ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №П/811/3414/15

провадження №К/9901/11463/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 811/3414/15

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Олександрійського відділу поліції Головного управління Національної поліції, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2016 року (колегія суддів: головуюча Туркіна Л.П., судді Дурасова Ю.В., Чередниченко В.Є.),

в с т а н о в и в :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області (далі - ГУ НП), начальника Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області Кондрашенка Сергія Григоровича (далі - начальник ГУ НП Кодрашенко С.Г.), Олександійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (далі також - Відділ поліції ГУ НП), в якому з урахуванням уточнень, просила:

визнати неправомірним наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області (далі - УМВС) від 06 листопада 2015 року №383о/с, яким її звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» через скорочення штату, та скасувати його;

поновити її на роботі та зобов'язати ГУ НП та його начальника Кондрашенка С.Г. задовольнити її рапорт про подальшу службу в Національній поліції України на посаді, визначеній відповідно до Закону України «Про Національну поліцію»;

зобов'язати ГУ НП та його начальника Кондратенка С.Г. та Відділ поліції ГУ НП нарахувати та виплатити їй грошове та речове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу;

стягнути з ГУ НП, Відділу поліції ГУ НП на її користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 300000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на час звільнення вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, яка має інвалідність і потребує постійного догляду, до досягнення нею шестирічного віку. Додала, що перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради як одинока мати. Звільнення з органів внутрішніх справ вважає неправомірним, оскільки на неї також поширюються гарантії і пільги, встановлені трудовим законодавством і відповідач як роботодавець був зобов'язаний вжити усіх можливих заходів для її працевлаштування. Також зазначила, що її звільнення не відповідало нормам розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», оскільки вона виявила бажання перейти на службу в Національну поліцію, про що подала відповідний рапорт. Звільняючи із займаної посади ГУ МВС: не попередило її про звільнення у порядку, визначеному законом; не з'ясувало наміру позивача стосовно подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не вжило заходів щодо її працевлаштування (зокрема не вирішено питання щодо можливості подальшого використання позивача на службі) при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, що є порушенням вимог законодавства.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ УМВС від 6 листопада 2015 року № 383 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_1

Поновив ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області.

Зобов'язав ГУ НП розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади відповідно до пункту 9 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у ГУ НП та видати відповідний наказ з цього приводу.

Стягнув з УМВС на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернув до негайного виконання.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 липня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив частково.

Зобов'язав начальника ГУ НП розглянути рапорт ОСОБА_1 про подальшу службу в Національній поліції відповідно до норм статей 49, 61 Закону України «Про Національну поліцію» та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС), передбачено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 січня 2018 року касаційна скарга ГУ НП надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Ухвалою від 31 січня 2018 року суддя-доповідач цього суду прийняв вказану касаційну скаргу до провадження.

У касаційній скарзі ГУ НП, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рапорт щодо продовження служби в органах Національної поліції позивачка подала у жовтні 2015 року начальнику УМВС, який на той час не мав повноважень вирішувати питання щодо переведення в Національну поліцію, тому такий рапорт, на переконання відповідача, не є доказом у справі. Коли рапорт позивачки розглянуло ГУ НП, то тримісячний строк, встановлений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», вже минув, у зв'язку з чим позивачці надали відповідь про відсутність підстав для її призначення на службу в поліцію. Відтак 6 листопада 2015 року прийнято спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ. Поряд з тим ГУ НП наголошує, що Національна поліція не є правонаступником міліції і керівник УМВС не міг призначати на посади в органах поліції. ГУ НП утворено 7 листопада 2015 року і до цієї дати призначення в названий орган відбутися не могло. Крім того, відповідач вважає помилковим застосування до правовідносин, що виникли у зв'язку з поданням рапорту позивачки від 29 жовтня 2015 року положень Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності з 7 листопада 2016 року.

ОСОБА_1 у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначила про безпідставність доводів відповідача і відсутність підстав для задоволення його вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 2 квітня 2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ Кіровоградської області на посаді слідчого слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС.

29 жовтня 2015 року, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в Національній поліції, позивач надіслала на ім'я начальника УМВС рапорт, у якому просила зарахувати її як кандидата до органів Національної поліції України, а також висловила готовність працювати згідно з новими вимогами до працівників поліції, передбачених Законом України «Про національну поліцію». Копію цього рапорта позивач скерувала на адресу МВС.

Рапорт ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року УМВС у грудні 2015 року передало ГУ НП, яке склало висновок за результатами його розгляду, який затвердив т.в.о. начальника ГУ НП 15 грудня 2015 року.

Відповідно до цього висновку, наказом УМВС від 30 грудня 2014 року №463 о/с ОСОБА_1 надали відпусту для догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 31 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року. З посиланням на пункти 8, 11 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) ГУ НП зазначило, що ОСОБА_1 не подавала заяви про прийом на службу до Національної поліції, з рапортом про вихід з відпустки по догляду за дитиною та рапортом про звільнення з органів з внутрішніх справ у зв'язку з переведенням до Національної поліції не зверталась.

Відтак 6 листопада 2015 року наказом начальника УМВС №383 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого, слідчого відділення Олександрійського міського відділу УМВС згідно з пунктами 10, 11 розділу ХІ Закону № 580-VIII та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114; далі - Положення) у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 16 років 10 місяців 19 днів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з моменту опублікування Закону № 580-VIII (з 06 серпня 2015 року) та до прийняття спірного наказу (06 листопада 2015 року) про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 64 «г» Положення (через скорочення штату) їй не запропонували жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, не перевірили можливості її подальшого використання на службі та відповідності вимогам до поліцейського. У порушення пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII та Положення, за наявності виявленого у рапорті від 29 жовтня 2015 року бажання продовжити службу в органах Національної поліції не вирішили питання про переведення позивача до ГУ НП. Суд першої інстанції зазначив, що видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1, УМВС не врахувало, що згідно з пунктом 17 розділу 2 Положення вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством. Водночас, частиною третьою статті 184 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням).

Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення виходив з того, що звернення ОСОБА_1 з рапортом, в якому виявлено бажання проходити службу в поліції, відповідає нормам пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII і такий подано в межах встановленого цим Законом строку. З посиланням на частину першу статті 47 та частину першу статті 48 Закону № 580-VIII апеляційний суд зазначив, що вимоги ОСОБА_1, пов'язані з розглядом її рапорту, обґрунтовано адресовано керівнику ГУ НП. Доказів винесення названою особою рішення щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліцію матеріали справи не містять, як і доказів, що позивач не відповідає вимогам, встановленим до осіб, що мають право проходити службу в Національній поліції. Отже, констатував цей суд, вимоги позивача щодо розгляду рапорту є законними та обґрунтованими. Поряд з тим апеляційний суд зазначив, що факт звільнення позивачки з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року не є перешкодою для того, щоб ГУ НП розглянуло її рапорт щодо проходження служби в поліції, оскільки Закон № 580-VIII не передбачає обмежень для осіб, звільнених із зазначених підстав. Крім того, на дату подання рапорту ОСОБА_1 перебувала на службі в органах внутрішніх справ і діяла згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону № 508-VIII. Разом з тим, до 7 листопада 2015 року переведення до Національної поліції не було можливим, позаяк ГУ НП утворено (як юридичну особу) саме з цієї дати. Тож апеляційний суд вирішив, що начальник ГУ НП зобов'язаний розглянути рапорт позивачки і прийняти рішення відповідно до вимог Закону № 508-VIII.

Щодо вимог про скасування наказу про звільнення начальника УМВС від 6 листопада 2015 року № 383 о/с, поновлення на роботі і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, то відмовляючи в задоволенні позову в цій частині апеляційний суд виходив з того, що УМВС на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не є припиненим та відповідно до статей 2, 3, 48 КАС належить до суб'єктів владних повноважень, які наділені самостійною процесуальною правоздатністю та процесуальною дієздатністю. З посиланням на те, що УМВС не залучено до участі у справі як відповідача, а за правилами статті 55 КАС суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями для того, щоб його залучити після постановлення судового рішення (першої інстанції) вимоги про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з якими позивач звернувся до інших осіб, не можна визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції і при прийнятті постанови виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; частина сьома статті 15 та частина п'ята статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон № 580-VIII опублікували 6 серпня 2015 року та він набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Водночас, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набрали чинності з наступного дня після опублікування - з 7 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пунктів 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Норми аналогічного змісту передбачено пунктом 64 «г» Положення, відповідно до якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 звільнили з органів внутрішніх справ у зв'язку зі скороченням штатів.

Скорочення штату в УМВС як підстава звільнення працівників цього відомства пов'язана з утворенням Національної поліції та її територіальних органів і скороченням у зв'язку з цим всіх посад органів МВС, зокрема в Кіровоградській області.

З опублікуванням Закону № 580-VIII працівникам органів внутрішніх справ, які мали намір проходити службу в поліції, встановлено тримісячний строк для подання відповідної заяви. За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, вони могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тримісячний строк для подання заяви щодо проходження служби в поліції завершився 6 листопада 2015 року.

На дату опублікування Закону № 580-VIII (з якою пов'язано набрання чинності окремих його положень) позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Разом з тим, 29 жовтня 2015 року, тобто в межах встановленого тримісячного строку, ОСОБА_1 подала на ім'я начальника УМВС рапорт щодо проходження служби в органах поліції.

З огляду на те, чим зумовлено скорочення штату в УМВС та умови, встановлені пунктами 8, 9, 10 Розділу ХІ Закону № 580-VIII, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність спірного наказу позаяк:

при його прийнятті не дотримано вимог трудового законодавства щодо необхідності попередження про наступне вивільнення працівників з наданням пропозицій щодо вакантних посад (стаття 49-2 КЗпП), а також щодо заборони звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда (крім випадків повної ліквідації; стаття 184 КЗпП);

УМВС не з'ясовував питання щодо можливого використання позивачки на службі як однієї з умов, з якою пов'язано звільнення за пунктом 64 «г» Положення;

УМВС безпідставно залишило поза увагою рапорт ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року, в якому вона по суті надала згоду на те, щоб проходити службу в органах поліції, виконавши у такий спосіб вимоги пункту 9 Розділу ХІ Закону № 580-VIII.

Щодо останнього, то та обставина, що рапорт адресовано начальнику УМВС, а не ГУ НП не заперечує того, що позивачка скористалася наданим їй Законом № 580-VIII правом заявити про свій намір проходити службу в поліції і обов'язком роботодавця є розглянути питання щодо можливого використання працівника міліції на службі або передати вирішення цього питання за належністю (з огляду на те, що в органах внутрішніх справ передбачалися зміни в організації і вирішення питань стосовно працевлаштування працівників міліції віднесено до компетенції новоутвореного відомства). Крім того, ГУ НП утворено 7 листопада 2015 року, а положення, зокрема, пунктів 8 - 10 розділу ХІ Закону № 580-VIII набрали чинності задовго до того - з 6 серпня 2015 року, тож на дату звернення з рапортом позивачка об'єктивно не могла звернутися до керівництва ГУ НП, що втім не спростовує того, що вимоги Закону № 580-VIII в цій частині вона виконала.

Даючи оцінку доводам ГУ НП про те, що воно не є правонаступником УМВС, колегія суддів взяла до уваги правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14). З-поміж іншого Верховний Суд України у своїх рішеннях зазначив, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За встановлених в цій справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ліквідація УМВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов'язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу. Тому правильним є висновок судів про те, що ГУ НП безпідставно не розглянуло рапорту ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року і не вирішило питання щодо її проходження служби в поліції. Крім того, за відсутності до кандидатури позивачки обмежень щодо прийняття на службу, встановлених Законом № 580-VIII, відмова у наданні їй можливості подальшого проходження служби в органах поліції є невмотивованою.

Щодо форми звернення позивачки (рапорт, а не заява), то на думку колегії суддів, це не є визначальним, позаяк форма не впливає і не визначає змісту звернення, тож доводи відповідача в цій частині безпідставні.

З огляду на усе зазначене, висновок судів попередніх інстанцій про зобов'язання ГУ НП розглянути рапорт ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно вказав на те, що рапорт ОСОБА_1 ГУ НП мало б розглянути відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII, оскільки вона зверталась з рапортом як працівник міліції, який у відведений Законом № 580-VIII строк виявив намір продовжувати походити службу в поліції, що втім не заперечує урахуванням статей 49, 61 цього Закону при вирішенні цього питання.

Між тим колегія суддів звертає увагу на те, що цей рапорт вона подала відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII як працівник органів внутрішніх справ, який виявив намір продовжити службу в поліції.

З прийняттям спірного наказу від 6 листопада 2015 року № 383 о/с її звільнено з органів внутрішніх справ, відповідно звернення звільнено працівника міліції щодо проходження служби в поліції не може бути підставою для того, щоб на цій підставі вирішувати питання про його призначення в органи поліції відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII.

Підсумовуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зобов'язанню ГУ НП щодо розгляду рапорту позивачки має передувати скасування спірного наказу і вирішення питання щодо її поновлення на посаді, що власне і зробив суд першої інстанції, рішення якого апеляційний суд в цій частині скасував.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду в цій частині, слушно звернув увагу на належність відповідача за цим позовом. Так, спірний наказ прийняло УМВС, тоді як відповідачем суд першої інстанції його не залучив, а поновлюючи ОСОБА_1 на посаді в УМВС не вказав суб'єкта, який зобов'язаний видати відповідний наказ.

ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС. Водночас, в контексті спірних правовідносин, які виникли з прийняттям спірного наказу від 6 листопада 2015 року, участь УМВС цій справі як відповідача є потрібною, позаяк вирішення питання щодо поновлення позивачки на раніше займаній посаді у відомстві, яке перебуває у процесі припинення (на дату розгляду справи запису про припинення УМВС як юридичної особи немає), не може вирішувати правонаступник (ГУ НП), який, своєю чергою, повинен вирішити питання про можливість переведення з цього відомства.

Відповідно до частин другої, третьої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За частиною третьою цієї статті порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, зокрема, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

З огляду на викладене, судові рішення в цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець