ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

Львів

№ 876/1887/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сапіги В.П.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Братасюк В.М. в порядку спрощеного провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області з вимогами про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії як непрацюючому пенсіонеру та зобов'язання Тернопільського ОУПФУ здійснити перерахунок її пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 28 листопада 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на неодноразові звернення до відповідача щодо перерахунку пенсії її повідомлено, що провести перерахунок пенсії як непрацюючій особі немає можливості за відсутності запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, а відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» порядок підтвердження факту звільнення на підставі особистої заяви із зазначенням дати, з якої особа не працює, та пояснення обставин, у зв’язку з якими неможливо внести запис у трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки, передбачений лише для зареєстрованих (взятих на облік) внутрішньо переміщених осіб. Вважає дії відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії протиправними та такими, що порушують її право на отримання пенсії у встановленому діючим законодавством розмірі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.01.2018 задоволено позові вимоги.

З вказаним судовим рішенням не погодився відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що пенсія позивачу призначена Тернопільським ОУПФ України Тернопільської області у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з’явились, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Судом першої інстанції встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у Тернопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області та отримує пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Такі обставини сторони не оспорюють.

На письмове звернення ОСОБА_2 від 23.11.2017 щодо перерахунку пенсії як непрацюючій особі, так як з 18 жовтня 2001 року не працює і у зв’язку з неможливістю внесення запису у її трудову книжку, оскільки в ЄДРПУО відсутні відомості про підприємство, на якому працювала, та відсутністю за юридичною адресою, Тернопільське об’єднане управління ПФУ Тернопільської області надіслало їй листа №404/С-11 від 28.11.2017, відповідно до якого зазначило, що детальну інформацію щодо перерахунку пенсії як непрацюючій особі надіслано їй листом від 26.10.2017 за №314/-11. Цим же листом повідомило, що провести перерахунок пенсії як непрацюючій особі немає можливості за відсутності запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, а відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» порядок підтвердження факту звільнення на підставі особистої заяви із зазначенням дати, з якої особа не працює, та пояснення обставин, у зв’язку з якими неможливо внести запис у трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки, передбачений лише для зареєстрованих (взятих на облік) внутрішньо переміщених осіб.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність запису про звільнення у трудовій книжні позивача не може бути безумовною підставою вважати позивача працюючою особою, за наявності того факту, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_2, відображено страховий стаж лише по жовтень 2001 року, відомості про страховий стаж після жовтня 2001 року відсутні, страхові внески з листопада 2001 року не сплачувалися, що може свідчити лише про факт звільнення ОСОБА_2 із займаної посади у споживчому кооперативі «Кордуба» з 18 жовтня 2001 року.

Колегія суддів, перевіривши повноту встановлення обставин справи, а також норми права, які підлягаю застосуванню у спірних правовідносинах, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, ураховуючи наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування розроблений Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За приписами ч.1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого12 серпня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п. 2.21 постанови Пенсійного фонду України № 22-1, 25.11.2005 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення , та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.

У разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов’язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи-підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви. Заява може бути подана особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або надсилається поштовим відправленням.

При цьому відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа надає на вимогу органу, що призначає пенсію, документи, що засвідчують відповідні відомості (у тому числі копію трудової книжки із записом про працевлаштування та/або копію цивільно-правового договору).

З записів трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що 06.11.2000 прийнята на роботу у Споживчий кооператив «Кордуба» на посаду реалізатора згідно наказу № 56 від 06.11.2000. З 14.05.2001 згідно наказу № 23 від 14.05.2001 переведена на посаду товарознавця.

Запис про звільнення з роботи у Споживчому кооперативі «Кордуба» відсутній. Як пояснила позивач, ще 18 жовтня 2001 року нею було подано заяву на звільнення за угодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України. На підставі заяви її було звільнено з посади товарознавця на підставі ст. 36 КЗпП України, здійснено всі розрахунки в повному обсязі. Трудова книжка була видана на руки, однак, запис у ній про звільнення зроблено не було. Станом на час звернення до суду не має можливості звернутися до СК «Кордуба», оскільки згідно ОСОБА_3 з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 22.06.2017, відомості про дане підприємство відсутні та за юридичною адресою воно також відсутнє.

Вважаючи, що трудові відносини з роботодавцем припинені 20.10.2001, ОСОБА_2 покинула територію України, і такі обставини підтверджуються копією паспорта для виїзду за кордон.

Судом також встановлено, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу, які сформовані 22.06.2017 та представлені відповідачем суду, відображено страховий стаж лише по жовтень 2001 року, відомості про страховий стаж після жовтня 2001 року відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених вище норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення адміністративного позову, оскільки відповідач діяв протиправно, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії як непрацюючому пенсіонеру при відсутності у трудовій книжці запису про звільнення, так як органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, тим самим перевірити на предмет спростування покликань позивача як заявника про не працевлаштування після жовтня 2001 року, маючи в наявності індивідуальні відомостей про застраховану особу ОСОБА_2, де відображено страховий стаж лише по жовтень 2001 року, після чого відсутні відомостей про сплату нею страхових внесків.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права; у ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є правильними, натомість доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яке оскаржуване рішення необхідно залишити без змін за відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року у справі № 607/15876/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин – з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя

ОСОБА_3

судді

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Повне судове рішення складено 25.05.2018.