ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2018 р. Справа № 914/254/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Малех І.Б.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця") за вих. № НЮ-433 від 12.03.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/875/18 від 15.03.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2018, суддя Рим Т.Я.

у справі № 914/254/17

за позовом: комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (надалі КП "Адміністративно-технічне управління"), м. Львів

до відповідача: ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", м. Львів

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватна фірма науково-виробниче підприємство

"Комтех-плюс" (надалі ПФ НВП "Комтех-плюс"), м. Львів

про відшкодування витрат на демонтаж рекламної конструкції в розмірі 5 756,40 грн.

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2 – представник (довіреність № 2410-10-4674 від 07.06.2017)

від відповідача: ОСОБА_3 – адвокат (довіреність № Ц/3-04/42-18 від 25.01.2018)

від третьої особи: не з’явився

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

08.02.2017 КП "Адміністративно-технічне управління" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" про відшкодування витрат на демонтаж конструкцій в розмірі 5 756,40 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.06.2017 позовні вимоги задоволено (а.с. 111-118 том І).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 186-194 том І).

Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.06.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду (а.с. 65-68 том ІІ).

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України зазначив, що під час розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій не з'ясовано правової природи спірних правовідносин та цивільно-правових підстав заявленого позову, а тому висновки судів попередніх інстанцій про правомірність вимоги позивача та наявність обов'язку з відшкодування витрат у відповідача зроблено без наведення правових підстав і є передчасними. До того ж, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою умови договору від 01.01.2014 про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ та не було надано таким умовам належної правової оцінки, а також не було з'ясовано, які права і обов'язки виникли у сторін цього договору щодо спірних рекламних конструкцій, виходячи з умов укладеного між ними договору та фактичних правовідносин, що склались між сторонами, і чи пов'язані такі відносини з предметом спору в даній справі.

На новому розгляді рішенням Господарського суду Львівської області від 16.02.2018 у справі № 914/254/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь КП "Адміністративно-технічне управління" 5 756,40 грн. відшкодування витрат на демонтаж спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, 1 600,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору (а.с. 133-143 том ІІ).

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд встановив у діях відповідача наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що в свою чергу є підставою для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, відповідно суд дійшов висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не надано належної оцінки іншим обставинам, які є предметом доказування у даній справі, які є відмінними від обставин, встановлених рішенням суду у справі №914/45/17. Також апелянт звертає увагу на те, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017 та ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.11.2017 скасовано Наказ №59-Д від 08.08.2016 Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні представник проти доводів скаржника заперечив в усному порядку.

Третя особа явку уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2308/18 від 05.04.2018) доводи апеляційної скарги підтримала повністю.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасника справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.01.2014 між державним територіально-галузевим об’єднанням "Львівська залізниця" (залізниця) та ПФ НВП "Комтех-плюс" (рекламодавець) укладено договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ, згідно з умовами якого залізниця, відповідно до вимог Закону України "Про рекламу" (в частині реклами на транспорті), розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на об'єктах залізничного транспорту, а рекламодавець здійснює оплату згідно з виставленими рахунками за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у додатках до цього договору. (а.с. 52-53 том І).

Тобто, рекламну конструкцію ПФ НВП "Комтех-плюс" було встановлено на землях залізничного транспорту, а саме в смузі відведення залізниці.

12.07.2016 Департаментом економічної політики Львівської міської ради було направлено відповідачу вимогу №23/Р-7-2820, в якій зазначено, що відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", зокрема самовільно встановив рекламну конструкцію на газоні по вул. Луганській (непарна сторона, місце № 4) та запропоновано в строк до 22.07.2016 усунути вказані порушення (а.с. 13-14).

Проте, відповідач у визначений строк вказані у вимозі порушення не усунув.

08.08.2016 Департаментом економічної політики Львівської міської ради прийнято Наказ №59-Д, яким позивачу доручено у строк до 31.12.2016 демонтувати рекламну конструкцію. (а.с. 15-16 том І).

16.08.2016 позивачем на адресу відповідача надіслано попередження №2410-06-6 664, яким запропоновано добровільно провести демонтаж встановлених конструкцій до 24.08.2016. У протилежному випадку демонтаж рекламної конструкції буде здійснений КП "Адміністративно-технічне управління" з 24.08.2016 у будь-який робочий день. При цьому на Регіональну філію "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" буде покладено обов’язок компенсації витрат по демонтажу, перевезенню та зберіганню конструкції (а.с. 17-19 том І).

Як вбачається із матеріалів справи, у зв’язку із відмовою відповідача добровільно демонтувати встановлені конструкції, 19-20.10.2016р. спірні рекламні конструкції були демонтовані ТзОВ "Благоустрій-Захід" на підставі договору про надання послуг від 06.09.2016, про що складено відповідні акти проведення демонтажу (а.с. 20-23, 27 том І).

Витрати позивача склали 5 756,40 грн., що підтверджується розрахунком, актом №А-17/10 здачі-прийняття робіт від 19.10.2016, актом №А-18/10 здачі-прийняття робіт/послуг від 19.10.2016 (а.с. 24-27).

24.11.2016 позивач надіслав відповідачу претензію від №2410-10-9464 про сплату 4 308,00 грн. відшкодування витрат на проведення демонтажу, транспортування та зберігання рекламної конструкції (а.с. 28 том І).

Проте, дана претензія була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.

В свою чергу відповідач проти позову заперечив. Зокрема зазначає, що власником рекламної конструкції на підставі договору про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ від 01.01.2014 є ПФ НВП "Комтех-плюс", а тому посилання на пункт 8.1.1 Правил є безпідставним. Окрім того вважає, що розміщення рекламної конструкції на землях транспорту трансформує таку рекламу із зовнішньої на рекламу на транспорті, а тому погоджувати її розміщення із міською владою не потрібно на підставі ст. 18 Закону України "Про рекламу", відповідно позивач не має законних повноважень на демонтаж таких рекламних конструкцій.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Предметом даного судового розгляду є вимога позивача до відповідача про відшкодування фактичних витрат на примусовий демонтаж рекламних конструкцій, які ним було встановлено самовільно. Дана вимога обґрунтована з посиланням на ст.22 ЦК України та ст. 224 ГК України (а.с. 102-105, 112-120 том І). Ці норми встановлюють цивільно-правову відповідальність за порушення цивільного права у випадку вчинення особою правопорушення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналізуючи теоретичну конструкцію, яка міститься у наведених вище нормах закону, суд дійшов висновку, що цивільне право особи в такому контексті полягає, зокрема, в недоторканості її майна, відсутності потреби у здійсненні додаткових витрат для відновлення порушеного права. Завдання шкоди спричиняє втручання у майнові права потерпілого. При цьому поняття майна, яке міститься в статті 1166 Цивільного кодексу України, узгоджується з поняттям майна, яке міститься в частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України (майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки). Тому розміщення особою без достатніх правових підстав зовнішньої реклами може призвести до вимушених витрат зі сторони позивача на її демонтаж, що спричиняє у свою чергу порушення цивільного права такого позивача.

Підставою для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди є: вина, шкода, причинний зв'язок, протиправність поведінки.

Суть спору зводиться до визначення правового статусу рекламної конструкції, демонтаж якої було здійснено позивачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама – реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

З наведеного вище визначення можна зробити висновок, що зовнішня реклама характеризується такими ознаками:

1) розміщується на спеціальних тимчасових чи стаціонарних конструкціях – рекламоносіях;

2) ці рекламоносії розташовано на відкритій місцевості, в тому числі на:

- зовнішніх поверхнях будинків, споруд,

- елементах вуличного обладнання,

- над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Натомість відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу" реклама на транспорті – реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Таким чином, суттєвою ознакою реклами на транспорті є місце її розміщення:

1) на території підприємств транспорту;

2) на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів;

3) на зовнішній та внутрішній поверхнях споруд підприємств транспорту.

Заперечуючи проти вимог позову, відповідач і третя особа вважають, що рекламна конструкція розміщена на смузі відведення залізниці, яка належить до земель транспорту, є територією підприємства, а відтак – належить до реклами на транспорті.

За змістом ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать, зокрема, землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням. Аналогічні положення закріплені в статті 68 Земельного кодексу України.

Статтею 11 Закону України "Про транспорт" унормовано, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Таким чином, як вбачається з положень наведених вище норм закону, законодавець розрізняє землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту, та об'єкти транспорту.

Пов'язаним із розглядом цієї справи є судове провадження у справі №914/45/17 за позовом Залізниці до КП "Адміністративно-технічне управління", за участю третіх осіб: ПП "Ріел-Фінанси", ПФ НВП "Комтех-плюс", Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про стягнення збитків (упущеної вигоди). Позов обґрунтовано незаконним демонтажем рекламних конструкцій, в тому числі і рекламної конструкції, про яку йдеться у даній справі, що розглядається судом. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2017 позов задоволено повністю, на користь Залізниці стягнуто збитки, спричинені демонтажем рекламних конструкцій. При цьому рішення суду першої інстанції мотивовано висновком про те, що реклама, розміщена на території підприємств залізничного транспорту (смугах відведення), є рекламою на транспорті, а тому її розміщення не потребує дозволу міської влади.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2017, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розміщення такої реклами не є рекламою на транспорті, а є зовнішньою рекламою, що потребує дозволу міської влади (а.с. 172-182 том І). Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 №914/45/17 залишено без змін наведену вище постанову суду апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції погодився з правовими висновками про приналежність рекламних конструкцій, розміщених у смугах відведення залізниць, до зовнішньої реклами (а.с. 34-40 том ІІ)

Зважаючи на зазначені вище положення, суд, погоджуючись з правовою позицією судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі №914/45/17, та вважає, що до реклами, розміщеної на землях транспорту (наданих в користування підприємствам і організаціям транспорту) застосовуються положення ст. 16 Закону України "Про рекламу" про зовнішню рекламу, натомість, до реклами, розміщеної на об'єктах транспорту – спеціальні положення ст. 18 Закону України "Про рекламу".

Зі змісту договору № №Л/ДН-1-14138п/НЮ від 01.01.2014, укладеного між відповідачем та третьою особою, вбачається, що за цим договором розповсюджувач розміщає рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця, саме на об'єктах залізничного транспорту, а не на землях залізничного транспорту (пункт 2.1 Договору). Це положення договору узгоджується з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про рекламу” – розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). Натомість рекламну конструкцію було розміщено на землях транспорту, що свідчить про недотримання умов пункту 2.1 договору.

Слід звернути увагу на те, що Закон України "Про рекламу" був прийнятий 03.07.1996. У своїй первинній редакції вказаний закон містив статтю 17, відповідно до положень якої реклама може розміщуватися на транспортних засобах, автомобільних і залізничних шляхах сполучення загального користування (включаючи смугу відведення), у метрополітені лише за угодою з їх власниками та відповідно до вимог безпеки і правил руху. Однак 19.09.2003 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу", відповідно до положень якого Закон України "Про рекламу" було викладено в новій редакції. Зокрема, положення статті 17 було замінено положеннями статей 1 та 18 Закону України "Про рекламу" (дані положення про рекламу на транспорті в новій редакції продовжують діяти станом на сьогодні). Таким чином, положення про можливість за згодою з підприємствами залізниці розміщувати рекламу на залізничних шляхах (включаючи смуги відведення) були змінені положеннями про можливість за згодою з підприємствами залізниці розміщувати рекламу на території підприємств транспорту.

Крім того, поняття "землі транспорту" не тотожне поняттю "територія підприємства транспорту". Якщо до земель транспорту належать землі, визначені статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", то легального визначення поняття "територія підприємства" українське законодавство не містить. Територія підприємства обмежується певними рамками, в межах яких відбувається проектування та виконання робіт з благоустрою такої території, яка є елементом благоустрою населеного пункту. Тому, наприклад, територія смуг відведення залізниці належить до земель транспорту, однак не охоплюється поняттям території підприємства залізниці в розумінні статті 1 Закону України "Про рекламу".

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд зробив висновок, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що розміщення рекламної конструкції на смузі відведення залізниці є розміщенням зовнішньої реклами, що потребує дозволу органу місцевого самоврядування.

Необхідність отримання такого дозволу випливає зі ст. 16 Закону України "Про рекламу", ст. 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", пунктів 3, 4 Типових правил та відповідає повноваженням, наданим статтею 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Недотримання залізницею встановленого порядку на отримання дозволу (не отримання) дозволу свідчить про протиправність її дій.

Як зазначалося вище, на адресу відповідача було надіслано листи від 12.07.2016 та від 16.08.2016 з відповідними зауваженнями. Однак відповідач жодним чином на них не реагував і лише після примусового демонтажу звернувся із запитом від 11.11.2016 про надання тексту Наказу №59-Д від 08.08.2016 (а.с. 58 тлом І).

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, законом встановлено презумцію вини заподіювача шкоди.

Суду не було подано доказів відсутності вини у вчиненні правопорушення у сфері розміщення та розповсюдження зовнішньої реклами, а тому наявним є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина.

Враховуючи, що розміщення залізницею зовнішньої реклами з порушенням встановлених правил призвело до необхідності вчинення дій позивачем з демонтажу рекламної конструкції, а тому судом встановлено наступний елемент складу правопорушення – причинний зв'язок.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач провів демонтаж рекламної конструкції, зазнавши при цьому додаткових витрат в розмірі 5 756,40 грн., а тому ці кошти є реальною вартістю втраченого майна (грошей). Відтак, наявний четвертий елемент складу цивільного правопорушення – шкода.

Статтею 1 Закону України "Про рекламу" визначено, що рекламодавцем є особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження, а розповсюджувачем реклами – особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Варто звернути увагу, що зазначений закон не містить поняття "власник реклами".

На виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 23.11.2017 судом було проаналізовано умови договору. Зокрема, в силу пункту 2.1 договору залізниця є розповсюджувачем реклами, а ПФ НВП "Комтех-плюс" – рекламодавцем. Пункт 3.3.4 договору дає підстави для висновку, що обов'язок з установки (монтажу) та обслуговування (ремонту) рекламної конструкції лежить на рекламодавцеві, тобто ПФ НВП "Комтех-плюс". Отже, за умовами укладеного договору саме третя особа у справі встановила рекламну конструкцію і ця обставина не заперечувалася учасниками справи.

Разом з тим, в силу пункту 3.3.1, 3.3.7 договору рекламодавець зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання договору отримати в причетних підрозділах залізниці технічні умови на розміщення та експлуатацію рекламних конструкцій. Рекламодавець зобов'язується погоджувати з розповсюджувачем зміст рекламного зображення на кожен наступний місяць, та під час кожної його зміни і використовувати рекламні конструкції відповідно до умов цього договору. Аналіз зазначених положень договору дає підстави для висновку, що залізниця вважає рекламну конструкцію рекламою на транспорті, що потребує погодження лише з нею. З огляду на це залізниця брала на себе зобов'язання розповсюджувача, які визначаються Законом України "Про рекламу".

Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Львові містять певні суперечності.

Відповідно до пункту 3.4.7 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові оператор (КП "Адміністративно-технічне управління") організовує або проводить власними силами демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів у порядку, визначеному у розділі 8 цих Правил.

Положення пункту 8.5 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові передбачають, що компенсація витрат оператора, який організовував демонтаж або проводив самостійно демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (законного користувача) демонтованого рекламного засобу на підставі виставленого рахунку та акту виконаних робіт з демонтажу, які надсилаються власнику в обов’язковому порядку у п’ятиденний термін з дати демонтажу.

Положення аналогічного змісту передбачені пунктом 13.4 Правил благоустрою міста Львова: витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, вивісок, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники.

Однак, пункт 9.3 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові встановлює, що у разі виявлення порушення вимог цих Правил робочий орган звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою про усунення порушень у вказаний у вимозі термін. Зазначений термін не може перевищувати 30 календарних днів. Вимоги робочого органу готуються оператором у письмовій формі та скеровуються рекомендованим листом розповсюджувачу зовнішньої реклами.

Згідно з пунктами 9.5 та 9.6 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові у разі невиконання розповсюджувачем у зазначений термін вимог щодо проведення демонтажу самовільно встановленого рекламного засобу або неприведення рекламного засобу у відповідність до дозволу та проектно-технічної документації оператор після підтвердження невиконання вимог щодо усунення порушення звертається з поданням до робочого органу для підготовки наказу про примусовий демонтаж. Робочий орган протягом 5 робочих днів видає наказ, яким визначається перелік рекламних засобів, що підлягають демонтажу, з зазначенням місця їх розташування і терміну проведення демонтажу оператором.

Пунктом 5.1.12 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові передбачено, що рекламні засоби повинні маркуватися з зазначенням на їх каркасі найменування розповсюджувача зовнішньої реклами, телефону, номера дозволу та терміну його дії. Вказана інформація повинна легко читатись.

Таким чином, зазначені правила встановлюють процедуру, відповідно до якої спочатку повідомляється розповсюджувач реклами про наявність порушень, а інші положення цих же правил встановлюють відповідальність власника рекламних засобів, який органами місцевого самоврядування не попереджався про порушення процедур розповсюдження реклами. Разом з тим, така неузгодженість підзаконних нормативно-правових актів не може бути підставою для звільнення від відповідальності особи, яка завдала шкоди іншій особі. При цьому суд керується нормами пунктів 1 та 3 частини 2 статті 27 Закону України "Про рекламу": відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: рекламодавці, винні у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно; розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

За таких обставин колегія суддів вважає, що залізниця, яка взяла на себе обов'язки за договором здійснювати розповсюдження реклами шляхом дозволу установити її на землях транспорту в межах смуги відведення, не врахувала положень нормативно-правових актів та допустила порушення у цій сфері, що є підставою для цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди на підставі п.3 ч.2 ст.27 Закону України "Про рекламу".

Щодо твердження скаржника про те, що Наказ №59-Д від 08.08.2016 був скасований в судовому порядку, то суд зазначає наступне.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 11.07.2017 адміністративний позов ПФ НВП "Комтех-плюс" до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, за участю третіх осіб: публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" та комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" задоволено, визнано протиправними та скасовано низку наказів Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в тому числі і наказ №59-Д від 08.08.2016 в частині демонтажу рекламних конструкцій, які належать на праві приватної власності приватній фірмі науково-виробничому підприємству "Комтех-плюс" (пп. пп. 11, 15, 16, 17, 18, 19 п. 1.1). Судове рішення мотивовано, серед іншого, висновком про належність рекламних конструкцій ПФ НВП "Комтех-плюс", а також про належність такого виду реклами до реклами на транспорті. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 №876/8349/17 зазначену вище постанову суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 86-92 том ІІ). На даний час справа перебуває на перегляді в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Аналізуючи важливість Наказу №59-Д від 08.08.2016 для розгляду цієї справи та наявності підстав для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, суд зробив такі висновки.

Як зазначалося вище, процедура, пов'язана з демонтажем самовільно встановлених засобів зовнішньої реклами передбачена пунктами 9.3-9.6 Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові та визначають, що основну (первинну) діяльність з нагляду за правильністю розміщення та розповсюдження зовнішньої реклами покладено на оператора (позивач у справі). Саме ця особа первинно здійснює усі функції нагляду, в тому числі готує проекти вимоги про усунення недоліків, звертається з поданням про підготовку наказу. Лише на підставі наданої КП "Адміністративно-технічне управління" інформації Департамент економічної політики скеровує розповсюджувачу реклами вимогу про усунення недоліків, а також приймає наказ про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами. Отже, процедура демонтажу здійснюється у декілька етапів, що передбачено відповідними нормами Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Львові.

Стаття 2 ГПК України (в редакції чинної на момент звернення до суду з даним позовом) визначає не лише завдання господарського судочинства, а і його мету – ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Ефективний захист права передбачено і статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чий права чи свободи, вказані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До найважливіших критеріїв ефективності правового захисту належать: достатня юридична визначеність, реальна можливість захисту, доступність, достатність та інші.

Чинне законодавство передбачає чимало складних юридичних фактів (сукупності юридичних фактів), з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Однак ефективність юридичного захисту порушених прав була б суттєво обмеженою, якщо б потерпілому доводилося б оскаржувати кожну складову такого складного юридичного факту. З огляду на це суд вважає, що для відшкодування шкоди у цій справі необхідно довести наявність повного складу цивільного правопорушення. Наказ №59-Д від 08.08.2016 є лише одним із доказів, який оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі, а факт його скасування в судовому порядку не є беззаперечним доказом на спростування доводів позивача про відшкодування завданої шкоди. Скасування цього наказу не спростовує факту завдання шкоди позивачу, особливо коли судом встановлено повний склад цивільного правопорушення.

Варто наголосити, що до часу скасування цього наказу в судовому порядку відповідач та третя особа доводили свою правоту (і в цій справі при первісному розгляді, і в справі №914/45/17), посилаючись на невірність визначення органами місцевого самоврядування правового статусу рекламної конструкції. При цьому рішення судів усіх інстанцій у справі №914/45/17, як про задоволення позову, так і про відхилення позовних вимог були ухвалені в час, коли Наказ №59-Д від 08.08.2016 ще не було скасовано в судовому порядку. Проте ці рішення були мотивовані не тим, що наказ був чинним і не скасованим, а проведеним аналізом змісту правовідносин, які виникли між учасниками справи.

Твердження скаржника про те, що позивач не має належних повноважень на демонтаж зовнішньої реклами, спростовуються пунктами 1.1, 2.2.4 Статуту позивача, Правилами розміщення зовнішньої реклами у місті Львові.

Що стосується твердження третьої особи про відсутність цивільно-правових відносин у цій ситуації, то суд нагадує, що відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути завдання шкоди (збитків). Та обставина, що ні відповідач, ні третя особа не вступали в цивільні договірні відносини з позивачем, не означає, що між ними не виникає недоговірних зобов'язань. Врешті, право на відшкодування витрат (шкоди) позивача передбачено відповідними актами органу місцевого самоврядування, які є чинними. А тому у випадку завдання шкоди особі, які здійснює наглядові/контрольні функції, у неї виникає право цивільне – на відшкодування такої шкоди. До наведеного варто доповнити, що у випадку коли такий спір за своєю правовою природою не є цивільно-правовим, то суд мав би визначити, в порядку якого судочинства його необхідно розглядати. Однак, він не може бути розглянутий ні в порядку цивільного судочинства з огляду на склад учасників судового процесу, ні в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом спору є відшкодування шкоди.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належними та допустимими доказами підтверджено свої позовні вимоги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.02.2018 у справі № 914/254/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Малех І.Б.

ОСОБА_1