Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 р. Справа№805/850/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про:

-визнання протиправною бездіяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вугледарського міського суду Донецької області Луньовій Ользі Григоріївні суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік;

-стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за липень 2017 року в сумі 16 000, 00 грн., за серпень 2017 року в сумі 16 000, 00 грн., за вересень 2017 року в сумі 16 000, 00 грн., за жовтень 2017 року в сумі 16 000, 00 грн., за листопад 2017 року в сумі 16 000, 00 грн., за грудень 2017 року в сумі 16 000, 00 грн. та недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік в сумі 16 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Указом Президента України № 352/2013 від 27.06.2013 року її призначено на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області, де вона працює на теперішній час, кваліфікаційне оцінювання, передбачене нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не проходила. За липень-грудень 2017 року позивачу нарахована суддівська винагорода в сумі 16 000, 00 грн. Позивач не погоджується з сумою нарахованої суддівської винагороди, виходячи з наступного.

Позивач вважає, що особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя та, посилаючись на ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет", ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тощо, зазначає, що розмір мінімальної заробітної плати становить 3 200, 00 грн., а застосування відповідачем іншої розрахункової величини для визначення розміру суддівської винагороди ніж мінімальна заробітна плата суперечить вимогам ст. 130 Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тощо.

З урахуванням викладеного позивач зазначає, що відповідачем порушено його право на передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" починаючи з 01.01.2017 року. Оскільки станом на 31.01.2018 року ОСОБА_1 ще не проходила кваліфікаційне оцінювання судді, тому вважає, що розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись, виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат і дорівнювати 32 000, 00 грн.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, згідно змісту якого просить суд відмовити в задоволені позову, оскільки розмір суддівської винагороди позивачу розраховувався з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Таким чином, відповідач вважає, що з 01 січня 2017 року суддівська винагорода суддів місцевих судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання у встановленому порядку, обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 16 000, 00 грн., а доплати обчислюються від такого розміру посадового окладу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії. Призначено підготовче засідання у справі на 05 березня 2018 року о 10:45.

Розпорядженням керівника апарату суду від 01.03.2018 року № 36 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи № 805/850/18-а у зв’язку з перебуванням судді Арестової Л.В. у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2018 року головуючим по цій справі є суддя Голуб В.А.

Ухвалою суду від 02.03.2018 року прийнято до провадження вказану адміністративну справу.

Ухвалою суду від 05.03.2018 року витребувано у ОСОБА_1 копію указу Президента України «Про призначення суддів», копію наказу голови Вугледарського міського суду Донецької області від 09.07.2013 року №1 3-к, копії розрахункових листків про розмір виплаченої суддівської винагороди за липень-грудень 2017 року, копію довідки про присвоєння позивачеві ідентифікаційного номеру, копію паспорту позивача, засвідчені належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства. Оголошено перерву у підготовчому засіданні по адміністративній справі до 12:45 год. 23.03.2018 року.

Ухвалою суду від 23.03.2018 року продовжено строк підготовчого провадження по даній адміністративній справі на тридцять днів з ініціативи суду. Повторно витребувано у ОСОБА_1 вищевказані письмові докази, засвідчені належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства. Оголошено перерву у підготовчому засіданні по адміністративній справі до 13:15 год. 23.04.2018 року.

Ухвалою суду від 23 квітня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті на 14 годину 15 хвилин 17 травня 2018 року.

Позивач, а також представники відповідача та третьої особи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились.

Позивач просив здійснити розгляд адміністративної справи за його відсутності.

Згідно з ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України № 352/2013 від 27.06.2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області (а.с.39-43).

Наказом голови Вугледарського міського суду Донецької області від 09.07.2013 року № 13-К «Про призначення ОСОБА_1Г.» позивача призначено суддею Вугледарського міського суду Донецької області з 09 липня 2013 року, а також встановлена доплата за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу (а.с. 44).

Відповідно до штатного розпису на 2017 рік Вугледарського міського суду Донецької області, нарахування посадового окладу ОСОБА_1 з 01.01.2017 року здійснювалось із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у розмірі 1 600, 00 грн, а саме у розмірі 16 000, 00 грн. (а.с.22). Вказане також підтверджене розрахунковими листками ОСОБА_1 за липень- грудень 2017 року (а.с.45).

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно з Положенням про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, затвердженим головою Державної судової адміністрації України 25.09.2015 року, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується. Основним завданням територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Донецької області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Донецької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів місцевого самоврядування. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та місцевих загальних судів Донецької області.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості бюджетної системи України, яким визначено, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття “щомісячне довічне грошове утримання”, що міститься у підпункті “е” підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402 (далі - Закон № 1402).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з п. 24 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абзацом 1 пункту 22 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), (далі - Закон № 2453).

Так, згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

В розрізі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, чітко вбачається, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, визначається відповідно до розміру, встановленого частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 призначена на посаду судді Вугледарського міського суду Донецької області та не є суддею, яка пройшла кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що у своїй сукупності є підставою обрахунку її посадового окладу з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

Отже, положення абзацу другого пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону про внесення змін слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір “розрахункової величини”. Це положення не змінює частину третю статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв’язку із цим відсутні ознаки невідповідності цього положення частині другій статті 130 Конституції України. При цьому необхідно окремо зупинитись на змісті словосполучення “мінімальна заробітна плата”, використаного в абзаці першому пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону про внесення змін. Якщо тлумачити це словосполучення буквально, то приписи згаданого пункту не матимуть смислу: абзац перший у такому випадку передбачатиме зупинення застосування мінімальної заробітної плати, в той час як абзац другий – передбачатиме продовження застосування мінімальної заробітної плати.

Поряд з іншим, ДСА України листом від 09.02.2017 року № 11-1025/17 роз’яснено територіальним управлінням та місцевим загальним судам порядок виплати посадових окладів суддям.

Відтак, у штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на дві категорії, зокрема:

- судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16 000, 00 грн. для місцевих судів та 17 600, 00 грн. для апеляційних судів;

- судді, які станом на 01.01.2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів 24 000, 00 грн., для апеляційних судів 40 000, 00 грн.) збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 145 Закону № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 146 Закону № 1402 суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік” встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3 200, 00 гривень.

Згідно із статтею 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік” з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 600, 00 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774 (далі - Закон № 1774) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600, 00 гривень.

Аналізуючи зазначені положення суд вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат у 2017 році та у 2018 році у порівнянні із груднем 2016 року не змінився; втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не статтею 133 Закону № 2453, а законом про Державний бюджет на відповідний рік, тому положення пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону про внесення змін слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом про бюджет 2017. Відсутність змін до частини третьої статті 133 Закону № 2453 не є перешкодою для застосування пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону про внесення змін.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Адміністративний суд повноважний відмовитися від застосування закону, який є аналогічним до того, що був визнаний неконституційним. Аналіз практики Конституційного Суду України засвідчує відсутність його рішень про неконституційність певного положення (яке може бути предметом регулювання виключно закону про Державний бюджет) через його закріплення не у законі про Державний бюджет на певний рік, а іншому законі.

На сьогодні положення пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774 не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України, відповідно нормативні підстави для незастосування пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону про внесення змін відсутні.

Аналогічної правової позиції притримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 28 листопада 2017 року по адміністративним справам № К/800/39631/17, № К39635/17 відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача про нарахування та виплату суддівської винагороди з січня 2017 року, виходячи із посадового окладу 32 000, 00 грн.

Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, чинними були різні положення Закону, що свідчить про те, що це питання не було визначено з достатньою чіткістю. Проте, навіть якщо існує суперечність стосовно правильного тлумачення Закону, безперечним є необхідність забезпечення балансу відповідних інтересів осіб, який полягає у розумності застосування відповідних норм Закону до відповідних обставин.

Так, принцип розумності застосовується судом як пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Отже, суд вважає за належне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді – це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді від осіб, які таке оцінювання не пройшли.

Тобто, метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність його займаній посаді.

Проте, суд зазначає, що наявна різниця у статусі між особами, які пройшли оцінювання та тими, які його не пройшли, з урахуванням відсутності їх вини у цьому, та її наслідки, які знаходять своє відображення у тому числі і в розмірі суддівської винагороди, не повинні слугувати обставинами, що породжують поглиблення такої різниці та створення нових факторів для її існування, а саме, суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання не може отримувати суддівську винагороду у розмірі, що на порядок нижчий, ніж той суддя, який його на даному етапі не пройшов, оскільки в даному випадку не буде застосований принцип розумності, що зашкоджуватиме самій суті права.

Таким чином, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000, 00 грн., діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України, відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог в даній частині.

Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вугледарського міського суду Донецької області Луньовій Ользі Григоріївні суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», а також стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за липень 2017 року в сумі 16 000,00 грн., за серпень 2017 року в сумі 16 000,00 грн., за вересень 2017 року в сумі 16 000,00 грн., за жовтень 2017 року в сумі 16 000,00 грн., за листопад 2017 року в сумі 16 000,00 грн., за грудень 2017 року в сумі 16 000,00 грн. та недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік в сумі 16 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 85670, АДРЕСА_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 26288796, 84112, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Добровольського, б. 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 37967785, 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т. Миру, б.68) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії, - відмовити в повному обсязі.

Повний текст рішення складено 17.05.2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.