ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року

Київ

справа №826/9686/17

адміністративне провадження №К/9901/46080/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» до Національного банку України про визнання протиправними та скасування рішення за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Качура І.А., Келеберди В.І., Амельохіна В.В. від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Земляної Г.В., Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О. від 27 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Південний» (далі - ПАТ «АБ «Південний») звернулось до суду з позовом до Національного банку України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Національного банку України № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ «АБ «Південний» від 07 липня 2017 року;

- здійснити поворот виконання рішення Національного банку України № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ «АБ «Південний» від 07 липня 2017 року шляхом стягнення з Національного банку України на користь АБ «Південний» грошових коштів у розмірі 4880159,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «АБ «Південний» зазначило, що оскаржуване рішення Національного банку України № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ «АБ «Південний» від 07 липня 2017 року є протиправним, оскільки відповідачем не доведено здійснення позивачем ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Крім того, позивачем зауважено, що законом не встановлено критерії, за наявності яких відповідна діяльність вважається ризиковою та такою, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, позов задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано Рішення Національного банку України № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ «АБ «Південний» від 07 липня 2017 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості дій відповідача та неправомірності прийнятого рішення про накладення на позивача штрафу за здійснення ризикової діяльності з огляду на недоведеність порушень вимог законодавства зі сторони ПАТ «АБ «Південний».

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Національний банк України звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій не містять мотивованої оцінки всіх аргументів, наведених Національним банком України у позовній заяві та апеляційній скарзі, обґрунтованих висновків щодо мотивів їх неврахування. Крім того, скаржник посилається на ті ж мотиви, що наведені в адміністративному позові та апеляційній скарзі.

Від ПАТ «АБ «Південний» надійшов відзив на касаційну скаргу Національного банку України, у якому зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій у справі є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, наведених у судових рішеннях.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Департаментом фінансового моніторингу Національного банку України було проведено планову виїзну перевірку ПАТ «АБ «Південний» з питань дотримання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за період з 01 вересня 2015 року по 01 вересня 2016 року.

За результатом проведеної перевірки Національним банком України складено довідку від 17 січня 2017 року, у якій зазначено, що рівень виконання ПАТ «АБ «Південний» вимог законодавства з питань фінансового моніторингу щодо клієнтів банку та фінансових операцій, що підлягали перевірці, оцінений як незадовільний.

23 травня 2017 року Національним банком України складено акт про результати безвиїзного нагляду з питань дотримання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, за результатами якого Нацбанк дійшов висновку, що ПАТ «АБ «Південний» здійснює ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів.

За результатами проведення виїзної перевірки та безвиїзного нагляду встановлено, що банк відкрив своїм клієнтам - юридичним особам рахунки у гривні та у польських злотих, а саме: № 26004312466201; № 26008312616701: № 26008312095601; № 26007312552101; № 26006010010827. На ці рахунки суб'єкти господарювання отримували валютну виручку за експортними операціями з нерезидентами у польських злотих відповідно до умов укладених з нерезидентами зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з урахуванням внесених до них змін.

Вказані зміни були внесені до експортних зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в частині можливості здійснення розрахунків за поставлений товар не у доларах США (як першочергово передбачено відповідними зовнішньоекономічними договорами), а у польських злотих за курсом перерахунку в долари США, встановлений у договорі.

Вказане, як зазначено у акті перевірки, призвело до зменшення отриманої вищезазначеними клієнтами банку валютної виручки за експортними операціями порівняно з первісними умовами зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Враховуючи вищевикладене, Національним банком України встановлено факт здійснення ПАТ «АБ «Південний» ризикової діяльності, що є порушенням вимог статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», і зазначено про це у рішенні Національного банку України № 248.

За результатами проведених перевірок Національним банком України було прийнято рішення № 247, яким до ПАТ «АК «Південний» застосовано письмове застереження за фактами виявлених порушень законодавства у сфері, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Крім того, за результатами проведених перевірок Національним банком України було прийнято рішення № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ АК «Південний», яким на позивача накладено штраф за здійснення ризикової діяльності та порушення вимог статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Не погоджуючись з рішенням № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ АК «Південний» Національного банку України, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Національного банку України у спірних правовідносинах визначаються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 346 від 17 серпня 2012 року (тут і далі - у редакції, чинній на момент проведення фінансових операцій; далі - Положення № 346).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк України у межах своїх повноважень сприяє дотриманню стабільності банківської системи, і відповідно до пункту 8 статті 7 вказаного закону здійснює банківське регулювання та нагляд.

Згідно приписів статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про Національний банк України» банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, Національний банк України наділений повноваженнями щодо здійснення нагляду за діяльністю банків, у тому числі в частині дотримання ними вимог законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у межах та порядку, передбачених законами України, актами Національного банку України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Національним банком України проведено перевірку ПАТ «АБ «Південний» за період з 01 вересня 2015 року по 01 вересня 2016 року. За результатами проведеної перевірки складено акт та прийнято рішення № 248 «Про накладення штрафу на ПАТ АК «Південний», яким на позивача накладено штраф за здійснення ризикової діяльності у порушення вимог статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного банку України про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом Національного банку України та оприлюднюється у встановленому законом порядку.

Пунктом 3.3 Положення № 346 визначено сім загальних ознак здійснення банком ризикової діяльності, а також ознаки здійснення банками ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу, зокрема, проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають очевидної доцільності (сенсу).

Рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем відповідно до цього Положення.

Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду.

Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу.

Ознаками здійснення банком ризикової діяльності, зокрема, можуть бути:

1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу);

2) здійснення опосередкованого кредитування пов'язаних із банком осіб;

3) невключення до переліку пов'язаних із банком осіб, які мають ознаки пов'язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано;

4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності;

5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності;

6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов'язаних з банком осіб;

7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Національний банк України в оскаржуваному рішенні посилається на здійснення ПАТ «АБ «Південний» операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу), що виражається у відкритті клієнтам банку - юридичним особи для здійснення експортних операцій з резидентами у польських злотих відповідно до умов укладених з нерезидентами зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з урахуванням внесених до них змін, зокрема, в частині можливості здійснення розрахунків за поставлений товар не у доларах США (як першочергово передбачено відповідними зовнішньоекономічними договорами), а у польських злотих за курсом перерахунку в долари США, визначеним у договорі, а не офіційно встановленим Національним банком України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність такого висновку Національного банку України з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються низкою принципів, включаючи принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає, зокрема, у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки та праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія суддів доходить до висновку про те, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають умови зовнішньоекономічних договорів та окремих операцій (поставок, розрахунків), що здійснюються у межах таких договорів, які не заборонені законами України.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що умови та валюта розрахунку самостійно визначається суб'єктами господарювання у зовнішньоекономічних угодах.

Порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними, імпортними операціями визначається Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 136 від 24 березня 1999 року (із наступними змінами і доповненнями; далі - Інструкція № 136).

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 136 сторони зовнішньоекономічних договорів можуть передбачати умовами укладених ними договорів та використовувати різні валюти для розрахунків за зобов'язаннями, які відрізняються від валюти ціни договору.

Нормами вищевказаної Інструкції передбачено, що у випадку використання валюти розрахунку відмінної від валюти ціни, сторони можуть самостійно визначати курс перерахунку, а банк, з метою здійснення контролю за повнотою розрахунків за відповідною операцією, має використовувати, за наявності, передбачені у договорі умови перерахування валюти ціни у валюту платежу.

Інструкція не встановлює вимог та не надає уповноваженому банку можливості, при здійсненні валютного контролю за операціями клієнтів, застосовувати офіційні курси, встановлені Національним банком України, курси міжбанківського валютного ринку, котирування міжнародних біржових ринків, видання «FINANCIAL TIMES» та будь які інші офіційні і неофіційні, біржові або позабіржові джерела у інших випадках, крім випадку відсутності у договорі умов які дають змогу однозначно визначити курс (крос-курс) за яким здійснюється перерахування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли до правильного висновку щодо пріоритетності застосування договірного курсу перерахунку над офіційними та/або ринковими (біржовими) та/або іншими курсами (крос/курсами), як це встановлено нормативно-правовим актом Національного банку з питань валютного контролю, відповідно, банк не мав можливості, всупереч наведеним нормам, відмовити клієнтам у проведенні фінансових операцій із зарахування валютної виручки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та знятті відповідних експортних операцій з валютного контролю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Національний банк України в акті перевірки та оскаржуваному рішенні обґрунтовує висновок щодо ризикової діяльності ПАТ «АБ «Південний», яка спричинила загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, посилаючись, зокрема, на вартість товару, яка визначена в експортних митних деклараціях та не відповідає реальній ціні, що є економічно недоцільною операцією. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Митним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що умови, які визначають ціну товару, обсяг та вартість окремих поставок, порядок розрахунків тощо, визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у зовнішньоекономічних договорах, митних деклараціях та інших документах на власний розсуд. Встановлення сторонами договору певного курсу перерахунку валюти платежу у валюту ціни може бути пов'язані з умовами, які визначають ціну товару, обсяги постачань, впливати на платіжну дисципліну контрагентів тощо.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, у декларації визначається не ціна, а вартість поставки, ця вартість визначається декларантом самостійно. У зв'язку з цим, відомості, які містяться в митних декларацій не можливо брати як основу для визначення реальної ціни товару для отримання висновку про економічну доцільність операцій.

Відповідно до Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 373 від 24 жовтня 2011 року (далі - Інструкція № 373) при оцінюванні фінансового ризику від банківської діяльності необхідно врахувати фінансову звітність банку за період, який перевірився Національним банком України в рамках планової перевірки, а також безвиїзного нагляду, яка офіційно оприлюднена.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за 2016 рік за договірним курсом перерахунку на рахунки клієнтів ПАТ «АБ «Південний» надійшла експортна валютна виручка у польських злотих у еквіваленті 4,15 млн. доларів США із загального обсягу експортної валютної виручки за аналогічний період у 1,13 млрд. дол. США, що складає 0,37%. Всього здійснено 21264 операцій із зарахування експортної виручки, з них 99 операцій із зарахування польських злотих, тобто близько 0,46%.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що операції що складають у будь-якому розрахунку менше ніж 0,5% загального обсягу операцій проведених банком не можуть створити загрозу спричинення шкоди інтересам владників та інших кредиторів банку.

Для встановлення ознак ризикової діяльності в обов'язковому порядку оцінюється обсяг проведених «підозрілих» фінансових операцій, а також аналізується, яку саме частку такі фінансові операції займають в загальному обсязі здійснених за аналогічний період операцій.

На цій підставі колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав вважати, що визначені вище фінансові операції з отримання валютної виручки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) не мають очевидної економічної доцільності (сенсу), оскільки вони виступають джерелом доходу суб'єктів господарювання та дозволяють їм вести прибуткову господарську діяльність і виконувати зобов'язання, що підтверджується відповідними документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, в довідці Національного банку України від 17 січня 2017 року, в акті про результати безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу від 23 травня 2017 року, так само, як в оскаржуваному рішенні не зазначено та не доведено, яким чином фінансові операції з отримання валютної виручки за зовнішньоекономічними експортними договорами (контрактами) клієнтів банку, економічна доцільність (сенс) яких є предметом окремого обґрунтування, спричинили або створили загрозу спричинення шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. Крім того, Національним банком України не наведено чітких критеріїв, за якими було зроблено висновок про ризикову діяльність ПАТ «АБ «Південний» з наведенням конкретних правових норм, на підставі яких можна встановити, що здійснення клієнтами банку фінансових операцій з отримання валютної виручки за зовнішньоекономічними експортними договорами (контрактами) клієнтів банку є ризиковою діяльністю банка, що порушує принцип юридичної визначеності.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Національним банком України не доведено, з посиланням на допустимі та достатні докази, наявність у діях ПАТ «АБ «Південний» ознак ризикової діяльності, яка б могла завдати шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність Національним банком України наявності у діях ПАТ «АБ «Південний» ознак порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» з огляду на таке.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» Національний банк України є суб'єктом державного фінансового моніторингу, а банки - суб'єктами первинного фінансового моніторингу (як такі, що здійснюють проведення на території України фінансових операцій).

Згідно з положеннями частини другої статті 14, частини сьомої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення суб'єкти державного фінансового моніторингу в межах їх повноважень зобов'язані: здійснювати нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, у тому числі безвиїзних, у порядку, встановленому відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, який згідно з цим Законом виконує функції регулювання і нагляду за суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

Частиною третьою статті 6 цього Закону передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб'єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик.

Згідно з вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов'язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта).

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу в процесі обслуговування клієнта зобов'язаний уточнювати інформацію про клієнта в порядку, встановленому суб'єктом державного фінансового моніторингу, який відповідно до цього Закону виконує функції державного регулювання та нагляду за відповідним суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

Пунктом 2 частини десятої цієї ж статті встановлено, що ідентифікація, верифікація та вивчення клієнтів для юридичної особи - це повне найменування, місцезнаходження; реквізити банку, в якому відкрито рахунок, номер банківського рахунка; з'ясовують відомості про органи управління; ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном, дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів). Суб'єкту первинного фінансового моніторингу надається також копія легалізованого витягу з торгового, банківського чи судового реєстру або нотаріально засвідчене реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що закон чітко встановлює порядок та межі проведення ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку, підстави та умови проведення додаткового фінансового моніторингу банківських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ПАТ «АБ «Південний» здійснив ідентифікацію юридичних осіб - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в межах, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а Національним банком України в оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме норми цього закону порушив банк.

До того ж колегія суддів враховує, що із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що в оскаржуваному рішенні Національного банку України підставою для застосування штрафних санкцій стало порушення вимог статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а не Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недотримання Національним банком України, як суб'єктом владних повноважень під час реалізації наглядових повноважень, одного з обов'язкових складових принципу верховенства - правової визначеності, оскільки в рішенні про застосування штрафних санкцій до ПАТ «АБ «Південний» не навів чітких ознак ризикової діяльності банку, які можуть завдати шкоду інтересам клієнтам та кредиторам банку, не довів наявність таких ознак у діях банку, не вказано конкретні норми Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», які порушені ПАТ «АБ «Південний».

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць (справа Brumarescu v. Romania, № 28342/95).

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб'єкта (справа «Новік проти України», № 48068/06).

Стосовно меж вмотивованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловив свою позицію у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00), в якому, зокрема, зазначається, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру прийнятого рішення. Крім того, необхідно враховувати, що сторона представляє в суді різні доводи, а також відмінності у положеннях законодавства, традиціях, юридичних висновках, способах викладення та формулюваннях рішень суддів держав-учасниць. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування свого рішення, як випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки при розгляді конкретних обставин справи.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про недостатню вмотивованість рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко