ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 р. м. Харків

Справа № 580/2301/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13.02.2018 (головуючий суддя Чхайло О.В., м. Лебедин, повний текст складено 13.02.18 р.) по справі № 580/2301/17

за позовом ОСОБА_1

до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з позовною заявою до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області (далі - відповідач), в якій просив: визнати протиправними дії Будильської сільської ради, яка полягає у несвоєчасному наданні інформації на пункт 2 заяви № 182 від 26.04.2017 р.; визнати протиправними дії Будильської сільської ради, яка полягає у ненаданні інформації на запит 3.1 заяви № 182 від 26.04.2017 р. та надання неповної інформації на питання 3.2 цієї заяви; зобов'язати відповідача надати інформацію на запит 3.1 заяви № 182 від 26.04.2017 р. та на питання 3.2 заяви № 182 - повідомити причини відсутності договору між відповідачем та юристом у січні 2017 року. Покласти обов'язок на відповідача подати у визначений строк звіт про виконання судового рішення. Компенсувати судові витрати на підставі наданих розрахунків.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 13.02.2018 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області щодо несвоєчасного надання інформації на пункт 2 заяви ОСОБА_1 № 182 від 26.04.2017 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, розташованої за адресою: Сумська область, Лебединський район, с. Будилка, вул. Центральна, 58 (ідент. код 04389727) на користь ОСОБА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 (код платника податків НОМЕР_1) компенсацію за втрачений заробіток та відрив від звичайних занять в розмірі 158,50 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, розташованої за адресою: Сумська область, Лебединський район, с. Будилка, вул. Центральна, 58 (ідент. код 04389727) на користь Державної судової адміністрації України: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача 31215256700001; код класифікації доходів бюджету 22030106 судовий збір, від сплати якого був звільнений позивач, в сумі 400 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в зазначеній частині та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, посилаючись на необґрунтованість зазначеного рішення, ухвалення його з порушенням норм матеріального права, оскільки воно ґрунтується не на доказах, а на особистих припущеннях судді, що призвело до неправильного вирішення питання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про те, що є очевидний і неспростовний факт того, що відповідач на інформаційний запит 3.1 заяви № 182 не надав копії запитуваних документів з переліком усіх фактично виконаних юристом робіт у січні 2017 року та документ, що свідчить про оплату відповідачем цих робіт. Рішення про відмову в наданні запитуваних документів відповідач не приймав та позивача про це не повідомляв.

Також, відповідач не надав відповіді на питання 3.2 заяви № 182. Відповідач не пояснив, а суд першої інстанції не відобразив у своєму рішенні про те, де в листі відповідача № 02-20/517 від 22.05.2017 р. міститься відповідь на питання 3.2 заяви, оскільки такої відповіді у листі немає.

Окрім того, відповідач у зазначеному листі повідомив, що в січні 2017 року юрист надавав послуги сільраді на підставі договору 2016 року, строк дії якого закінчився 31.12.2016 року, тобто в січні 2017 року він уже не діяв, а по недіючому договору надавати послуги і отримувати за це кошти юрист не міг. Тому у позивача виникло питання, яка причина відсутності в січні 2017 року між сільрадою і юристом договору про надання юридичних послуг, але відповіді відповідач не надав, а суд не захистив його право на запитувану інформацію.

Оскільки відповідач не надав відповіді на інформацію, запитувану в пункті 3.1 заяви № 182, та не повідомив причини відсутності договору про співпрацю сільради з юристом у січні 2017 року, то право позивача на інформацію було обмежено і порушено, суб'єкт оскарження при виконанні своїх службових обов'язків умисно, на власний розсуд, свавільно обмежив його конституційні права та завадив реалізації його інтересів, а суд не забезпечив захисту і відновлення його права на інформацію.

Розгляд справи позивач просив здійснювати за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не прибув, був повідомлений належним чином про дату час та місце слухання справи. Відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 15.05.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 26.04.2017 року позивач звернувся до Будильської сільської ради із заявою № 182 наступного змісту: "06 лютого 2017 року Будильська сільська рада уклала з юристом ОСОБА_2 договір про надання юридичних послуг.

1. Прошу повідомити суму коштів, сплачених юристу ОСОБА_2 за виконання умов договору за квітень 2017 року.

2. Прошу надати копії актів виконаних юристом ОСОБА_2 робіт по зазначеному договору за лютий, березень і квітень 2017 року.

3. У січні 2017 р. ФОП ОСОБА_2 від імені БСР приймала участь в декількох судових засіданнях.

3.1 Прошу надати копії документу, який засвідчує надання юристом ОСОБА_2 юридичних послуг БСР у січні 2017 року (наприклад акти виконаних робіт), а також містить перелік усіх фактично наданих юристом послуг чи виконаних робіт та суму коштів, які БСР оплатила юристу за ці послуги.

3.2. Прошу надати копію документу, який у січні 2017 року визначав умови співпраці юриста з сільським головою чи БСР, наприклад договір, а в разі відсутності такого договору повідомите причини відсутності договору, та на яких підставах сільський голова та БСР співпрацювали з юристом. " (а.с. 4).

За результатом розгляду вказаної заяви, листом сільського голови Шкурко В.О. від 22.05.2017 р., № 02-20/517 позивачу було надано відповідь, в якій повідомлялось:

"П.1 - Згідно договору № 1 про надання юридичних послуг від 06.02.2017 року, укладеного між Будильською сільською радою та юристом ОСОБА_2, акту виконаних робіт № 3 від 19.04.2017 року за послуги, отримані у квітні 2017 року, та платіжного доручення № 65 від 20.04.2017 року було сплачено 2180 гривень:

П.2 - копії актів за лютий, березень, квітень 2017 року додаються.

П.3, П.3.1 - У січні 2017 року договору між Будильською сільською радою та юристом ОСОБА_2 укладено не було. Представництво ОСОБА_2 в цей термін у судах здійснювалося у справах 2016 року відповідно до договору від 19 лютого 2016 року, укладеного між Будильською сільською радою Лебединського району Сумської області та юристом ОСОБА_2, та згідно додаткової угоди № 1 від 19.08.2016 року, дія зазначеного договору була подовжена до 31 грудня 2016 року. Юрист ОСОБА_2 діяла на підставі даного договору та виданих на підставі нього доручень Будильської сільської ради." (а.с. 6).

ОСОБА_1, вважаючи, що відповідь Будильською сільською радою йому була надана несвоєчасно, вона не містить відповідь на інформацію, запитувану в п. 3.1, а інформація на питання 3.2 надана йому неповна, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області щодо несвоєчасного надання інформації на пункт 2 заяви ОСОБА_1 № 182 від 26.04.2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні відповіді ОСОБА_1, Будильська сільська рада не дотрималася вимог чинного законодавства щодо строків розгляду його запиту на інформацію, оскільки відповідь надана більш ніж через п'ять днів з дня отримання заяви.

В свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що на поставлені питання ОСОБА_1 відповідь надана про те, що договір між Будильською сільською радою та юристом ОСОБА_2 у січні 2017 року укладено не було. Оскільки відповідь на поставлені питання є повною, то на думку суду повторному розгляду питання 3.2 не підлягає.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на те, що ані позивачем, ані відповідачем рішення суду в частині позовних вимог, які були задоволені, в апеляційному порядку оскаржене не було.

Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване ст. 34 Конституції України, а саме, право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, Законами України "Про звернення громадян", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Відповідно до ст.ст. 15, 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань); скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою рішень; вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення; у разі визнання заяви необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про звернення громадян", громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться в володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011р. № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Статтею 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону № 2939-VI).

Згідно з ст.5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до положень ст.12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст.13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно з ст. 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Колегія суддів наголошує, що визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків, відповідно до визначення публічної інформації.

Відповідно до ч. 2 ст.1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

За змістом пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI на розпорядників публічної інформації покладені обов'язки надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Проаналізувавши відповідь відповідача від 22.05.2017р. № 02-20/517 на заяву ОСОБА_1 від 26.04.2017 р. № 182 на відповідність вимогам вказаних законодавчих актів, колегія суддів зазначає, що позивачу протиправно не надано відповідь щодо деяких порушених у зверненні питань та не надано копій запитуваних документів.

Так, як вбачається з питання 3.1 заяви ОСОБА_1 від 26.04.2017 р. № 182, останній чітко просив надати копії документу, який засвідчує надання юристом ОСОБА_2 юридичних послуг БСР у січні 2017 року (наприклад акти виконаних робіт), а також містить перелік усіх фактично наданих юристом послуг чи виконаних робіт та суму коштів, які БСР оплатила юристу за ці послуги.

На зазначене питання заяви відповідач надав відповідь про те, що в січні 2017 року договору між Будильською сільською радою та юристом ОСОБА_2 укладено не було. Представництво ОСОБА_2 в цей термін у судах здійснювалося у справах 2016 року відповідно до договору від 19 лютого 2016 року, укладеного між Будильською сільською радою Лебединського району Сумської області та юристом ОСОБА_2, та згідно додаткової угоди № 1 від 19.08.2016 року, дія зазначеного договору була подовжена до 31 грудня 2016 року. Юрист ОСОБА_2 діяла на підставі даного договору та виданих на підставі нього доручень Будильської сільської ради.

В свою чергу, копій зазначеного відповідачем договору від 19 лютого 2016 року, укладеного між Будильською сільською радою Лебединського району Сумської області і юристом ОСОБА_2, та додаткової угоди № 1 від 19.08.2016 року ОСОБА_1 не надано, тоді як останній в питанні 3.1 заяви просив надати саме копії документів, які засвідчують надання юристом ОСОБА_2 юридичних послуг БСР у січні 2017 року.

Також не надано інших документів, запитуваних позивачем, як-то актів виконаних робіт, переліку всіх фактично наданих юристом послуг чи виконаних робіт та інформації щодо суми коштів, які сільська рада оплатила юристу за юридичні послуги, що стосуються періоду за січень 2017р.

Відповідно до п. 9.3. Постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 р. № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації", за приписами ч. 7 ст. 6 Закону № 2939-УІ обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Враховуючи наведені вище положення законодавчих актів, колегія суддів зазначає, що відповідач безпідставно не надав ОСОБА_1 копій документів, які засвідчують надання юристом ОСОБА_2 юридичних послуг БСР у січні 2017 року, та на які посилається сам відповідач у відповіді.

На питання 3.2 заяви ОСОБА_1 від 26.04.2017 р. за № 182 у листі відповідача від 22.05.2017р. № 02-20/517 взагалі відсутня належна відповідь.

Так, як вбачається з питання 3.2, ОСОБА_1 чітко просив надати копію документу, який в січні 2017 року визначав умови співпраці юриста з сільським головою чи БСР, наприклад договір, а в разі відсутності такого договору повідомити причини відсутності договору, та на яких підставах сільський голова та БСР співпрацювали з юристом.

Як зазначено судом першої інстанції, на поставлені питання ОСОБА_1 відповідь надана про те, що договір між Будильською сільською радою та юристом ОСОБА_2 у січні 2017 року укладено не було. Оскільки відповідь на поставлені питання є повною, то на думку суду повторному розгляду питання 3.2 не підлягає.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач у питанні 3.2 заяви просив в разі відсутності такого договору повідомити причини його відсутності, та на яких підставах сільський голова та БСР співпрацювали з юристом.

Однак, відповідь на зазначене питання у листі відповідача від 22.05.2017р. № 02-20/517 відсутня.

Окрім того, в питанні 3.2 ОСОБА_1 просив надати копію документу, який у січні 2017 року визначав умови співпраці юриста з сільським головою чи БСР.

Зазначаючи у відповіді від 22.05.2017р. № 02-20/517 на питання 3.1 про те, що представництво ОСОБА_2 в цей термін у судах здійснювалося у справах 2016 року відповідно до договору від 19 лютого 2016 року, укладеного між Будильською сільською радою Лебединського району Сумської області та юристом ОСОБА_2, та згідно додаткової угоди № 1 від 19.08.2016 року, дія зазначеного договору була подовжена до 31 грудня 2016 року, відповідачем копій зазначених документів, на вимогу питання 3.2, ОСОБА_1 надано не було.

Тобто, відповідачем не надано належної відповіді на питання 3.2, звернення позивача не розглянуто по суті.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Будильської сільської ради - ненаданні інформації на питання 3.1 заяви № 182 від 26.04.2017 р. та надання неповної інформації на питання 3.2 цієї заяви, а також зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 повну інформацію на питання 3.1 та 3.2 заяви № 182 від 26.04.2017 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Щодо подання звіту про виконання судового рішення, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382).

Отже, встановлення обов'язку подати звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

На теперішній час відсутні підстави вважати, що відповідач має намір ухилятися від виконання судового рішення, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача подати звіт.

Щодо відшкодування судових витрат відповідно до задоволених позовних вимог, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою вказаної статті, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що судовий збір позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги не сплачувався.

Таким чином, підстави для стягнення з позивача та відповідача судового збору відсутні.

Щодо витрат, пов'язаних з переїздом до іншого міста, компенсації за відрив від звичайних занять, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з частиною 1 статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Відповідно до частини другої статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачуються іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.135 КАС України).

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом адміністративних справ, та передбачено компенсацію за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду.

Згідно з п.3 цієї постанови розмір такої компенсації обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до п.5 Постанови КМУ № 590 від 27.04.2006 року витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Позивачем на підтвердження витрат на проїзд надано оригінали квитків на автобус від 05.01.2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.), вартістю 08,00 грн., від м. Лебедин до с. Будилка (час відправлення - 11:10 год.), вартістю 08,00 грн.; від 10.01.2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.), вартістю 08,00 грн., від м. Лебедин до с. Будилка (час відправлення - 11:10 год.), вартістю 08,00 грн.; від 02.02.2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.), вартістю 08,00 грн., від м. Лебедин до с. Будилка (час відправлення - 11:10 год.), вартістю 08,00 грн.; від 13.02.2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.), вартістю 08,00 грн.: на загальну суму 56,00 грн.

Таким чином, з урахуванням положень п.5 Постанови КМУ № 590 від 27.04.2006 року, Постанови КМУ від 02.02.2011 року № 98, на користь позивача підлягають стягненню витрати на проїзд в розмірі - 56,00 грн.

Крім того, як вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи доказів, зокрема, квитків на проїзд, фактична зайнятість позивача у зв'язку з прибуттям в судові засідання становила 16 годин.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі - 22,41 грн.

Отже, сума компенсації за відрив від звичайних занять, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 358,56 грн. (22,41 грн. х 16 годин), а в загальному розмірі сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 414,56 грн. (56,00 грн. + 358, 56 грн. = 414, 56 грн.)

Щодо компенсації добових витрат колегія суддів зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення терміну "добові", а Постановою Кабінету Міністрів від 27.04.2006 р. № 590 "Про граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" не передбачено компенсацію добових витрат у зв'язку з участю у судових засіданнях по адміністративній справі.

Відповідно до ст. 121 КЗпП України працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

При цьому, добові - це витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб сторони та (або) її представника у разі переїзду до іншого населеного пункту. Ці витрати можуть бути підтверджені касовими чеками, рахунком готелю тощо.

Колегія суддів зазначає, що відрядженням є поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства (організації, установи) для виконання службового доручення поза місцем роботи. На весь період відрядження, у тому числі часу перебування в дорозі, за працівником зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток і сплачуються добові за кожен день перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення й назад та витрати за найм житла.

При цьому, Постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" врегульовує відносини щодо розміру, порядку нарахування та виплати суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів між роботодавцем та працівником.

Проте, ОСОБА_1 приймав участь у справі як позивач, не представляв інтереси підприємства (установи, організації), доказів направлення його у відрядження підприємством, установою та організацією, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, а отже доказів понесення таких витрат, не надав.

Таким чином, підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 суми добових витрат відсутні.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, підлягає зміні рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, п.2 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13.02.2018 по справі № 580/2301/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області у ненаданні інформації на питання 3.1 заяви ОСОБА_1 № 182 від 26.04.2017 р. та наданні неповної інформації на питання 3.2 цієї заяви.

Зобов'язати Будильську сільську раду Лебединського району Сумської області надати ОСОБА_1 повну інформацію на питання 3.1 та 3.2 заяви № 182 від 26.04.2017 р.

В частині задоволених позовних вимог рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13.02.2018 р. по справі № 580/2301/17 - залишити без змін.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13.02.2018 р. по справі № 580/2301/17 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши абзаци 3 та 5 резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, розташованої за адресою: Сумська область, Лебединський район, с. Будилка, вул. Центральна, 58, (ідент. код 04389727) на користь ОСОБА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, (код платника податків НОМЕР_1), судові витрати в загальному розмірі 414,56 грн. (чотириста чотирнадцять грн. п'ятдесят шість коп.), з яких: витрати на проїзд, пов'язані з участю в судових засіданнях, в розмірі 56,00 грн. (п'ятдесят шість грн.), та компенсація за відрив від звичайних занять в розмірі 358,56 грн. (триста п'ятдесят вісім грн. п'ятдесят шість коп.)".

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

Я.В. П'янова

Судді

І.С. Чалий В.В. Зеленський

Повний текст постанови складено 21.05.2018.