ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2018 року 14:42 № 826/3639/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючий суддя Аблов Є.В., судді Літвінова А.В., Мазур А.С.

за участю секретаря судового засідання Борсуковської А.О.,

за участю:

позивач: ОСОБА_1

представник відповідача-1: Станецька О.В.

представник відповідача-2: не з'явився

представник відповідача-3: Маковецька Саєнко І.М.

представник відповідача-4: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Кабінету Міністрів України, 2) Міністерства соціальної політики України, 3) Міністерства охорони здоров'я України, 4) Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

про визнання нечинною та скасування постанови КМУ від 11.10.2016 №780, визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1, КМУ), Міністерства соціальної політики України (далі - відповідач-2, Мінсоцполітики), Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач-3, МОЗ), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач-4, Мінекономрозвитку), в якому просить суд:

- визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення»;

- визнати протиправними дії Мінсоцполітики, МОЗ, Мінекономрозвитку з формування відповідних мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг з порушенням приписів частин 2, 3, 4 статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум», що стало підставою для затвердження КМУ постанови №780 від 11.10.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Оголошення про оскарження постанови КМУ №780 від 11.10.2016 опубліковано в Офіційному віснику України №39, 2017 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідачі не виконали вимоги законодавства України, що призвело до встановлення несправедливого стандарту життя та стало умовою для встановлення несправедливого розміру прожиткового мінімуму.

Відповідач-1 проти позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувана постанова від 11.10.2016 №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» прийнята на підставі, у межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання її нечинною та скасування відсутні.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечив та просив розглядати справу без участі його представника. В запереченнях відповідач-2 посилався на те, що науково-громадська експертиза наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для визначення прожиткового мінімуму була здійснена у встановленому законодавством порядку, за результатами якої оновлено близько 400 позицій наборів.

Відповідач-3 зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Посилався на те, що набори харчування сформовані відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» та пройшли науково-громадську експертизу, а тому оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України є правомірною, а підстави для її скасування відсутні.

Відповідач-4 зазначив, що у межах компетенції ним вжито передбачені законодавством заходи для прийняття оскаржуваної постанови та дотримано порядок її погодження, у зв'язку із чим підстави для визнання постанови Кабінету Міністрів України №780 від 11.10.2016 відсутні.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

11.10.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення», відповідно до якої затверджено набори продуктів харчування, набори непродовольчих товарів та набори послуг для основних соціальних і демографічних груп населення згідно з додатком та визнано таким, що втратив чинність, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

Вважаючи, що при прийнятті вказаної постанови відповідачі порушили норми законодавства, що призвело до встановлення несправедливого стандарту життя та стало умовою для встановлення несправедливого розміру прожиткового мінімуму, позивач оскаржив її до суду. Позивач посилався на те, що науково-громадська експертиза здійснювалась неналежним складом експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для встановлення прожиткового мінімуму, у зв'язку із чим засідання такої комісії були не правоможними. Також позивач вважає, що висновки науково-громадської експертизи сформовані без обговорення та оцінки дотримання органами влади в ході визначення наборів принципів їх формування, в результаті чого сформовано набір продуктів харчування без урахування нормативів фізіологічної потреби організму людини. Крім того, позивач вказав на те, що комісія самостійно доопрацювала певні питання без повернення їх на доопрацювання відповідними органами, як передбачено законодавством.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (пункт 3 статті 2 Закону України «Про кабінет Міністрів України»).

Частиною 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Положеннями статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.

Набір продуктів харчування формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Набір непродовольчих товарів формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Набір послуг формується уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Згідно із частиною 2 статті 7 Закону України «Про прожитковий мінімум» Кабінет Міністрів України затверджує набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг на основі розробленої за участю соціальних партнерів методики.

Відповідно до параграфу 33 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950, головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.1999 №1767 «Про науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму» затверджено Порядок проведення науково-громадської експертизи наборів (далі - Порядок №1767).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1767 експертиза проводиться експертною комісією, що утворюється у складі 12 осіб, до якої входять по 4 представники від центральних органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських.

Представниками центральних органів виконавчої влади в експертній комісії є перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров'я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади.

Члени експертної комісії від об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських, визначаються кожною стороною окремими рішеннями.

Пунктами 3, 4 Порядку №1767 центральні органи виконавчої влади, які визначені у частинах 2 - 4 статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум» відповідальними за формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг, у встановлений Кабінетом Міністрів України термін подають Мінекономрозвитку пропозиції щодо сформованих наборів у натуральних показниках або у нормативах споживання з необхідними розрахунками і науковими обґрунтуваннями.

Мінекономрозвитку узагальнює пропозиції центральних органів виконавчої влади щодо сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму та надсилає їх членам експертної комісії не пізніше ніж за тиждень до її засідання.

Відповідно до вимог пунктів 6, 7 Порядку №1767 перед початком засідання експертної комісії проводиться обов'язкова реєстрація її членів. У разі коли член експертної комісії не може взяти участь у засіданні з поважних причин відповідний орган зобов'язаний призначити іншого представника, якому надаються всі повноваження члена експертної комісії.

Засідання експертної комісії вважається правоможним, якщо в ньому беруть участь усі члени комісії (уповноважені представники).

Суд встановив, що експертиза наборів була проведена експертною комісією, засідання якої відбулись 02.11.2015 та 20.11.2015, про що складені протоколи №1 та №2, копії яких наявні в матеріалах справи.

Досліджуючи питання належного складу експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для встановлення прожиткового мінімуму, суд встановив, що до складу комісії входили не уповноважені особи, що свідчить про те, що засідання експертної комісії були не правоможними.

Так, як було зазначено вище, відповідно до положень пункту 2 Порядку №1767 членами експертної комісії мали бути перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров'я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади.

Матеріали справи свідчать про те, що наказом МОЗ України від 17.07.2015 №441 визначено представником Міністерства охорони здоров'я України в експертній комісії для проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_4.

Однак, з протоколів засідання експертної комісії №1 від 02.11.2015 та №2 від 20.11.2015 слідує, що ОСОБА_4 не був присутній на засіданні, замість нього на підставі листів про передачу повноважень представниками МОЗ України були 02.11.2015 ОСОБА_5 - начальник відділу законодавчих ініціатив Департаменту громадського здоров'я МОЗ України та 20.11.2015 ОСОБА_6 - начальник управління медичної допомоги дорослим Медичного департаменту МОЗ України.

Відповідно до пункту 7 Порядку №1767, у разі коли член експертної комісії не може взяти участь у засіданні з поважних причин відповідний орган зобов'язаний призначити іншого представника, якому надаються всі повноваження члена експертної комісії.

Всупереч наведених положень вказані особи були призначені представниками не шляхом видання МОЗ України відповідного наказу, а на підставі листів ОСОБА_4 від 02.11.2015 №05.01-11/16/2435-15/34631 та від 19.11.2015 №3.19-16/2550-15/36610 (а.с. 47, 60 т.І), які не передбачені положеннями Порядку №1767 та не є належним документом щодо надання повноважень вказаним особам на представництво інтересів МОЗ України на засіданні експертної комісії.

Головуючим на засіданнях експертної комісії вказано першого заступника Міністра соціальної політики України. Протоколи №1 від 02.11.2015 та №2 від 20.11.2015 підписані від імені ОСОБА_7, однак в матеріалах справи наявний документ із написом «доручення», датований 02.11.2015, б/н, згідно якого ОСОБА_7, член експертної комісії від Мінсоцполітики України у зв'язку із виробничою необхідністю уповноважує взяти участь у засіданні 02.11.2015 і надає право голосу ОСОБА_8 (а.с. 45 т.І).

Відповідно до протоколу №1 від 02.11.2015 ОСОБА_8 брала участь у засіданні комісії на підставі листа про передачу повноважень.

Аналогічним чином передали свої повноваження і право голосу член експертної комісії від Міністерства фінансів України ОСОБА_9 - ОСОБА_10 (засідання 02.11.2015) та ОСОБА_11 (засідання 20.11.2015) (а.с. 46 т.І) та член експертної комісії від Мінекономрозвитку України ОСОБА_12 - ОСОБА_13 (а.с. 48 т.І).

Представники роботодавців ОСОБА_14 та ОСОБА_15 передали право голосу та участі у засіданні 20.11.2015 ОСОБА_16 та ОСОБА_17 шляхом складання документів із назвою «довіреність», датованих 19.11.2015.

Спільний представницький орган репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні делегувало представляти його інтереси з правом голосу на засіданнях експертної комісії ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_16, шляхом надсилання листів до Мінсоцполітики України (а.с. 49-51, 63, 64 т.І).

Передача права участі у засіданні експертної комісії та права голосу вищенаведеними листами та дорученнями суперечить вимогам пункту 2 Порядку №1767, яким передбачено визначення представників саме наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади та рішеннями об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки склад експертної комісії був сформований з порушенням законодавства, то засідання, які відбулись 02.11.2015 та 20.11.2015 є неправоможними, а прийняті рішення не несуть юридичної сили.

Крім того, відповідно до пункту 9 Порядку №1767 рішення експертної комісії приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів і оформлюється протоколом, який підписує головуючий.

Зі змісту протоколу №1 від 02.11.2015 слідує, що від Мінсоцполітики України були присутні два представники - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та протокол підписаний обома представниками. Це свідчить про те, що всупереч положенням Порядку №1767 від Мінсоцполітики України був присутній не один, а два представники, тобто у засіданні 02.11.2015 брали участь не 12 осіб, а 13 осіб, що вплинуло на голосування.

Крім того, відповідно до пункту 11 Порядку №1767, якщо експертна комісія не схвалила пропозицій центральних органів виконавчої влади щодо набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, вони повертаються на перегляд цими органами у визначений експертною комісією термін.

Однак, зі змісту протоколу №1 від 02.11.2018 слідує, що комісією вирішено: «З урахуванням пропозицій, висловлених на засіданні, доопрацювати мінімальний набір предметів першої потреби, санітарії та ліків та набір житлово-комунальних послуг та зв'язку, представлені Мінекономрозвитку, та повторно подати їх на розгляд експертної комісії протягом двох тижнів».

Тобто, всупереч положенням пункту 11 Порядку №1767 комісією вирішено самостійно доопрацювати певні питання без повернення їх на доопрацювання відповідними органами.

Зі змісту проколів №1 та №2 слідує, що в порушення статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум», висновки науково-громадської експертизи сформовані без обговорення та оцінки дотримання органами влади в ході визначення наборів принципів їх формування, зокрема в частині:

- задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності (харчування);

- забезпечення людини засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту, забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини, урахування культурно-побутових потреб особистості (непродовольчі товари);

- задоволення потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я, потреби у користуванні житлово-комунальними послугами (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів).

Позивач також вказав на те, що відповідачами сформовано набір продуктів харчування без урахування нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. Відповідачі вказані доводи позивача не спростували.

Суд встановив, що листом від 20.11.2015 №17695/0/14-15/10 Мінсоцполітики направило для підготовки проекту оскаржуваної постанови на розгляд Кабінету Міністрів України протоколи №1 від 02.11.2015 та №2 від 20.11.2015 засідання експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для встановлення прожиткового мінімуму (а.с. 49 т. ІІ).

Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні повідомлено Мінекономрозвитку про повторний розгляд розробленого Мінекономрозвитку проекту постанови «Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних і соціальних і демографічних груп населення», який пройшов науково-громадську експертизу та запропоновано затвердити набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних і соціальних і демографічних груп населення на 2016 рік.

Мінекономрозвитку було підготовлено та листом від 11.05.2016 №3612-06/13555-03 направлено соціальним партнерам, заінтересованим центральним органам виконавчої влади проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

Листом від 17.06.2016 № 3612-03/18487-03 проект постанови було направлено до Мін'юсту для проведення правової експертизи проекту акта (а.с. 170-192 т.І).

Проект постанови погоджено з МОЗ, Мінсоцполітики, Мінфіном, Міненерговугілля, Мінрегіоном, Спільним представницьким органом профспілок із зауваженнями. Держстатом, Мін'юстом та Спільним представницьким органам роботодавців без зауважень.

Тобто відповідачі залишили поза увагою вищенаведені порушення проведення законодавства при формуванні наборів.

Після проведення всіх узгоджувальних процедур Мінекономрозвитку листом від 15.08.2016 № 3612-01/26074-01 подало на розгляд до Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» (а.с. 193-243 т. І).

На засіданні Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 (витяг з протоколу №43, пункт 4.11) (а.с. 126 т.І) прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» та доручено Мінекономрозвитку доопрацювати її у триденний строк з урахуванням пропозиції Віце-прем'єр-міністра Розенка П.В., додатково погодити з Мінфіном та разом із Секретаріатом Кабінету Міністрів оформити відповідно до регламентних вимог.

Після додаткового погодження оскаржуваної постанови Мінфіном її було направлено до Кабінету Міністрів України.

11.11.2016 постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» була офіційно опублікована та набрала чинності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачі при здійсненні покладених на них обов'язків щодо затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення допустили ряд порушень законодавства, що призвело до прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 11.10.2016 №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» без належного проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму та, відповідно, встановлення необґрунтованого переліку наборів і, як наслідок, прожиткового мінімуму.

За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Згідно із частинами 1, 4 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Позивач звернувся з даним позовом 13.03.2017, тобто до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Враховуючи зазначене, суд бере до уваги вимоги частини 3 статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною 8 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV, чинної на момент звернення позивача до суду, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Відповідно до частини 9 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому, відповідно до усталеної судової практики адміністративних судів, що існувала на момент звернення позивача до суду, судами неодноразово наголошувалось, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Така позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 08.12.2009 у справах № 09/235 та № 21-1573во09, ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.02.2010 у справі № К-13305/07, від 25.02.2010 у справах № К-8000/09, № К-9895/07, від 04.03.2010 у справі № К-9951/07, від 01.04.2010 у справі № К-14648/07, від 15.06.2010 у справі № К-5230/08, від 17.06.2010 у справі № К-20436/07, від 14.09.2010 у справі № К-4219/08, від 13.05.2015 у справі № К/9991/2324/12, від 09.06.2016 у справі № К/800/7520/16, від 05.09.2017 у справі № К/800/10533/16, постановах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2010 у справі № К-9166/07, від 08.04.2010 у справі № К-3187/09, від 08.09.2010 у справі № К-19067/10.

Стосовно посилання позивача на невідповідність оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України положенням статей 19 та 48 Конституції України, суд зазначає, що перевірка відповідності нормативно-правових актів Конституції України здійснюється Конституційним Судом України в межах реалізації функції конституційного контролю у формі конституційного правосуддя. Таким чином, у межах розгляду даної адміністративної справи суд не надає оцінку відповідності оскаржуваної постанови нормам Конституції України.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для визнання протиправними дій відповідачів 2, 3, 4 з формування відповідних мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг з порушенням приписів частин 2, 3, 4 статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум» та визнання протиправною і нечинною постанови КМУ №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

3. Визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з формування відповідних мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів, послуг з порушенням приписів частин 2, 3, 4 статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум», що стало підставою для затвердження Кабінетом Міністрів України постанови №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».

4. Стягнути з Державного бюджету України судовий збір на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) у розмірі 2560,00 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), Міністерства соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866, адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10), Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) солідарно.

5. Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення виготовлено 07.05.2018.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді А.В. Літвінова

А.С. Мазур