АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи: 755/22632/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3500/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Чобіток А.О., Соколова В.В.

за участю секретаря - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 р.,

встановив:

в грудні 2015 р. ПАТ «КБ «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Комерційний банк «Даніель» Ожго Є.В. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 14.02.2012 в сумі 1 194 871 грн. 96 коп., посилаючись на те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 р. позов було задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»закріплено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника відповідача - ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

При зверненні до суду Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Даніель» ОжгоЄ.В. зазначав, що між банком та ОСОБА_3 14.02.2012 р. було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальнику було надано кошти в сумі 1 000 000 грн. строком до 13.02.2019 зі сплатою відсотків за ставкою 25% річних та сплатою комісії одноразової та щорічної. В Додатку до Кредитного договору було визначено Графік погашення кредиту та відсотків щомісячними платежами. На забезпечення виконання Кредитного договору того ж дня між кредитором та позичальником було укладено Іпотечний договір, предметом якого є кв. АДРЕСА_2. Оскільки позичальник не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання, позивач просив стягнути з нього достроково всю суму заборгованості по тілу кредиту - 543 263 грн. 09 коп., нараховані та несплачені відсотки - 227 351 грн. 79 коп., комісію - 5 432 грн. 63 коп., неустойку - 418 824 грн. 45 коп.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 р. позов було задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 р. рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 р. ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2016 р. було скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, що є підставою для дострокового стягнення з нього всієї суми заборгованості.

Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.

В додатках до заяви про перегляд заочного рішення в суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_6 було надано копію паспорту ОСОБА_3, згідно якої він постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, з жовтня 2014 р. фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, а з 10.11.2015 - зареєстрований за вказаною адресою. Також було додано Довідку від 20.11.2014 №3002005072 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а/с 103-107 т. 1 ). В заяві представник відповідача посилався на положення Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», зазначав, що предметом іпотеки є майно, розташоване на території, що після укладення такого договору є тимчасово окупованою та просив у зв'язку з цим відмовити у задоволенні позову. Однак ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 р. в задоволенні заяви було відмовлено. Будь-якого висновку щодо застосування до даних правовідносин положень Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» зроблено не було.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Згідно п.14.2 ст.14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» упродовж строку тимчасової окупації внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим звільняється від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об'єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора.

Норми цього пункту не поширюються на нерухоме житлове майно, загальна площа якого перевищує показники, встановлені ст. 265 Податкового кодексу України.

Оскільки Довідка від 20.11.2014 №3002005072 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи втратила чинність 27.04.2016, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції представником відповідача ОСОБА_5 було надано Довідку від 14 травня 2018 р. №0000534885/32001, виданої у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 79 зі змінами, що вносяться до «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції».

На час прийняття Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (№ 1636-VII від 12.08.2014) в ст. 265 Податкового кодексу України було врегульовано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно п.б ст. 265.4.1 Податкового кодексу України, в редакції станом на 31.12.2014, база оподаткування об'єкта/ об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку зменшується для житлового будинку незалежно від їх кількості на 250 кв. метрів.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014, який набрав чинності 01.01.2015 ст. 265 Податкового кодексу була викладена в новій редакції і передбачає склад податку на майно, а питання врегулювання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачено ст. 266 Податкового кодексу. В п.б ст. 266.4.1 Податкового кодексу України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв.метрів.

Залишення без змін посилань на норму ст. 265 у вказаному Законі № 1636-VII від 12.08.2014, тоді як податок нерухоме майно регулюється на даний час в ст. 266 Податкового кодексу України після внесених до них змін Законом України від 28.12. 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не може бути підставою не застосовувати положення абз.2 п.14.2 ст.14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» в частині визначення показників загальної площі нерухомого житлового майна, при перевищенні яких, внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території АРК звільняється від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об'єктом іпотеки є майно, розташоване на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована.

В ст. 266 Податкового кодексу України закріплено наступні положення щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно ст. 266.1.1. Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Статтею 266.1.2. вказаного Кодексу встановлено визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об'єктом оподаткування відповідно до ст. 266.2.1Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а згідно зі ст. 266.3.1. базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Положеннями ст. 266.4. даного Кодексу встановлено пільги із сплати податку. Так, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Відповідно до матеріалів справи, предметом іпотечного кредиту є кв. АДРЕСА_2. Загальна площа квартири становить 96,10 кв.м, жила - 53,40 кв.м. Вказана квартира є спільною сумісною власністю іпотекодавця та його дружини - ОСОБА_8, від якої отримано згоду на укладання цього договору, яка викладена у вигляді заяви. Таким чином, частка, яка належить ОСОБА_3 становить 48 кв.м, а отже він має право на пільгу, встановлену в ст. 266.4.1. Податкового кодексу України. Даних про те, що відповідачу належить ще будь-яке нерухоме майно, матеріали справи не містять. АДРЕСА_1, в якій зареєстрований на даний час відповідач, належить його сину - ОСОБА_9 відповідно до Договору дарування, укладеному 11 серпня 2016 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Крім того, слід зазначити, що позивачем було зазначено в розрахунку заборгованості пеню в сумі 418 824 грн. 45 коп. При цьому позивач зазначав, що останній платіж на погашення тіла кредиту та відсотків був здійснений 19.03.2014. Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 Автономна Республіка Крим визнана тимчасово окупованою територією України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 р. Таким чином, у відповідача не існувало прострочення сплати тіла кредиту та відсотків станом на 20 лютого 2014 р., а нарахування неустойки після вказаної дати не відповідає вимогам Закону № 1636-VII від 12.08.2014.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 р. скасувати та прийняти по справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2018 року.

Головуючий

Судді