Номер провадження 2/237/662/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.18 року м. Курахове

Мар'їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Сенаторова В.А.,

при секретарі: Лахно Т.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача 1 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Мар’їнського районного суду Донецької області з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом . В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником квартири, яка знаходиться за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, м. Красногорівка, м-н. Сонячний, б. 7 кв. 3, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26.07.2007 року. У даній квартирі станом на 15 червня 2016 року він постійно проживав разом з дружиною. 15 червня 2016 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції належне Позивачу житло було зруйноване, що підтверджується Актом про пожежу від 15.06.2016 року та Актом обстеження технічного стану житлового будинку (квартири), приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, м. Красногорівка, м-н. Сонячний, б. 7 від 15.06.2016 року. Причиною руйнування згідно зазначеного Акту обстеження технічного стану житлового будинку (квартири) є пряме попадання снаряду. 15 червня 2016 року Позивач звернувся з заявою про скоєння злочину, а саме терористичного акту, до Мар’їнського відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що підтверджується Витягом з кримінального провадження № 12016050690000731. 18 серпня 2017 року Позивач звернувся до Військово- цивільної адміністрації м. Красногорівка Донецької області із заявою на отримання компенсації за зруйноване житло і згодою передати своє зруйноване майно відповідно до законодавства. Однак Позивачу було відмовлено у виплаті компенсації, що підтверджується листом № Д-40-2 від 26.09.2017 року. Таким чином, позивач вважає, що йому було спричинено матеріальну шкоду. Позивач просить суд стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування квартири, розташованої за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_1 в сумі 494 247 (чотириста дев’яносто чотири тисячі двісті сорок сім) гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі ордеру серії АА № 064964 від 07 лютого 2018 року у судовому засіданні позов підтримав, наполягав на задоволенні у повному обсязі.

Представник відповідача 1 - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених ним у відзиві, наданому суду.

Представник відповідача 2 - Державної казначейської служби, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позову та здійснювати судовий розгляд без його участі.

Всебічно, об'єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновків, які наведені нижче.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі – продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мар’їнського районного нотаріального округу Донецької області 26 липня 2007 року, ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, є власником двокімнатної квартири № 3 (три), загальною площею 43,7 кв.м., житловою площею 25,6 кв.м., розташованої за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. Сонячний, буд. № 7. Присутні у судовому засіданні сторони не заперечували цієї обставини.

Відповідно до статті 41 ОСОБА_4 України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Проте, в порушення статті 41 ОСОБА_4 України, право приватної власності позивача було порушено, належна йому на праві власності квартира не з його волі стала непридатною для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження технічного стану житлового будинку (квартири), приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_1, що постраждали внаслідок бойових дій на території міста Красногорівка б/н від 15 червня 2016 року.

Тож, наявними у справі доказами підтверджується порушення права позивача на мирне володіння майном та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 41 ОСОБА_4 України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилався на те, що така шкода завдана позивачеві внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції, а саме, внаслідок влучення снаряду.

Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»(в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Мар’їнка, Мар’їнського району, Донецької області, де знаходиться житло позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Суд визнає загальновідомим той факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності. Сторони погодились з тім, що цей факт є загальновідомим.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

За повідомленням диспетчера МНС Задорожньої, про те що за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. Сонячний, 7 в результаті обстрілу на другому поверсі вищевказаного будинку пошкоджено три квартири, кримінальне правопорушення за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 258 КК України було зареєстровано 15.06.2016 року в ЄРДР за № 12016050690000731.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р, було обстежено житло, розташоване за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_2 та складено акт б/н від 15 червня 2016 року обстеження технічного стану житлового будинку (квартири), приватного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_2, що постраждали внаслідок бойових дій на території міста Красногорівка, згідно якого комісією підтверджено, що внаслідок обстрілів 15 червня 2016 року пошкоджено двокімнатну квартиру на першому поверху 5-ти поверхового 90-квартирного житлового будинку. Від прямого попадання снаряду згоріла двокімнатна квартира. В квартирі вигоріли меблі, побутова техніка, всі речі, що знаходились в квартирі. Повністю вигоріли вікна, вхідні двері. Розбиті стіни, перегородки.

Той факт, що належний позивачу будинок пошкоджений саме внаслідок терористичного акту, підтверджується і актом про пожежу від 15 червня 2016 року, згідно якого через пожежу, яка виникла 15 червня 2016 року о 04 годині 40 хв. (час орієнтовний), в житловому будинку ЖКП «Віта», за адресою: Донецька область Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_3, власник ОСОБА_1, знищено вся побутова техніка, три пластикові вікна, металеві вхідні двері, індивідуальне газове опалення, два плазмових телевізора, музичний центр, комп’ютер, двокамерний холодильник, пральна машинка автомат, газова піч, електродуховка, витяжка, кондиціонер, приставка супутникового телебачення, два шафи купе, диван, два крісла, спальня двомісне ліжко, стіл, стіл комп’ютерний, посуд. Причина пожежі (встановлена) влучення ВМП. Ця обставина є визнаною присутніми у судовому засіданні сторонами.

Відповідно до п. 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 2030 від 26.12.2003 року, документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується Комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, представник адміністрації (власник) об'єкта, потерпілий. Наказом МНС України № 119 від 15.03.2004 року затверджено форму такого акта про пожежу. Саме за цією формою складено акт про пожежу від 15.06.2016 року. Тому суд визнає цей доказ належним і допустимим.

Відповідно до статті 4 та частини 4 ст.5 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 р. № 5461-VI).

Таким чином, наявними у справі доказами доведено, що житло за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. Сонячний, б. 7, кв. 3, було розташовано в районі проведення антитерористичної операції, та було пошкоджено внаслідок терористичного акту.

На підставі викладеного, суд вважає доведеним факт заподіяння шкоди позивачеві.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Суд не може погодитись з доводами представника Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що належним відповідачем по цій справі є безпосередній «заподіював» шкоди і позивач повинен зачекати поки буде встановлена ця особа. Ці доводи не ґрунтуються на законі, а право позивача за таких обставин не буде матиме ефективного захисту.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що згідно ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу. Така позиція суду узгоджується і з встановленим ст.19 ОСОБА_4 України правовим порядком і принципом верховенства прав, відповідно до якого права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4ст. 38 ЦПК України, державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в якості відповідача зазначив саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені вст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом. Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному ОСОБА_4 і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави представником позивача визначено правильно.

Отже, доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яке діє на підставі довіреності Міністерства юстиції України від 16.01.2018 року за № 07-22/27, виданої відповідно до ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі, не відповідають характеру цивільно-правових відносин та заявленим позивачем позовним вимогам. Позивач самостійно визначає ту особу, яка на його думку порушило його цивільне право. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України позивачем не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просить стягнути з держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України, безпосереднє обслуговування державного бюджету, його касове виконання, здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати, у тому числі, і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий порядок визначено Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 № 5403-VI), який введено в дію з 01.07.2013 року.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція Держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно з пунктом 24 ст. 2 Кодексу, надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований.

Згідно ч. 4 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Частиною 7 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України визначено, що якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується.

Відповідно до ч. 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Місто Красногорівка Мар’їнського району Донецької області до таких населених пунктів не відноситься - воно розташоване на лінії зіткнення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися. Ця обставина визнана присутніми у судовому засіданні сторонами.

Згідно з доводами у відзиві Державної казначейської служби України, зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Суд вважає, що відсутність коштів державного бюджету на цілі відшкодування завданої терористичним актом шкоди постраждалим в наслідок нього особам не є підставою для звільнення Держави від відповідальності та виконання цивільно-правових обов’язків.

Так, у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань ( рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, (п. 26).

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачам шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження їхнього майна і, зокрема, житлового будинку терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Виходячи з наведеного, суд вважає неспроможними доводи представника відповідача з приводу того, що Кодекс цивільного захисту України до правовідносин, які виникли за обставин даної справи не підлягає застосуванню.

У позовній заяві позивач послався на наказ Мінрегіону від 06.11.2017 року № 291 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», яким затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, зокрема, по Донецькій області вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 11310 грн.

Враховуючи, що згідно технічного паспорту на квартиру № 3 у житловому будинку № 7 по м-н. Сонячний у місті Красногорівка Мар’їнського району Донецької області, загальна площа квартири позивача складає 43,7 кв.м., а діюча опосередкована вартість спорудження житла по Донецькій області за 1 кв.м. загальної площі квартири (з урахуванням ПДВ) складає 11310 грн., а також того, що відповідачами суду не надано доказів про те, що пошкоджена квартира була застрахована, суд вважає, що позивач відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України має право на грошову компенсацію за пошкоджене житло в розмірі 494247 грн. (43,7 кв.м. х 11310 грн.).

Частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Судом встановлено, що зруйноване житло позивача знаходиться у м. Красногорівка Мар’їнського району Донецької області, тобто у місті, де для здійснення повноважень органу місцевого самоврядування створена військово-цивільна адміністрація.

Відповідно до вимог ч. 12 ст. 12 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» повноваження військово-цивільних адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із надання згоди на передачу об’єктів з державної у комунальну власність, а також щодо придбання об’єктів державної власності.

Тобто, у військово-цивільної адміністрації м. Красногорівка Мар’їнського району Донецької області відсутні підстави для прийняття від постраждалого зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації житла.

Крім того, суд вважає, що саме статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено підстави для відшкодування шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України, а для визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що у даній справі підстави відшкодування шкоди не є пов’язаними з умовою добровільної передачі зруйнованого житла.

Відповідно до статті 8 ОСОБА_4 України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй.

ОСОБА_4 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується (стаття 8 ОСОБА_4 України).

Відповідно до ст. 7 Кодексу цивільного захисту України, одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі «Бати та інші проти Туреччини» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "ПМР" в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на час завдання позивачеві шкоди і звернення позивача з позовом до суду Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету в сумі 494247 грн.

Сторони не заявляли про необхідність стягнення судових витрат та доказів наявності таких витрат суду не надавали.

Керуючись ст. ст.3,10,58-60,88,209,212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди ,завданої терористичним актом задовольнити.

Стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування квартири, розташованої за адресою: Донецька область, Мар’їнський район, місто Красногорівка, м-н. СонячнийАДРЕСА_1 в сумі 494 247 (чотириста дев’яносто чотири тисячі двісті сорок сім) гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Мар’їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 травня 2018 року.

Суддя В.А.Сенаторов

Дата документу 25.05.2018