ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №2а-14498/10/0470

адміністративне провадження №К/9901/11087/18 (К/9901/11091/18)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-14498/10/0470

за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України, Державної судової адміністрації України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровський області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року (колегія суддів: головуючий Ніколайчук С.В., судді Златіна С.В., Борисенко П.О.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року (колегія суддів: головуючий Панченко О.М., судді Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.),

в с т а н о в и в :

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА), начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області Кононенка О.В. (далі - начальник ТУ ДСА Кононенко О.В.), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), заступника голови Державної судової адміністрації України Богданова Л.В. (далі - заступник голови ДСА Богданов Л.В.), Президента України Ющенка В.А., Секретаріату Президента України, Управління юстиції в Дніпропетровській області (далі - Управління юстиції), в якому просив:

визнати неправомірними (незаконними) дії заступника ДСА Богданова Л.В. та начальника ТУ ДСА Кононенка О.В. щодо припинення позивачу щомісячних грошових виплат як судді у відставці;

зобов'язати ДСА та ТУ ДСА та їх начальників регулярно виплачувати позивачу грошове утримання як судді у відставці, виплатити раніше не виплачені грошові суми, в т.ч. вихідну допомогу судді в зв'язку з виходом у відставку, про що видати наказ; здійснити перерахунок стажу роботи в суді з урахуванням чинного законодавства, а саме - зарахувати до стажу роботи в суді на посаді судді час виконання обов'язків народного судді, служби в армії, певний час навчання у вищому юридичному навчальному закладі, роботу на посаді помічника голови суду та консультанта, про що видати наказ;

визнати неправомірними дії ДСА та ТУ ДСА щодо надання позивачу формальних та необґрунтованих відповідей в порушення Закону України «Про звернення громадян», норм Конституції України;

визнати неправомірними дії начальника Управління юстиції в частині відсутності в наказі про звільнення позивача нарахування вихідної допомоги як судді у відставці, зобов'язати його внести зміни в наказ від 1 серпня 2002 року та чітко вказати суму належних позивачу виплат;

визнати неправомірними дії та бездіяльність Секретаріату Президента України в частині надання позивачу формальних та необґрунтованих відповідей в порушення Закону України «Про звернення громадян», неправомірної пересилки його звернень тим органам та посадовим особам, дії та бездіяльність яких оскаржувались позивачем;

зобов'язати Президента України (відповідні органи державної влади) належним чином ознайомити позивача з Указом Президента України № 548/95 від 10 липня 1995 року (його текстом та суттю) з наступними змінами, зняти рівень доступу до цього документу не для печаті, оскільки цей Указ стосується порушених прав позивача, зазначених у заяві;

зобов'язати державні органи видати позивачу посвідчення судді у відставці.

Позовну заяву неодноразово розглядали суди різних інстанцій, зокрема, у зв'язку з порушенням предметної підсудності спору в частині позовних вимог до Президента України.

Під час розгляду цієї справи в Дніпропетровському окружному адміністративному суді надійшла заява позивача, в якій він просив долучити до матеріалів справи та розглянути в одному провадженні його уточнений позов.

За змістом постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, заява про уточнення позовних вимог по суті є копією позовної заяви у справі Новомосковського міськрайонного суду №2а-666/07, подавши яку позивач вважав, що в такий спосіб уточнив позовні вимоги. Також апеляційний суд зазначив, що позивач долучив до справи ухвалу Вищого адміністративного суду України у справі № п/9991/888/11 від 7 грудня 2011 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог до ДСА та ТУ ДСА повернуто та роз'яснено, що вони підсудні окружному адміністративному суду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд прийняв уточнені у такий спосіб позовні вимоги і з їх урахуванням розглянув спір по суті. Доповнені позовні вимоги стосувалися Президента України, ДСА в особі ТУ ДСА і їх зміст такий:

зобов'язати ДСА в особі ТУ ДСА видати позивачу згідно з нормами чинного законодавства України (стаття 44 пункт 11 Закону України «Про статус суддів», Закону України «Про судоустрій України») посвідчення судді у відставці;

реально забезпечити виконання норм Конституції України, Закону України «Про статус суддів» щодо позивача, як судді у відставці у тому числі його правового, матеріального і соціального забезпечення з боку держави в особі органів ДСА. Просить при цьому суд вийти за межі позовних вимог для повного захисту особисто позивача і реального відновлення порушених прав та інтересів про які наведено в його позовній заяві;

визнати нечинним (незаконним) рішення ДСА в особі ТУ ДСА в припиненні позивачу грошових виплат як судді у відставці (листом з посиланням на закриті для друку накази Президента України), зобов'язати цього відповідача в подальшому виконувати наказ від 01 серпня 2002 року (зі змінами в подальшому) по виплаті позивачу щомісячного довічного грошового утримання на підставі чинного законодавства України), крім того зобов'язати цього відповідача утриматися в подальшому від вчинення дій, які порушують права позивача, як громадянина України і судді у відставці, з урахуванням принципу заборони скасування чи зниження досягнутого рівня змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, у тому числі суддів у відставці, їх (гарантій) реального правового, матеріального, соціального забезпечення та виконання у відповідності з нормами Конституції України та Закону України «Про статус суддів», крім того з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, або бездіяльність (ненадання відповідей на його звернення у визначений Законом строк) у відповідності до статті 20 Закону України «Про звернення громадян»;

зобов'язати ДСА в особі ТУ ДСА реально забезпечити позивача довічними щомісячними грошовими виплатами (довічним грошовим утриманням) як суддю у відставці відповідно до норм Основного Закону України, Закону України «Про статус суддів», Указу Президента України та наказу про звільнення позивача у відставку за станом здоров'я, стягнути не сплачені позивачу грошові суми з 01 лютого 2006 року, у тому числі, вихідну допомогу по відставці згідно вимог Закону, внести відповідні записи до його трудової книжки періодів виконання обов'язків народного судді згідно наказів і фактично періодів такого виконання, а також визнати ДСА та ТУ ДСА неправомірними (незаконними) у частині надання позивачу формальних і необґрунтованих відповідей у порушення Закону України «Про звернення громадян», норм Конституції України, ненадання відповіді на звернення позивача до Ради Суддів України, надісланою Радою Суддів листом від 30 вересня 2007 року за №12-рс-17317/07 до ДСА відповідно до пункту 10 частини першої статті 126 Закону України «Про судоустрій України» з приводу припинення позивачу грошових виплат як судді у відставці та іншим вимогам.

Якщо суд дійде висновку щодо процесуальних строків звернення до суду, то поновити строк звернення до суду з урахуванням, що з березня 2002 року позивач знаходився на групі інвалідності по цей час та продовжує проходити як стаціонарне, так і амбулаторне лікування тривалий час.

Моральну шкоду стягнути з Президента України та ДСА в особі ТУ ДСА (з урахуванням тих обставин, що позивач тривалий час (з 01 лютого 2006 року) безпідставно не отримує грошові виплати як суддя у відставці, виплати припинено з грубим порушенням законодавства України) в розмірі 100000 по 50000 грн. з кожного відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, тим, що позивач подав заяву про звільнення у відставку за станом здоров'я з посади судді Новомосковського міського суду та надав довідку МСЕК про становлення другої групи інвалідності (висновок: не працездатний на 1 рік). Надалі позивачу виплачували щомісячне грошове утримання як судді у відставці з 1 серпня 2002 року до 1 лютого 2006 року, після чого виплату припинили з посиланням на лист ДСА від 30 січня 2006 року №17-430/06. Також позивач зазначив про невирішення питання щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою. Позивач вважає, що такими незаконним діями ДСА йому заподіяно моральну шкоду, про стягнення якої він теж просить.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково:

зобов'язав ДСА в особі ТУ ДСА забезпечити позивача довічними щомісячними грошовими виплатами (довічним грошовим утриманням) як суддю у відставці відповідно до норм Основного Закону України, Закону України «Про статус суддів», Указу Президента України та наказу про звільнення позивача у відставку за станом здоров'я;

зобов'язав ТУ ДСА здійснити розрахунок належних до виплати позивачу сум грошового довічного утримання з 1 лютого 2006 року по 26 травня 2015 року;

зобов'язав ТУ ДСА, у якого знаходяться усі матеріали особової справи позивача, здійснити обчислення стажу позивача на посаді народного судді і внести дані відомості до трудової книжки позивача.

У решті позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 лютого 2016 року скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року і прийняв нову, якою позов задовольнив частково.

зобов'язав ТУ ДСА нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 9 місячних заробітків судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області на час звільнення 01 серпня 2002 року без сплати податку з урахуванням індексації по час фактичної виплати.

Залишити без розгляду позовні вимоги в частині:

зобов'язання ДСА, ТУ ДСА здійснити перерахунок стажу роботи в суді з урахуванням діючого законодавства, а саме - зарахувати до стажу роботи в суді на посаді судді час виконання обов'язків народного судді, служби в армії, певний час навчання у вищому юридичному навчальному закладі, роботу на посаді помічника голови суду та консультанта, про що видати наказ;

визнання дій ДСА, ТУ ДСА неправомірними щодо надання формальних та необґрунтованих відповідей в порушення Закону України «Про звернення громадян», норм Конституції України;

визнання неправомірними дій начальника Управління юстиції в частині відсутності в наказі про звільнення позивача нарахування вихідної допомоги як судді у відставці, зобов'язання його внести зміни в наказ від 01 серпня 2002 року, та чітко вказати суму належних позивачу виплат;

визнання неправомірними дій ДСА, ТУ ДСА щодо ненадання відповіді на звернення позивача до Ради Суддів України, надісланою Радою Суддів листом від 30 вересня 2007 року за №12-рс-17317/07 до ДСА відповідно до пункту 10 частини першої статті 126 Закону України «Про судоустрій України» з приводу припинення позивачу грошових виплат як судді у відставці та іншим вимогам.

Провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди з Президента України - закрив.

У решті позову - відмовив.

Не погодившись з такими рішеннями судів, ТУ ДСА та ОСОБА_1 оскаржили їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі ТУ ДСА просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що ДСА і ТУ ДСА не є правонаступниками Міністерства юстиції України в частині організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції і не можуть нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року, в тому числі щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді.

ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, а також постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2018 року в частині позовних вимог, які залишено без розгляду, у задоволенні яких відмовлено та щодо яких провадження у справі закрито.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач, серед іншого, зазначив, що має право на отримання статусу судді у відставці і пов'язаних з цим виплат, а дії відповідачів вважає такими, що порушують його права. Зазначив, що його загальний судовий стаж становить 13 років 5 місяців і 3 дні, тож ТУ ДСА зобов'язане перерахувати його судовий стаж і виплатити довічне грошове утримання як судді у відставці, виплату якого йому безпідставно припинено з 1 лютого 2006 року.

Ухвалою від 10 березня 2016 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за скаргою ТУ ДСА на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року в зазначеній адміністративній справі.

Крім того, ухвалою від 15 березня 2016 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року в цій же справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З початком роботи Верховного Суду вказані касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою від 31 січня 2018 року суддя-доповідач прийняв їх до провадження і об'єднав в одне провадження.

При прийнятті постанови колегія суддів виходила з такого.

У справі встановлено, що 11 березня 1993 року ОСОБА_1 обрано суддею Новомосковського міського суду Дніпропетровської області.

В період з 1991 року до дати обрання суддею позивач був народним засідателем Новомосковського міського суду Дніпропетровської області та виконував обов'язки народного судді у листопаді 1991 року та в травні 1992 року.

На підставі Указу Президента України №667/2002 від 26 липня 2002 року та наказу начальника Управління юстиції №173 від 01 серпня 2002 року позивача звільнено з посади судді у відставку за станом здоров'я на підставі медичних документів та заяви позивача про звільнення з посади судді у відставку за станом здоров'я.

На підставі Закону України «Про статус судді» при звільненні позивачу нарахували суму щомісячного грошового утримання у розмірі 319 грн. 56коп.

З 01 серпня 2002 року по 01 лютого 2006 року ОСОБА_1 виплачували щомісячне грошове утримання як судді у відставці, після 01 лютого 2006 року виплати припинили, посилаючись на лист ДСА від 30 січня 2006 року №17-430/06. За цим листом, стаж роботи на посаді судді Крутька А.В. станом на 1 серпня 2002 року становить 9 років 4 місяці 19 днів. До стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посаді судді зараховується інший трудовий стаж, передбачений абзацом другим частиною четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» за умови роботи на посаді судді не менше 10 років. Отже, до стажу роботи судді у відставці ОСОБА_1 не зараховується трудовий стаж, передбачений Указом Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років щомісячне грошове утримання виплачується по досягненню ним 55-річного віку, у розмірі, пропорційному кількості повних років на посаді судді. Враховуючи наведене, суддя у відставці ОСОБА_1, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і не досяг 55-річного віку, не має права на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Такі дії, на думку позивача, порушують його права, як судді у відставці.

Як встановлено у справі, спору щодо припинення позивачу вказаних виплат немає. Звернення до суду з позовом зумовлена незгодою з правомірністю припинення таких виплат, а також з позбавленням позивача статусу судді у відставці.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з посиланням, зокрема, на рішення Європейського Суду з прав людини, висловлену у рішенні «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року (набрало законної сили 8 лютого 2006 року), та на частину першу статті 58 Конституції України зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх функцій та зобов'язань щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності та неупередженості суддів. Задоволення вимог щодо зобов'язання ДСА в особі ТУ ДСА реально забезпечити позивача довічними щомісячними грошовими виплатами (довічним грошовим утриманням) як суддю у відставці суд першої інстанції задовольнив з огляду на те, що відсутність таких виплат порушує конституційне право позивача як громадянина і судді у відставці на незалежність і достатній рівень життя, позбавляє засобів для існування. Також суд першої інстанції вирішив вийти за межі позовних вимог і зобов'язати ТУ ДСА здійснити розрахунок належних до виплати позивачу сум грошового довічного утримання з 1 лютого 2006 року по 26 травня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив з мотивів їх безпідставності.

Суд апеляційної інстанції при прийнятті нової постанови виходив з того, що суд першої інстанції допустив суттєві порушення вимог процесуального закону, що в підсумку призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо отримання щомісячного довічного грошового утримання та зобов'язання відповідачів регулярно його виплачувати апеляційний суд, з посиланням на положення частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» зазначив, що стаж роботи позивача на посаді судді на час звільнення у відставку, тобто на 1 серпня 2002 року, становив 9 років 4 місяці 19 днів, та він не досяг 55-річного віку, що не дає йому права на отримання щомісячного довічного грошового утримання. З огляду на те, що позивач не має десятирічного стажу роботи на посаду судді, підстав для зарахування до суддівського стажу період роботи на інших посадах (відповідно до абзацу 2 частини 1 Указу Президента України № 584/95 від 10 липня 1995 року) також немає.

Задовольняючи частково вимоги про зобов'язання відповідачів виплатити раніше не виплачені грошові суми вихідної допомоги, яку позивач в подальшому доповнив вимогою про стягнення вихідної допомоги, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року в справі № 2а-1834/10/0470 (залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року) залишено без розгляду аналогічні вимоги позивача щодо перерахунку стажу роботи, стягнення довічного грошового утримання судді, визнання нечинним рішення про припинення виплат довічного грошового утримання та наказу про звільнення, що були заявлені у лютому 2010 року-січні 2011 року, через пропуск строку звернення до суду.

Позов, що розглядається, позивач заявив у березні 2006 року, тому з посиланням на статтю 233 КЗпП апеляційний суд зазначив про відсутність перешкод для його розгляду, оскільки звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати строком не обмежено, а судових рішень за наслідками розгляду такого ж спору між тими самими сторонами немає.

З посиланням на частину третю статті 43 Закону «Про статус суддів» апеляційний суд констатував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази виплати позивачу вихідної допомоги. Між тим, як встановлено у справі, позивач має повних 9 років роботи на посаді судді, тому під час звільнення він, на думку апеляційного суду, мав отримати вихідну допомогу з розрахунку 9 місячних заробітків за останньою посадою. Доказів виплати такої суми у справі немає, а її стягнення, відповідно до статті 233 КЗпП, строком теж не обмежено. У зв'язку з цим апеляційний суд вирішив, що позивач має право на вихідну допомогу в розмірі 9 місячних заробітків судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з урахуванням індексації з часу звільнення 01 серпня 2002 року по час фактичної виплати.

Щодо відповідача за цією вимогою, то таким апеляційний суд визначив ТУ ДСА як орган ДСА, яка відповідно до пункту 10 частини першої статті 126 Закону України «Про судоустрій України» здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів. Щодо стягнення зазначеної вихідної допомоги, то відмову у задоволенні цієї вимоги колегія суддів апеляційного суду пояснила тим, що це не відноситься до компетенції суду.

Відмову у задоволенні вимог про перерахунок стажу роботи на посаді судді, зарахувавши до нього, служби в армії, певний час навчання у вищому юридичному навчальному закладі, роботу на посаді, про що видати наказ, апеляційний суд мотивував тим, що у позивача відсутній десятирічний стаж роботи на посаді судді, за наявності якого службу в армії та час навчання у вищому юридичному навчальному закладі можна зараховувати до стажу роботи, що дає право судді на відставку відповідно до абзацу 2 частини першої Указу Президента України № 584/95 від 10 липня 1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Підстав для зарахування до цього стажу періоду роботи на посаді помічника голови суду і консультанта вказаним Указом чи іншим нормативним актом не передбачено. Щодо виконання обов'язків судді, то таке не має документального підтвердження, а з огляду пропуску строку звернення з цією вимогою, така, як зазначив апеляційний суд, підлягає залишенню без розгляду. Щодо вимоги про визнання неправомірними дій начальника Управління юстиції, правонаступником якого суд визначив Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області, в частині відсутності в наказі про звільнення позивача нарахування вихідної допомоги як судді у відставці, то залишаючи їх без розгляду колегія суддів теж виходила з того, що строк звернення до суду з такими вимогами позивач пропустив, оскільки знав або мав змогу дізнатись про зміст цього наказу під час свого звільнення.

У задоволенні решти позовних вимог апеляційний суд відмовив з мотивів їх безпідставності.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді з висновками апеляційного суду погоджується частково і при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Офіційне тлумачення наведеного положення статті 216 Основного Закону Конституційний Суд України надав в рішенні від 13 листопада 2013 року № 10-рп/2013.

Серед іншого цей Суд зазначив, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Відповідно до повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 85, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, Верховна Рада України має право визначати в законах України порядок, умови та наслідки звільнення судді з посади.

Конституційний Суд України роз'яснив, що «відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Звільнення судді з посади за станом здоров'я відбувається через погіршення стану його здоров'я, що не дає йому змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати свої повноваження. Звільнення на такій підставі відбувається у разі, коли суддя не набув права на відставку. Судді, звільнені з посади внаслідок неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я та на підставі подання заяви про відставку, мають неоднаковий правовий статус та різні умови соціального забезпечення».

З приводу вихідної допомоги, Конституційний Суд України в згаданому Рішенні зазначив, що «за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України».

Відповідно до частин першої, другої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів» (чинного на дату виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-ХІІ) кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2862-ХІІ судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Призначення і виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється органами Пенсійного фонду за рахунок коштів державного бюджету.

Окрім того, відповідно до абзацу 2 пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з посади судді) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

У справі встановлено, що 11 березня 1993 року ОСОБА_1 обрано суддею Новомосковського міського суду Дніпропетровської області; Указом Президента України №667/2002 від 26 липня 2002 року його звільнено з посади судді «у відставку за станом здоров'я».

Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що мотивом звернення до суду з позовом насамперед є припинення виплати довічного грошового утримання як судді у відставці, яке він отримував після звільнення (згідно з Указом Президента України №667/2002 від 26 липня 2002 року) до 01 лютого 2006 року, відколи ці виплати йому припинено з підстав відсутності у нього права на відставку.

Заявлені в цій справі позовні вимоги спрямовані на відновлення позивачу як судді у відставці виплат, які він отримував до 1 лютого 2006 року, що своєю чергою передбачає необхідність з'ясувати: наявність у позивача права на їх отримання, відтак і правомірність припинення їх виплати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виплати щомісячного довічного грошового утримання суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права на його отримання з огляду на відсутність у нього стажу роботи на посаді судді, який є необхідною умовою для відставки (як форми звільнення з посади судді).

Так, у справі встановлено, що стаж роботи позивача на посаді судді на 1 серпня 2002 року становив 9 років 4 місяці 10 днів.

Стосовно періодів роботи на інших посадах, які відповідно до абзацу другого пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95, могли бути зарахованими до стажу судді, що дає право на відставку (за наявності такого права), то такими (у цій справі) є половина періоду навчання у вищому навчальному закладі та служба в армії.

За змістом статті 43 Закону № 2862-ХІІ право судді на відставку обумовлено наявністю у такого судді двадцятирічного суддівського стажу. До цього стажу підлягали зарахуванню періоди роботи на інших посадах (визначених частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ та згаданим Указом, який діяв на дату звільнення позивача), але за умови наявності у судді, який претендує на відставку, стажу роботи на посаді судді не менше десяти років.

Оскільки стаж позивача на посаді судді становить менше десяти років, підстав для зарахування йому до цього стажу періодів роботи на інших посадах, зокрема, відповідно до абзацу другого пункту 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95, немає.

Зважаючи на те, що наявного у позивача суддівського стажу (на дату звільнення) недостатньо для отримання статусу судді у відставці (відповідно до статті 43 Закону № 2862-ХІІ), він не набув права як на отримання довічного грошового утримання, так і вихідної допомоги при звільненні, виплата яких пов'язана саме із виходом судді у відставку, яка, як роз'яснив Конституційний Суд України, є особливою формою звільнення з посади судді, відмінною від звільнення за станом здоров'я, позаяк мають неоднаковий правовий статус і різні умови соціального забезпечення.

Аргументи, якими позивач обґрунтовує наявність у нього права на отримання довічного грошового утримання як суддя у відставці не спростовують одного - у позивача немає десятирічного стажу роботи на посаді судді, як і відсутній двадцятирічний суддівський стаж, що за статтею 43 Закону № 2862-ХІІ (чинного на дату звільнення позивача) є необхідною умовою для набуття статусу судді у відставці.

Беручи до уваги встановлені в цій справі обставини і зазначене правове регулювання спірних відносин, а також мотиви судів щодо вирішення спору і доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а також в частині позовних вимог, які залишено без розгляду і щодо яких провадження у справі закрито, є правильними і обґрунтованими. Щодо висновку апеляційного суду про зобов'язання ТУ ДСА нарахувати і сплатити на користь позивача вихідної допомоги, то з огляду на вищезазначене, такий є помилковим, відповідно в цій частині оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 9 місячних заробітків судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області на час звільнення 01 серпня 2002 року без сплати податку з урахуванням індексації по час фактичної виплати - скасувати і прийняти в цій частині нову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

У решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець