ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 травня 2018 р. Справа № 918/406/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі Коваль С.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державна установа "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна санітарно-епідеміологічна служба України

до відповідача 1 Виконавчий комітет Рівненської міської ради

до відповідача 2 Рівненська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

про визнання недійсним та скасування рішень, скасування свідоцтва про право власності

За участю представників сторін:

від позивача: представник за довіреністю ОСОБА_1К

від відповідача 1: представник за довіреністю ОСОБА_2;

від відповідача 2: представник за довіреністю ОСОБА_3;

від третьої особи (Державна санітарно-епідеміологічна служба України): не з'явився;

від третьої особи (ГТУ юстиції у Рівненській області): представник ОСОБА_4;

від третьої особи (УКВ ВК Рівненської міської ради): за довіреністю ОСОБА_5

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35,37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", яке під час розгляду справи перейменоване в Державну установу "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" (надалі - Позивач або ДУ "Рівненський ОЛЦ МОЗУ"), звернулася в Господарський суд Рівненської області з позовом до Виконавчого комітету Рівненської міської ради (надалі - Відповідач 1 або Виконавчий комітет) та Рівненської міської ради (надалі - Відповідач 2 або Рада) в якому просить:

- визнати недійсним з моменту прийняття та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" в частині визнання права комунальної власності на нежитлову будівлю №29 на вулиці Замковій у м.Рівному;

- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" в частині пунктів 223, 224 Додатку 1 до рішення виконкому № 188 від 10.11.2009 року;

- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради 2 сесії 7 скликання від 10.03.2016 року №288 "Про прийняття та передачу нежитлової будівлі №29 на вулиці Замковій у м.Рівному";

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія САЕ №306472, на нежитлову будівлю (літ. "А-4") за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Замкова, будинок 29, видане територіальній громаді м.Рівного в особі Рівненської міської ради.

Свої вимоги Позивач мотивує наступним.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 28.11.2012 року №118 утворено Державну установу "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" та затверджено її Статут (наказом Держсанепідслужби України від 11.04.2016 року №62 затверджено нову редакцію статуту ДУ "Рівненський ОСОБА_6").

З березня 2013 року нежитлова будівля на вул. Замкова, 29 у м. Рівне була закріплена на праві оперативного управління за Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" та використовувалась для виконання завдань, визначених Статутом. Відтак Позивач вважає, що зазначена будівля належить йому на праві оперативного управління, що підтверджує наступним.

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (частина п'ята статті 22 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (частина 3 статті 137 ГК України).

Відповідно до пункту 3.8. наказу МОЗ України №176-0 від 21.09.2012 року "Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України" на голів ліквідаційних комісій було покладено обов'язок здійснення заходів щодо передачі основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, заборгованостей та документів юридичних осіб на баланс Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної території або відповідного виду транспорту за актом приймання-передачі.

03 жовтня 2012 року Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження №744-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби", яким вирішено передати цілісні майнові комплекси державних закладів, підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком із сфери управління Міністерства охорони здоров'я до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби (в тому числі цілісні майнові комплекси Рівненської міської санітарно-епідеміологічної станції та Рівненської міської дезінфекційної станції).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21 вересня 2012 року №176-0 "Про ліквідацію бюджетних установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України" від 18.01.2013 року №7-0 у підпункті 3.8 пункту 3 слова "юридичних осіб на баланс Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби України відповідної території або відповідного виду транспорту" замінено словами "від юридичних осіб, які ліквідуються до Держсанепідслужби України в особі її відповідних державних установ, що належать до сфери управління Держсанепідслужби України або територіальних органів у порядку, встановленому законодавством України".

Пунктом 3 Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 22.01.2013 року №47 "Про передачу майна до сфери управління Держсанепідслужби України" передбачено, що акти приймання-передачі майна юридичних осіб, що зазначені в пункті 1 цього Наказу, підписуються головою відповідної ліквідаційної комісії, представником місцевого органу виконавчої влади, фінансового органу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та ін. Підпунктом 7.6 даного Наказу на голову Держсанепідслужби України покладено обов'язок забезпечити закріплення в установленому законодавством України порядку у двотижневий строк нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна за новоутвореними юридичними особами, що належать до сфери управління Держсанепідслужби України, на праві оперативного управління.

15 лютого 2013 року був підписаний Акт приймання-передачі Державного закладу "Рівненська міська санітарно-епідеміологічна станція" МОЗ України для ДУ "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України". Підписантами даного Акту виступили, в тому числі, представники Держсанепідслужби України, члени ліквідаційної комісії, головний спеціаліст бюджетного відділу Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_7 та заступник начальника головного управління економіки та інвестиційної політики Рівненської обласної державної адміністрації ОСОБА_8

Згідно ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України "Про закріплення нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна" від 06 березня 2013 року №29 прийнято рішення закріпити за Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" (код ЄДР1ІОУ 38503358) нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, зазначене в актах приймання-передачі майна від 15.02.2013 закладів згідно Додатку, на праві оперативного управління.

Відповідно до змісту додатку до наказу Держсанепідслужби України від 06.03.2013 №29 за ДУ "Рівненський ОСОБА_6" на праві оперативного управління закріплюється майно Рівненської міської санітарно-епідеміологічної станції (код ЄДРПОУ 0999968) та Рівненської міської дезінфекційної станції (код ЄДРПОУ 03068748).

28 листопада 2011року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради було видане Свідоцтво про право власності Серія САЕ №306472 на нежитлову будівлю (літ. "А-4") за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Замкова, будинок 29. В якості власника об'єкта в свідоцтві вказана територіальна громада м. Рівного в особі Рівненської міської ради (в оперативному управлінні Державного закладу "Рівненська санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України). Форма власності - комунальна, частка - 1/1, загальна площа - 1797,5 кв.м. В якості підстави для видачі свідоцтва про право власності від 28.11.2011 року вказані рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 та рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188.

Позивач вважає, що рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" та рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" є недійсними у зв'язку з їх невідповідністю вимогам чинного законодавства на підставі наступного.

Перелік підстав набуття права комунальної власності визначений п. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами, права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Підставою визнання права комунальної власності на нежитлову будівлю за адресою вул. Замкова, 29 м. Рівне, в рішенні виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 зазначене посилання на п.10 ч.б) ст.30, п.1 ст.52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Тимчасове Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Мін'юсту від 07.02.2002 №7/5.

Пунктом 10 ч.б) статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Пунктом 1 статті 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Нежитлове приміщення на вул. Замкова, 29 в м. Рівному не створювалось та не придбавалось органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Крім того, передача нежитлового приміщення на вул. Замкова, 29 в м. Рівному територіальній громаді безоплатно державою не проводилась.

Відповідно до вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" не можуть бути об’єктами передачі з державної в комунальну власність об’єкти, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку (крім об’єктів житлового фонду та гуртожитків, нерухомого військового майна, яке вивільняється у процесі реформування Збройних Сил України).

Згідно з ст.4 ЗУ "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:

- Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому - п’ятому частини першої статті 2 цього Закону (крім нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів);

- органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених в абзаці шостому частини першої статті 2 цього Закону, та нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів.

Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом.

Відтак, позивач стверджує, що виконавчим комітетом Рівненської міської ради при прийнятті даного рішення було порушено зазначені вище норми Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Вважає, що з огляду на зазначене, виконавчий комітет Рівненської міської ради в порушення вимог статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” без будь-яких правових підстав прийняв рішення від 20.09.2005 №253 про визнання права комунальної власності на об'єкти нерухомого майна згідно додатку №1 (приміщення Державного закладу "Рівненська міська санітарно-епідеміологічна станція" та Державного закладу "Рівненська міська дезінфекційна станція" - пункти 223 та 224 Додатку №1).

13 березня 2007 року було прийняте рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №36 "Про втрату чинності рішень виконавчого комітету від 20.09.2005 №253, від 08.11.2005 №316, від 13.06.2006 №113" (розміщене на офіційному веб-сайті відповідача). Таким чином, оскаржуване Свідоцтво про право власності було видане в 2011 році на підставі рішення, яке було незаконно прийняте та втратило чинність в березні 2007 року.

Частиною п'ятою статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ передбачено, що приміщення, будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, що використовуються органами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності і передаються зазначеним органам у порядку, встановленому законом. Земельні ділянки, на яких розміщуються будівлі та споруди державної санітарно-епідеміологічної служби України, надаються їм у порядку, встановленому законом.

Позивач заявляє, що Виконавчий комітет та Рівненська міська рада, визнавши право комунальної власності на нежитлову будівлю за адресою: вул. Замкова, 29 м. Рівне, в якій розміщувались органи державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснювали державний санітарно-епідеміологічний нагляд (Рівненська міська санітарно-епідеміологічна станція та Рівненська міська дезінфекційна станція) порушили частину 5 статті 35 Закону України від 24 лютого 1994'року № 4004-ХІІ, положеннями якої закріплено, що таке майно перебуває у державній власності та передається зазначеним органам у порядку встановленому законом (право оперативного управління).

10 березня 2016 року Рівненською міською радою було прийнято рішення №288 "Про прийняття та передачу нежитлової будівлі №29 на вулиці Замковій у місті Рівному". Вказаним рішенням передбачено зарахувати на баланс Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради нежитлову будівлю за адресою місто Рівне, вул. Замкова, 29 та передати вказану будівлю в безоплатне користування (позичку) Головному територіальному управлінню юстиції у Рівненській області.

Позивач вважає, що прийнявши рішення №288, відповідач порушив речове право ДУ "Рівненський ОСОБА_6", яка володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за нею Держсанепідслужбою України (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом), яке захищається ст.137 ГК України, та ЦК України.

08.07.2016 року Наказом Міністерства охорони здоров'я України №689 була затверджена нова редакція статуту Позивача, уповноваженим органом управління визначено Міністерство охорони здоров'я України, змінено найменування Позивача - Державну установу "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України".

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №437-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України" Міністерством охорони здоров’я України було прийнято накази від 01 червня 2016 року №502 "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ Державної санітарно-епідеміологічної служби України до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України", від 01 липня 2016 року №644 "Про прийняття до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ" та від 08 липня 2016 року №689 "Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 01.07.2016 №644". Пунктом 3 Наказу МОЗ України від 01.07.2016 №644 (із змінами) визначено: закріпити державне майно, що входить до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ, за державними підприємствами на праві господарського відання, згідно додатку 2 до цього наказу, та за державними установами на праві оперативного управління, згідно додатку 3 до цього наказу". Таким чином, майно, яке перебувало в оперативному управлінні ДУ "Рівненський ЛЦ ДСЕСУ" було закріплено на праві оперативного управління за Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України".

Відповідачі надали суду відзиви на позов в якому проти вимог Позивача заперечили пославшись при цьому на наступне.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Пунктом 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських рад народних депутатів. Зокрема до комунальної власності було віднесено санітарно-епідеміологічні станції.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів №311 від 05.11.1991, відповідно до розпорядження представника Президента України "Про майно комунальної власності" №396 від 24.11.1992 було розмежоване майно комунальної власності області і майно комунальної власності районів, міста Рівне, Дубно, Кузнецовська та затверджено такий перелік згідно додатку 1. До власності області в галузі охорони здоров'я віднесено обласну епідеміологічну станцію, а у власність міста Рівного - міську санітарно-епідеміологічну станцію.

З метою впорядкування обліку комунального майна, відповідно до рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.12.2000 №168 "Про стан використання нежитлових приміщень, що перебувають в комунальній власності міста і передані в оренду чи безоплатне користування”, був створений єдиний перелік нежитлових приміщень комунальної власності міста Рівне, в який і були внесені приміщення будівлі в м. Рівне, вул. Замкова, 29.

Таким чином, Відповідачі стверджують, що спірна будівля при розмежуванні загальнодержавної власності на державну та комунальну була передана до комунальної власності територіальної громади м. Рівного та перебувала в користуванні оперативному управлінні) міської санітарно-епідеміологічної станції.

Відповідно до ст.137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визначається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженими ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законами, а також власником майном (уповноваженим ним органом).

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.09.2012 № 176-0 "Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України" Державний заклад "Рівненська міська санітарно-епідеміологічна станція" ліквідований. З моменту ліквідації ДЗ Рівненська міська санітарно-епідеміологічна станція і по даний час, як власник, Рівненська міська рада не передавала і не уповноважувала Державну санітарно-епідеміологічну службу України для передачі спірної будівлі в оперативне управління позивачу.

Крім того Виконавчий комітет Рівненської міської ради вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав. Відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. В обгрунтування пропуску Позивачем строку позовної давності Виконавчий комітет посилається на наступне.

Як зазначає позивач, відповідно до п.7.7 наказу Міністерства охорони здоров'я від 22.01.2013 за №47 голові Державної санітарно-епідеміологічної служби України необхідно було забезпечити здійснення в установленому законодавством України порядку оформлення та державну реєстрацію речового права щодо об'єктів передачі, права на які підлягають такій реєстрації. І на виконання зазначеного наказу Міністерства Наказом від 06.03.2013 № 29 по Держаній санітарно-епідеміологічній службі України в.о. директора Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" (ОСОБА_9Г.) зобов'язано у встановленому законодавством порядку до 22.03.2013 провести державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі у встановленому законодавством порядку та проінформувати Держсанепідемслужбу України про виконання цього наказу з наданням відповідних документів в термін до 29.03.2013 року. Таким чином, здійснивши дії на виконання зазначених наказів, позивач дізнався про вже зареєстроване право комунальної власності на спірне майно та про існування оскаржуваних рішень, а саме рішення виконкому №253 від 20.09.2005 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності на нежитлову будівлю №29 на вул. Замковій у м. Рівному" (позовна вимога 1), рішення виконкому від 10.11.2009 №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади Рівного в особі Рівненської міської ради" в частині пунктів 223,224 додатку 1 до рішення (позовна вимога 2), свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 28.11.2011 (позовна вимога 4).

На підставі викладеного, Відповідачі просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр МОЗ України" повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна санітарно-епідеміологічна служба України явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, письмових відзивів на позов суду не надала.

До господарського суду повернулися ухвали суду, які направлялися на адресу Держсанепідслужби України, вказану в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання", "вибули".

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того відповідно до пункту сьомого статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином суд вважає, що Держсанепідслужба України про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради проти позову заперечили з тих же мотивів що і Відповідачі.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 20.09.2005 року прийнято рішення №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" яким, зокрема, визнано право комунальної власності на об'єкти нерухомого майна, які віднесені до власності територіальної громади м.Рівне в особі Рівненської міської ради згідно додатку №1 та зобов"язано Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" видати свідоцтва про право власності на зазначені в додатку №1 нежитлові приміщення.

Також Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 10.11.2009 року прийнято рішення №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради".

Крім того 28 листопада 2011року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради було видане Свідоцтво про право власності Серія САЕ №306472 на нежитлову будівлю (літ. "А-4") за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Замкова, будинок 29. В якості власника об'єкта в свідоцтві вказана територіальна громада м. Рівного в особі Рівненської міської ради (в оперативному управлінні Державного закладу "Рівненська санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України). Форма власності - комунальна, частка - 1/1, загальна площа - 1797,5 кв.м. В якості підстави для видачі свідоцтва про право власності від 28.11.2011 року вказані рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 та рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188.

Вважаючи, що рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" та рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" та Свідоцтво про право власності Серія САЕ №306472 не відповідають вимогам чинного законодавства, Позивач просить визнати їх недійсними та скасувати.

З'ясувавши обставини на які Позивач посилається як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідивши надані ним докази, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Відповідно до статті 5 цього ж Кодексу здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За нормами статті 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий перелік способів захисту інтересів у Цивільному кодексі України не є вичерпним, оскільки ця стаття вміщує ще й припис про те, що "суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом".

Однак цією ж статтею встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічні норми передбачені і в Господарському кодексі України (надалі ГК України). Зокрема відповідно до статті 20 ГК України Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи "всіх співвітчизників" або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на "охоронюваності законом" чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту. Таке акцентування, про що, у першу чергу, свідчать Цивільний процесуальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів. ОСОБА_1 на запобігання таким можливостям спрямоване положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України: заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу.

Судом встановлено, що Державна установа "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" утворена на підставі Наказу Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 28.11.2012 року №118 і запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію ДУ "Рівненськи ОСОБА_6" як юридичної особи внесено 06.12.2012 за №1 698 102 0000 008962.

В той же час 08.07.2016 року Наказом Міністерства охорони здоров'я України №689 була затверджена нова редакція статуту Позивача, уповноваженим органом управління визначено Міністерство охорони здоров'я України, змінено найменування Позивача на Державну установу "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України".

Пунктом четвертим статті 87 ЦК України встановлено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином і Державна установа "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", і Державна установа "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" були створені як юридичні особи вже після прийняття Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 20.09.2005 року рішення №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" яким, зокрема, визнано право комунальної власності на об'єкти нерухомого майна, які віднесені до власності територіальної громади м.Рівне в особі Рівненської міської ради згідно додатку №1 та зобов'язано Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" видати свідоцтва про право власності на зазначені в додатку №1 нежитлові приміщення та 10.11.2009 року рішення №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради". Крім того Свідоцтво про право власності Серія САЕ №306472 на нежитлову будівлю (літ. "А-4") за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Замкова, будинок 29 теж видано після створення зазначених установ.

Відтак в момент прийняття Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 20.09.2005 року рішення №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" та 10.11.2009 року рішення №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" та видання Свідоцтва про право власності Серія САЕ №306472 на нежитлову будівлю (літ. "А-4") за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Замкова, будинок 29 цивільні права та інтереси ні Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", ні Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" порушені не були, так як останні на той момент ще не набули статусу юридичної особи, і, відповідно вказаних прав, які б підлягали захисту.

За наведених обставин позовні вимоги про визнання недійсними з моменту прийняття та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" в частині визнання права комунальної власності на нежитлову будівлю №29 на вулиці Замковій у м.Рівному, рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" в частині пунктів 223, 224 Додатку 1 до рішення виконкому № 188 від 10.11.2009 року та про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія САЕ №306472, на нежитлову будівлю (літ. "А-4") за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Замкова, будинок 29, видане територіальній громаді м.Рівного в особі Рівненської міської ради не підлягають задоволенню.

Розглянувши заяву Виконавчого комітету Рівненської міської ради про застосування строків позовної давності при вирішенні спору суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Судом встановлено, що з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20.09.2005 року №253 "Про реєстрацію нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальних громад міста" в частині визнання права комунальної власності на нежитлову будівлю №29 на вулиці Замковій у м.Рівному, рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 10.11.2009 №188 "Про внесення змін та доповнень у перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради" в частині пунктів 223, 224 Додатку 1 до рішення виконкому № 188 від 10.11.2009 року та видання Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія САЕ №306472 право чи інтерес Позивача не порушені, а відтак суд відмовляє в позові в цій частині з підстав його необґрунтованості.

10 березня 2016 року Рівненською міською радою (2 сесія, 7 скликання) було прийнято рішення №288 "Про прийняття та передачу нежитлової будівлі №29 на вулиці Замковій у місті Рівному". Вказаним рішенням вирішено Управлінню комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради замовити виготовлення звіту про оцінку майна - нежитлової будівлі за адресою місто Рівне, вул. Замкова, 29, що належить на праві власності територіальній громаді міста Рівного в особі Рівненської міської ради (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.11.2011), на підставі звіту про оцінку майна зарахувати на баланс Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради нежитлову будівлю за адресою місто Рівне, вул. Замкова, 29. Також вказаним рішення передбачено передати вказану будівлю в безоплатне користування (позичку) Головному територіальному управлінню юстиції у Рівненській області.

Позивач вважає, що прийнявши рішення №288, відповідач порушив речове право ДУ "Рівненський ОЛЦ МОЗУ", яка володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за нею Держсанепідслужбою України (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом), яке захищається ст.137 ГК України, та ЦК України.

Однак вказані твердження Позивача не грунтуються ні на поданих останнім доказах, ні на законі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 328 цього ж Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно ж до статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Ні Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", ні Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" не надано суду доказів того, що нежитлове приміщення на вул. Замкова, 29 в м. Рівному створювалось та/або придбавалось органами державної влади в порядку, встановленому законом.

ОСОБА_1 зазначення в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ того що приміщення, будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, що використовуються органами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності не є безумовною підставою набуття права власності держави на нежитлове приміщення на вул. Замкова, 29 в м. Рівному в розумінні статті 328 ЦК України, так як нормами вказаної статті передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а не на підставі самого закону.

Накази виконавчого органу державної влади, в тому числі як Державної санітарно-епідеміологічної служби України так і Міністерства охорони здоров'я України, про передання нерухомого майна в господарське відання чи оперативне управління без наявності підстав виникнення права власності на зазначене майно, не є самі по собі підставою виникнення права власності на майно в розумінні статті 328 ЦК України, і, відповідно не створюють права господарського відання чи оперативного управління на майно, так як такі можуть виникати тількі в разі передання майна саме його власником або уповноваженим ним органом.

Відтак без належного підтвердження виникнення права власності держави на нежитлове приміщення на вул. Замкова, 29 в м. Рівному безпідставним є посилання Позивача не те, що вказане майно перебувало в оперативному управлінні ДУ "Рівненський ЛЦ ДСЕСУ" і було закріплено на праві оперативного управління за Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України".

Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Відповідно до пункту першого статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Однак Позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що оспорювані рішення Відповідачів не відповідають законові і порушують права власника, а відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання їх незаконними та їх скасування.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те, що ні Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", ні Державною установою "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" не доведено належними та допустимими доказами порушення їх цивільних прав та інтересів в результаті прийняття оспорюваних рішень Виконавчого комітету та Рівненської міської ради, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" до Виконавчого комітету Рівненської міської ради та Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішень, скасування свідоцтва про право власності.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано "07" травня 2018 року.

Веб -адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.