ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/3266/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго",

представник відповідача - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

на рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2017 (головуючий суддя - Ніколаєва Л.В., судді: Паляниця Ю.О. і Попов О.В.)

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 (головуючий суддя - Попков Д.О., судді: Чернота Л.Ф. і Мартюхіна Н.О.)

у справі №905/3266/16

за позовом Компанії

до товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго" (далі - Товариство)

про стягнення 5 707 977, 95 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 5 707 977,95 грн., з яких: 2 319 031,64 грн. - пені; 327 742,92 грн. - 3% річних та 3 061 203,39 грн. "інфляційних витрат".

Позовна заява мотивована порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 10.12.2013 №691/14-ТЕ-6 у частині своєчасних та повних розрахунків за спожитий природний газ.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2017 у даній справі, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018, у позові відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог.

Компанія, зазначаючи, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), статей 230 - 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 549 - 552 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 42, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017, просить суд касаційної інстанції: скасувати судові акти попередніх судових інстанцій зі справи №905/3266/16; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю; відшкодувати за рахунок Товариства понесені Компанією судові витрати за подання касаційної скарги.

Так, згідно з доводами Компанії, викладеними у касаційній скарзі:

- судом було порушено норми процесуального права, оскільки, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні навести в мотивувальній частині рішення правове обґрунтовування та ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги;

- крім норм національного права, під час розгляду справи було порушено право позивача на справедливий суд, яке перебуває під захистом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). З рішень Європейського суду з прав людини випливає, що рішення судів мають бути мотивованими. Саме лише посилання судом на норму права не може вважатися належною мотивацією рішення або висновку, а ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції;

- застосування судами положень Закону до спірних правовідносин на момент прийняття рішення про припинення є неправомірним, оскільки виходячи з аналізу положень Закону учасниками процедури врегулювання заборгованості є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - Реєстр). Оскільки Товариство не було включено до відповідного Реєстру, застосування даного закону до правовідносин між позивачем та відповідачем є неправлмірним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

10.12.2013 Компанією (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №691/14-ТЕ-6 (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (пункт 1.1);

- газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (пункт 1.2, у редакції додаткової угоди від 30.04.2014 №2);

- приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3);

- не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4);

- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1);

- у разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (пункт 7.2).

На виконання умов Договору позивачем протягом 2014 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 59 808 958,64 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Протягом 2014 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 "Деякі питання надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області (сторона перша), Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації (сторона друга), Управлінням державної казначейської служби України у м. Краматорську Донецької області (сторона третя), Фінансовим управлінням Краматорської міської ради (сторона четверта), Управлінням житлового та комунального господарства Краматорської міської ради (сторона п'ята), Товариством (сторона шоста), Компанією (сторона остання) укладено 5 аналогічних за змістом договорів про організацію взаєморозрахунків, а саме: від 12.08.2014 №333/30, від 30.09.2014 №497/30, від 03.12.2014 №996/30, від 03.12.2014 №997/30, від 03.12.2014 №998/30, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 15, 16, 17 розділу "Інші умови" встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Дата укладення і номер договору встановлюються після його підписання сторонами. Договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування. Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної претензій стосовно предмета договору.

Загальна сума, яка була перерахована відповідачем позивачу на виконання вказаних договорів про організацію взаєморозрахунків, становить 31 262 115,32 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями від 21.10.2014 №7378 на суму 5 569 579,32 грн., від 21.10.2014 №7379 на суму 18 192 536 грн., від 11.12.2014 №8832 на суму 6 000 000 грн., від 11.12.2014 №8833 на суму 1 000 000 грн., від 11.12.2014 №8834 на суму 5 00 000 грн.

Крім того, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" протягом 2014-2015 років між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області (сторона перша), Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації (сторона друга), Товариством (сторона третя) та Компанією (сторона остання) укладено 7 аналогічних за змістом спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, а саме: від 17.02.2014 №296, від 17.02.2014 №297, від 18.03.2014 від 586, від 18.03.2014 №587, від 10.04.2014 №799, від 15.05.2014 №1116, від 22.01.2015 №194 (далі - Спільні протокольні рішення), предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Порядок №20).

Згідно з розділами 3 Спільних протокольних рішень сторони погодили, що сторони Спільних протокольних рішень зобов'язуються: перерахувати кошти наступній стороні, а остання сторона - до загального фонду державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок; забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою спільним протокольним рішенням.

Судами встановлено, що загальна сума, яка перерахована відповідачем позивачу згідно з вказаними Спільними протокольними рішеннями становить 14 078 450,28 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями від 18.02.2014 №1246 на суму 1 529 506,79 грн., від 18.02.2014 №1247 на суму 1 900 000 грн., від 19.03.2014 №2135 на суму 1 600 000 грн., від 19.03.2014 №2136 на суму 411 058,98 грн., від 11.04.2014 №2809 на суму 732 807,36 грн., від 19.05.2014 №3824 на суму 1 001 761,02 грн., від 26.01.2015 № 510 на суму 6 903 316,13 грн.

Крім того, Товариством здійснювалася оплата за спожитий природний газ і за рахунок власних коштів у загальному розмірі 14 468 393,04 грн., а саме: за січень 2014 року в розмірі 8 423 990,01 грн., за лютий 2014 року в розмірі 1 176 009,99 грн., за березень 2014 року в розмірі 613 483,82 грн., за травень 2014 року в розмірі 0,52 грн., за жовтень 2014 року в розмірі 1 558 525,44 грн., за листопад 2014 року в розмірі 136 934,02 грн., за грудень 2014 року в розмірі 2 559 449,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками філії Донецького обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" по рахунку Товариства за період з 15.01.2014 по 18.12.2014.

Станом на 05.02.2015 (враховуючи, що остання оплата в розмірі 6 903 316,13 грн. за зобов'язаннями грудня 2014 року згідно з платіжним дорученням від 26.01.2015 №510 проведена органом казначейства 04.02.2015 ) заборгованість Товариства за зобов'язаннями січня-травня 2014 року та жовтня-грудня 2014 року у розмірі 59 808 958,64 грн. сплачена в повному обсязі.

Враховуючи несвоєчасне виконання умов Договору, Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення нарахованих на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості пені в сумі 2 319 031,64 грн. за період з 15.02.2014 по 04.02.2015, 3% річних в сумі 327 742,92 грн. за період з 15.02.2014 по 04.02.2015 та "інфляційних втрат" у сумі 3 061 203,39 грн. за період лютий 2014 року - січень 2015 року.

Попередні судові інстанції, посилаючись на статті 11, 525, 526, 530, 549, 551, 611, 612, 625, 629, 655, 692 ЦК України, положення Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік", Бюджетного кодексу України, Порядку №30, Порядку №20, Закону та з огляду на встановлені ними фактичні обставини справи, врахувавши той факт, що: розрахунок за поставлений у січні-травні 2014 року та жовтні-грудні 2014 року природний газ за Договором на суму 45 340 565, 60 грн. відбувся в порядку та строки, передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків та Спільними протокольними рішеннями, підписавши які сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору, а тому відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами Договору, та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України; погашення заборгованості у розмірі 14 468 393, 04 грн. за зобов'язаннями за січень-травень 2014 року та жовтень-грудень 2014 року відбулося з порушенням строків, визначених Договором, та поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків та Спільними протокольними рішеннями; 30.11.2016 набрав чинності Закон, частиною третьою статті 7 якого передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом; заборгованість відповідача за поставлений природний газ за січень-травень 2014 року та жовтень-грудень 2014 року, який використаний останнім виключно для виробництва теплової та електричної енергії, погашена Товариством у повному обсязі 04.02.2015, а тому відсутні підстави для нарахування позивачем пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних втрат" на суму заборгованості у розмірі 14 468 393, 04 грн., які були нараховані Компанією на суму боргу, сплачену Товариством за рахунок власних коштів, - дійшли заснованого на законі висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Як вже було зазначено судами попередніх інстанцій, 30.11.2016 набрав чинності Закон.

Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, визначено, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, зазначеною частиною статті 7 Закону передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 у справі № 905/3266/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Суховий