, які є одночасно працівниками товариства, є припущеннями, не обґрунтовані будь-якими фактичними даними, а надані позивачем докази свідчать навпаки про наявність у вказаних осіб фізичної можливості використання часу поза межами робочого, для виконання робіт, які не входять до посадових обов’язків їх, як працівників товариства. .

Презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду їх правомірність.

З огляду на вищезазначене, позиція відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, ґрунтується на сумнівах щодо реальності відповідних господарських операціях, однак конкретних фактів з цього приводу не наведено.

З приводу доводів відповідача, які викладені контролюючим органом як в акті перевірки, так і в запереченнях на позов, відзиві на апеляційну скаргу позивача, а також у наданих суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях, про однотипність наданих договорів, актів надання послуг та заявок, без конкретизації виконаних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Одним із загальних принципів господарювання в Україні, відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України, є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, що вміщує три загальних елементи:

1) згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом;

2) згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського кодексу України, підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця;

3) згідно з ч. 1 ст. 46 Господарського кодексу України, підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їхньої праці.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку про те, що для об’єктивного висновку щодо реальності господарських операцій, дослідженню та аналізу підлягають докази у їх сукупності та взаємозв’язку з особливостями господарської діяльності та конкретних господарський операцій.

Так, судом встановлено, що ТОВ "ТЕЛЕСЕНС ІТ" є міжнародною компанією, яка з 1998 року розробляє і впроваджує промислові програмні рішення для операторів зв'язку і в інших бізнес - доменах, обслуговує клієнтів у більш ніж 20 країнах світу. Штаб - квартира компанії знаходиться в Лондоні, а центр розробки - в Україні.

Компанія розвиває власну лінійку телекомунікаційних BSS / OSS / VAS продуктів і володіє всіма правами інтелектуальної власності на них.

Для підтримки бізнесу своїх клієнтів і його безперебійного функціонування, компанія пропонує широкий спектр послуг: адаптація та впровадження програмних продуктів власної розробки; створення рішень «під ключ» на платформах світових постачальників; розробка програмного забезпечення на замовлення.

Компанія має статус сертифікованого партнера корпорацій Microsoft та Oracle і співпрацює з провідними постачальниками рішень для телекомунікацій, такими, як NOKIA, SIEMENS, Comptel, DigitalRoute, Bereut та іншими.

ТОВ "ТЕЛЕСЕНС ІТ" укладеного договори на виконання послуг із контрагентами, які є нерезидентами. З досліджених судом апеляційної інстанції копій договорів, встановлено, що позивачем надавались послуги із програмування та інформатизації.

Згідно із Наказом Державного Комітету статистики України від 23.12.2011 р. № 396 « Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності», клас 62.01 «Комп'ютерне програмування» включає розроблення, модифікацію, тестування та технічну підтримку програмного забезпечення за відповідними напрямками.

Відповідно до ст.1 Закону України від 04.02.1998 р. № 74/98-ВР «Про Національну програму інформатизації», інформаційна технологія - це цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування.

Таким чином, процес програмування та інформатизації, включає різноманітні етапи та операції, що потребують залучення для їх виконання різних спеціалістів.

Для забезпечення виконання умов вказаних договорів позивачем залучені фізичні особи- підприємці, які згідно замовлень, для виконання договорів із основними замовниками, отримали завдання для виконання, що є складовими циклу виконуваних послуг позивачем, у зв’язку з чим включені до собівартості виготовлених послуг.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 2015 року) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов'язують можливість формування витрат та які є передумовою їх формування. Такі правові наслідки наступають у разі:

1) фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування;

2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами;

3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності;

4) наявності ділової мети, розумних економічних причин (причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мас намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений із врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вищенаведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”.

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних послуг у контрагентів, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов’язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень покладається на такого суб’єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання послуг сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з придбання послуг та правомірне його включення до собівартості реалізованих послуг, що підтверджується договорами із основними замовниками, а також доказами їх фактичної реалізації.

Доводи апеляційної скарги позивача з наведених вище підстав спростовують висновки суду першої інстанції, у зв’язку з чим апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.12.2017 року про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 2709750,50 грн. (у тому числі - за основним платежем 1965581,00 грн., за штрафними санкціями - 744169,50 грн.) –скасуванню.

У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення з вищенаведених підстав підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Харківській області – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕСЕНС ІТ" – задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018р. по справі № 820/6667/17– скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.12.2017 року.

Прийняти в цій частині постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕСЕНС ІТ" – задовольнити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018р. по справі № 820/6667/17 – залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕСЕНС ІТ" (код ЄДРПОУ 38000117, 61001, м. Харків, вул. Молочна, 38 ) судові витрати у розмірі 102020 грн. (сто дві тисячі двадцять) гривень 69 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

ОСОБА_16

Судді

ОСОБА_17 ОСОБА_18

Постанова складена в повному обсязі 04.06.18.