ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14503/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корпусенка А.О.

за участю представників: ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України"

- Махинич Н.В., адвокат, свід. від 17.10.2017, дов. Від 05.05.2018 №182; ПАТ "Аграрний фонд" - дов. від 03.03.2018 №97-02/18.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017

(Суддя Плотницька Н.Б.)

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018

(Головуючий суддя - Агрикова О.В.; судді - Чорногуз М.Г., Жук Г.А.)

у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України"

до Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"

про внесення змін до договору, -

ВСТАНОВИВ:

1. У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (Далі - ПАТ "ДПЗКУ" ) подало до господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" про внесення змін до договору.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що протягом дії договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013 року тарифи на зберігання зерна змінювалися відповідно до наказів ПАТ "ДПЗКУ", відтак з метою приведення договору у відповідність до закону позивач направив на адресу відповідача пропозицію щодо укладання додаткової угоди до договору складського зберігання зерна про зміну тарифів, разом із проектом додаткової угоди, відповідно до якої позивач запропонував, зокрема внести зміни у договір щодо ціни за зберігання зерна із застосуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України. Проте відповідач відмовився від підписання додаткової угоди та внесення змін до договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі №910/14503/17 у позові відмовлено.

4. Наведене рішення мотивовано тим, що акт перевірки фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача внести зміни до договору, а також тим, що положеннями частини 2 статті 633 Цивільного кодексу України не передбачена можливість зміни істотних умов договору в тому числі ціни.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 апеляційну скаргу ПАТ "ДПЗКУ" на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі № 910/14503/17 залишено без змін.

6. Наведена постанова обґрунтована тим, що:

6.1. як передбачено ч. 1, ст. 28 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна;

6.2. враховуючи, що сторони погодили умови договору стосовно ціни, позивачем не було доведено належним та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача у вигляді порушення договірного зобов`язання, яка спричинила шкідливий результат, оскільки про накази, на які посилається позивач щодо зміни тарифів, останній знав, оскільки вказані накази є його внутрішніми актами підприємства;

6.3. положеннями договору складського зберігання від 01.11.2013 року № 49-05/13 та нормами чинного законодавства не передбачена можливість зміни умов договору щодо ціни за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

7. Позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 11.12.2017, постанову апеляційного господарського суду від 08.02.2018 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржник вважає невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права:, зокрема ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", ст. ст. 631, 633, 651, 957 Цивільного кодексу України (Далі - ЦК України), ст. 311 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції.

8.1. У касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки, що ціна на товари чи послуги за публічним договором встановлюється однакова як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб - споживачів таких товарів чи послуг;

8.2. також, скаржник звертає увагу, що зміна умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є можливою у випадках встановлених договором або законом;

8.3. вважає, що підставою для внесення змін до договору були не результати проведеної перевірки ДФІ, а необхідність приведення його умов до вимог чинного законодавства та встановлення однакових умов для всіх поклажодавців згідно зі ст. 633 ЦК України, ст. 26 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в України".

Короткий зміст вимог інших учасників у справі

9. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу до Касаційного господарського суду з проханням залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Ухвалою Касаційного господарського суду від 22.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі №910/14503/17.

10.1. Призначено до розгляду касаційну скаргу ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" на 08 травня 2018 року о 12 год. 45 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

11. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

12. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

13. Під час розгляду справи судами встановлено, що 01.11.2013 року між Філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" (зерновий склад за договором) та ПАТ "Аграрний фонд" (поклажодавець за договором) укладено договір складського зберігання № 49-05/13. (Далі -договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад прийняти на зберігання зернові, зернобобові, крупяні, олійні культури (Далі - зерно) в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним, як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючими ДСТУ.

14. У пункті 1.2. договору сторони погодили, що кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені у складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом, а у пункті 1.4. договору сторони погодили, що зерно, яке передається на зберігання зерновому складу є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні

15. Сторони у договорі домовились, що розмір плати (тарифу) за надання послуг по зберіганню зерна становить 16,50 грн. за тонну на місяць з урахуванням ПДВ. (п. 6.2. договору), строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем ( п. 10.1. договору).

16. Сторони передбачили, розірвання або змінена договору (повністю або частково) може відбуватись лише за згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору ( п. 12.4. договору).

17. Суди установили, що, відповідно п. 13.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

18. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що упродовж дії договору, тарифи за зберігання зерна змінювались відповідно до наказів ПАТ "ДПЗКУ" та становили: з 01.07.2013 року - 26,40 грн./тн-міс. (наказ від 27.06.2013 року №64); з 01.07.2014 року - 29,70 грн./тн-міс. (наказ від 03.06.2014 року №114); з 23.03.2015 року - 43,20 грн./тн-міс. (наказ від 23.03.2015 року №48); з 08.07.2015 року - 42,00 грн./тн-міс. (наказ від 08.07.2015 року №153); з 01.07.2016 року - 1,50 грн./тн-день (наказ від 21.06.2016 року №116); з 01.01.2017 року - 1,74 грн./тн-день (наказ від 21.12.2016 року №308).

19. Крім того, позивач зазначав, що Державною фінансовою інспекцією України при перевірці, надання послуг ПАТ "Аграрний Фонд" за зберігання зерна по тарифу 16,50 грн. було розцінено контролюючим органом як порушення, внаслідок чого ДФІ прийшла до висновку про недоотримання ПАТ "ДПЗКУ" доходу та вимагала вжиття заходів для його повернення.

20. Позивач у листі №130-2-21/2265 від 19.04.2017 звернувся до відповідача із пропозицією щодо укладення додаткової угоди до договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013 про зміну тарифів на яку відповідач відповів у листі №02-08/4/923 від 26.05.2017 та зазначив, що ПАТ "ДПЗКУ" належного зберігання зерна не забезпечило, на даний час триває провадження у справі №910/2530/16 про стягнення 14,2 млн. грн, крім того зазначив, що дія запропонована позивачем розповсюджується на правовідносини, які виникли між сторонами до її укладення, а саме з 01.06.2014 року, отже відповідач відмовився від запропонованих змін та не погодився з проектом додаткової угоди до договору складського зберігання зерна №49-05/13 від 01.11.2013 року.

21. Недосягнення сторонами згоди щодо внесення змін до договору та необхідність приведення його умов до вимог чинного законодавства та встановлення однакових умов для всіх поклажодавців згідно зі ст. 633 ЦК України, ст. 26 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в України" і стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

22. Підтримуючи висновки попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та внесення змін до договору між сторонами спору у судовому порядку, колегія суддів Касаційного господарського суду виходить з такого.

23. У пункті 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

24. У ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

25. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26. Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

26. Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

27. Спірний, у даному випадку договір, як правомірно установили суди під час розгляду справи, дослідивши його зміст, за своєю правовою природою є договором складського зберігання зерна.

28. Згідно статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

29. Відповідно до статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

30. Відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 180 Господарського кодексу України (Далі - ГК України), зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

31. У ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

32. Як визначено у ч. 3 та ч. 4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

33. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

34. За змістом ч. 2 та ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.

35. Відповідно до ч. 1, 2, ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

-Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

-Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

36. Також, як визначено у ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

-Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

37. У ч. 2 наведеної норми визначено якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

38. Згідно із ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

39. Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави дійти висновку про те, що за відсутності згоди сторін, внесення змін до договору є можливим за умови наявності та доведеності позивачем обставин та підстав, визначених ст.ст. 651, 652 ЦК України, або у інших випадках, прямо передбачених договором або законом.

40. Відповідно до ст. 26 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, за цим договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

41. Однак, у ч. 1, ст. 28 ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

42. Відповідно до типової форми договору складського зберігання, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 № 510 "Про затвердження Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам та типового договору складського зберігання зерна", розмір плати (тариф) за надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено законодавством.

43. Встановивши, що сторони погодили умови договору стосовно ціни, позивачем не було доведено належним та допустимими доказами протиправної поведінки відповідача у вигляді порушення договірного зобов`язання, яка спричинила шкідливий результат, оскільки про накази, на які посилався позивач щодо зміни тарифів, останній знав, з огляду на те, що згадані накази є його внутрішніми актами підприємства, суди дійшли обґрунтованих та законних висновків про те, що положеннями договору складського зберігання від 01.11.2013 року № 49-05/13 та нормами чинного законодавства, у даному випадку, не передбачена можливість зміни умов договору щодо ціни за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

44. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень норм ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", ст. ст. 631, 633, 651, 957 ЦК України, враховуючи той факт, що відповідачем в письмовій формі було виражено незгоду із запропонованою позивачем договірною ціною на послуги за договором складського зберігання, тобто сторонами спору не було досягнуто згоди щодо істотної умови договору, а саме - ціни, запропонованої позивачем, за відсутності доведення позивачем обставин щодо обов'язковості укладення договору на нових умовах, у випадках передбачених законом, а відтак і підставності зміни умов договору у судовому порядку.

45. Слід також відзначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

46. Крім того, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

47. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

48. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

49. Відповідно ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, касаційний суд не вбачає.

46. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір за її подання покладається на позивача.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 910/14503/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 у справі № 910/14503/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко