ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 травня 2018 року

справа № П/811/2516/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Мельник В.В.

судді: Сафронова С.В. Чепурнов Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року (суддя - головуючий Черниш О.А.) у справі №П/811/2516/17

за позовом

ОСОБА_1

до третя особа

Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Фермерське господарство «Гнєдича Петра Пилиповича»

про

визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (далі - Позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - Відповідач), третя особа - Фермерське господарство «Гнєдича Петра Пилиповича», в якому просив визнати протиправним рішення Відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов'язати Відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою (а.с. 4-10).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року відкрито провадження по справі №П/811/2516/17 (а.с. 1-2.).

В обґрунтування адміністративного позову Позивач зазначав, що ним додано до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою необхідний перелік документів, при цьому, вид цільового призначення земельної ділянки, зазначений у даній заяві, у повному обсязі відповідає вимогам п. а). ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, що свідчить про дотримання Позивачем вимог до заяви про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у справі № П/811/2516/17 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, третя особа - Фермерське господарство «Гнєдича Петра Пилиповича» про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовлено (а.с. 72-77).

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що Позивач, відповідно до Статуту є членом фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), має право на одержання безоплатно у приватну власність земельної ділянки шляхом поділу земельної ділянки державної власності, раніше наданої фермерському господарству у користування, однак, така земельна ділянка може надаватися лише відповідно до визначеного цільового призначення, передбаченого у Державному земельному кадастрі, в даному випадку, - для ведення фермерського господарства.

Позивач - ОСОБА_1, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 86-92).

В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що землі для ведення фермерського і товарного сільськогосподарського виробництва належать до однієї категорії - землі сільськогосподарського призначення, а тому надання земельних ділянок в межах категорії не потребує розробки проекту відведення по зміні цільового призначення.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначено, що оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, яка передана у користування фермерському господарству, має цільове призначення «для ведення фермерського господарства», тому при передачі її (її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше (а.с 11-116).

Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили (а.с. 107-109).

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за договором оренди землі, укладеним між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 останньому надано у користування строком на 20 років із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку за кадастровим номером 3521781900:02:000:9059, загальною площею 35,70 га, яка знаходиться на території Дружелюбівської сільської ради, для ведення фермерського господарства. (а.с. 19-22)

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 3521781900:02:000:9059 має цільове призначення - для ведення фермерського господарства, право оренди за ОСОБА_2 зареєстровано 09.11.2012 року (а.с. 23-25).

Отримавши вказану земельну ділянку в оренду, ОСОБА_2 створив Фермерське господарство "Гнєдича Петра Пилиповича", яке з 27.11.2012 року зареєстроване як юридична особа. Головою цього фермерське господарство є ОСОБА_2, членами господарства є: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7 (а.с. 28-33)

Згідно до протоколу №1 загальних зборів голови та членів Фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича», загальними зборами членів Фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича» 16 лютого 2017 року прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки, наданої його засновнику ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 09 листопада 2012 року за кадастровим номером 3521781900:02:000:9059 загальною площею 35,70 га, яка розташована на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, між членами Фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, узгоджено бажане місце розташування та орієнтовні розміри розпайованих земельних ділянок, що відображено на схемі розподілу земельної ділянки, зокрема, Позивачу виділено земельну ділянку №4, загальною площею 5,95 га. (а.с.17-18)

24 лютого 2017 року Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича» у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, яка знаходиться на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області (а.с. 13). Вказана заява з додатками зареєстрована Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 27 лютого 2017 року (а.с. 13-35).

Листом від 20 березня 2017 року №Г-3233/0-3115/0-17 Відповідач відмовив у задоволенні цієї заяви, з посиланням на статтю 12 Земельного кодексу України та на відсутність інформації стосовно позиції органу місцевого самоврядування у питанні розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності. (а.с. 38)

Не погодившись з такою відмовою, Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом про визнання її протиправною та зобов'язання Відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року у справі №П/811/622/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі від 20 березня 2017 року за №Г-3233/0-3115/0/6-17, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача від 24 лютого 2017 року та прийняти передбачене законодавством рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 37-39)

На виконання зазначеної постанови Відповідач повторно розглянув заяву Позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та листом від 05 грудня 2017 року №Г-3533/0-16035/0/6-17 повідомив про відсутність підстав для її задоволення, посилаючись на те, що вона не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України. (а.с. 40)

Визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов'язання Відповідача надати Позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою і було предметом судового розгляду у даній справі.

Надаючи правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичним особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 Земельного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до цього Положення, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.

Згідно з цим Положенням, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп. 13 п. 4 Положення).

Відтак, до повноважень Відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач звернувся до Відповідача, будучи зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, а саме частини земельної ділянки, яка раніше передана ОСОБА_2 в користування (оренду) для ведення фермерського господарства. При цьому, у клопотанні зазначив цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак у переліку варіантів цільового призначення земельних ділянок, які передаються громадянам в порядку безоплатної приватизації, визначеному у статті 121 Земельного кодексу України, не передбачена передача безоплатно у власність громадянам земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються зокрема такі відомості про земельні ділянки, як її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За правилами частин 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Главою 5 Земельного кодексу України (статті 22 - 37) визначено правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Згідно з цією Класифікацією землі, які за категорією відносяться до земель сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням поділяються на підрозділи: код 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; код 01.02 - для ведення фермерського господарства; код 01.03 - для ведення особистого селянського господарства; код 01.05 - для індивідуального садівництва та інші.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення фермерського господарства - це різні види цільового використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель.

Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 Земельного кодексу України, частиною 1 якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 32 Земельного кодексу України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про фермерське господарство» при створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 цього Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач, який відповідно до Статуту є членом фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), має право на одержання безоплатно у приватну власність земельної ділянки шляхом поділу земельної ділянки державної власності, раніше наданої фермерському господарству у користування для ведення фермерського господарства, у межах норми, передбаченої п. "а" ч.1 ст.121 ЗК України - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території відповідної ради, де знаходиться фермерське господарство.

Однак, така земельна ділянка може надаватися лише відповідно до визначеного цільового призначення, передбаченого у Державному земельному кадастрі - для ведення фермерського господарства. При цьому, згідно з вимогами ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України до клопотання обов'язково додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Між тим, у поданій заяві Позивач зазначив інше цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить ч. 6 ст. 118, ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

При цьому абзац 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлює обов'язок власників та користувачів використовувати землі сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Землі, що відводяться для фермерського господарства, та землі, що відводяться для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, мають різний правовий режим, що підтверджується положеннями статті 121 Земельного кодексу України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Виходячи з принципу щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний Кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких рішень (стаття 21 ЗК України).

Таким чином, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного чинним законодавством.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

В силу положень частини 5 статті 20 Земельного кодексу України порядок зміни виду використання земельної ділянки, яка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, не може самостійно визначатись її користувачем. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Отже, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, за даними Державного земельного кадастру має цільове призначення "для ведення фермерського господарства" (а.с. 23), тому при передачі її (або її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше.

Заява Позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз.2 ч.5 ст.20, ч.1 ст.121 Земельного кодексу України.

Відтак, Відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його заяви, позаяк ним висловлено бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за таким видом використання (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який не передбачений у ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.

Щодо того, що частина 7 статті 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (як-то невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), суд першої інстанції вірно зауважив, що з цих підстав приймається рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за клопотаннями, які подані з додержанням вимог частини 6 статті 118 Земельного кодексу України щодо їх оформлення та змісту.

Такі вимоги передбачають, що у клопотанні має бути зазначене цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, які, у свою чергу, повинні відповідати переліку варіантів цільового призначення та межам норм (розмірам) земельних ділянок, які передаються громадянам в порядку безоплатної приватизації із земель державної або комунальної власності, визначеним у частині 1 статті 121 Земельного кодексу України.

Подана Позивачем заява таким вимогам не відповідала, оскільки обраний ним вид цільового призначення та намір використання земельної ділянки не передбачені цими нормами закону.

Колегія суддів вважає необґрунтованим твердження Позивача щодо того, що землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення фермерського господарства відносяться до однієї категорії земель, а тому надання земельних ділянок в межах однієї категорії не потребує розробки проекту відведення земельної ділянки по зміні її цільового призначення, оскільки такий висновок суперечить положенням частини 5 статті 20 Земельного кодексу України де зазначено, що порядок зміни виду використання земельної ділянки, яка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, не може самостійно визначатись її користувачем. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

За таких обставин, суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у справі № П/811/2516/17 необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 310, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року у справі № П/811/516/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та регулятивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 18 травня 2018 р.

Головуючий суддя: В.В. Мельник

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов