ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14693/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді Отрюх Б.В., Майданевич А.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 (суддя Лиськов М.О.)

у справі № 910/14693/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 99 000,01 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - Відповідач) про стягнення 99 000,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до Позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №016257/4610/0000004 від 26.08.2016 перейшло право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована у Відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/0490253 та на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 Цивільного кодексу України просить стягнути з Відповідача страхове відшкодування у розмірі 99 000,01 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, позов задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що на підставі ст.ст. 5, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та у зв'язку з укладенням Відповідачем полісу №АК/0490253, Відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля "БМВ" реєстраційний номер НОМЕР_2, а отже особою, за рахунок якої підлягає задоволенню набуте Позивачем право зворотної вимоги у розумінні ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є саме Відповідач.

Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що водій, винний у вчиненні ДТП, не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу автомобіль "БМВ" реєстраційний номер НОМЕР_2, з огляду на п.4 ст. 380 Митного кодексу України, у зв'язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з полісом №АК/0490253. Враховуючи норми ст. 6, п.32.1 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ДТП, в результаті якої було заподіяно шкоду страхувальнику Позивача, не є страховим випадком та відповідно у Відповідача не настав обов'язок здійснити відшкодування збитків.

Позивачем не надано відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 295 ГПК України (в редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VIII) не перешкоджає перегляду судових рішень що оскаржуються.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.08.2016 між Позивачем та ОСОБА_4 укладено договір страхування наземного транспорту "КАСКО" № 016257/4610/0000004, об'єктом якого визначено транспортний засіб "Пежо", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

15.02.2016 у місті Києві відбулося зіткнення автомобіля "Пежо", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля "БМВ", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_5.

Відповідно до умов договору страхування, Позивач на підставі страхового акту, здійснив 25.05.2017 виплату страхового відшкодування у розмірі 117 203,62 грн (вартість ремонту зменшена на розмір франшизи) на рахунок ТОВ "Адіс-Мотор", що підтверджується платіжним дорученням № 021277 від 25.05.2017.

Постановою Приморського районного суду міста Одеса від 04.05.2017 у справі № 522/6981/17 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_5 п. 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Останнього визнано винним у скоєнні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, на підставі ст. 124 КУпАП України.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "БМВ", реєстраційний номер НОМЕР_2, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/0490253, застрахована Відповідачем.

Спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування".

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон N 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону N 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Особами, відповідальність яких застрахована, відповідно до п.1.4 ч.1 ст. 1 Закону N 1961-IV, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 22 Закону N 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Судами встановлено, що особою, винною у скоєнні ДТП є громадянин ОСОБА_5, який керував автомобілем "БМВ" реєстраційний номер НОМЕР_2. Цивільно-правова відповідальність страхувальника та осіб, які правомірно володіють вказаним транспортним засобом, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, застрахована Відповідачем, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (поліс №АК/0490253).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Відповідач, як страховик за полісом №АК/0490253, є особою, зобов'язаною відшкодовувати завдані ДТП збитки, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умов договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає дані висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до п.1.4 ч.1 ст. 1 Закону N 1961-IV особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Подаючи заперечення на позовну заяву, звертаючись з апеляційною та касаційною скаргами, Відповідач посилається на те, що транспортний засіб "БМВ 316" реєстраційний номер НОМЕР_2 ввезений на митну територію України у митному режимі "Тимчасове ввезення" на строк до одного року з метою особистого користування мешканцем Польщі Napieraj Leslaw, а отже відповідно до п.4 ст. 380 Митного кодексу України, водій ОСОБА_5 на час ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем вказаного транспортного засобу, у зв'язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з полісом №АК/0490253.

Відповідно до ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.

Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки запереченням Відповідача та не досліджено обставин щодо правомірності володіння ОСОБА_5 забезпеченим транспортним засобом, яким він керував під час скоєння ДТП, з урахуванням положень ч.4 ст.380 Митного кодексу України.

Водночас, відповідно до положень норм Закону N 1961-IV та ч.4 ст. 397 ЦК України, застрахованою є відповідальність страхувальника та інших осіб, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння транспортним засобом вважається правомірним, якщо його неправомірність не випливає з закону чи не встановлена у рішенні суду.

Таким чином, для вирішення питання, чи є особа, яка керувала під час скоєння ДТП забезпеченим транспортним засобом, особою, відповідальність якої застрахована відповідно до норм Закону N 1961-IV та умов договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, судам слід дослідити обставини правомірності володіння такою особою даним транспортним засобом.

Судами попередніх інстанцій даного враховано не було, а отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

Частинами 1, 2 статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу приписів п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України (в редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VIII) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VIII), постанова апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" - задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 у справі № 910/14693/17 - скасувати.

3. Справу № 910/14693/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.