Провадження № 22-ц/783/783/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до голови Зборів власників ПП «Екобескид», Приватного підприємства «Екобескид» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов’язання провести звільнення згідно поданої заяви, внесення змін до трудової книжки та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

в листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до голови Зборів власників ПП «Екобескид», Приватного підприємства «Екобескид» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов’язання провести звільнення згідно поданої заяви, внесення змін до трудової книжки та відшкодування моральної шкодив якому просив зобов’язати ПП „Екобескид” звільнити його за угодою сторін з 17.12.2015 року та внести відповідний запис в трудову книжку, скасувавши попередній запис за №6 від 12.11.2014 року про його звільнення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року без утримання податків та обов’язкових платежів в сумі 11184,30 грн.; 5000 грн. моральної шкоди та понесені витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що з 14.05.2012 року працював на посаді директора ПП „Екобескид”. 12.11.2014 року Наказом № 26 від 12.11.2014 року його було звільнено з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП (прогул без поважних причин). Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, рішенням якого від 26.02.2015 року ОСОБА_2 було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 17.12.2015 року у справі ухвалено нове рішення, яким рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.02.2015 року скасовано, частково – визнано незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП „Екобескид”; скасовано наказ № 26 від 12.11.2014 року; стягнуто з ПП „Екобескид” на користь ОСОБА_2 1000 грн. моральної шкоди та 9000 грн. витрат на правову допомогу. Незважаючи на те, що судом апеляційної інстанції визнано незаконним звільнення позивача за прогул без поважних причин, ПП „Екобескид” не видано наказ про скасування наказу № 26 від 12.11.2014 року та не проведено йому оплату часу вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до голови зборів власників Приватного підприємства „Екобескид” ОСОБА_3, приватного підприємства „Екобескид” про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов’язання провести звільнення згідно поданої заяви, внесення змін до трудової книжки та відшкодування моральної шкоди – відмовлено.

Скасовано заходи по забезпеченню позову, встановлені ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.11.2017 року, а саме - арешт на грошові кошти Приватного підприємства «Екобескид» ) код ЄДРПОУ 35653518, місцезнаходження – с. Лаврів Старосамбірського району Львівської області, 82076), які знаходяться або поступатимуть на рахунок підприємства за реквізитами: р/р26009265543 Старосамбірського відділення АТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518 в межах ціни позову - 16184,30 грн.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, належним чином не дослідив всіх фактів, як вимагають цього норми процесуального права. Наявні прогалини у встановленні істотних для справи обставин та недоліки в їх дослідженні обумовили неправильне встановлення предмета доказування. Встановлені судом обставини повинні обґрунтовуються доказами, а відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обґрунтування доказами, чого судом не було зроблено. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність та певну упередженість суду по відношенню до сторони позивача. Це є свідчення наявності безпідставних припущень про обставини, що допущені судом на свій розсуд, замість витребування необхідних доказів для їх підтвердження та належного їх дослідження в суді. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з відповідачів понесенні витрати на правову допомогу та судові витрати.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 18.03.2004 «Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу».

Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду, що випливає із трудових відносин, а саме зміна формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак є підстави для розгляду апеляційним судом апеляційної скарги без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права, як це передбачено нормами ЦК України, ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження», а також з того, що судовим рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивач під час розгляду справи №442/9258/14-ц за позовом ОСОБА_2 до Голови зборів власників ПП «Екобескид» ОСОБА_3, Приватного підприємства «Екобескид» про визнання незаконним звільнення за прогул, скасування наказу, зобов’язання змінити формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, проведення повного остаточного розрахунку та відшкодування моральної шкоди не ставив під сумнів і вважав розірваними трудові відносини з відповідачами на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із Приватним підприємством „Екобескид”, працюючи на посаді директора, що підтверджується Протоколом засідання зборів власників Приватного підприємства „Екобескид” № 01/12 від 25.04.2012 року та Наказом № 17 від 14.05.2012 року (а.с.10, 11).

12 листопада 2014 року наказом №26 позивача було звільнено з займаної посади відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 12).

Позивач ОСОБА_2, вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся за захистом своїх порушених прав до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, рішенням якого від 26.02.2015 року позивачу в задоволенні позову було відмовлено. За поданою апеляційною скаргою на вказане рішення апеляційним судом Львівської області від 17.12.2015 року було ухвалено нове рішення, яким рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.02.2015 року скасовано частково – визнано незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП „Екобескид”; скасовано наказ № 26 від 12.11.2014 року, стягнуто з ПП „Екобескид” на користь ОСОБА_2 1000 грн. моральної шкоди та 9000 грн. витрат на правову допомогу. Зазначене рішення апеляційного суду Львівської області, залишено в силі ухвалою від 06.07.2016 року Вищого спеціалізованого суду України.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених Законом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Із доводів позовної заяви позивача вбачається, що останній, звернувшись до суду із вказаним позовом, фактично просив змінити дату і підставу свого звільнення із займаної посади.

Як вбачається із матеріалів справи та судом встановлено, що судовими рішеннями по справі №442/9258/14-ц (рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.02.2015 року, рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області від 17.12.2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2018 року), які набрали законної сили, позивачу було відмовлено в задоволенні позовної вимоги про зміну формулювання причини звільнення з роботи, запису в трудовій книжці № 6 від 12.11.2014 р. "звільнений за прогул без поважних причин у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України" на "звільнений за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України".

Крім того, під час розгляду зазначеної вище цивільної справи №442/9258/14-ц, було встановлено, а відтак доказуванню не підлягає, що 28 жовтня 2014 року позивач ОСОБА_2 подав власнику підприємства заяву про розірвання з ним трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням умов та вимог законодавства про працю. В обгрунтування своєї заяви він зазначав, що відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» гарантовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Вказував, що зазначена вимога законодавства грубо ігнорується на підприємстві, оскільки зарплата видається тільки один раз на місяць і з регулярними запізненнями. Окрім того, йому зменшено розмір заробітної плати, встановлений при прийомі на роботу, з 1 500 грн. до 700 грн. на місяць. Також не проводилася оплата за роботу у вихідні та святкові дні відповідно до вимог ст. ст. 106, 107 КЗпП України.

Також, судом встановлено, що 11 листопада 2014 року на засіданні зборів власників прийнято рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин з ініціативи власників, а 12 листопада 2014 року видано наказ № 26 про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

13 листопада 2014 року ОСОБА_2 виплачено належні йому при розрахунку: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, оплату у зв'язку з непрацездатністю, яка проводиться підприємством, що підтверджується видатковим касовим ордером і не заперечувалась сторонами під час розгляду цивільної справи №442/9258/14-ц (а.с. 155, т. 1 справа №442/9258/14-ц).

Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказаними вище судовими рішеннями, ухваленими в цивільній справі №442/9258/14-ц, які набрали законної сили, встановлено, що позивач особисто попередив роботодавця – відповідача про розірвання трудового договору за ініціативою працівника саме з 28 жовтня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Таким чином, апеляційний суд, врахувавши вимоги ч. 3 ст. 235 КЗпП України та роз'яснення, викладені у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами трудових спорів», правильно виходив з того, що суд не має права змінити формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов'язував обставини звільнення, у зв'язку з чим дійшов висновку про відмову у позові в частині зміни формулювання причин звільнення.

Відтак, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивач ОСОБА_2 під час розгляду цивільної справи №442/9258/14-ц не ставив під сумнів і вважав розірваними трудові відносини з відповідачами на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України" з 28.10.2014 року.

Судом встановлено, що як на підставу пред’явленого позову, позивач зазначає, що всупереч судовим рішенням апеляційної та касаційної інстанцій про незаконність звільнення позивача за прогул без поважних причин, ПП „Екобескид” не видано наказ про скасування наказу №26 від 12.11.2014 року та не проведено йому оплату часу вимушеного прогулу з 27.10.2014 року по 17.12.2015 року і у зв’язку з цим він повинен бути звільнений із зазначеної дати – 17.12.2015 року за угодою сторін – п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції, що вказані доводи не можуть слугувати підставою для задоволення позову в частині зміни дати та підстав звільнення, оскільки позивач звільнений з роботи, відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням умов та вимог законодавства про працю.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 274, 367, 368, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а Рішення Стрийського Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_4