ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2811/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом Textiles Trading and Recycling Company OU до Львівської митниці ДФС про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Textiles Trading and Recycling Company OU до Львівської митниці ДФС, із вимогами:

-«визнати протиправною бездіяльність Львівської митниці ДФС, яка полягає у неповерненні компанії «Textiles Trading and Recycling Company OU» (реєстраційний номер: 12987164, адреса: Lootski tn 11, Tallinn city, Harju county,10151, Estonia) товару, а саме – верхнього одягу із шкіри, шкірзамінника та хутра, бувші у використанні, у кількості 5 мішків без маркування, загальною вагою 705 кг брутто (700 кг нетто), вилученого згідно протоколу про порушення митних правил №2228/20916/16 від 08.06.2016 року та взуття, що використовувалось в асортименті, загальною вагою 1270 кг, вилученого згідно протоколу про порушення митних правил 5034/20916/16 від 18.11.2016 року»;

-«зобов’язати Львівську митницю ДФС повернути компанії «Textiles Trading and Recycling Company OU» (реєстраційний номер: 12987164, адреса: Lootski tn 11, Tallinn city, Harju county,10151, Estonia) або уповноваженій нею особі товар, а саме - верхній одяг із шкіри, шкірзамінника та хутра, бувші у використанні, у кількості 5 мішків без маркування, загальною вагою 705 кг брутто (700 кг нетто), вилученого згідно протоколу про порушення митних правил №2228/20916/16 від 08.06.2016 року та взуття, що використовувалось в асортименті, загальною вагою 1270 кг, вилученого згідно протоколу про порушення митних правил 5034/20916/16 від 18.11.2016 року без стягнення витрат за зберігання на складі митниці».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 лютого 2016 року між Позивачем та ТзОВ «Міневра» було укладено контракт № 1, відповідно до якого позивач зобов’язувався продати ТОВ «Міневра» з фрахтом оплаченого до м. Львів вживаний одяг, взуття та сумки, що використовувались. На виконання таких договірних обов’язків, 07 червня 2016 року на територію митного поста «Запитів» від позивача прибув вантажний автомобіль, який слідував на адресу ТОВ «Міневра» з товаром, а саме - «одяг, взуття та сумки, що були у «використанні..», вагою брутто 21191 кг (нетто - 20111 кг) в поліетиленових та поліпропіленових мішках. Під час проведення митного контролю вказаного товару, було виявлено не зазначений у митній декларації товар, а саме: «ОСОБА_1 верхній зі шкіри, дерматину та хутра, бувший у вжитку...» у кількості 5 мішків загальною вагою 705 кг рутто (700 кг нетто), коди товарів за УКТЗЕД 4203 та 4303. В подальшому працівниками митного поста «Запитів» Львівської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил та вилучено одяг верхній із шкіри, шкірзамінника та хутра, бувші у використанні, у кількості 5 мішків без маркування, загальною вагою 705 кг брутто (700 кг нетто).

Крім того, 18.11.2016 року на територію м/п «Запитів» Львівської митниці ДФС прибув вантажний автомобіль з товаром, а саме - одяг, що був у використанні, з текстильних матеріалів, зі ступенем зносу не більше 25%, літньо-осіннього сезону, З категорія: спідниці, сорочки, штани, футболки, шкарпетки, спортивні костюми, плаття, нижня білизна. Одяг, що був у використанні, з текстильних матеріалів, зі ступенем зносу не більше 25%, осіннього сезону, 2 категорія: верхній одяг, куртки, плащі, джинсовий одяг,светри, джемпери. Взуття, що використовувалось (ступінь зносу 25%) у змішаному зигляді, (чоловіче, жіноче, підліткове), весняно-осіннє, літнє (2 та 3 категорії) Сумки вживані з шкірзамінника вагою брутто та нетто 18080 кг. Представниками Львівської митниці ДФС складено протокол та вилучено 1270 кг взуття.

Зазначає, що , постановою Апеляційного суду Львівської області від 16.01.2017 року, провадження у справі про порушення митних правил за ст. 472 МК України закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 10.03.2017р. -, постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017 року, якою закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 472 МК України у зв’язку відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення залишено без змін.

Таким чином, згаданими постановами суду апеляційної інстанції констатовано факт безпідставності складення протоколів про порушення митних правил, а відтак і факт протиправності вилучення товару.

Відповідач позов не визнав. Через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву в яких вказано,що на адресу Львівської митниці ДФС 24.04.2017 року надійшла заява представника Textiles Trading and Recycling Company OU від 24.04.2017 щодо повернення 705 кг товару.

Листом від 12.05.2017 року Львівською митнице ДФС відмовлено у видачі товару зі складу митниці, так як до заяви долучаються документи, які визначені у пунктах 9.8 та 9.9 Порядку роботи складу митниці ДФС, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.20 № 627, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 липня 2012 р. №1097/21409.

Зазначає, що представнику Textiles Trading and Recycling Company OU, для отримання товару зі складу митниці, потрібно було долучити до заяви належним чином завірені постанови Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017 та апеляційного суду Львівської області від 10.03.2017.

Щодо товару, вилученого у справі про ПМП № 2228/20916/16 від 08.06.201 то вилучений товар, а саме: одяг верхній зі шкіри, дерматину та хутра, б/в, у кількості 5 мішків загальною вагою 705 кг брутто (700 кг. нетто), є предметом правопорушення, а власника не встановлено то вирішення питання щодо цього товару врегульовується нормами митного законодавства і входить до повноважень митної органу.

Ухвалою суду від 07.08.2017 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою від 30.11.2017 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

15.12.2017 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно пп.10 п.1 Розділу VII Перехідних положень КАС України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, з’ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об’єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

01.02.2016 року між позивачем та ТОВ «Меневра» укладено контракт відповідно до умов якого Позивач зобов’язується продати ТзОВ «Міневра» з фрахтом оплаченого до м. Львова вживаний одяг, взуття, сумки що бувші у використанні.

На виконання договірних зобов’язань, 07.06.2016 року на територію МП «Запитів» від позивача прибув вантажний автомобіль, який слідував на адресу ТОВ «Міневра» в режимі «імпорт» з товаром, а саме: одяг, сумки, взуття, що були у використанні, вагою брутто 21191 кг, нетто-20111 кг. в поліетиленових та поліпропіленових мішках.

Під час проведення процедур митного контролю товару було виявлено не зазначений у митній декларації товар, зокрема одяг верхній з шкіри, дермантину та хутра б\в у кількості 5 мішків загальною вагою 705 кг, брутто (700 кг. нетто), за кодами УКТЗЕД 4203 та 4303 відповідно.

Працівниками МП «Запитів» Львівської митниці ДФС складено ПМП № 209160000/2016/008247 за ст. 472 МКУ на декларанта ОСОБА_3 .

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16.01.2017 року провадження у справі про ПМП щодо ОСОБА_3 (декларанта ТзОВ «Міневра) за ст. 472 МК України закрите на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Крім того, 18.11.2016 року на територію МП «Запитів» Львівської митниці ДФС від позивача до декларанта ТОВ «Міневра» в особі ОСОБА_3 прибув вантажний автомобіль з товаром, а саме одягом б\в у використанні 2 та 3 категорії із ступенем зносу 25%, взуття у змішаному вигляді 2,3 кат, сумки із шкірзамінника вагою брутто та нетто 18080 кг.

Того ж дня, 18.11.206 року у МП «Запитів» Львівської митниці ДФС декларантом ТзОВ «Міневра» ОСОБА_3 подано до митного оформлення митну декларацію типу ІМ40ДЕ та товарно-супровідні документи на одяг що б\в, взуття б\в, найменуванням (переліком), категорією, ступенем зносу, згідно декларації, вагою брутто 18080 кг, вага нетто 18 080 кг.

Однак відповідно до службової записки від 17.11.2016 року № 3743/10/13-70-73/33-2 МП «Краківець» посадовими особами МП «Запитів» Львівської митниці ДФС було проведено митний огляд товару. За результатами митного огляду серед товарів, заявлених у митній декларації було виявлено незадекларований товар, а саме 1270 кг взуття що використовувалось в асортименті та саме за вказаних обставин представниками відповідача складено ПМП № 5034/20916/16 від 18.11.2016 року відносно представника декларанта ТОВ «Міневра» ОСОБА_3

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 10.03.2017 року залишено без змін постанову Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2017 року, якою провадження у справі за відсутністю в діях декларанта АПП передбаченого ст. 472 МКУ провадження у справі про ПМП щодо ОСОБА_3 (декларанта ТзОВ «Міневра) за ст. 472 МК України закрите на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Отже постановами суду першої та апеляційних інстанцій (cуду загальної юрисдикції) скасовано ПМП від 08.06.2016 та 18.11.2016 року складені відносно декларанта ТОВ «Міневра» в особі ОСОБА_3 за обставин «Переміщення з порушенням митних правил» товарів б\в перевізником якого був саме Позивач.

В подальшому, починаючи з березня 2017 року Позивач та уповноважені ним особи неодноразово звертались до відповідача, в особі Львівської митниці ДФС з проханням (заявами) повернути товар, до яких долучались належно завірені копії товаро-супровідних документів та згадані вище рішення суду.

В період березня-липня 2017 року відповідач за наслідками розгляду заяв неодноразово надавав відповідь про те, що для отримання товару слід надати належно завірені копії рішень суду, (про які відповідачеві було відомо, як складачу протоколів про ПМП, а також з такими відповідач міг самостійно ознайомитись на сайтах ЄДРСР та «Судова влада»), а також відповідач просив надати на адресу Львівської митниці ДФС належно завірені повноваження представника позивача, інші документи, що підтверджують право власності на товар.

Серед документів, які були надані відповідачу-представником позивача, а також декларантом серед інших були: Контракт № 1 від 01.02.2016 року; Міжнародні товарно-транспортні накладні, інвойси, Сертифікати якості та дезинфекції товару, відповідно до яких власником згаданих товарів є саме Компанія. До того ж товар б\в перемішався на територію України до декларанта до МП «Запитів» Львівської митниці ДФС в транспортному засобі (засобах) належних позивачеві, звідки і був вилучений.

Відповідач з часу здійснення митних процедур 07.06.2016 та 18.11.2016 року на МП «Запитів» Львівської митниці ДФС та вилученням б\в товару не ставив під сумнів жоден з наданих позивачем чи декларантом товарно-супроводжуючих документів, у тому числі під час розгляду у судах справ про АПП передбаченого ст. 472 МК України.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне судочинство і знаходиться на розгляді відповідного суду. Проте в судах в порядку цивільного, господарського, кримінального судочинства, де сторонами є Компанія, а також Львівська митниця ДФС не розглядається іншого спору, ніж того, що є предметом розгляду саме цієї адміністративної справи.

«Публічно-правовий спір» - заснований на публічному праві спір між двома чи більше учасниками правовідносин, в яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).

Публічно-правовий спір відрізняється від приватно-правового тим, що публічно-правова позовна вимога зв'язана з положеннями публічного права. У той час як до приватного права належать законодавчі норми, які ґрунтуються на принципі рівності прав, до публічного права належать законодавчі норми, які визначають привілейоване право держави чи іншого представника державної влади.

Згідно положень КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Відповідно до КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Разом з цим, Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 20.05.13р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" роз'яснив, що для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватно-правовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, (з огляду на судову практику) суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.

Зокрема, за змістом норм КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Відповідно до законодавства України з питань митної справи, основними завданнями та функціями управління організації митного контролю є:

- впровадження спрощених митних процедур відповідно до законодавства та сприяння створенню відповідних умов для полегшення торгівлі, сприяння транзиту, збільшенню товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України,

- здійснення контролю за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та громадянами установленого законодавством порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України:

- координація та контроль за застосуванням відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання під час переміщення товарів через митний кордон України.

- забезпечення застосування митних режимів, здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, поміщених у відповідні митні режими.

- здійснення аналізу та управління ризиками з метою визначення форм та обсягів митного контролю.

- здійснення контролю за доставкою товарів і транспортних засобів комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, до Митниці призначення.

- надання дозволів на відкриття та експлуатацію митних складів, складів тимчасового зберігання, вантажних митних комплексів, вільних митних зон комерційного або сервісного типу, висновків щодо відкриття магазинів безмитної торгівлі та розміщення підприємств у пунктах пропуску, видачу сертифікатів уповноваженого економічного оператора, здійснення контролю за їх діяльністю.

- організація стягнення коштів у разі настання гарантійного випадку за фінансовою гарантією.

- організація та контроль за наданням адміністративних послуг.

- здійснення контролю за переміщенням товарів, що підлягають державному експортному контролю через митний кордон України.

Відповідно до ч.1 ст. 242 МК України, та п.9.1. Порядку роботи складу митниці ДФС, (наказ Мінфіну від 30.05.2012 року № 627- (далі Порядок), товари, які зберігаються на складі органів доходів і зборів під митним контролем можуть бути віддані їх власникам або уповноваженим ними особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після оформлення митного оформлення зазначених товарів…

Згідно п.9.2. Порядку, видача зі складу Митниці товарів, здійснюється за умови надання на ім’я керівника Митниці відповідної заяви/звернення, з долученням документів, які засвідчують особу (її повноваження)

Пунктами 9.8 та 9.9 Порядку не міститься вимог (обов’язку) про надання органу Митниці документів, які підтверджують право власності, а перелічені вище документи (товарні накладні, контракти, інвойси, судові рішення) були надані позивачем з власної ініціативи – відповідачеві разом з подачею заяви про повернення товару.

Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України (повноваження суду при вирішенні справи), у випадку визначеному п.4 ч.2 цієї статті, яка передбачає, що у випадку визнання бездіяльності суб»єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії , що є однією з позовних вимог у спорі, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Аналогічна норма також закріплена у ст. 19 Конституції України.

Також слід звернути на увагу на те, що у постанові слідчих органів за наслідками здійснення кримінального провадження за заявою представника Компанії за фактом можливих протиправних дій (зловживань) Львівської митниці ДФС не вбачається ознак злочину, а відтоді, з урахуванням матеріалів справи між Львівською митницею ДФС та Компанією має місце саме адміністративно-правовий спір, який може бути вирішений в порядку передбаченому саме КАС України.

З вказаною позицією викладеною у постанові позивач погодився, а відтоді не оскаржував таке рішення порядку передбаченому ст. ст. 303-308 КПК України.

Поряд з тим, слід зауважити, що у своїх запереченнях та поясненнях на позовну заяву відповідач не клопотав про залишення позову без розгляду, чи закриття справи з тих міркувань, що спір не слід вирішувати в порядку адміністративного судочинства, а в порядку визначеному ЦПК чи ГПК.

Як основний аргумент свого заперечення – відповідач покликається на те, що Компанія (позивач) не надала документи на підтвердження свого права власності на товар та саме через це товар поверненню не підлягає, як і задоволення позову.

Позиція позивача, з огляду на законодавчі приписи щодо набуття права власності на майно (товар) та з питань митного декларування є наступна:

Відповідно до ст. 184 ЦК України, - річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Тобто на переконання позивача, з чим у свою чергу погоджується суд, вилучений відповідачем б\в товар (майно) має ознаки, властиві усім речам того ж роду, що переміщались разом в одному транспортному засобі, та вочевидь відокремити б\у один-від-одного (розфасувати) є неможливо, оскільки таке становить один вантаж.

Якщо брати до уваги твердження (правову позицію) відповідача, про те, що власник вилученого одягу б\в є невідомий, та спір слід було-б вирішувати в порядку встановленому ЦПК чи ГПК, (чого не заявлялось сторонами), то в такому випадку таке майно є безгосподарним та відповідач мав-би розпоряджатись речами, як знахідкою.

Відповідно до ч.6 ст. 7 КАСУ (джерела права, які застосовуються судом), за відсутністю в КАСУ, слід звернути увагу на таке:

Статтею 335 ЦК України передбачено, безхазяйна є річ, яка не має власника, або власник такої не відомий. Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач (представник) відразу ж заявив відповідачу (з моменту вилучення) товару своє право на знайдене майно. Вказана норма статті, безхазяйна річ може бути передана, після спливу 1 року, з дня взяття на облік за умов якщо особа відмовилась від речі, проте відсутні заява позивача про відмову від знахідки в належному їй транспортному засобі.

Ст. 337 ЦК України передбачено, що особа, яка знайшла загублену річ у транспортному засобі, (оскільки саме у ТЗ перевозились речі) зобов’язана передати таку річ (тобто виконати імперативну норму) - особі, яка представляє володільця транспортного засобу та особа, якій передана знахідка набуває прав та обов’язків особи, яка знайшла загублену річ, проте таких дій не відповідачем не вчинено, а відтоді господарський спір з приводу встановлення права власності на майно відсутній, проте наявний саме публічно-правовий спір пов'язаний з визнанням протиправності дій/бездіяльності суб’єкта владних повноважень в особі Львівської митниці ДФС та зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Стаття 268 МК України передбачає, що допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, не тягне за собою застосування санкцій, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. (Декларанта не звільнено від митних платежів та його дії не призвели до зменшення таких)

Посадові особи органів доходів і зборів надають декларантам або уповноваженим ним особам можливість виправити помилки, допущені в митній декларації. Натомість відповідач виявивши порушення митного оформлення товарів не надав позивачеві можливості для усунення недоліків.

Суд звертає увагу на те, що терміни зберігання на митному складі ДФС вилученого товару (майна), не мають перевищувати 180 діб, (відповідно до Глави 20 МКУ Митний склад) ст. ст. 121-129, а відтоді строки зберігання майна відповідачем та тягар його утримання (зберігання) минув, зокрема, у першому випадку вилучення: (подія від 07.06.2016 року) – визначений законом строк вчинення дій закінчився 07.12.2016 року, в другому випадку (подія мала місце 18.11.2016 року) – визначений законом строк вчинення дій минув 18.05.2017 року, ще до звернення представником позивач з позовом.

Стаття 240 МК України передбачає строки зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення органами доходів і зборів, відповідно до якої:

- товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої та у пунктах 1-4, 7 частини п’ятої статті 238 цього Кодексу, можуть зберігатися на складах органів доходів і зборів протягом 90 днів, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

- товари, зазначені у пунктах 4 і 6 частини першої статті 238 цього Кодексу, зберігаються на складах органів доходів і зборів протягом строків, необхідних для організації процедури розпорядження ними, але не більше 90 днів.

- товари, зазначені у пункті 5 частини п’ятої статті 238 цього Кодексу, можуть зберігатися на складах органів доходів і зборів протягом строків, установлених статтею 125 цього Кодексу.

- товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у пункті 6 частини п’ятої статті 238 цього Кодексу, що підлягають поверненню власнику, можуть зберігатися на складах органів доходів і зборів протягом 90 днів з дня набрання законної сили відповідним рішенням.

- товари, зазначені у пункті 7 частини першої статті 238 цього Кодексу, можуть зберігатися на складах органів доходів і зборів протягом 180 днів.

- товари і документація, зазначені у пунктах 8-11 частини першої та у пункті 8 частини п’ятої статті 238 цього Кодексу, зберігаються на складах органів доходів і зборів протягом строків, визначених законодавством.

- валюта України та іноземна валюта, депоновані в уповноважених банках, можуть зберігатися в них протягом 1095 днів.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 238 МК України, обов’язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають:

- товари, які були виявлені (знайдені) під час здійснення митного контролю в зонах митного контролю та/або у транспортних засобах, що перетинають митний кордон України, і власник яких невідомий.

Таким чином з врахуванням норм МК України, (ст. ст. 238, 240, 241) граничний строк зберігання вказаних товарів, які на думку відповідача – власник яких є не відомий не має перевищувати 180 діб та по закінченню вказаного строку товар не був знищений, (утилізований), реалізований.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що саме в транспортних засобах Компанії позивача які слідували до декларанта було виявлено та вилучено відповідачем товар, при цьому виявивши розбіжності в декларації відповідач протиправно не надав у встановленому порядку можливості усунути недоліки, при цьому ані позивача ані декларанта товару не було звільнено від митних платежів, а про належність товару було заявлено відразу.

Отже не вбачається не добросовісності дій позивача чи декларанта по переміщенню на митну територію товарів, оскільки це не призвело до зменшення митних платежів, більше того судом винесено рішення про закриття справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 472 МК України.

В свою чергу, ст. 296 КУпАП передбачає, що скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Ст. 528 МК України передбачає, що:

- справа про порушення митних правил розглядається суддею одноособово.

- у справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 527 цього Кодексу.

- у разі якщо за результатами перевірки законності та обґрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, або адміністративне стягнення за порушення митних правил буде змінено, конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повертаються особі, яка притягалася до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, або її представникові. Якщо конфісковані товари, транспортні засоби неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних митних платежів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів, зазначених у цій частині, здійснюється органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з державного бюджету.

Так, Апеляційний суд Львівської області розглядаючи справу про адміністративне правопорушення передбаченого ст. 472 КУпАП щодо декларанта вилученого товару у своєму рішенні, зазначив, що вирішення питання щодо повернення товару врегульовано нормами митного законодавства (ст. ст. 240, 241 МКУ)

Таким чином, відповідач отримавши постанови суду про закриття справ про порушення митних правил (відповідно до постанов Апеляційного суду Львівської області від 16.01.2017 та 10.03.2017 року) за відсутністю події/складу адміністративного правопорушення діях декларанта, зобов’язаний був повернути конфісковані предмети (майно) та одночасно вчиняти дії передбачені ст. ст. 240, 241 МК України, що передбачає насамперед дотримання строків зберігання майна.

При цьому Правилами роботи Митного складу, про що йшлось вище (п. 9.8 та 9.9 Порядку) не міститься вимог (обов’язку) про надання органу Митниці документів, які підтверджують право власності.

Щодо звільнення позивача від стягнення на користь відповідача витрат за зберігання товару на складі митниці, то суд зазначає наступне:

Саме за обставин складання відносно декларанта адміністративного протоколу за ст. 472 КУпАП по виявлених 07.06.2016 року та 18.11.2016 року порушеннях митних правил товар був поміщений на митний склад.

Стаття 242 МКУ передбачає порядок видачі товарів із складів органів доходів і зборів.

Товари, що зберігаються на складах органів доходів і зборів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат органів доходів і зборів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.

Таким чином відповідач зберігаючи товар понад передбачені законодавством строки протиправно саме в такий спосіб збільшує для позивача вартість майбутнього «відшкодування» витрат на користь органу доходів і зборів за їх зберігання, попри те, що відповідач 07.12.2016 року та 18.05.2017 року втратив право розпорядження цим товаром, (за спливом строків зберігання)

Подальше зберігання відповідачем товару (після спливу встановленого чинним законодавством строку - 180 діб) на митному складі відбувається виключно за його (відповідача) волею, при цьому відповідач з часу постановлення рішення суду від 10.03.2017 року та 16.01.2017 року та/або з часу звернення до нього позивача, діючи як утримувач митного складу, мав можливість передати майно як декларанту так і позивачеві.

Набуття (переходу) вилученого майна, що зберігається понад граничні строки на складі Митниці у власність відповідача не відбулось.

Також відсутня правова підстава для утримання (зберігання на складі) товару, оскільки відповідно до п.7 ч.1 ст. 238 МКУ, обов’язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають серед інших товари, які були виявлені (знайдені) під час здійснення митного огляду в зонах митного контролю та/або у транспортних засобах, що перетинають митний кордон України, і власник яких невідомий.

Застосування положень ст. 242 МК України було б можливим та законним, лише за умов знахідки (безгосподарного товару) у транспортному засобі та відсутності його власника.

Натомість товар за відсутності вказаних правових підстав був протиправно переміщений з режиму «Зона митного контролю» на «Митний склад». При цьому строк зберігання товару у зоні митного контролю не може перевищувати 30 діб, на відміну від зберігання товару на митному складі, де строк зберігання товару становить 180 діб., а в деяких випадках і більше.

Частиною першою ст. 199 Митного кодексу України від 13.03.2012 р. № 4495-VI (зі змінами) (далі - Кодекс) визначено, що граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон України не може перевищувати 30 днів, а для автомобільного транспорту - п'ять днів з моменту прибуття у пункт пропуску через державний кордон України для здійснення митних процедур.

Відповідно до частин першої та четвертої ст. 201 МК України, товари з моменту пред'явлення їх митному органу до поміщення їх у відповідний митний режим можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Тимчасове зберігання товарів під митним контролем здійснюється на складах тимчасового зберігання.

Загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів. Зазначений строк тимчасового зберігання товарів може бути продовжено (але не більше ніж на 30 днів) митним органом, за дозволом якого товари було розміщено на складі

В свою чергу, як передбачено ст. ст. 296 КУпАП, 528 МК України, про що йшлось вище, вилучений товар повертається особі, в разі закриття справи про адміністративне правопорушення у сфері митних правил.

Відтоді за відсутності встановленого судовим рішенням факту незаконності дій декларанта чи позивача не підлягають відшкодуванню витрати на користь органу доходів і зборів за зберігання товару, оскільки відповідач виходячи з наведених вище обставин за відсутності правових підстав для розміщення майна на митному складі добровільно взяв на себе тягар зберігання такого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Львівської митниці ДФС, яка полягає у неповерненні компанії «Textiles Trading and Recycling Company OU» (реєстраційний номер: 12987164, адреса: Lootski tn 11, Tallinn city, Harju county,10151, Estonia) товару, а саме – верхнього одягу із шкіри, шкірзамінника та хутра, бувші у використанні, у кількості 5 мішків без маркування, загальною вагою 705 кг брутто (700 кг нетто), вилученого згідно протоколу про порушення митних правил №2228/20916/16 від 08.06.2016 року та взуття, що використовувалось в асортименті, загальною вагою 1270 кг, вилученого згідно протоколу про порушення митних правил 5034/20916/16 від 18.11.2016 року»;

3. Зобов’язати Львівську митницю ДФС повернути компанії «Textiles Trading and Recycling Company OU» (реєстраційний номер: 12987164, адреса: Lootski tn 11, Tallinn city, Harju county,10151, Estonia) або уповноваженій нею особі товар, а саме - верхній одяг із шкіри, шкірзамінника та хутра, бувші у використанні, у кількості 5 мішків без маркування, загальною вагою 705 кг брутто (700 кг нетто), вилученого згідно протоколу про порушення митних правил №2228/20916/16 від 08.06.2016 року та взуття, що використовувалось в асортименті, загальною вагою 1270 кг, вилученого згідно протоколу про порушення митних правил 5034/20916/16 від 18.11.2016 року без стягнення витрат за зберігання на складі митниці».4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Львівської митниці ДФС (м. Львів, вул. Костюшка, буд. 1, ЄДРПОУ 39420875) на користь Textiles Trading and Recycling Company OU (Lootski tn 11, Tallinn city, Harju county,10151, Estonia реєстраційний номер 12987164) 3200(три тисячі двісті) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 18.05.2018 року.