Єдиний унікальний номер 229/2889/17 Номер провадження 22-ц/775/679/2018
Категорія 34
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 травня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого -судді Соломахи Л.І.
суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання Марченко Я.О.
представника позивача - адвоката ОСОБА_1
представника відповідача Вірченко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 4 цивільну справу № 229/2889/17 за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, за апеляційними скаргами представників відповідача - Держави Україна в особі Державної казначейської служби Українита Кабінету Міністрів України, від імені якого за дорученням Міністерства юстиції України діє Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року у складі судді Петрова Євгена Вікторовича (місце ухвалення - м. Дружківка Донецької області), -
В С Т А Н О В И В:
03 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовною заявою до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції.
Зазначав, що Указом Президента України від 13.04.2014 року № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" розпочато антитерористичну операцію.
Він є власником будинку, який знаходиться в районі проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1. Згідно технічного паспорту та свідоцтва про право власності загальна площа будинку складає 133,8 кв.м; будинок має надвірні господарські будівлі та споруди: гараж літ. Е площею 41,2 кв.м, сарай літ. Ж - 19,7 кв.м, літня кухня літ. З - 28,1 кв.м, баня літ. І - 40,8 кв.м, сарай літ. Л - 5,7 кв.м, сарай літ. М - 10,5 кв.м.
Посилаючись на те, що:
- 21 серпня 2016 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції належний йому будинок внаслідок попадання з артилерійської зброї було повністю зруйновано та для подальшої експлуатації він не придатний, що підтверджується довідкою № 651 Ясинуватської райдержадміністрації;
- проведення обстеження нерухомого майна на території сщ. Піски є неможливим, оскільки сщ. Піски розташовано на лінії зіткнення і до теперішнього часу там проходять активні бойові дії, місцеве населення та представники державної влади на територію селища не допускаються; перебування у селищі є небезпечним, у зв'язку з чим він з родиною на теперішній час проживає у м. Маріуполі;
- 03 липня 2015 року він звернувся до слідчого відділу Дружківського МВ ГУМВС України у Донецькій області із заявою про скоєння злочину - терористичного акту, на підставі якої було відкрито та зареєстровано в ЄРДР кримінальне провадження № 120150502600008652,
просив відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у зв'язку із руйнуванням житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в розмірі 3 048 980,60 грн., виходячи з загальної площі житлового будинку та господарських споруд, яка складає 279,8 кв.м (133,8 + 41,2 + 19,7 + 28,1 + 40,8 + 5,7 + 10,5), та опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України № 102 від 03.05.2017 року станом на 01.04.2017 року 10 897,00 грн. за 1 кв.м (а.с. 1-12 т. 1).
20 жовтня 2017 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач зазначив, що у позовній заяві допущена технічна помилка, ним помилково вказана дата руйнування будинку 21.08.2016 року, її треба змінити на 21.08.2014 року. Просив відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом у зв'язку із руйнуванням житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в розмірі 3 048 980,60 грн. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України (а.с. 101-103 т. 1).
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1, жилою площею 133,8 кв.м, загальною площею з урахуванням господарських споруд 279,8 кв.м (а.с. 19-24 т. 1).
03 липня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про те, що в ході проведення артилерійського обстрілу було пошкоджено майно, належне ОСОБА_3, за ст. 194 частиною 2 КК України (а.с. 25).
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 05.02.2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, йому відшкодовано за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом у зв'язку із руйнуванням житлового будинку, у розмірі 1 458 018,60 грн. шляхом стягнення з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (а.с. 168-183 т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право приватної власності позивача на будинок порушено не з його волі. Факт пошкодження будинку позивача під час проведення антитерористичної операції підтверджується довідкою № 651, виданою головою Ясинуватської райдержадміністрації, згідно якої житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, у ході бойових дій повністю зруйновано (знищено) внаслідок прямих влучень. Позивач не надав експертної оцінки вартості відшкодування шкоди у зв'язку з тим, що наразі немає доступу цивільним особам до сщ. Піски, в населеному пункті постійно відбуваються бойові зіткнення та артилерійські обстріли, провести експертизу не можливо. Факт непридатності будинку для подальшої експлуатації сторонами не оспорюється. Завдані позивачу збитки підлягають відшкодуванню на підставі ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" з застосуванням механізму визначення розміру відшкодування, встановленого частиною 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, а саме, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області та загальної площі будинку 133,80 кв.м, за рахунок коштів Державного бюджету України. Площа господарських споруд врахуванню не підлягає.
На зазначене судове рішення представниками відповідача - Держави Україна подані апеляційній скарги, як Кабінетом Міністрів України, так і Державною казначейською службою України. В апеляційних скаргах представники держави посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05.02.2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що оскаржуване судове рішення не ґрунтується на належних та допустимих доказах; судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та не застосовано закон, який підлягав застосуванню:
Задовольняючи позовні вимоги, суд не врахував, що відповідно до п. 8 ст. 7, частини 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не передбачено.
Стаття 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", на яку послався суд як підставу для задоволення позовних вимог, передбачає відшкодування шкоди, завданої терористичним актом. Натомість цей Закон не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто є протидією терористичному акту.
В матеріалах справи відсутні докази того, що пошкодження будинку та майна позивача спричинені саме проведенням антитерористичної операції у зазначеному позивачем районі. Не визначені особи, якими були завдані пошкодження, не встановлено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою.
Погоджуючись з тим, що для визначення розміру відшкодування шкоди має застосовуватися механізм, визначений ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, вважає, що відшкодування шкоди за цим механізмом, який застосував суд першої інстанції, є можливим лише за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання, що передбачено частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яку суд не застосував. В матеріалах справи відсутні відомості про відмову позивача від права власності на зруйноване житло. Недотримання умови частини 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України унеможливлює виплату позивачу грошової компенсації за рахунок держави (а.с. 190 - 194 т. 1).
Апеляційна скарга Кабінету Міністрів України, від імені якого за дорученням Міністерства юстиції України діє Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, неправильно оцінені надані сторонами докази:
1) У матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази пошкодження будинку АДРЕСА_1. Довідка № 651, яка видана Ясинуватською районною державною адміністрацією, на яку послався суд як таку, що підтверджує факт пошкодження будинку, у визначенні статей 77, 79 ЦПК України не є належним та достовірним доказом, оскільки виготовлена не на бланку Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області та не має дати її виготовлення. Обов'язковість цих реквізитів документа встановлена Національним стандартом України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", який затверджений наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 року № 55. Інші документи Ясинуватської районної державної адміністрації, зокрема, її листи, які є у матеріалах справи, виготовлені з додержанням вимог законодавства України.
Під час розгляду справи встановлено, що сщ. Піски знаходиться на лінії зіткнення, в районі бойових дій. Суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що наразі цивільним особам доступу до сщ. Піски не має і провести експертизу неможливо. Виникає питання, як же посадова особа, що підписала довідку № 651, встановила той факт, що будинок позивача повністю зруйновано.
Іншими доказами, крім довідки № 651, факт пошкодження будинку та його стан не підтверджено. Посилання представника позивача на складнощі в наданні доказів через неможливість потрапити у сщ. Піски суперечать вимогам ст. 12, ст. 81 ЦПК України, згідно яких учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При прийнятті рішення щодо звернення з позовом до суду позивач мав враховувати складнощі в наданні доказів, оскільки норми ЦПК України не дають жодних переваг жодній стороні, зокрема, щодо доведення обставин, на які посилаються сторони.
Вважає, що суд першої інстанції помилково в порушення частини 1 ст. 80 ЦПК України дійшов висновку про достатність доказів у справі щодо пошкодження будинку;
2) Статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України.
Тільки вироком суду у кримінальному провадженні може бути визначена кваліфікація кримінального правопорушення та його обставини.
В оскаржуваному рішенні суду відсутні посилання або відомості про наявність вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили.Тобто, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили факт руйнування будинку позивача саме внаслідок терористичного акту;
3) Судом не дотримані вимоги ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" щодо визначення винних осіб, які заподіяли шкоду.
На виконання цих положень Закону України "Про боротьбу з тероризмом" з урахуванням практики Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 27.09.2017 року у справі № 423/450/16-ц) представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, Російської Федерації в особі її Уряду. Проте судом першої інстанції у задоволенні цього клопотання було відмовлено;
4) Посилання суду першої інстанції на рішення Європейського суду з прав людини "Айдер та інші проти Туреччини" є безпідставним, оскільки обставини, предмет правовідносин в межах даного спору відрізняються від обставин зазначених у цьому рішенні Європейського суду з прав людини;
5) Суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин Кодекс цивільного захисту України.
Положення ст. 86 цього Кодексу визначають обов'язок по наданню соціальної та матеріальної допомоги особам, які постраждали внаслідок катастроф, аварій, пожеж, стихійного лиха тощо. Суб'єктами надання потерпілим соціальної допомоги, зокрема, відновлення житла, є місцеві державні адміністрації чи органи місцевого самоврядування. Правовідносини, які виникають в цих випадках, є адміністративно - управленськими.
Норми ЦК України та Закону України "Про боротьбу з тероризмом" встановлюють обов'язок по відшкодуванню шкоди державою, а правовідносини, які виникають в цьому випадку, є цивільно-правовими.
Застосовуючи положення ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, суд оминає положення частини 9 ст. 86 цього Кодексу, яка передбачає забезпечення житлом або виплату грошової компенсації за рахунок держави за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Доказів виконання цієї умови позивач суду не надав. Про необхідність додержання цієї умови свідчить ухвала Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 року у справі № 423/450/16-ц;
6) Судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосовані положення законодавства України, які підлягали застосуванню у цій справі. Зокрема, ст. 22, ст. 1192 ЦК України. Позивач заходів щодо визначення реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого будинку, не прийняв. Показник опосередкованої вартості житла не є розміром збитку і не визначає розміру завданої шкоди постраждалому від надзвичайної ситуації чи терористичного акту. Вартість втраченого майна може визначити тільки атестований судовий експерт, який проаналізує стан конструкцій та елементи будівлі, можливість їх відновлення, визначить об'єми та вартість відновлювальних робіт з урахуванням матеріалів, з яких був побудований будинок, року будови. Застосування судом першої інстанції для визначення розміру шкоди наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 102 від 03.05.2017 року "Про показники опосередкованої вартості житла за регіонами України" суперечить закону;
7) Суд помилково дійшов висновку, що у позові Кабінет Міністрів України, як представник Держави Україна, визначений правильно. Згідно частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника. Якщо відшкодовуються грошові кошти, то відповідний орган державної влади, який представляє державу, повинен мати повноваження розпорядника бюджетних коштів, отримувати з Державного бюджету фінансування на здійснення своєї діяльності. Кабінет Міністрів України не є розпорядником бюджетних коштів. Визначення Кабінету Міністрів України представником держави суперечить вимогам ст. 38 ЦПК України, ст. 170 ЦК України (а.с. 3 - 15 т. 2).
В письмових поясненнях на апеляційні скарги представників Держави Україна - Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_1 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05.02.2018 року залишити без змін.
Посилається на те, що апеляційні скарги подані без додержання вимог п. 3 частини 4 ст. 356 ЦПК України, оскільки до них не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
Доводи відповідача щодо недоведеності позивачем факту завдання йому шкоди та саме терористичним актом, як злочинним діянням, відповідальність за яке передбачена ст. 258 КК України, вважає необгрунтованими.
Пошкодження майна позивача внаслідок терористичної операції підтверджується матеріалами справи, а саме, за заявою позивача від 03.07.2015 року за фактом пошкодження його майна в ЄРДР за № 12015050260000965 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2014 року № 1002-р, розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05.01.2015 року житло позивача мало бути обстежено виїзною комісією. Однак згідно листа Ясинуватської райдержадміністрації на теперішній час сщ. Піскі знаходиться у мілітаризованій зоні, в якій продовжуються бойові дії, артилерійські обстріли та органи місцевого самоврядування не здійснюють свої повноваження, доступ на територію селища здійснюється лише військовими Збройних Сил України та з їхнього дозволу. Ясинуватською райдержадміністрацією позивачу видана довідка № 651, згідно якої житло позивача не придатне для експлуатації внаслідок декількох прямих влучень.
Не погоджуючись з посиланням відповідача на необхідність розмежування понять "терористичний акт" та "антитерористична операція", зазначає, що між цими поняттями існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, оскільки за нормами Закону України "Про боротьбу з тероризмом" проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
Доводи відповідача про неправильне застосування до спірних правовідносин ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", про те, що тільки вирок суду у кримінальній справі може підтверджувати факт здійснення терористичного акту (кваліфікацію та обставини кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 258 КК України), є необґрунтованими. З системного аналізу статей 1, 11, 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", яка передбачає право держави в наступному після відшкодування шкоди потерпілому у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, стягнути суми цього відшкодування з цих осіб в порядку, встановленому законом.
Оскільки спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає механізм визначення розміру відшкодування, суд першої інстанції обґрунтовано відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України застосував до спірних правовідносин механізм, визначений Кодексом цивільного захисту України, який також регулює правовідносини щодо боротьби з тероризмом, що підтверджується розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.01.2015 року № 47-р "Про встановлення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації".
Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України. Тобто, доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, як представника держави, про те, що опосередкована вартість спорудження житла в регіоні не є розміром збитків, завданих постраждалому від терористичного акту чи надзвичайної ситуації, є необґрунтованими.
Доводи Кабінету Міністрів України про те, що він не є належним представником держави, є необгрунтованими, оскільки відповідно до статей 4, 30 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами; контроль за діяльність суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Тобто у цій справі Кабінет Міністрів України є належним представником держави, як і Державна казначейська служба України, яка відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України здійснює безпосереднє обслуговування державного бюджету. Доводи відповідача про те, що належним відповідачем у справі є заподіювач шкоди, не ґрунтуються на законі (а.с. 209 - 212 т. 1, а.с. 55 - 62 т. 2).
В судові засідання апеляційного суду 02.05.2018 року та 10.05.2018 року представник Держави Україна в особі Державної казначейської служби України не з'явився; про дату, час та місце розгляду справи Державна казначейська служба України повідомлена. Причини неявки у судове засідання представника Державна казначейська служба України суду не повідомила і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що представник не з'явився в судове засідання без поважних причин.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника Державної казначейської служби України, як представника держави, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник Кабінету Міністрів України Вірченко Ю.М., який діє як представник держави,на підставі нотаріально посвідченої в порядку передоручення довіреності від 13.04.2018 року (а.с. 65 т. 2), в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, з'явився його представник - адвокат ОСОБА_1, який діє на підставі ордера серія НОМЕР_1 від 17.04.2018 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 06/08/17 (а.с. 37 - 39 т. 1, а.с. 37 т. 2), проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив їх залишити без задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг представників Держави Україна, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.
Предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди, завданої руйнуванням будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Суд першої інстанції правильно встановив, що власником житлового будинку з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видано 02.08.2010 року Пісківською сільською радою Ясинуватського району Донецької області, є ОСОБА_3 (а.с. 19 т. 1). Цей факт підтверджується і інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.05.2018 року (а.с. 73 - 74 т. 2).
Згідно опису об'єкта в свідоцтві про право власності на нерухоме майно об'єкт складається з житлового будинку літ. А-1 житловою площею 133,80 кв.м, загальною площею 74,60 кв.м (примітка суду: вочевидь у свідоцтві наявна технічна помилка щодо загальної та житлової площі будинку), надвірних побудов: гараж літ. Е, сарай літ. Ж, літня кухня літ. З, баня літ. И, сарай літ. Л, сарай літ. М, огорожа № 1-2, площа надвірних побудов в свідоцтві не зазначена (а.с. 19 т. 1).
Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 41 Конституції України, статтями 22, 319, 321 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша ст. 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні положення щодо відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Проте у цій справі мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилався на те, що така завдана йому терористичним актом під час проведення антитерористичної операції, зокрема, 21.08.2014 року декілька снарядів влучили у належний йому житловий будинок, внаслідок чого його житловий будинок повністю зруйновано.
Дійсно, Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"розпочато антитерористичну операцію.
Термін "антитерористична операція" визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом", згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (абзац двадцять перший частини першої статті 1 у редакції Закону України від 05.06.2014 року № 1313-VII).
Згідно ст. 1 зазначеного Закону:
терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (абзац дванадцятий статті 1 у редакції Закону України від 18.05.2010 року № 2258-VI);
терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції":
період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України;
територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Указом Президента України від 30.04.2018 року № 116/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях" введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.04.2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях". Тобто, на теперішній час проведення антитерористичної операції на території Донецької області не завершено.
Селище Піски Ясинуватського району Донецької області, де розташований будинок позивача, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.02.2015 року № 128-р належало до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.2015 року № 428-р (з наступними змінами) - належить до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року селище Піски Ясинуватського району Донецької області належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.
Тобто, матеріалами справи доведено, що будинок позивача розташований в районі проведення антитерористичної операції, яка була розпочата у зв'язку із необхідністю вжиття заходів щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України. Більш того, він розташований на лінії зіткнення, якою відповідно до п. 1.3. Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 14.04.2017 року № 222-ог, є умовне розмежування між тимчасово неконтрольованою територією та контрольованою територією.
Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регулюється спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом", згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи. Доводи відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про те, що належним відповідачем у цій справі є заподіювач шкоди, що судом не визначені особи, якими завдано шкоду позивачу, не встановлено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою, не ґрунтуються на законі.
Аналіз загальних положень про відшкодування шкоди та положень спеціального закону, який регулює відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для відшкодування збитків, які є грошовим вираженням завданої шкоди, є наявність шкоди.
Відповідно до ст. 12, частин 1, 5 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт пошкодження будинку позивача підтверджується довідкою № 651, виданою головою Ясинуватської райдержадміністрації, згідно якої житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, у ході бойових дій повністю зруйновано (знищено) внаслідок прямих влучень. Позивач не надав експертної оцінки вартості відшкодування шкоди у зв'язку з тим, що наразі доступу цивільним особам до сщ. Піски немає, в населеному пункті постійно відбуваються бойові зіткнення та артилерійські обстріли, провести експертизу не можливо. Факт непридатності будинку для подальшої експлуатації сторонами не оспорюється.
З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо.
Відповідно до частини 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
З матеріалів справи встановлено, що представники Держави Україна, як відповідача у справі, факт пошкодження будинку вважають не доведеним, що підтверджується не лише їх апеляційними скаргами, а й їх запереченнями на позовну заяву, які подавалися до суду першої інстанції (а.с. 45 - 49, а.с. 61 - 68 т. 1). В матеріалах справи відсутні заяви по суті справи, пояснення представників відповідачів у розумінні частини 1 ст. 82 ЦПК України або будь-які докази, які б свідчили про те, що представники відповідача визнають факт пошкодження будинку позивача, а тому посилання суду на те, що факт непридатності будинку для подальшої експлуатації сторонами не оспорюється, тобто визнається, не відповідає матеріалам справи.
На підтвердження факту наявності шкоди - пошкодження будинку позивачем надана довідка № 651, яка підписана від імені голови Ясинуватської райдержадміністрації С.В. Добряк, згідно якої "домоволодіння (житловий будинок, квартира), розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у ході бойових дій було зруйновано (частково, повністю) декілька прямих влучень, будинок повністю знищений" (а.с. 18 т. 1).
Як обґрунтовано зазначає представник Кабінету Міністрів України в апеляційній скарзі, зазначена довідка виготовлена не на бланку Ясинуватської райдержадміністрації та не містить дати її видачі, в ній не зазначені конкретні пошкодження будинку та не зазначено на підстави чого така довідка була видана.
Указом Президента України від 13.08.2015 року № 472/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення громадського порядку і безпеки була утворена Ясинуватська районна військово-цивільна адміністрація Донецької області. Відповідно до п. 2 цього Указу у зв'язку з утворенням районної військово-цивільної адміністрації Ясинуватська районна державна адміністрація Донецької області та голова цієї адміністрації набувають статусу Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області та керівника цієї районної військово-цивільної адміністрації.
Згідно матеріалів справи Ясинуватська районна державна адміністрація Донецької області/ Ясинуватська районна військово-цивільна адміністрація Донецької області в теперішній час розташована в смт. Очеретине Ясинуватського району Донецької області, тобто у населеному пункті, на території якого органи державної влади України здійснюють свої повноваження.
Згідно відповідей Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області/Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області від 07.09.2017 року № вх. 02-1366/61, від 18.10.2017 року № вх. 02-1704/61 на запит адвоката ОСОБА_1 та на запит в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області станом на теперішній час селище Піски Ясинуватського району знаходиться у мілітаризованій зоні, в якій продовжуються бойові дії, артилерійські обстріли та органи місцевого самоврядування не здійснюють свої повноваження; доступ на територію селища здійснюється лише військовими Збройних Сил України та з їхнього дозволу, волонтерами для підтримки життєдіяльності нечисленних мешканців, що залишаються на території селища; до теперішнього часу через небезпеку не має можливості доступу до цієї території фахівців райдержадміністрації для комісійної оцінки об'ємів зруйнованого та пошкодженого житла; обстеження зруйнованих (пошкоджених) будинків та об'єктів інфраструктури буде можливим після сталого припинення бойових дій, розмінування території та дозволу на це військових та органів з ліквідації надзвичайних ситуацій (а.с. 81 - 82, а.с. 119 - 120 т. 1). Відповідь від 18.10.2017 року № вх. 02-1704/61 на запит в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області підписана від імені тієї ж посадової особи, від імені якої підписана і оспорювана відповідачем довідка № 651 - головою райдержадміністрації/керівником районної військово-цивільної адміністрації С.В. Добряк (а.с. 18, а.с. 119 - 120 т. 1).
В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_1 пояснив, що довідку № 651 готувала колишній секретар Пісківської сільської ради ОСОБА_5, яка в теперішній час працює у загальному відділі Ясинуватської райдержадміністрації Донецької області/Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області, що у неї є журнал, де реєструвалися видані довідки, що довідка була видана в травні 2016 року без комісійного обстеження житлового будинку у зв'язку із неможливістю через бойові дії потрапити на територію селища Піски, довідка була видана лише на підставі власних відомостей ОСОБА_5 щодо будинку позивача.
Представнику позивача - адвокату ОСОБА_1, згідно його пояснень у судовому засіданні апеляційного суду, не відомо в якому саме стані фактично знаходиться будинок позивача, які його основні конструктивні елементи пошкоджено та в якій ступені, які надвірні господарські будівлі пошкоджено та в якій ступені.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Враховуючи зазначене, є обгрунтованими доводи апеляційної скарги Кабінета Міністрів України про те, що довідка № 651, яка видана від імені Ясинуватської районної державної адміністрації, на яку послався суд як таку, що підтверджує факт пошкодження будинку, у визначенні статей 77, 79 ЦПК України не є належним та достовірним доказом, оскільки виготовлена не на бланку Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області та не має дати її виготовлення; є об'єктивні сумніви щодо достовірності викладених в ній обставин, оскільки орган, що її видав, в інших письмових документах посилається на неможливість доступу фахівців Ясинуватської райдержадміністрації для обстеження пошкодженого житла, оскільки цивільним особам доступу до сщ. Піски не має.
Відповідно до частини 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Представнику позивача - адвокату ОСОБА_1 апеляційним судом на виконання вимог частини 5 ст. 12 ЦПК України з метою усунення розбіжностей щодо відомостей, викладених у довідці № 651 без дати та у відповідях Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області/Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області від 07.09.2017 року № вх. 02-1366/61, від 18.10.2017 року № вх. 02-1704/61 щодо неможливості обстеження зруйнованого та пошкодженого житла у селищі Піски, встановлення обсягу та ступеня пошкоджень будинку позивача було роз'яснено право подати додаткові докази, зокрема, заявити клопотання про виклик у судове засідання в якості свідків позивача ОСОБА_3, який жодного разу не брав участі у судових засіданнях як суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції, а також Добряка С.В., від імені якого підписана оспорювана відповідачем довідка щодо пошкодження будинку, ОСОБА_5, яка за поясненнями представника позивача готувала оспорювану довідку та їй відомо про стан будинку, який є предметом відшкодування шкоди у цій справі. Проте представник позивача бажання заявити таке клопотання не виявив.
Будь-які інші докази, крім довідки № 651без дати, які підтверджують факт пошкодження (руйнування) будинку позивачем суду не надані.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на те, що 03 липня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про те, що в ході проведення артилерійського обстрілу було пошкоджено майно, належне ОСОБА_3 (а.с. 25).
Проте ці відомості матеріалами справи також не підтверджені. До позову позивачем додано витяг з кримінального провадження № 12015050260000865, згідно якого до чергової частини Дружківського МВ ГУМВС України в Донецькій області надійшло повідомлення про те, що під час проведення антитерористичної операції було зруйновано будинки у Ясинуватському районі сщ. Піски, внаслідок чого заподіяно матеріальний збиток. На підставі повідомлення від 03.07.2015 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною 2 ст. 194 КК України (а.с. 27 т. 1). У зазначеному витягу відсутні відомості щодо позивача та належного йому будинку по АДРЕСА_1.
На а.с. 25 т. 1 є відповідь слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 12.01.2017 року за № Ш-1293/20/02-2017 на звернення позивача щодо надання довідки про втрату його документів під час проведення бойових дій у зоні АТО, в якій зазначається, що 09.10.2015 року до Дружківського ВП надійшла заява позивача про те, що під час обстрілу було пошкоджено майно позивача (примітка суду: яке саме та за якими адресами не зазначено); заяву зареєстровано до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Дружківського ВП за № 5440, яку долучено до матеріалів кримінального провадження № 12015050260000865, розпочатого 03.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 194 КК України за фактом руйнування будинків у сщ. Піски Ясинуватського району під час проведення антитерористичної операції; на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015050260000865 триває; для отримання документів, які Вас цікавлять, Вам рекомендовано звернутися до керівництва СВ Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області (а.с. 25-26 т. 1).
В позовній заяві позивач посилається на кримінальне провадження №120150502600008652, в письмових поясненнях на апеляційну скаргу - на кримінальне провадження № 12015050260000965. Проте відомості щодо цих кримінальних проваджень в матеріалах справи відсутні.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що за заявою позивача про пошкодження будинку слідчій Дружківського ВП виїжджав до сщ. Піски з метою складення протоколу огляду місця події, протокол огляду складений не був, оскільки доступ до сщ. Піски був наданий лише слідчому, який внаслідок огляду місця події за відсутності інших процесуальних осіб склав лише відповідний рапорт.
Представнику позивача - адвокату ОСОБА_1 апеляційним судом на виконання вимог частини 5 ст. 12 ЦПК України було роз'яснено право надати суду додаткові докази - відповідні документи з матеріалів кримінального провадження, зокрема, рапорт слідчого щодо огляду пошкодженого будинку позивача тощо. Проте представник позивача не виявив бажання надати суду відповідні матеріали з кримінального провадження щодо пошкодження будинку та не заявив про необхідність їх витребування через неможливість самостійно надати такі докази.
Відповідно до частини 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, позивачем суду взагалі не надано доказів щодо часу пошкодження житлового будинку. При цьому суттєве значення має не сама дата пошкодження майна, оскільки через постійні бойові дії на лінії зіткнення її встановити не завжди можливо, а іноді пошкодження може бути і результатом не однієї, а багаторазових періодичних дій. Доведенню підлягає той факт, що шкода була завдана в період, починаючи з 14 квітня 2014 року, тобто в період проведення антитерористичної операції.
В позовній заяві позивач зазначав, що його будинок пошкоджено 21.08.2016 року (а.с. 1 - 12 т. 1). У заяві про уточнення позовних вимог уточнив, що будинок пошкоджено 21.08.2014 року (а.с. 102 - 103 т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції період пошкодження житлового будинку не встановив.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що не може надати доказів щодо періоду пошкодження будинку.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Довідка № 651 без дати, яка підписана від імені голови Ясинуватської райдержадміністрації, не містить відомостей про конкретні пошкодження навіть основних конструктивних елементів як житлового будинку, так і належних до нього господарських споруд, зокрема, фундаменту, стін, покрівлі, перекриття, підлоги; за своїм змістом суперечить відповідям Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області/Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області від 07.09.2017 року № вх. 02-1366/61, від 18.10.2017 року № вх. 02-1704/61 щодо неможливості обстеження зруйнованого та пошкодженого житла у селищі Піски, на її підставі не можна встановити дійсні обставини справи, в тому числі і період пошкодження будинку. Доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України про те, що суд першої інстанції помилково в порушення частини 1 ст. 80 ЦПК України дійшов висновку про достатність доказів у справі щодо пошкодження будинку, що у матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази пошкодження будинку № АДРЕСА_1, є обгрунтованими.
Посилання представника позивача на складнощі в наданні доказів через неможливість потрапити у сщ. Піски не спростовують доводів апеляційної скарги, оскільки кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Ні ЦПК України, ні Закон України від 12.08.2014 року №1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", ні Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не містять виключень щодо дотримання такої конституційної засади судочинства, як змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Такий висновок апеляційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яким 28.07.2017 року у справі "Антон Васильович Лісний та два інших заявники проти України і Росії" було визнано неприйнятними скарги "Лісний проти України і Росії" (заява № 5355/15), "Півень проти України і Росії" (заява № 44913/15), "Анохін проти України і Росії" (заява № 50853/15) через їх недостатню обґрунтованість. Як зазначив Європейський суд, провадження у Суді мають змагальний характер. Тому завданням сторін є обґрунтувати їхні фактологічні аргументи, надавши Суду необхідні докази. У той час як Суд несе відповідальність за встановлення фактів, завдання сторін - надати активну підтримку шляхом надання будь-якої необхідної інформації. З огляду на це слід брати до уваги поведінку сторін під час збирання доказів (див. справу "Ireland v. the United Kingdom", 18 січня 1978, п. 161, серія А № 25) (п. 25). Отже, від заявників вимагається надати достатні докази на підтвердження своїх вимог відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про знищення майна під час збройного конфлікту (п. 27). Суду добре відомо про наявність певних виняткових обставин, що не залежать від заявників і які викликали труднощі для подання документальних доказів на підтримку своїх скарг. Тому до постійної практики Суду належить застосування більш поблажливого підходу за наявності беззаперечного доказу таких обставин (див. справу "Creanga v. Romania" [ВП], № 29226/03, п. 88, 23 лютого 2012 р., і процитовані в рішенні справи, з урахуванням внесених змін). Ці обставини переважно стосуються ситуації триваючого конфлікту, оскільки він становить підґрунтя у розгляді цих справ (п. 29). Однак слід зауважити, що заявники не навели жодних причин щодо того, чому вони не змогли надати відповідні документи, які підкріплюють їхні скарги щодо порушення прав відповідно до Конвенції. Також вони не повідомили Суд про будь-які спроби, які вони зробили для отримання принаймні частини документальних доказів для підкріплення їхніх звинувачень. З огляду на це було встановлено, що відповідно до пункту 1 правила 44C Регламенту Суду, якщо сторона не надає доказів чи інформації, якої вимагає Суд, або з власної ініціативи не повідомляє інформації, яка має стосунок до справи, або якимсь іншим чином не бере ефективної участі у провадженні, Суд може сформулювати відповідні висновки, які, на його думку, випливають з таких обставин (див., з-поміж багатьох інших авторитетних джерел, справу "Savriddin Dzhurayev v. Russia", №71386/10, п. 130, ЄСПЛ 2013 р. (витяги)).
Доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, як представника держави, про те, що позивачем не доведено факт завдання йому шкоди саме терористичним актом, як злочинним діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України, що вирок суду щодо винної в терористичному акті особи відсутній, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.01.2004 року у справі "Ayder та інші проти Туреччини"Суд зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.10.2012 року у справі "Catan та інші проти Молдови та Росії" Суд зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "ПМР" в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).
У рішенні у справі "SARGSYAN проти Азербайджану" Суд зазначив, що за змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (див. рішення у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313) (п. 129). Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (див. рішення у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; див. рішення у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії» [ВП], №№ 43370/04, 8252/05 і 18454/06, § 109, ECHR 2012 (витяги)) (п. 130).
Тобто, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
Доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України про те, що ці рішення Європейського суду з прав людини ухвалені у справі за інших обставин, предмету правовідносин, а тому не стосуються цього спору, є необґрунтованими.Зазначені рішення Європейського суду з прав людини стосуються не лише конкретних обставин справи, а загальних принципів юрисдикції держави.
Селище Піски є невід'ємною частиною території України і перебуває в її компетенції та під її контролем, тобто знаходиться під юрисдикцією України.
Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо пошкодження його будинку, підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, селище Піски, вул. Миру, 45, відсутні.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що стаття 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"не визначає механізм визначення розміру відшкодування, а тому застосував за аналогією закону механізм визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI).
Доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, як представника держави, про те, що Кодексом цивільного захисту України спірні правовідносини не регулюються, є необґрунтованими.
Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем у справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).
Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України,належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).
Відповідно до ст. 6 Кодексу ц ивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про основи національної безпеки України", суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).
Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.01.2015 року № 47-р "Про встановлення режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації" з метою координації дій державних органів влади, спрямованих на забезпечення захисту населення, територій та майна, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту для подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня соціального та воєнного характеру, яку спричинило загострення ситуації на деяких територіях України, загроза вчинення терористичних актів, та відповідно до статей 13 і 14 Кодексу цивільного захисту України, установлено режим надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях.
Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом".
Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
Відповідно до ст. 85 Кодексу відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.
Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.
Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3).
Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).
Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).
Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).
Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
Саме з цього виходив суд першої інстанції при визначенні розміру шкоди, завданої позивачу пошкодженням будинку.
Проте з таким висновком суду також погодитися не можливо, суд не врахував, що відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Тобто, передбачена частиною 10 ст. 86 Кодексу грошова компенсація виплачується постраждалому у разі, якщо припиняється його право власності на пошкоджене (зруйноване) житло. Доводи апеляційних скарг представників відповідача про те, що недотримання позивачем умови щодо добровільної передачі зруйнованого або пошкодженого житла відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України унеможливлює виплату позивачу за рахунок держави грошової компенсації,передбаченої частиною 10 ст. 86 цього Кодексу, є обгрунтованими. Саме такого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 423/450/16-ц (ухвала від 27.09.2017 року).
Апеляційний суд звертає увагу на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України про нерозривну цілісність земельної ділянки і об'єкта нерухомості, на якій він знаходиться, які регулюють автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до нового власника нерухомості.
Згідно наданого представником позивача витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.05.2018 року земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2, розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа земельної ділянки 0,2010 га, на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3, документ, що посвідчує право - державний акт від 11.06.2005 року ДН 178911 (а.с. 79-83 т. 2).
Посилання представника позивача на його звернення від 30.08.2017 року до Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області апеляційним судом не приймається, оскільки по-перше, звернення від 30.08.2017 року в матеріалах справи відсутнє і під час апеляційного розгляду справи представником позивача для дослідження не надано; по-друге, згідно відповіді Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області/Ясинуватської районної військово-цивільної адміністрації Донецької області від 07.09.2017 року № вх. 02-1366/61 на запит № б/н від 30.08.2017 року представник позивача звертався з запитом про надання інформації про можливість забезпечення позивача житлом, отримання компенсації та можливість добровільної передачі позивачем зруйнованого або пошкодженого житла, що не є тотожнім з заявою про добровільну передачу пошкодженого будинку та земельної ділянки, на якій він розташований; по-третє, представник позивача доказів про те, що він уповноважений розпоряджатися нерухомим майном, яке належить позивачу на праві власності, зокрема, відмовитися від права власності на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1, не надав. Угода № 06/08/17 про надання правової (юридичної) допомоги (а.с. 37 - 38 т. 1), на яку посилається представник позивача, повноважень представника щодо розпорядження нерухомим майном позивача не містить.
Відповідно до ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Відповідно до ст. 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню.
Доказів про звернення саме позивача ОСОБА_3, як власника житлового будинку та земельної ділянки, до відповідних органів з відповідною письмовою заявою про добровільну передачу зруйнованого/пошкодженого житла позивачем суду не надано.
Позивачем не надано суду доказів про ступінь пошкодження житлового будинку і відповідно про те, що внаслідок знищення житлового будинку право власності на будинок підлягає припиненню відповідно до ст. 349 ЦК України, у зв'язку з чим виконання ним умови щодо добровільної передачі зруйнованого житла відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України є неможливим. Станом на 10.05.2018 року право власності позивача на спірний житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, не припинено.
Отже, доводи апеляційних скарг представників відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про недотримання судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди - про виплату грошової компенсації за пошкоджене майно умов, встановлених частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, є обґрунтованими.
Посилання представника позивача на те, що норма частини 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України суперечить Конституції України та порушує право власності позивача, апеляційний суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 обрав спрощений спосіб захисту, який передбачений ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.
Якщо позивач не згоден із спеціальним спрощеним порядком відшкодування шкоди, який визначений ст. 86 Кодексу цивільного захисту України та передбачає припинення його право власності на зруйноване (пошкоджене) житло, він мав довести суду розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, відповідно до ст. 1192 ЦК України, тобто відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Положення ст. 1192 ЦК України не суперечать положенням ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"та ст. 85 Кодексу цивільного захисту України. Проте таких доказів позивач суду не надав, послався на неможливість провести у справі судову експертизу у зв'язку з тим, що в теперішній час цивільним особам до сщ. Піски доступу не має.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 в якості відповідача зазначив Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) як представників держави - Кабінет Міністрів України та Державну казначейську службу України (а.с. 1 - 12 т. 1).
Відповідно до ст. 48 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147-VIII) держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII"Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом"саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом, апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.
Доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, як представника держави, про те, що у справах про відшкодування шкоди відповідний орган державної влади, який представляє державу, повинен мати повноваження розпорядника бюджетних коштів, отримувати з Державного бюджету фінансування на здійснення своєї діяльності; Кабінет Міністрів України не є розпорядником бюджетних коштів, а тому визначення Кабінету Міністрів України представником держави суперечить вимогам ст. 38 ЦПК України (примітка суду: така стаття ЦПК зазначена в апеляційній скарзі), ст. 170 ЦК України, не ґрунтуються на законі.
Цивільне законодавство визначає (ст. 174 Цивільного кодексу України), що держава як самостійний учасник цивільних відносин, як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене майно, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів органів державної влади, зокрема, коштів на забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України позивачем не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просив стягнути з держави (з Державного бюджету України), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статей 25, 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду. Саме тому як представник держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинна виступати і Державна казначейська служба України.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України, як представника держави, про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік"не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, є безпідставними й такими, що не відповідають вимогам міжнародно-правових актів, Конституції України та законам України.
Згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Що стосується доводів апеляційної скарги Кабінету Міністрів України, як представника держави, про те, що судом першої інстанції до участі у справі не залучено осіб, а саме, Державу Російська Федерація в особі її Уряду,до якої у подальшому Держава Україна у разі доведення позову ОСОБА_3 може пред'явити регресні вимоги про відшкодування шкоди, то вони на висновки апеляційного суду не впливають, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_7
Крім того, відповідно до частини 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Згідно матеріалів справи провадження у справі було відкрито 15.08.2017 року та судовий розгляд було призначено на 22.08.2017 року (а.с. 41 - 42 т. 1). Представник Кабінету Міністрів України приймав участь у судових засіданнях суду першої інстанції 26.09.2017 року, 23.10.2017 року, 30.11.2017 року, 12.12.2017 року, що підтверджується журналами судових засідань (а.с. 86, а.с. 105, а.с. 122, а.с. 131 т. 1) і лише 17.01.2018 року від представника Кабінету Міністрів України надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог (а.с. 144 - 147 т. 1).
Відповідно до ухвали Дружківського міського суду Донецької області від 17.01.2018 року судовий розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження (а.с. 152 - 153 т. 1).
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалою від 05.02.2018 року відмовив представнику Кабінету Міністрів України у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи (а.с. 164, а.с. 167 т. 1), оскільки таке клопотання було заявлено з порушенням норм процесуального права, а саме, на стадії закінчення судового розгляду - після допиту сторін та дослідження наданих сторонами доказів.
Відповідно до ст. 2 ЦК України та частини 2 ст. 48 ЦПК України держава є самостійним суб'єктом як цивільних прав та обов'язків, так і носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір"платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене чим Законом. Тобто, зі змісту даної статті вбачається, що держава, як сторона у справі, не є платником судового збору.
Отже, посилання представника позивача на те, що апеляційні скарги представниками держави подані без додержання вимог п. 3 частини 4 ст. 356 ЦПК України, оскільки до них не додано документ, що підтверджує сплату судового збору, не ґрунтуються на законі.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) житлового будинку.
Відповідно до частини 1 ст. 376 ЦПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Отже, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.
Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги представників відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок руйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Л.І. Соломаха
О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська
Повне судове рішення складено 11 травня 2018 року.
Головуючий суддя : Л.І. Соломаха
