Номер справи місцевого суду: 520/2450/16-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2017 року (суддя Калашнікова О.І.),

встановив:

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду вказаним позовом, уточнивши який, просила визнати договір про надання правової допомоги від 11.10.2013 року недійсним; застосувати наслідки недійсного договору - зобов'язати відповідача повернути позивачу всі грошові кошти, отримані на виконання умов оспорюваного договору; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в сумі 769643,75 грн. та 75000 грн. відповідно, посилаючись на невідповідність договору вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК, ст. 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі. Основними доводами апеляційної скарги є незгода апелянта з правом адвоката на винагороду, оскільки разом з угодою ОСОБА_3 здійснював представництво в суді також за нотаріальною довіреністю, яка в подальшому була нею скасована.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 11 жовтня 2013 року ОСОБА_3(Представник) і ОСОБА_2 (Замовник) уклали договір про надання правової допомоги.

За умовами договору ОСОБА_3 зобов'язався здійснювати представницькі функції, захищати права, свободи та законні інтереси Замовника у справі №2-1821/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно та розподіл майна, яке буде слухатися апеляційним судом Одеської області (п.1 договору).

Замовник зобов'язалась сплатити Представнику винагороду: за представництво у суді апеляційної інстанції - 1000 грн., за представництво в суді касаційної інстанції 1000 грн, та відшкодувати Представнику транспортні витрати в розмірі 150 грн за засідання та всі інші витрати, пов'язані з розглядом справи (п.3 договору).

Крім того, сторони домовились, що у разі прийняття будь-яким судом рішення, яке скасовує або змінює рішення Біляївського райсуду Одеської області від 21 червня 2013 року по справі №2-1821/11 Замовник сплачує Представнику винагороду у розмірі 10% від суми на яку зменшена сума, стягнута з ОСОБА_2 судовим рішенням від 21.06.2013 року (п.4 договору).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19.05.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.07.2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення винагороди встановлено, що на виконання умов договору про надання правової допомоги ОСОБА_3 надав правові послуги у повному обсязі і належної якості; зазначений договір укладався сторонами за вільною згодою та вільним волевиявленням.

ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором про надання правової допомоги щодо виплати адвокату гонорару не виконує (як не виконує і рішення суду від 19.05.2015 року про стягнення з неї грошових коштів на виконання умов договору про надання правової допомоги).

Доводи ОСОБА_2, що договір про надання правової допомоги від 11.10.2013 року не відповідає вимогам ст. 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть прийматись до уваги виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076) визначено основні терміни, зокрема: адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 4 Закону №5076 адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Відповідно до п. 3 ст. 19 Закону №5076 видами адвокатської діяльності є захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 21 Закону №5076 під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; підвищувати свій професійний рівень; виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 26 Закону №5076 адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір від 11.10.2013 року відповідає вимогам і положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. ст. 207, 901, 903 ЦК України щодо письмової форми правочину, щодо положенням договору про надання послуг.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області, ухваленим 19.05.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.07.2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення винагороди визнано правомірність цього договору. Відсутність в договорі інформації щодо свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_3 не є правовою підставою для визнання цього договору недійсним.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає дотримання Правил адвокатської етики, затверджених 17 листопада 2012 року Установчим з'їздом адвокатів України (що діяли на момент виникнення між сторонами правовідносин), як одного з основних професійних обов'язків адвоката.

Вказані Правила є обов'язковими для використання адвокатами системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних та іноді суперечливих професійних прав та обов'язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законодавчими актами України, а також закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному провадженні кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

Статтею 7 Правил адвокатської етики визначено, що у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.

Згідно ст. 8 Правил адвокатської етики у межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, законних представників клієнтів або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також перед будь-якими іншими міркуваннями.

Доказів порушення адвокатом ОСОБА_3 Правил адвокатської етики перед клієнтом ОСОБА_2 при укладанні договору про надання правової допомоги і при виконанні умов цього договору апелянтом до суду не надано.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 11 травня 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець