Справа № 236/525/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

при секретарі Колесник О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман Донецької області цивільну справу у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа – Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман Донецької області, про встановлення факту належності документів певній особі,

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Зазначив, що він з 12.09.2016 року є особою, якій наданий статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання є вул. Перемоги, 74 м. Лиман Донецької області. Відповідно до пенсійного посвідчення, виданого ПФУ, строк дії якого до 12.12.2019 р. є пенсіонером за віком, в подальшому йому було видане пенсійне посвідчення, термін якого визначено довічно. Згодом зяавником було оформлено електроне пенсійне посвідчення. Заявником до УПФУ в м. Красний Лиман була подана заява про перерахунок раніше призначеної пенсії та документи до неї: довідка про заробіток в період з 01.05.1986 року по 30.04.1988 pоку, довідка про заробіток № 114 від 23.11.2017 року за період з 22.03.1982 року до 18.05.1986 року. З наданих довідок вбачається, що заявник отримував заробіток на ДП «Донецкая угольная єнергетическая компанія», розташоване за адресою: вул. Артема,63, м. Донецьк, та у Житлово-експлуатаційній конторі №2 Київського району м. Донецька, також в них зазначено, що на усі виплати були нараховані страхові внески. 12.01.2018 р. було винесено Рішення УПФУ в м. Красний Лиман за №4, відповідно до якого заявнику ОСОБА_1 було відмовлено в перерахунку пенсії за поданою заявою №184 з тих підстав, що довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії видані підприємствами, розташованими за адресою м. Донецьк вул.Артема, 63, та м. Донецьк, вул.Челюскінців, 299, які не здійснюють господарської діяльності. Проведення перевірки достовірності довідок про заробітну плату, підстав їх видачі не є можливим, оскільки підприємства розміщені на території тимчасово непідконтрольній владі держави України .

Заявник просить встановити факт належності, йому правовстановлюючих документів, а саме: довідки про заробіток за період з 01.05.1986 року по 30.04.1988 року (з зарахуванням страхового стажу за період з 01.05.1986 року по 30.04.1988 року) за час працевлаштування у Житлово-експлуатаційній конторі № 2 Київського району м. Донецька; довідки про заробіток за період з 22.03.1982 року по 18.05.1986 року (з зарахуванням страхового стажу за період з 22.03.1982 року по 18.05.1986 року), виданої ДП «Донецкая угольная энергетическая компания».

Для участі в судовому засіданні заявник ОСОБА_1 не прибув, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що є відомості в матеріалах справи, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив його вимоги задовольнити.

Для участі в судовому засіданні представник заявника ОСОБА_2 не прибув, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, надав суду заяву в якій просить розглягути справу за його відстності, підтримав

Заінтересовану особу - Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман Донецької області було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи; заінтересованою особою не направлено свого представника для участі в судовому засіданні, не висловлено заперечень проти задоволення заяви ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи вважає, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, п.п.4,12 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №5 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"(з наступними змінами), окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав за відсутності іншого порядку встановлення цих фактів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлено, що особа заявника ОСОБА_1 підтверджується фотокопією паспорта громадянина України серії ВА № 020893, виданого 17 жовтня 1996 року Куйбишевським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій областів (а.с.7-8),

Заявник ОСОБА_1 внесений до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а.с. 9).

Відповідно до відомостей, внесених уповноваженою особою до трудової книжки, заявник ОСОБА_1 в період з 22.03.1982 року до 18.05.1986 року працював підземним електрослюсарем 4 розряду, а також гірничим майстром, і гірничим слюсарем у ДП "Донецька вугільна енергетична компанія ", та у період з 01.05.1986 року до 30.04.1988 року електрослюсарем 4 розряду "Житлово-експлуатаційної контори №2" Київського району м. Донецька (а.с.16-20).

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується фотокопією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого ПФУ, строк дії якого встановлено до 12.12.2019 року (а.с. 10), в подальшому на ім'я заявника було видане пенсійне посвідчення № НОМЕР_2, серія ААИ № 463815 строк дії якого визначено довічно (а.с.10). Згодом заявник ОСОБА_1 отримав електроне пенсійне посвідчення.(а.с.11).

Відповідно до фотокопії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антирерористичної операції від 12.09.2016 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 А кв. 41, перемістився за адресою: вул. Побєди, буд. 74, м. Лиман, Донецька область (а.с. 13).

Заявником ОСОБА_1 до УПФУ в м. Красний Лиман була подана заява про перерахунок раніше призначеної пенсії та документи до неї: довідка про заробіток в період з 01.05.1986 року до 30.04.1988 pоку, довідка про заробіток № 114 від 23.11.2017 р. за період з 22.03.1982 року до 18.05.1986 року. З наданих довідок вбачається, що заявник отримував заробіток на ДП «ДОНЕЦКАЯ УГОЛЬНАЯ ЭНЕРГЕТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ» яке розташоване за адресою: вул. Артема, 63 м. Донецьк та у "Житлово-експлуатаційній конторі №2" Київського району м. Донецька, також в них зазначено, що на усі виплати були нараховані страхові внески (а.с.14-15).

.

На теперішній час позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України м. Красний Лиман Донецької області, що підтверджується фотокопією довідки № 1и70/03, виданої 08.02.2018 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман (а.с. 21).

12.01.2018 року винесено Рішення УПФУ в м. Красний Лиман за №4, відповідно до якого заявнику ОСОБА_1 було відмовлено в перерахунку пенсії за поданою заявою №184 з тих підстав, що при розгляді довідок про заробітну плату для перерахунку пенсії містять штампи і печатку -п ідприємства, яке розташоване за адресою м. Донецьк вул. Артема, 63 (а.с.15) та м. Донецьк вул.Челюскінців, 299, які там розташовані, але не здійснюють свої повноваження (а.с. 12).

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до положень п. 5 ч. 2 цієї статті суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

В основу порядку розгляду справ окремого провадження закладені загальні правила позовного провадження. Оскільки справи окремого провадження мають суттєву специфіку, то провадження у цих справах становлять певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, які властиві окремому провадженню в цілому, а також правил, які властиві виключно певній категорії справ. Тобто специфіка провадження у кожній категорії справ окремо регулюється шляхом встановлення до загального порядку розгляду справ окремих процесуальних винятків та доповнень.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

Діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв’язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, принципами та нормами міжнародного права.

За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Визначений Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб’єктів, визначених частинами шостою і сьомою цієї статті, поширюється з урахуванням необхідних змін (mutatis mutandis) на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях, крім порядку в’їзду осіб на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях та виїзду з них, що встановлюється відповідно до цього Закону, та порядку територіальної підсудності справ, підсудних розташованим на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях судам, що встановлюється відповідно до Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції".

Згідно з ст. 6 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є:

1) захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини;

2) вжиття заходів для звільнення Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації всіх незаконно затриманих, утримуваних громадян України;

3) сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав;

4) сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб, зокрема шляхом реалізації заходів, визначених центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій, на виконання відповідних рішень Кабінету Міністрів України;

5) надання правової та гуманітарної допомоги, у тому числі із залученням міжнародної допомоги, зокрема надання медичних та соціальних послуг на контрольованих Україною територіях;

6) сприяння підтриманню культурних зв’язків;

7) забезпечення доступу до навчальних закладів та засобів масової інформації України.

Особливості реалізації інших прав і свобод цивільного населення та вчинення правочинів на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях визначаються законами України.

Порядок в’їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій встановлюється відповідно до цього Закону.

Кабінет Міністрів України вживає всіх передбачених законодавством України заходів для захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема здійснює постійний моніторинг стану дотримання прав і свобод людини і громадянина та документування фактів порушення таких прав і свобод на тимчасово окупованих територіях України, за результатами якого оприлюднює та надає відповідну інформацію міжнародним організаціям у сфері захисту прав і свобод людини та вживає необхідних заходів для утворення міжвідомчого координаційного органу з метою узагальнення правової позиції держави у питанні відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та підготовки консолідованої претензії України до Російської Федерації щодо реалізації її міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України.

Уповноважений Верховної ОСОБА_3 України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях та у разі необхідності представляє ОСОБА_3 України спеціальну доповідь про стан додержання прав і свобод людини і громадянина на цих територіях.

Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях або за прийняті ними незаконні рішення.

Згідно з ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.

Переміщені всередині країни особи є громадянами своєї держави і мають широке коло громадських, політичних, екологічних, соціальних і культурних прав.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщена особа має права, визначені Конституцією України та законами України.

Відповідно до принципу 20 Керівних принципів з питання про переміщення осіб всередині країни, які були розроблені та прийняті в 1998 році за дорученням Генеральної Асамблеї ООН та Комісії з прав людини, кожна людина, де б вона не знаходилась має право на визнання її правосуб'єктності. Для забезпечення цього права особам, які переміщені всередині країни відповідні органи влади надають всі документи, які необхідні для поваги і здійснення їхніх законних прав, як-то паспорти, посвідчення особи, свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб і свідоцтва про смерть.Органи влади сприяють, зокрема, у видачі нових документів або заміні документів, втрачених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, як-то вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих та інших необхідних документів.

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення належності документів певній особі, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77,78 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими за змістом частини першої ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватися положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту належності документів певній особі необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Так , під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, грунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.

Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною ОСОБА_3 України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи у порядку ст.315 ЦПК України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їхній сукупності, суд вважає, що заявник ОСОБА_1 довів той факт, що працював в період з 01.05.1986 року до 30.04.1988 року в Житлово-експлуатаційній конторі № 2 Київського району м. Донецька та в період з 22.03.1982 року до 18.05.1986 року в ДП «Донецкая угольная энергетическая компания», а тому є всі підстави встановити факт належності заявнику правовстановлюючих документів, а саме: довідки про заробіток за період з 01.05.1986 року до 30.04.1988 року (з зарахуванням страхового стажу за період з 01.05.1986 року до 30.04.1988 року) за час працевлаштування у "Житлово-експлуатаційній конторі № 2" Київського району м. Донецька; довідки про заробіток за період з 22.03.1982 року до 18.05.1986 року (з зарахуванням страхового стажу за період з 22.03.1982 року до 18.05.1986 року), виданої ДП «Донецкая угольная энергетическая компания».

Цей факт має для заявника юридичне значення, оскільки дозволить йому реалізувати своє право на належний рівень пенсійного забезпечення.

Керуючись ст. 293,294,315,319 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Заяву окремого провадження ОСОБА_1 про встановлення факту належності документів певній особі – задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1, який народився 15.11.1959 року у м. Донецьку Донецької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, таких документів:

-довідки про заробіток ОСОБА_1 за період з 01.05.1986 року по 30.04.1988 року (з зарахуванням страхового стажу за період з 01.05.1986 року по 30.04.1988 року) за час працевлаштування у Житлово-експлуатаційній конторі № 2 Київського району м. Донецька;

-довідки про заробіток ОСОБА_1 за період з 22.03.1982 року по 18.05.1986 року (з зарахуванням страхового стажу за період з 22.03.1982 року по 18.05.1986 року), виданої ДП «Донецкая угольная энергетическая компания».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Краснолиманський міський суд Донецької області до Апеляційного судуДонецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя -