Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 548/264/15-ц

провадження № 61-15660св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представники ОСОБА_4: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області у складі судді Старокожка В. П. від 28 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Карнауха П. М., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., від 23 лютого 2016 року

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 49 000,00 дол. США зі сплатою 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 04 квітня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

Відповідачі свої зобов'язання за договорами не виконували, на вимоги банку не реагували, у звязку з чим станом на 05 лютого 2015 року утворилась кредитна заборгованість у розмірі 164 465,27 дол. США, з яких: 49 688,42 дол. США - заборгованість за кредитом, 39 484,55 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 217,37 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 66 230,02 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 13,90 дол. США - штраф (фіксована частина), 7 831,02 дол. США - штраф (процентна складова), що є еквівалентом 2 958 730,29 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 164 465,27 дол. США, що є еквівалентом 2 958 730,29 грн, та судові витрати.

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_4, про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кредитний договір від 04 квітня 2008 року укладено в умовах застосування банком недобросовісної практики введення споживача в оману, оскільки ним неправомірно визначено у пункті 8.1. договору суму щомісячного ануїтентного платежу у розмірі 562,01 дол. США, що підтверджується висновком експертизи від 31 січня 2014 року № 1186 по цивільній справі № 548/561/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за його зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним. Оскільки у діях банку вбачається застосування обману при визначенні розміру щомісячного платежу, тому вважав, що наявні підстави для зміни даної умови договору.

Також позивач послався на безпідставність умови банку про сплату суми винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту, оскільки він не є суб'єктом отримання такої послуги (суб'єктом підприємницької діяльності).

Крім того, визначення умовою договору збільшеного від визначеного законом строку позовної давності, тобто п'ять років, є протиправним, оскільки створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, порушуючи принцип рівності сторін договору, тому зазначена умова має бути визнана несправедливою та зміненою.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд: визнати недійсним пункт 8.1. кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання цього кредиту та стягнути з банку на його користь суму отриманої на підставі пункту 8.1. кредитного договором винагороди за надання фінансового інструменту; визнати недійсним з моменту укладення кредитного договору пункт 8.1. в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом у розмірі 562,01 дол. США; змінити пункт 8.1 договору в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом, визначивши його у розмірі 556,02 дол. США та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за кредитним договором з урахуванням місячного платежу у розмірі 556,02 дол. США;привести Додаток 2 до кредитного договору у відповідність із змінами у розмірі щомісячного платежу за кредитом; визнати недійсним пункт 5.5. кредитного договору щодо строку позовної давності.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року у розмірі 162 183,83 дол. США та 250 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 49 000,00 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитому розмірі 38 935,07 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитому розмірі 1 217,37 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 65 308,35 дол. США; штрафу у розмірі 250 грн (фіксована частина); штрафу у розмірі 7 723,04 дол. США (процентна складова), а всього 2 917 937,10 грн та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено пункт 8.1 кредитного договору від 04 квітня 2008 року в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом, визначивши його у розмірі 556,02 дол. США замість 562,01 дол. США.

В іншій частині зустрічні позовні вимоги залишено без задоволення.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення з нього грошових коштів за цим договором, однак у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому, врахувавши висновок економічної експертизи від 31 січня 2014 року № 1186, суд зменшив розмір кредитної заборгованості на 0,13 % річних (0,01083 % за місяць) та на 0,17 % річних (тобто 0,01416 % за місяць) пропорційно до кількості місяців, коли діяли ставки 12,48 % та 15,6 %, а також змінив пункт 8.1. кредитного договору в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом, визначивши його у розмірі 556,02 дол. США.

Відсутні й підстави для визнання пункту 8.1. кредитного договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту недійсним, оскільки угода є дійсною, підписана позивачем, поняття зазначене в договорі як фінансовий інструмент не змінює його зміст та виниклі між сторонами правовідносини.

Разом з тим при укладенні кредитного договору ОСОБА_3, підписавши договір, надав згоду на збільшення строку позовної давності до п'яти років, що не заборонено частиною першою статті 259 ЦК України.

Також суд зазначив, що порушень Закону України «Про захист прав споживачів» не встановлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2015 року в частині розподілу судових витрат скасовано.

Стягнутоз ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 3 654,00 грн по 1 827 грн з кожного.

У решті - рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, виходив із того, що солідарне стягнення судових витрат чинним законодавством не передбачене. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком районного суду, зазначивши також, що розрахунок кредитної заборгованості не викликає сумнівів у правильності його проведення та відповідачами не спростований.

Отже, рішення суду про часткове задоволення позовних вимог банку про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором є вірним, висновки суду в цій частині підтверджені належними доказами та ґрунтуються на законі.

Також суд за наявних правових підстав задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 в частині зміни пункту 8.1. кредитного договору стосовно визначення розміру щомісячного платежу. В іншій частині позовних вимог місцевим судом обґрунтовано відмовлено.

У березні 2016 року ОСОБА_3подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та задовольнити його зустрічний позов повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами внаслідок неналежної оцінки наявних у справі доказів неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Судом першої інстанції не досліджено, що включення в умови кредитного договору стягнення винагороди за фінансовий інструмент у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент виданого кредиту є обманом споживача і призвело до того, що відповідач нараховував проценти на неіснуючу суму зобов'язання.

При цьому застосування судом першої інстанції дійсних процентних ставок повинно було б зробити нікчемними всі розрахунки пені і штрафів.

Також суди не врахували, що комісія, пеня і штраф підлягають обчисленню і стягненню у національній валюті України - гривні, та порушили положення пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, стягнувши штраф і пеню, які нараховано від початку виникнення простроченого зобов'язання, тобто більше одного року.

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит шляхом видачі готівки через касу на строк до 04 квітня 2028 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 60 900,00 дол. США на наступні цілі: у розмірі 49 000,00 дол. США на придбання нерухомості, а також у розмірі 11 900 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7. даного договору зі сплатою 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 8.2. даного договору (періодом сплати вважати період з 22 до 04 числа кожного місяця).

Відповідно до пункту 2.3.1 договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у межах 10 % річних, про що повідомляється позичальник.

У випадку несвоєчасного виконання зобов'язання позичальником, він сплачує банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, але не менше 1 грн, а у випадку порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову (пункт 6.4. договору).

04 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого позичальник і поручитель взяли на себе зобов'язання відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором від 04 квітня 2008 року з урахуванням додатків до нього.

Взяті на себе зобов'язанняза кредитним договором та договором поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чиномне виконували, на вимоги банку не реагували, узв'язку з чим виникла заборгованістьза кредитним договором.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 5.1. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого нарахування банком пені відбувається в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення (пункт 8.4.), але не менше 1 грн.