РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2018 року

м. Рівне

№817/979/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з врахуванням спеціального стажу роботи викладачем в ОСОБА_2 музичній школі з 01.01.1992 по 02.09.2016, з дня звернення із заявою про призначення відповідної пенсії, а саме – з 01 грудня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона з 01.08.1990 по 01.09.1991 працювала на посаді концертмейстера, а з 01.09.1991 по 02.09.2016 на посаді викладача музично-теоретичних дисциплін в ОСОБА_2 музичній школі. 01.12.2017 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Листом від 08.12.2017 за №2934/02 відповідач відмовив в призначення пенсії за вислугу років з посиланням на відсутність у позивача спеціального стажу роботи, оскільки період роботи викладачем в ОСОБА_2 музичній школі (з 01.01.1992 по 02.09.2016) не зараховано до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років. Вказану відмову позивач вважає неправомірною у зв’язку з тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (зі змінами) до переліку закладів та посад віднесено музичну школу та посаду "викладач". Також зазначає, що станом на 31 березня 2016 року її спеціальний стаж роботи становив 25 років 8 місяців. Отже вважає, що відповідач був зобов’язаний зарахувати вказаний період її роботи до спеціального стажу та призначити пенсію за вислугою років.

Ухвалою суду від 10.04.2018 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву проти позову в разі невизнання позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, подавши письмовий відзив на позовну заяву (а.с.41-42), в обґрунтування якого зазначив, що Млинівська дитяча музична школа не відноситься до "позакільних навчальних закладів" розділу "Освіта", який має певний рівень акредитації, а посада викладача музики не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Вказує, що посада викладача в музичній школі була передбачена Переліком закладів, організацій і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397, а тому, роботу позивача на посаді викладача в музичній школі можна зарахувати лише в період до 01.01.1992, що в загальному становить 1 рік 5 місяців 0 днів. Окрім того, відповідач вказав на помилкове трактування позивачем норм обрахунку стажу, зазначивши, що станом на 01.04.2015 ОСОБА_1 не мала спеціального стажу 25 років, а станом на 31.12.2015 – 25 років 6 місяців, а тому підстав для призначення позивачеві пенсії немає. За наведених обставин просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з урахуванням такого.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 01.12.2017 звернулась до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику освіти.

ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Рівненської області 08.12.2017 за №2934/02 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв’язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, оскільки посада викладача у позашкільних навчальних закладах, до яких належить музична школа, не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (а.с.14-15).

Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи правомірність відмови ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Рівненської області у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, суд враховує таке.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №1058-IV) передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

За приписами статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1788-ХІІ) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ визначено право осіб на пенсію за вислугою років за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до запису №1 трудової книжки №БТ-ІІ №4591569 на підставі наказу №52 від 01.08.1990 ОСОБА_1 з 01.08.1990 прийнято на посаду концертмейстера ОСОБА_2 музичної школи. Згідно із записом №2 (наказ №51§2 від 23.08.1991) ОСОБА_1 з 01.09.1991 переведено на посаду викладача музично-теоретичних дисциплін, а відповідно до запису №4 (наказ №31 від 02.09.2016) з 02.09.2016 ОСОБА_1 звільнено з роботи згідно з п.1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін (а.с.12-13).

Відповідач не заперечує факту роботи позивача на посаді концертмейстра та викладача ОСОБА_2 музичної школи в період з 01.09.1991 по 02.09.2016, разом з тим стверджує, що посада викладача не відноситься до посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Оцінюючи вказану позицію, суд враховує, що згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі – Перелік №909), до нього включена робота в: загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; робота в дошкільних навчальних закладах на посадах: директорів (завідуючих), вихователів-методистів, вихователів, асистентів вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичних керівників, вчителів-дефектологів, вчителів-логопедів, практичних психологів; робота в дитячих клініках, поліклініках, лікарнях, санаторіях, диспансерах, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань, на посадах учителів, вихователів, логопедів, сурдопедагогів, тифлопедагогів.

Згідно із приміткою 2 Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Статтею 29 Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-XII (в редакції, чинній протягом періоду роботи позивача на посаді викладача музичної школи, далі – Закон №1060-ХІІ) визначено, що позашкільна освіта разом із загальною середньою, професійно-технічною, вищою та іншими освітами становить структуру (систему) освіти в Україні.

Відповідно до статей 12, 15 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22.06.2000 №1841-ІІІ (далі – Закон №1841-ІІІ) позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, cтанцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання), спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

Позашкільна освіта у позашкільних навчальних закладах може здійснюватися за такими напрямами: художньо-естетичний, який забезпечує розвиток творчих здібностей, обдарувань та здобуття вихованцями, учнями і слухачами практичних навичок, оволодіння знаннями в сфері вітчизняної і світової культури та мистецтва.

Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону №1841-ІІІ педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

На підставі п. 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Переліку посад педагогічних, науково-педагогічних працівників" №963 від 14.06.2000 визначено, що викладачі всіх спеціальностей включені до переліку посад педагогічних працівників.

Розділом 1 "Освіта" Переліку №909 (зі змінами, станом на дату виникнення спірних правовідносин) музичні і художні школи та посади викладачів в них віднесені до закладів і установ освіти та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Окрім цього, за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України Кабінетом Міністрів України поширено на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, без внесення змін до неї (доручення Кабінету Міністрів України від 06.01.1995 № 397/21).

Суд вважає можливим відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25.05.2016 по справі № 419/794/15-а, відповідно до якої наявність доручення №397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Як зазначив ЄСПЛ у справі "Andrejeva v. Latvia" (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі "Будченко проти України" (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

"1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1".

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об’єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" формами дискримінації є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Листом від 01.02.1995 N 01-3/133-02-2 Міністерство соціального захисту Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські управління соціального захисту населення повідомлено, що при вирішенні питань пенсійного забезпечення необхідно враховувати, що за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України Кабінет Міністрів України погодився поширити на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93 N 909, без внесення змін до неї (доручення Кабінету Міністрів України від 06.01.95 №397/21).

Таким чином, відповідно до вищевказаного доручення Кабінету Міністрів України органами соціального захисту населення та органами Пенсійного фонду певний час зараховувався до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, час роботи осіб на посадах викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання.

Відмовляючи у зарахуванні до спеціального стажу періоду роботи позивача на посаді викладача музичної школи, відповідач фактично ставить позивача у менш сприятливі умови, ніж ті особи, яким такий стаж зараховано та призначено пенсію, що розглядаються судом як прояви дискримінації з боку суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 01.09.1991 по 02.09.2016 як працівника освіти підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Разом з тим, пункт 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Як зазначалось судом вище по тексту рішення, умови призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти регламентуються пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Так, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугою років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (абзац дванадцятий пункту "е" статті 55 цього Закону):

які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту (абзац тринадцятий пункту "е" статті 55 Закону).

Станом на дату звернення з відповідною заявою до органу Пенсійного фонду позивачу виповнилося повних 46 років.

Як встановлено з позовної заяви, позивач вважає, що вона набула право на призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ незалежно від віку, оскільки відповідно до вказаної норми, станом з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року стаж повинен становити не менше 25 років 6 місяців. Позивач вказує, що згідно з записами її трудової книжки станом на 31.03.2016 її спеціальний стаж становив 25 років 8 місяців.

Проте, системний аналіз в сукупності абзаців першого, другого, дванадцятого та тринадцятого пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що право на призначення пенсії за вислугу років до досягнення віку 55 років працівник освіти має у разі якщо у нього в період до 1 січня 2016 року наявна вислуга років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту, а саме: станом на 01.04.2015 – 25 років, або з 01.04.2015 по 31.03.2016 – 25 років 6 місяців.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо помилковості застосованого позивачем алгоритму обрахунку періоду вислуги років станом на 31.03.2016. Адже, як встановлено абзацами дванадцятим та тринадцятим пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, такий період слід обраховувати до 1 січня 2016 року (тобто станом на 31.12.2015). Суд зазначає, що абзац перший цього пункту до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки станом на 01.04.2015 стаж роботи позивача за даними записів в трудовій книжці становить менше 25 років (24 роки 8 місяців 0 днів). Абзацом другим пункту "е" статті 55 Закону встановлена тривалість вислуги років не менше 25 років 6 місяців, однак означена вислуга за приписами абзаців дванадцятого та тринадцятого цього пункту має бути наявною у працівника (до досягнення 55 років) саме в період до 1 січня 2016 року, а не до 31.03.2016, як вважає позивач.

За даними трудової книжки позивача суд встановив, що станом на 31.12.2015, тобто до 01.01.2016, вислуга позивача становить 25 років 5 місяців 0 днів, тобто менше тривалості, встановленої законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Із наданого відповідачем розрахунку стажу судом встановлено, що стаж роботи позивача станом на 01.04.2015 становив 24 роки 0 місяців 18 днів; на 31.12.2015 становив 24 роки 9 місяців та 18 днів, що менше встановленого законом.

Таким чином, суд дійшов висновок, що у позивача на дату звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (01.12.2017) був відсутній визначений законом спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років, а відтак відповідач правомірно відмовив позивачу в призначенні такої пенсії.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За результатами розгляду адміністративної справи дослідженими судом доказами не підтверджено порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (вул. Тиха, 4, смт. Млинів, Рівненської обл., 35100, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (вул. С. Бандери, 34, смт. Млинів, Млинівського р-ну, Рівненської обл., 35100, ЄДРПОУ 40375852) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10 травня 2018 року.

Суддя Дорошенко Н.О.