ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року

Справа № 804/4192/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Дєєва М.В., суддів – Олійника В.М., Царікової О.В. при секретарі судового засідання – Сергієнко В.Ю., за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного антикорупційного бюро України

про визнання протиправним та скасування протоколу, відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправним та скасування протоколу від 02.06.2017 року №47 засідання ОСОБА_4 комісії № 1 Національного антикорупційного бюро України та стягнення шкоди, заподіяної позивачу незаконним рішенням, діями та бездіяльністю Національного антикорупційного бюро України: - моральну шкоду в розмірі 30 000 000,00 грн.; - майнову шкоду (упущена вигода) в розмірі 7 500 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона брала участь у конкурсі на заміщення вакантної посади детектив Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, позивачем успішно складено етапи тестування на знання законодавства, загальних здібностей (General Skills), психологічне тестування (ММРІ) та співбесіду з психологом, після чого допущено до співбесіди з конкурсною комісією. За результатами співбесіди позивачу ОСОБА_4 комісією №1 рекомендацію про призначення не надано, позивач вважає, що вказане обумовлено дискримінацією та недотриманням членами ОСОБА_4 комісії №1 принципів прозорості та об'єктивності. Згідно з Протоколом від 02.06.2017 року №47 засідання ОСОБА_4 комісії №1 Національного антикорупційного бюро України, конкурсною комісією рекомендовано Директору Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_5 на заміщення вакантної посад детектив Головного підрозділу детективів 55 осіб. Позивач не згодна з вказаним рішення ОСОБА_4 комісії №1 та вважає його необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Також, позивачем зазначено, що під час проведення конкурсу до неї було застосовано потрійну дискримінацію за ознаками статі, віку та інвалідності та вказані незаконні дії, бездіяльність та рішення відповідача унеможливили забезпечення права позивача на працевлаштування, призвели до порушень прав та законних інтересів позивача, глибоких моральних та фізичних страждань, тяжкого психологічного стану, що призвело до матеріальних збитків та моральної шкоди.

09.10.2017 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду дану справу призначено до розгляду.

31.10.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було зупинено провадження у справі, у зв’язку із необхідністю витребування у відповідача додаткових доказів.

15.03.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було поновлено провадження у справі, у зв’язку з наданням відповідачем до суду витребуваної інформації та у зв’язку з набранням чинності Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити, при цьому посилаючись на доводи вказані у письмових поясненнях та у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у його задоволенні, при цьому посилаючись на доводи наведені у запереченнях на позовну заяву, в яких зазначено, що ОСОБА_4 комісією № 1 вжиті всі передбачені чинним законодавством дії з проведення відкритого конкурсу, в тому числі і по відношенню до позивача, як кандидата на посаду детектива Національного бюро. Відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Розпорядженням Директора Національного антикорупційного бюро України від 11.07.2016 року № 189 оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у Національному антикорупційному бюро України, зокрема: детектив Головного підрозділу детективів (40 посад з наданням робочого місця у м. Києві, Львові, Одесі, Харкові).

25.07.2016 року позивачем було подано до Національного антикорупційного бюро України заяву в участь у конкурсі на заміщення вакантної посади детектив Головного підрозділу детективів з відповідними документами, за результатами розгляду яких позивача допущено до участі у конкурсі на заміщення вказаної посади.

Відповідно до витягу з протоколу ОСОБА_4 комісії № 1 з проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців у Національному бюро (далі - ОСОБА_4 комісія № 1) від 17.03.2017 року попередні результати ОСОБА_1 по тестуванню на знання законодавства, загальних здібностей та психологічному тестуванню зараховані у конкурсі на заміщення вакантних посад «Детектив Головного підрозділу детективів», у зв’язку з чим позивача було допущено до етапу проходження співбесіди.

24.04.2017 року на засіданні ОСОБА_4 комісією № 1, за результатами проведення співбесіди рекомендацію про призначення ОСОБА_1 на посаду детектив Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України не надано.

Протоколом від 02.06.2017 №47 засідання ОСОБА_4 комісії №1 Національного антикорупційного бюро України, конкурсною комісією рекомендовано Директору Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_5 на заміщення вакантної посад детектив Головного підрозділу детективів 55 осіб.

Позивач не погодився із Протоколом від 02.06.2017 року №47 засідання ОСОБА_4 комісії № 1 Національного антикорупційного бюро України, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини у даній справі регулюються Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», Порядком проведення відкритого конкурсу для призначення на посаду Національному антикорупційному бюро України, затверджений наказом Директора бюро від 11.07.2016 №189 (далі - Порядок) та Регламентом конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантних посад у Національному антикорупційному бюро України затверджений наказом Директора бюро від 22.05.2015 № 6-н (далі - Регламент).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», до працівників Національного бюро належать особи начальницького складу, державні службовці та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Національному бюро. Директор Національного бюро утворює конкурсні комісії, які проводять конкурс на зайняття вакантних посад у Національному бюро. На службу до Національного бюро приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров’я ефективно виконувати відповідні службові обов’язки. Призначення на посади у Національному бюро здійснюється виключно за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Національного бюро, крім призначення на посади першого заступника та заступників Директора Національного бюро.

Наказом Директора Національного антикорупційного бюро України від 11.07.2016 року № 189 затверджено Порядок проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Національному антикорупційному бюро України.

Пунктом 5.1 Порядку визначено, що конкурс передбачає складання кваліфікаційного іспиту (тестування) та проведення співбесіди. Кваліфікаційний іспит (тестування) обов’язково включає тестування на знання законодавства чи за окремим рішенням Директора Національного бюро тестування загальних здібностей, психологічне тестування та тестування з фізичної підготовки, про що зазначається у профілі професійної компетентності до посади.

Згідно з п. 5.2 Порядку кандидати на посади в Національному бюро, які успішно пройшли тестування на знання законодавства, допускаються до здачі наступних етапів кваліфікаційного іспиту (тестування) та\або співбесіди відповідно до Порядку.

Психологічне тестування, в разі його проведення, має рекомендаційний характер та враховується конкурсною комісією при прийнятті рішення під час співбесіди.

Відповідно до абзацу 2 п. 5.2 Порядку до співбесіди допускаються кандидати, які пройшли тестування на знання законодавства, тестування загальних здібностей, якщо таке здійснювалось, з відсотком/балом успішності, визначеним відповідною конкурсною комісією, а для посад начальницького складу - за умови успішного складання кваліфікаційного тестування з фізичної підготовки, якщо таке проводилось.

Відповідно до витягу з протоколу ОСОБА_4 комісії № 1 з проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців у Національному бюро від 17.03.2017 року результати ОСОБА_1 по тестуванню на знання законодавства, загальних здібностей та психологічному тестуванню зараховані у конкурсі на заміщення вакантних посад Детектив Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України та допущено позивача до етапу проходження співбесіди.

З протоколу ОСОБА_4 комісії № 1 від 05.04.2017 року № 19 вбачається, що у зв’язку з тим, що співбесіду на заміщення вакантної посади «Детектив Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України» повинні пройти 454 кандидата та неможливістю проведення співбесід і визначення переможців протягом одного дня ОСОБА_4 комісією № 1 було ухвалено рішення про затвердження графіку проведення співбесід та формування так званих коротких списків («short list») після кожного дня співбесід з кандидатами на заміщення вакантних посад «Детектив Головного підрозділу детективів».

Відповідно до п.5.5 Порядку співбесіда проводиться конкурсною комісією у формі інтерв'ю за особистої участі кандидата згідно із затвердженим конкурсною комісією графіком.

Для визначення професійного рівня кандидатів на посади, зайняття яких передбачає наявність спеціальних знань та/або навичок, за рішенням конкурсної комісії, для участі у її роботі можуть залучатись експерти, фахівці, інші працівники Національного бюро, які володіють спеціальними професійними знаннями (технічні, лінгвістичні, медичні тощо) та можуть надати конкурсній комісії компетентний висновок з приводу їх рівня володіння кандидатом, з метою оцінки професійного рівня кандидата.

Під час співбесіди члени конкурсної комісії можуть ставити питання для уточнення окремих аспектів біографії, професійного досвіду кандидата, оцінки професійних та особистих якостей кандидата вимогам до професійної компетентності кандидата та до відповідних посадових обов’язків, рівня його вмотивованості, давати теоретичні і практичні завдання/кейси за напрямком діяльності відповідного структурного підрозділу з метою визначення здібностей та професійних умінь, необхідних для якісного виконання посадових обов’язків.

Відповідно до п. 5.6 Порядку за результатами співбесіди конкурсна комісія шляхом особистого голосування її членів приймає рішення про визначення переможця конкурсу на відповідну посаду та другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади, що фіксується у протоколі засідання конкурсної комісії. При проведенні голосування кожен член конкурсної комісії голосує, виходячи виключно з власної оцінки кандидата, яка складена за результатами проведеної співбесіди, незалежно від думки інших членів конкурсної комісії.

За результатами конкурсу конкурсна комісія має право не визначати другого кандидата на зайняття вакантної посади.

Відповідно до п. 2.4 Регламенту конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантних посад у Національному антикорупційному бюро, затвердженого Наказом Директора бюро від 22.05.2015 № 6-н, конкурсна комісія визначає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів на вакантні посади у Національному бюро, що відповідають вимогам, які ставляться до працівників Національного бюро, та згідно з обґрунтованим рішенням конкурсної комісії на підставі результатів тестування та співбесіди мають найкращі професійний досвід, знання та якості для виконання службових обов’язків, і передає обрані кандидатури на вакантні посади у Національному антикорупційному бюро для розгляду Директору Національного антикорупційного бюро України.

Рішення конкурсної комісії про визначення переможця конкурсу на відповідну посаду приймається за результатами співбесіди шляхом голосування кожного члена конкурсної комісії за відповідного кандидата, на підставі оцінки членом комісії особистих якостей кандидата, його обсягу професійних знань, навичок, знання та якості для виконання службових обов’язків за посадою.

Відповідно до протоколу №27 від 24.04.2017 року засідання ОСОБА_4 комісії № 1 з проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців у Національному антикорупційному бюро України при проведенні співбесід з кандидатами на посаду «Детектив Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України» були присутні 9 членів комісії, з них: голова комісії, секретар, члени комісії.

На вказаному засіданні, за результатами проведення співбесіди з 20 кандидатами, ОСОБА_4 комісією № 1 одноголосно було ухвалено рішення про включення кандидатів до так званого «короткого списку» («short list»).

За результатами голосування, оформленого протоколом № 27 засідання ОСОБА_4 комісії № 1 від 24.04.2017 року, з урахуванням особистих, професійних якостей, відповідності кандидатів вимогам до посади, які викладені у профілі, конкурсною комісією № 1 з проведення конкурсу ухвалено рішення не включати кандидата ОСОБА_1 до так званого «короткого списку» («short list»). Вказане рішення прийнято одноголосно 9 членами комісії, які утримались від голосування за кандидатуру позивача.

Згідно з п. 3.1 Регламенту, формою роботи конкурсної комісії є засідання. Засідання конкурсної комісії вважається правомочним приймати рішення в разі особистої участі в засіданні не менше п'яти її членів.

Пунктом 3.9 Регламенту передбачено, що члени конкурсної комісії голосують на засіданні шляхом підняття рук та можуть утримуватись під час голосування.

При цьому, у відповідності до пункту 6.6 Регламенту, кожний із кандидатів на вакантні посади у Національному антикорупційному бюро має отримати не менше чотирьох голосів.

Таким чином, рішення ОСОБА_4 комісії № 1 від 24.04.2017 року, оформлене протоколом № 27 щодо ОСОБА_1 прийнято правомочним складом комісії, у відповідності до вимог Регламенту конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантних посад у Національному антикорупційному бюро, та з дотриманням процедури прийняття такого рішення, в даному випадку - шляхом утримання всім складом комісії від голосування за кандидатуру позивача.

Щодо посилань позивача на відсутність голови конкурсної комісії під час проведення співбесіди з позивачем, суд звертає увагу, що жодним нормативно-правовим актом не заборонено членам Комісії виходити з аудиторії, в даному випадку оцінка кандидата тимчасово відсутнім членом Комісії може здійснюватися на підставі сукупності критеріїв, зокрема, за результатами попередніх етапів проведеного конкурсу.

Також, суд зазначає, що доводи позивача про те, що відсутність здійснення відеофіксації під час проведення бесіди є підставою для скасування результатів конкурсу, на думку суду, не заслуговують на увагу, оскільки така фіксація не є обов’язком Комісії, оскільки не передбачена Порядком та Регламентом.

Щодо вимог наявності у кандидата на заміщення вакантної посади стажу роботи пов’язаного з проведенням оперативно-розшукової діяльності та/або досудового слідства, суд зазначає, що відповідно до профілю професійної компетентності посади Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро, наявного в матеріалах справи, такі вимоги до кандидатів не висуваються.

Щодо посилань позивача на те, що отримавши оцінку з тестування на знання законодавчої бази вищу ніж у 60% переможців конкурсу, а за двома тестуваннями на знання законодавчої бази та General Skills, вищу ніж у 40% переможців конкурсу, конкурсна комісія безпідставно її не рекомендувала на заміщення вакантної посади детектива, чим порушила право на рівний доступ до публічної служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм Порядку, рішення конкурсної комісії про визначення переможця конкурсу на відповідну посаду приймається за результатами співбесіди шляхом голосування кожного члена конкурсної комісії за відповідного кандидата, на підставі оцінки членом комісії особистих якостей кандидата, його обсягу професійних знань, навичок, знання та якості для виконання службових обов'язків за посадою.

При цьому, подолання кандидатом прохідного балу за результатами кожного етапу конкурсу (зокрема, етапів тестування на загальні здібності та професійні знання), має наслідком лише перехід його на наступний етап конкурсу. Відповідно, перебування кандидата на перших позиціях у загальному рейтингу за результатами такого тестування як одного з етапів конкурсу, саме по собі не надає конкурсанту переваг перед іншими учасниками та не тягне автоматичного надання рекомендації.

Натомість, при прийнятті остаточного рішення про надання рекомендації про призначення тим чи іншим кандидатам, члени конкурсної комісії керуються сукупністю критеріїв - зокрема, результатами тестування на загальні здібності (General Skills), тестування на знання законодавства, даними психологічного тестування (ММРІ-2), результатами проведених співбесід, та зважаючи на відповідність кожного кандидата Профілю професійної компетентності посади детектива Національного антикорупційного бюро України.

Суд зауважує, що чинне законодавство, яке регламентує порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад у Національному антикорупційному бюро, надає право членам комісії самостійно оцінювати знання кандидатів у межах закону. Тобто, комісія наділена сукупністю прав та обов'язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою учасника конкурсу та за результатами співбесіди має можливість на власний розсуд шляхом голосування прийняти відповідне рішення.

А отже, повноваження комісії щодо оцінювання моральних, ділових якостей кандидатів та прийняття рішення про включення кандидата на заміщення вакантної посади ОСОБА_1 до так званого «короткого списку» («short list») відносяться до дискреційних повноважень конкурсної комісії, тому суд не вправі переймати на себе повноваження ОСОБА_4 комісії № 1, як колегіального та спеціально уповноваженого органу щодо прийняття такого рішення, тому в даному випадку суд перевіряє дотримання процедури та порядку проведення конкурсу, а не надає оцінку суті рішення комісії.

Також, суд зазначає, що Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» визначає виключну процедуру проведення конкурсу та прийняття на посаду та згідно з пунктом 8 Розділу II «Прикінцеві положення» вказаного закону, до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Посилання позивача на порушення відповідачем ч. 5 ст. 23 Закону України «Про державну службу» та п. 63 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 246 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби» є необґрунтованим, оскільки, як зазначено вище, конкурс на заміщення вакантних посад у Національному бюро проводиться в порядку, визначеному Директором Національного бюро і не відноситься до державної служби.

Щодо посилань позивача на обов’язкову квоту щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами 1-2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів, самостійно створюючи для них робочі місця.

Разом з тим, суд зазначає, що квота щодо працевлаштування осіб з інвалідністю до посади «Детектив Головного підрозділу детективів» не розповсюджується, правові відносини в даному випадку не можуть бути врегульовані вказаним нормативним актом, оскільки вони є спеціальними і регулюються Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», яким не передбачено обов’язку працевлаштування інвалідів на вказану посаду.

Щодо посилань позивача на те, що до неї застосовано дискримінацію за ознаками статі, віку та інвалідності суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Таким чином, в контексті визначення терміну «дискримінація», яке надано у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», остання має місце лише тоді коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням ч. 2 ст. 24 Конституції України і ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Позивачем не обґрунтовано факту наявності щодо неї дискримінації у тому значенні, яке використовується у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також визнавав дискримінацією дії осіб, що ґрунтувалися на ознаці, яку можна ідентифікувати (Рішення ЄСПЛ у справі Карсон та інші проти сполученого Королівства (Carson and Others v. UK) (№ 42184/05), 16 березня 2010 року, Рішення ЄСПЛ у справі D.Г. та інші проти Чеської Республіки (D.H. and Others v. the Czech Republic) (№ 57325/00), 13 листопада 2007 року, Рішення ЄСПЛ у справі Бьорден проти Сполученого Королівства (Burden v. UK) (№ 13378/05), 29 квітня 2008 року).

Разом з тим, у своєму рішенні від 07.11.2013 року (Справа «Пічкур проти України») Європейський суд з прав людини встановив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 21 лютого 1997 року у справі «ОСОБА_6 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

Отже, дискримінація за практикою Європейського Суду з прав людини, не обов’язково має ставитися у залежність від конкретно визначених обставин, а визнається такою у випадках коли особа чи група осіб зазнає без належного виправдання поводження, яке є менш сприятливим, ніж інше, навіть якщо сприятливіше поводження не вимагається Конвенцією (див. рішення у справі «Абдулазіс, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» від 28.05.1985 року).

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

З матеріалів справи вбачається, що загальна кількість жінок як кандидатів, прийнятих участь у конкурсі (та згодом допущених до співбесіди за результатами проходження попередніх етапів тестування) є значно меншою ніж загальна кількість чоловіків як кандидатів, таким чином, твердження позивача про пряму дискримінацію жінок як кандидатів за ознакою статі під час прийняття рішення про обрання переможців конкурсу є необґрунтованим.

Також, посилання позивача на інтерв’ю керівництва Національного бюро з приводу середнього віку детективів Національного бюро (26-28 років), що нібито свідчить про дискримінацію стосовно позивача за ознакою віку є також необґрунтованим, оскільки, позивача було допущено до участі у конкурсі та у профілі професійної компетентності посади детектива Головного підрозділу детективів Національного бюро були відсутні будь-які вимоги щодо віку кандидата.

Щодо застосування до позивача дискримінації за ознакою інвалідності, суд зазначає, що ні Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України», ні Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» не передбачено надання переваг будь-якій категорії осіб, зокрема, особам з інвалідністю, при працевлаштуванні на посади у Національному антикорупційному бюро. Суд вважає, що позивач безпідставно ототожнює гарантії щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю з наданням переваг особам з інвалідністю при проходженні конкурсного відбору при прийнятті на посади.

У даному випадку судом не встановлено, а позивачем не наведено та не підтверджено належними та допустимими доказами наявність дискримінаційних ознак у оскаржуваному рішенні, натомість, позивач скористався рівними з іншими кандидатами на зайняття вакантної посади правами, прийняв участь у конкурсному відборі та пройшов етапи конкурсу.

Під час розгляду справи судом не було встановлено наявності будь яких фактів, які б свідчили про прояви дискримінації, надання необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг будь - якому учаснику зазначеного конкурсу на зайняття вакантної посади у Національному антикорупційному бюро України. Суд вважає, що відповідачем були надані рівні можливості всім учасникам зазначеного конкурсного відбору для реалізації права доступу до вакантної посади, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Не отримання позивачем рекомендації про призначення на вакантну посаду не є наслідком дискримінації щодо нього, а є лише наслідком оцінки членами конкурсної комісії ділових та професійних якостей позивача, при цьому впливу інформації щодо стану здоров’я, статі та віку позивача на оцінку надану його професійним та діловим якостям членами комісії, судом не встановлено.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що оцінювання результатів конкурсу знаходиться поза компетенцією суду, а порушень процедури проведення конкурсу, які б могли вплинути на його результати, судом не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення конкурсної комісії №1, яке оформлене протоколом від 02.06.2017 року №47.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п'ятої ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно пункту 3 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки із наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що внаслідок прийняття відповідачем протоколу від 02.06.2017 року № 47 позивачу заподіяно моральну та матеріальну шкоду.

Крім цього, суд вважає необґрунтованою також суму, яку позивач оцінив у моральну шкоду в розмірі 30 000 000,00 грн. та майнову шкоду в розмірі 7 500 000,00 грн., оскільки розмір моральної шкоди встановлений до внутрішнього переконання особи не може бути обґрунтованим та належним фактом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наслідками розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах чинного законодавства а тому, відсутні підстави для стягнення моральної та матеріальної шкоди, оскільки відповідно до ст.56 Конституції України право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди виникає у разі встановлення незаконності рішень або протиправності дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивачем не доведено та судом не встановлено наявності підстав для скасування протоколу від 02.06.2017 року №47 засідання ОСОБА_4 комісії № 1 Національного антикорупційного бюро України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуване рішення винесене відповідачем в порядку та в межах повноважень і у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (49008, АДРЕСА_1, НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 01.10.2002 року) – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.05.2018 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9