ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2018 Справа № 908/7/18

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1Т.” (69076 м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7, код ЄДРПОУ 13638750)

про стягнення 561 814 грн. 79 коп.

за участю представників

позивача: ОСОБА_2, дов. № 2362 від 27.12.2017 р.

ОСОБА_3, дов. № 2356 від 27.12.2017 р.

відповідача: ОСОБА_4, дов. № 23 від 22.01.2018 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

02.01.2018 р. Державне підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго”, м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1Т.”, м. Запоріжжя про стягнення 267 439 грн. 41 коп. пені, 294 375 грн. 38 коп. штрафу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2018 р., справу № 908/7/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 09.01.2018 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/7/18 присвоєно справі номер провадження 27/2/18 та призначено підготовче судове засідання на 07.02.2018 р.

Справа № 908/7/18 розглядається за правилами загального позовного провадження

Згідно із Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” який набрав чинності 15.12.2017 р., внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та викладено його в новій редакції.

07.02.2018 р. судом було проведено підготовче засідання у справі № 908/7/18 за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, відповідно до приписів п. 9 ч. 1 розділу ХІ “Перехідних положень” Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017),

Ухвалою суду від 07.02.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено, засідання суду призначено на 06.03.2018 р.

Ухвалою суду від 06.03.2018 р. відповідно до ст.177 ГПК України, строк підготовчого засідання продовжено на тридцять днів за письмовим клопотання позивача у справі. На підставі ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено, засідання суду призначено на 29.03.2018 р.

29.03.2018 р. продовжено судове засідання у справі № 908/7/18.

У засіданні суду 29.03.2018 р. сторони звернулись до суду з письмовою заявою в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України про розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до ч.6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Заяву сторін в порядку ч.6 ст. 183 ГПК України, судом прийнято.

29.03.2018 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 29.03.2018 р. оголошено перерву на 26.04.2018 р., про що винесено ухвалу в порядку статті 216 ГПК України.

У судовому засіданні 26.04.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

26.04.2018 р. представник позивача надав суду письмові пояснення стосовно заявленого позову. Заявлені вимоги підтримав, на підставах викладених у позовній заяві. В матеріалах справи також міститься відповідь позивача на відзив відповідача (вх. № 08-08/2477/18 від 06.02.2018 р.). Позивач вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у повному обсязі.

26.04.2018 р. представник відповідача проти позову заперечив на підставах викладених у відзиві, який надано суду 26.01.2018 р. (вх. № 08-08/1560/18 від 26.01.2018 р. - міститься в матеріалах справи). В матеріалах справи також містяться заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив, які просить суд врахувати при вирішенні справи.

В засіданні суду 26.04.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 26.04.2018 р., на підставі статті 217 ГПК України колегією суддів закінчено з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейдено до судових дебатів – ст. 218 ГПК України.

Судові дебати – частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію – посилався лише на обставини і докази, які викладені у позовній заяві та були досліджені у судових засіданнях.

Відповідач просив суд відмовити позивачу у позові, про що зазначено у письмовому відзиві.

Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судових засіданнях, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів

ВСТАНОВИВ:

12.07.2017 р. між Державним підприємством “Національна енергетична компанія “Укренерго” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1Т.” (постачальник) укладено договір поставки № 09-1/1923-17.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю у порядку та строки, визначені договором, товар {за предметом закупівлі за ДК 021:2015: 44310000-6 Вироби з дроту ОСОБА_5 № 1 ОСОБА_5 по об'єкту: «ПЛ 330 кВ Західноукраїнська - Богородчани з реконструкцією ПС 330 кВ Богородчани та ПС 750кВ Західноукраїнська», ОСОБА_5 № 2 ОСОБА_5 по об'єкту: «Лінії електропередачі 750 кВ для видачі потужностей Рівненської та Хмельницької АЕС: ПЛ 750 кВ Рівненська АЕС-Київська з розширенням ПС 750 кВ «Київська» та заходами ПЛ 750 кВ. Волоконно-оптична лінія зв'язку по трасі повітряної лінії 330 кВ Рівненська АЕС-Грабів-Рівне-Хмельницька АЕС (пусковий комплекс №5)) у кількості, за переліком (номенклатурою), за ціною, з характеристиками (якістю) згідно з Специфікацією, що є Додатком 1 до Договору, а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується здійснити оплату належно поставленого Товару на умовах Договору.

Згідно з додатком № 1 до договору зі змінами, передбаченими додатковою угодою від 28.07.2017 № 1, має бути поставлений товар - провід АС 400/51 у кількості 326,00 тон на загальну суму 24 079 181,52 грн.

Відповідно до п. 4.3 договору загальний період поставки (передачі) всього обсягу товару – до 30.09.2017 р. Термін поставки (передачі) кожної окремої партії товару - протягом 60 календарних днів з дати отримання письмової заявки (замовлення) від Покупця, якщо в заявці не буде зазначений інший термін у зв’язку з виробничими потребами покупця.

Покупець надав заявку від 31.07.2017 р. № 01/8284 на поставку всього обсягу продукції за договором, отримання якої Постачальник підтвердив, зокрема, листом

від 31.07.2017 р. № 197/С.

Отже , товар згідно з п. 4.3 договору мав бути поставлений до 30.09.2017 р., протягом 60 днів після отримання заявки, тобто не пізніше 29.09.2017 р.

Відповідно до п. 4.5.2 договору датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання покупцем акту.

Згідно з п. 4.5.4 акт передається покупцю (одержувачу) постачальником під час поставки (передачі) товару (відповідної партії товару); при цьому в акті зазначається номер та дата договору, дані заявки покупця (номер, дата заявки), дата її отримання постачальником, найменування, кількість, ціна прийнятого покупцем товару (партії товару), інші відомості при необхідності; акт також повинен мати інші визначені реквізити первинних документів.

Товар (провід АС 400/51) поставлено згідно з актами приймання-передачі:

від 11.09.2017 № 3 - 15,862 т на загальну суму 1 171 607,28 грн.;

від 14.09.2017 №№ 4, 5 - 31,714 т на загальну суму 2 342 475,97 грн.;

від 18.09.2017 №№ 6, 7 - 31,65 т на загальну суму 2 337 748,75 грн.;

від 21.09.2017 №№ 8, 9 - 31,6 т на загальну суму 2 334 055,63 грн.;

від 27.09.2017 № 10 - 15,766 т на загальну суму 1 164 516,49 грн.;

від 28.09.2017 № 11- 15,9 т на загальну суму 1 174 414,07 грн.;

від 02.10.2017 №№ 12-14 - 31,592 т на загальну суму 2 333 464,72 грн.;

від 05.10.2017 №№15, 16 - 31,618 т на загальну суму 2 335 385,15 грн.;

від 17.10.2017 №№ 17, 18 - 31,696 т на загальну суму 2 341 146,43 грн.;

від 19.10.2017 №№ 19, 20 - 31,667 т на загальну суму 2 339 004,42 грн.;

від 03.11.2017 № 21 - 15,474 т на загальну суму 1 142 948,64 грн.;

від 06.11.2017 № 22 - 13,058 т на загальну суму 964 496,78 грн.;

від 13.11.2017 №№ 23, 24 - 28,403 т на загальну суму 2 097 917,14 грн.

Як, вбачається з актів приймання-передачі товару, відповідачем порушено зобов'язання щодо строків поставки товарів, зокрема:

за Актами приймання-передачі №№ 12-14 від 02.10.2017 на загальну суму 2 333 464,72 грн. - на 2 дні;

за Актами приймання-передачі №№ 15, 16 від 05.10.2017 на загальну суму 2 335 385,15 грн. - на 5 днів;

за Актами приймання-передачі №№ 17, 18 від 17.10.2017 на загальну суму 2 341146,43 грн. - на 17 дні;

за Актами приймання-передачі №№ 19, 20 від 19.10.2017 на загальну суму 2 339 004,42 грн. - на 19 дні;

за Актом приймання-передачі № 21 від 03.11.2017 на суму 1142 948,64 грн. - на 34 дні;

за Актом приймання-передачі № 22 від 03.11.2017 на суму 964 496,78 грн. - на 37 днів;

за Актами приймання-передачі №№ 23, 24 від 13.11.2017 на загальну суму 2 097 917,14 грн. - на 44 дні.

Отже, 183,508 т товару на загальну суму 13 554 363 грн. 28 коп. грн. поставлено з порушенням установленого договором строку; у тому числі поставку 56,935 т товару на суму 4 205 362,56 прострочено більш ніж на 30 днів.

Таким чином, відповідачем порушено зобов’язання щодо строків поставки частини товарів, що не заперечується самим відповідачем.

Розглядаючи спір по суті, суд враховує наступне.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Дані норми кореспондуються зі ст. 174 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Урозумінні ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов 'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Зі змісту приведених норм матеріального права, між сторонами виникли правовідносини, які породжують певне коло обов’язків, визначених договором поставки № 09-1/1923-17 від 12.07.2017 р.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальністю, передбачену законами та договором.

Пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою статті 231 ГК України пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, строк поставки якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі сем відсотків від вказаної вартості.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України),

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як вбачається, розрахунок пені позивачем виконано, у зв’язку з простроченням виконання зобов’язання відповідачем.

Вартість товарів, поставка яких прострочена, грн.

Фактичний термін поставки

Кількість днів прострочення

Сума пені за період прострочення, грн.

2 333 464,72

02.10.2017

2

2 333 464,72 х 0,1%/100% х 2 = 4 666,93

2 335 385,15

05.10.2017

5

2 335 385,15 х 0,1%/100% х 5 = 11 676,93

2 341 146,43

17.10.2017

17

2 341 146,43 х 0,1%/100% х 17 = 39 799,49

2 339 004,42

19.10.2017

19

2 339 004,42 х 0,1%/100% х 19 = 44 441,08

1 142 948,64

03.11.2017

34

1 142 948,64 х 0,1%/100% х 34 = 38 860,25

964 496.78

06.11.2017

37

964 496,78 х 0,1%/100% х 37 = 35 686,38

2 097 917,14

13.11.2017

44

2 097 917,14 х 0,1%/100% х 44 = 92 308,35

ВСЬОГО:

267 439,41

Поставки , здійснені 03.11.2017 р., 06.11.2017 р., 13.11.2017 р. на загальну суму 4 205 362 грн. 56 коп. прострочено більш ніж на 30 днів, в результаті чого сума штрафу за прострочення поставки цієї частини продукції склала 294 375 грн. 38 коп.

Судом перевірено розрахунок пені та штрафу за порушення строку оплати, суд вважає, що вимоги про її стягнення підлягають задоволенню у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог.

Заперечення відповідача спростовуються наступним:

Відповідач у відзиві зазначив, що позивачем також замовчуються наступні обставини. Статтею 11 договору у відповідності до вимог ст. 548 ЦКУ виконання господарських зобов'язань відповідача було забезпечено шляхом надання з боку постачальника (відповідача) безумовної і безвідкличної банківської гарантії на суму 1 203 959,08 грн., що складає 5 % від загальної суми договору з ПДВ.

У зв'язку з порушенням відповідачем передбаченого договором строку поставки товару - 30.09.2017 р. позивачем, з посиланням на ті ж самі норми ЦК України та ГК України, на які він посилається у позовній заяві, була надіслана до банку - гаранту ПАТ «ОСОБА_1 ОСОБА_6» вимога від 01.11.2017 р. № 01/12115 на повну суму банківської гарантії - 1 203 959,08 грн., яка була йому сплачена.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. ОСОБА_1 того, встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського Кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до ч, 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

ОСОБА_1 того, в теорії цивільного права способи забезпечення виконання зобов'язань поділяються акцесорні (додаткові) та неакцесорні.

За своєю природою акцесорним характером володіє й неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання. Тому недійсність цього («основного») зобов'язання завжди означає недійсність права на неустойку, що забезпечує його виконання.

До неакцесорних способів забезпечення виконання зобов'язань відноситься банківська гарантія, так як передбачене нею зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить від того основного зобов'язання, в забезпечення виконання якого вона видана, навіть якщо в гарантії міститься посилання на це зобов'язання (ст. 370 ГК). Зобов'язання, що забезпечують виконання основних зобов'язань, але не носять характер акцесорних, з просто взаємопов'язаними з основними зобов'язаннями. У випадках, коли має місце проста, т.е. без ознак акцесорності, взаємопов'язаність основного та забезпечувального зобов'язання, дійсність зобов'язання може зберегтись навіть у випадку визнання недійсності основного зобов'язання. Наприклад, при недійсності основного зобов'язання зберігається зобов'язання гаранта перед бенефіціаром (п. 2 ст. 376 ГК).

Отже, неустойка і банківська гарантія є не «такими самими», а різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань; зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними.

Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності; тим більше, такі платежі на користь кредитора здійснюються різними особами,

Посилання відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2016 р. у справі № 910/31547/15 не є обґрунтованим, враховуючи, що висновки інших судів у справах за участі інших сторін не мають доказового значення при розгляді позову ДП «НЕК «Укренерго».

Згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

ОСОБА_1 того, відповідач заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що прострочення з його боку сталось через прострочення з боку позивача, посилається на норми ст. 613 ЦК України, відповідно до якої кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Прострочення з боку позивача, на думку відповідача, полягає в наступному.

Відповідно до п. 3.3 договору аванс не більше п'ятдесяти відсотків від сумарної вартості кожної партії товару сплачується постачальнику протягом п'яти банківських днів з дати надання ним Рахунку-фактури (на підставі підтверджених заявок (замовлення) покупця на таку партію Товару).

На суму передплати у розмірі 50 % відповідачем був наданий рахунок від 27.07.2017 р.№ 2467.

Аванс відповідачем був отриманий лише 16.08.2017 р., і виправдовує прострочення поставки тим, що «з дати укладення договору до дати отримання авансу пройшло більше місяця». Аванс необхідний був відповідачу для придбання комплектуючих для виготовлення товару, що поставлявся за договором.

Якщо , виходити з позиції відповідача, тобто розраховувати строк оплати авансового платежу з дати, зазначеної в рахунку-фактурі № 2467, то останнім днем для сплати авансового платежу є 03 серпня 2017 року включно (п'ять банківських днів). Отже, період прострочення щодо сплати Позивача складає з 04.08.2017 р. по 15.08.2017 р., всього 12 днів.

Доводи відповідача не підтверджені доказами та спростовуються наступним.

Відповідач не надав доказів щодо отримання рахунку-фактури від 27.07.2017 р. № 2467 Позивачем саме 27.07.2017 р. За умовами п. З.З договору, рахунок-фактура, надається на підставі підтверджених заявок покупця на таку партію товару та передбачена можливість поставки товару кількома партіями. Заявка на поставку товару була надано 31.07.2017 р. та підтверджена відповідачем листом від 31.07.2017 р. № 197/С.

Отже, відповідач не міг раніше 31.07.2017 р. знати про обсяги замовлення та виставити рахунок для сплати авансового платежу.

Таким чином, рахунок-фактура не міг бути наданий відповідачем раніше 31.07.2017 р., а отже, перебіг строку для сплати авансового платежу розпочинається від цієї дати. Останній день для сплати авансового платежу -07.08.2017 р., період прострочення складає з 08.08.2017 р. - 15.08.2017 р., всього 9 днів.

Прострочення відповідача за окремим Актами приймання-передачі складає 37 днів і 44 дні, що є значно більшим ніж прострочення позивача.

Відповідач в своїй позиції не наводить ніяких доводів, щодо прострочення з його боку понад прострочення з боку позивача.

Відтак, 8-денна затримка сплати авансу не може виправдовувати прострочення поставки товару, що досягає 44 днів і підтверджується актами приймання-передачі.

Згідно з п. 4.3 договору «термін поставки (передачі) кожної партії товару - протягом 60 календарних днів з дати отримання письмової заявки (замовлення) від покупця, якщо в заявці не буде зазначений інший термін у зв'язку з виробничими потребами покупця».

Тобто, строк поставки ніяким чином не залежить від авансового платежу з боку Позивача, а починає свій відлік з дати отримання заявки, тобто з 31.07.2017 р.

Отже, відповідачем не доведено неможливість своєчасної поставки продукції за договором через сплату авансу 16.08.2017 р.

За таких умов, відсутні підстави для застосування норми ст. 613 ЦК України, оскільки відсутня залежність прострочення боржника від прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, що передбачає підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, «не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. (Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання).

ОСОБА_1 того, господарський суд звертає увагу відповідача, що предметом розгляду даної справи є стягнення саме з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1Т.”, м. Запоріжжя про стягнення 267 439 грн. 41 коп. пені, 294 375 грн. 38 коп. штрафу.

Судом не досліджується, а відповідачем не обґрунтовуються не заявлені вимоги до позивача у даній справі відповідачем.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов’язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов’язань. Якщо учасники зобов’язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов’язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов’язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов’язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов’язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 8 427 грн. 23 коп. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1Т.”, м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_1Т.” (69076 м. Запоріжжя, вул. Новобудов, 7, код ЄДРПОУ 13638750) на користь Державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227) 267 439 (двісті шістдесят сім тисяч чотириста тридцять дев’ять) грн. 41 коп. пені, 294 375 (двісті дев’яносто чотири тисячі триста сімдесят п’ять) грн. 38 коп. штрафу, 8 427 (вісім тисяч чотириста двадцять сім) грн. 22 коп. судового збору. Видати наказ.

Рішення оформлено та підписано 07.05.2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова