ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/6803/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - Відділення ФДМ)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 (колегія суддів: Чус О.В. ( головуючий), судді Кузнецов В.О., Науменко І.М.)

за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Відділення ФДМ

до приватного підприємства "Фірма Медсервіс" (далі - Підприємство),

треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Нікопольський технікум Національної металургійної академії України (далі - Технікум) та Національна металургійна академія України,

про стягнення 207 575, 63 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог і відмову від однієї позовної вимоги) про стягнення з Підприємства неустойки в розмірі 207 575,63 грн.

Позовна заява з посиланням, зокрема, на приписи статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивована тим, що Підприємство безпідставно користується орендованими приміщеннями після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.04.2005 № 12/02-1487-ОД (далі - Договір), у зв'язку з чим за період з 01.10.2014 по 31.12.2016 відповідачу нараховано неустойку в розмірі подвійної плати за користування приміщеннями за час прострочення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено: стягнуто з Підприємства на користь Відділення ФДМ 207 575,63 грн. неустойки.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що на момент прийняття рішення зі справи відповідачем не подано доказів ані повернення позивачу орендованих приміщень після закінчення строку дії Договору, ані сплати подвійної орендної плати за цей час.

Водночас постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактичні відносини сторін після 30.09.2014 не свідчили про необхідність виконання відповідачем зобов'язання з повернення майна, оскільки орендар вважав продовженим Договір, а орендодавець не заперечував у його поновленні на той же строк та не заявляв вимоги про повернення об'єкта оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору. Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у фактичному використанні орендованого майна та можливості застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України.

Прокурор, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі. Так, згідно з доводами Прокурора, викладеними в касаційній скарзі:

- суд апеляційної інстанції, посилаючись на приписи статті 764 ЦК України, якою передбачені правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, разом з тим не зробив жодного висновку щодо припинення або продовження Договору після закінчення строку його дії - 30.09.2014;

- положення статті 764 ЦК України не є імперативними та застосовуються до спірних правовідносин, якщо сторони у договорі не узгодили інший порядок продовження строку дії договору;

- апеляційним господарським судом не прийнято до уваги доводи прокурора про те, що у даному випадку шляхом підписання додаткової угоди від 03.11.2009 до Договору сторони узгодили умови, відповідно до яких Договір може бути продовженим за наявності згоди органу управління державним майном та вважається припиненим з моменту надходження орендодавцю листа органу управління про відмову у продовженні строку дії Договору на новий термін;

- висновок суду про відсутність вини відповідача у невиконанні вимог пункту 5.6 Договору та частини першої статті 785 ЦК України щодо своєчасного повернення майна зроблений з порушенням статей 47,43, 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що діяла до 15.12.2017) і неправильним застосуванням статей 614, 785 ЦК України;

- про відсутність вини відповідача у несвоєчасному поверненні майна можливо говорити лише у тому випадку, коли відповідач не знав і не міг знати про припинення Договору, тоді як листи відповідача на адресу Відділення ФДМ підтверджують обізнаність Підприємства про обов'язок повернути майно;

- посилання апеляційного господарського суду на постанови Верхового Суду України у справах № 3-70гс14 і № 3-85гс14 є безпідставними, оскільки у них йдеться про відсутність вини орендаря в несвоєчасному поверненні майна після закінчення строку дії договору у зв'язку з наявністю об'єктивних обставин, які перешкоджали виконати йому такий обов'язок, тоді як при розгляді даної справи таких обставин не встановлено.

Відділення ФДМ у відзиві на касаційну скаргу підтримало вимоги Прокурора, зазначивши про те, що: висновки суду апеляційної інстанції про відсутність заперечень орендодавця щодо продовження Договору на новий строк суперечать вимогам частини третьої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.21992 № 2269-ХІІ (далі - Закон № 2269); судом не дано правової оцінки додатковій угоді від 03.11.2009 до Договору, яка безпосередньо регулює відносини сторін Договору стосовно продовження строку дії Договору та відповідно до умов якої дію Договору припинено.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду зі справи без змін як таку, що прийнята з повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, і дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Відділенням ФДМ (орендодавцем) і Підприємством (орендарем) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого з метою ефективного використання державного майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення в гуртожитку за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17а на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, що перебуває на балансі Технікуму, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 59 300 грн. (далі - Приміщення);

- відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Договору (в редакції додаткової угоди від 13.12.2012) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2012 року 2 654,21 грн. (Додаток 3). Оренда плата за наступний місяць оренди - грудень 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2012 року. Орендна плата перераховується таким чином: 50 % до державного бюджету за місцем реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 1 327,11 грн., 50 % балансоутримувачу у розмірі 1 327, 10 грн.;

- згідно з пунктом 3.4. Договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності орендаря;

- у пункті 5.6 Договору (в редакції додаткової угоди від 08.12.2011 до Договору) сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря; майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання; обов'язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендаря; у разі ненадання у триденний строк з дати підписання акта приймання-передачі орендодавцеві зобов'язання орендаря з повернення орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державний майном за час прострочення;

- відповідно до пункту 10.1 Договір діє з 01 квітня 2005 року до 01 березня 2006 включно. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, Договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені Договором.

- згідно з пунктом 10.8 Договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства орендаря; в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України;

- додатковою угодою від 08.12.2011 до Договору сторони доповнили пункт 10.1 другим абзацом в такій редакції: "Цей договір є пролонгованим з 01.11.2011 по 30.09.2014 включно";

- листом від 05.11.2014 № 18-02-06880 Відділення ФДМУ повідомило відповідача щодо відмови в пролонгації Договору Міністерством освіти та науки України (далі - Міністерство), запропонувало відповідачу повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі, який разом із заявою щодо розірвання договору оренди надати до Відділення ФДМУ, та попередило, що у разі неповернення орендованого майна балансоутримувачу буде розпочато роботу щодо виселення орендаря в судовому порядку;

- відповідно до акта приймання-передачі орендоване майно було повернуто лише 31.12.2016.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування Приміщеннями за період з 01.10.2014 до 31.12.2016.

Відповідно до частини шостої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після припинення дії Договору та відмови у його пролонгації органом управління майном (Міністерством) Підприємство не повернуло Приміщення, продовжувало користуватись майном, що відповідно до статті 785 ЦК України є підставою для стягнення неустойки у розмірі подвійної плати.

Водночас апеляційний господарський суд, не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, зазначив таке:

- частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом;

- фактичні відносини сторін після 30.09.2014 не свідчили про необхідність виконання відповідачем зобов'язання з повернення майна, оскільки орендар вважав Договір продовженим, а орендодавець не заперечував у його поновленні на той же строк та не заявляв вимогу про повернення об'єкта оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії Договору;

- отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у фактичному використанні орендованого майна та можливості застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України.

При цьому посилання позивача на лист від 05.11.2014 № 18-02-06880, яким Відділення ФДМ повідомило Підприємство про відмову органу управління майном в пролонгації Договору та необхідність повернення орендованого майна як на доказ виконання орендодавцем вимог статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України щодо заперечення продовження строку дії Договору, суд апеляційної інстанції відхилив з посиланням на те, що зазначений лист був направлений відповідачу лише 05.11.2014, що є "більше ніж місяць після строку, на який пролонговано спірний договір (30.09.2014р.)".

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними з огляду на таке.

Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Господарський суд визначає предмет доказування, виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормами матеріального права, які повинні бути застосовані у такому випадку.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджує, що Підприємство всупереч умовам Договору та положенням чинного законодавства, не виконавши обов'язок щодо повернення орендованого майна після закінчення 30.09.2014 строку дії Договору, користувалося Приміщеннями до 31.12.2016, що відповідно до статті 785 ЦК України є підставою для стягнення неустойки за такий період у розмірі подвійної плати.

Отже, визначальним для здійснення спірного нарахування неустойки є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують факт припинення Договору, у зв'язку з яким у орендаря настає обов'язок повернути орендоване майно (Приміщення).

Частиною четвертою статті 284 ГК України, статтею 17 Закону № 2269 передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 764 ЦК України визначає, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору. При цьому такі заперечення мають бути висловлені не пізніше одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд чіткого та зрозумілого висновку про припинення Договору чи його продовження не зробив, обмежившись посиланням на відсутність вини Підприємства у фактичному використанні орендованого майна у зв'язку з повідомленням про відмову Міністерства в пролонгації Договору лише листом від 05.11.2014 (пізніше одного місяця після закінчення терміну дії Договору).

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та належним чином не дослідили положення Договору з урахуванням змін та доповнень до нього щодо терміну дії Договору, умов продовження та припинення.

Так, до позовної заяви на підтвердження позовних вимог було додано додаткову угоду від 03.11.2009 про внесення змін до Договору, якою сторони погодили, що у разі отримання відмови від органу управління державним майном щодо продовження строку дії Договору він вважається припиненим з моменту надходження орендодавцю листа органу управління, орендар повинен звільнити приміщення у двотижневий термін після повідомлення його орендодавцем про рішення органу управління (розділ ІІІ).

Зазначена умова Договору кореспондується з положеннями Закону № 2269, згідно з частиною четвертою статті 9 якого передбачено, що орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо, зокрема, орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Отже, необхідною умовою в цьому випадку для продовження договору оренди державного та комунального майна, окрім заяви однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору, є згода органу, уповноваженого управляти майном, оскільки в даному випадку Міністерство виражає волевиявлення щодо згоди/незгоди на таке продовження, а Відділення ФДМУ позбавлене права укласти такий договір/продовжити його без наявності на це волевиявлення органу, уповноваженого управляти майном, що і передбачено додатковою угодою від 03.11.2009 до Договору.

Проте апеляційний господарський суд викладене не врахував, правової оцінки додатковій угоді від 03.11.2009 про внесення змін до Договору не надав, аргументи Прокурора в цій частині не розглянув. У свою чергу, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення неустойки з Підприємства, починаючи з 01.10.2014, також не врахував положення додаткової угоди від 03.11.2009 до Договору, у якій визначено двотижневий строк на вчинення орендарем відповідних дій щодо звільнення приміщення після повідомлення його орендодавцем про рішення органу управління, та, відповідно, не встановив період прострочення, за який можливе нарахування неустойки.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив про відсутність вини Підприємства у фактичному використанні орендованого майна, посилаючись при цьому на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах зі справ № 3-70гс14 і № 3-85гс14.

Проте суд апеляційної інстанції не проаналізував, з якої фактично-доказової бази виходив Верховний Суд України у прийнятті зазначених постанов. Також апеляційним судом не було встановлено наявності або відсутності об'єктивних обставин, які б перешкоджали Підприємству виконати обов'язок щодо повернення майна, враховуючи те, що орендодавцю був надісланий лист відповідача від 10.11.2014 № 293 з проханням повторно звернутися до Міністерства щодо продовження Договору, а отже, Підприємству принаймні з 10.11.2014 було відомо про відмову Міністерства в продовженні Договору, а у додатковій до нього угоді від 03.09.2009 сторонами Договору було погоджено умову стосовно обов'язку орендаря звільнити Приміщення у разі отримання повідомлення орендодавця про рішення органу управління про відмову у продовженні строку дії Договору.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята).

Порушення попередніми судовими інстанціями відповідних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

Водночас суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного та відповідно до статті 310 ГПК України рішення і постанова з даної справи підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, достеменно встановити, чи є Договір припиненим, чи мало місце порушення відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна та з якого моменту (у разі встановлення такого порушення), проаналізувати докази, що надані сторонами на підтвердження їх вимог та заперечень, і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 зі справи № 904/6803/17 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В . Селіваненко