ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №826/294/16

адміністративні провадження №К/9901/24375/18; К/9901/24378/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,

представників Кабінету Міністрів України Заінчковського Д.А. та Харчука Р.І., представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та Державної судової адміністрації України Шумейко І.В., позивача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року (головуючий суддя Арсірій Р.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року (головуючий суддя Губська О.А., судді - Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, треті особи Кабінет Міністрів України, Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 звернулися до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі - ТУ ДСА України в м. Києві), треті особи Кабінет Міністрів України, Державна судова адміністрація України, в якому просили визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати їм у періоди з 26 жовтня 2014 року по 31 березня 2015 року заробітної плати відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) та з 1 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ), з урахуванням проведених виплат.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в м. Києві щодо невиплати позивачам заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 березня 2015 року відповідно до частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 1 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону № 192-VІІІ). Зобов'язано відповідача нарахувати та виплати позивачам заробітну плату за період з 26 жовтня 2014 року по 31 березня 2015 року відповідно до частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ та за період з 1 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону № 192-VІІІ).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення періодів за які необхідно здійснити позивачам нарахування та виплату заробітної плати. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року залишено без змін.

Визнано такою, що з 26 жовтня 2014 року не відповідає статті 144 Закону № 2453-VI та з 29 березня 2015 року статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону № 192-VІІІ) положення графи «помічник судді, заступника голови суду» та примітка додатку № 47 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», з наступними змінами.

Зобов'язано ТУ ДСА в м. Києві невідкладно опублікувати абзац дев'ятий резолютивної частини постанови у виданні, в якому була офіційно оприлюднена постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТУ ДСА в м. Києві звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позов вимог відмовити.

Кабінетом Міністрів України також подано касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування скарги Кабінет Міністрів України вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог і надав оцінку правовому акту, а саме постанові Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», який не був предметом спору.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2017 року та 31 березня 2017 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

Справу згідно з Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року передано для розгляду касаційних скарг колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачі працювали на посадах помічників суддів в Деснянському районному суді міста Києва, що відносилися до п'ятої категорії посад державних службовців.

Заробітна плата у період до 31 серпня 2015 року позивачам виплачувалася, виходячи із розміру посадового окладу у сумі 1218 грн., а починаючи з 1 вересня 2015 року - з посадового окладу - 2756 грн.

Посилаючись на те, що у періоди з 26 жовтня 2014 року по 31 березня 2015 року та з 1 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідач здійснював нарахування та виплату заробітної плати у розмірах, що не відповідають положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинному у вказані періоди та в редакціях, відповідно до законів України «Про прокуратуру» та «Про забезпечення права на справедливий суд», позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки заробітна плата позивача з 26 жовтня 2014 року повинна обчислюватися в розмірах, встановлених абзацом 2 частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, а з 1 травня 2015 року - абзацом 2 частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ, в редакції Закону № 192-VІІІ.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою КМУ № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи викладене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Що стосується позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати позивачам у період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року заробітної плати відповідно до частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ, у редакції Закону № 192-VІІІ, виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50 відсоткового зменшення, то необхідно зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова КМ України №644) були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Разом із тим, окремою відміткою визначено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією Постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду. Зазначені зміни були опубліковані та набрали чинності 9 вересня 2015 року. Отже, з 9 вересня 2015 року розмір окладу працівників апарату судів регулюється Постановою КМ України № 644.

Судами встановлено, що з вересня 2015 року заробітна плата позивачам нараховувалась та виплачувалась в розмірі передбаченому Постановою КМ України № 644.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості вимог позивачів та задоволення позову про перерахунок та виплату заробітної плати.

Посилання судів як на обґрунтування рішення про задоволення позовних вимог на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Будченко проти України» колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у правовідносинах, які склалися між сторонами та є предметом розгляду цієї справи, не йдеться про порушення права через відсутність механізму реалізації законодавчого положення, так як такий механізм є визначеним та передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Крім того, необхідно зазначити про порушення судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови про порушення норм процесуального права.

Так, Київським апеляційним адміністративним судом, зокрема, визнано такою, що з 26 жовтня 2014 року не відповідає статті 144 Закону № 2453-VI та з 29 березня 2015 року статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону № 192-VІІІ) положення графи «помічник судді, заступника голови суду» та примітка додатку № 47 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частинами першою та четвертою статті 195 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Як вбачається з позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, предметом розгляду цієї справи є визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України в м. Києві щодо невиплати позивачам заробітної плати та зобов'язання вчинити певні дії. Вимоги щодо визнання незаконною чи нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» позивачами не заявлялось, та така вимога не розглядалась судом першої інстанції.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 349 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, треті особи Кабінет Міністрів України, Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 17 травня 2018 року.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

В.М.Шарапа