Провадження № 22-ц/772/863/2018

Категорія: 6

Головуючий у суді 1-ї інстанції Моцний В. С.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

Справа № 151/827/17

м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2018 року (головуючий суддя Моцний В.С.), ухвалене о 15:01 год. у приміщенні Чечельницького районного суду Вінницької області, повне судове рішення складено 23 лютого 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Чечельницька селищна рада Вінницької області про дотримання правил добросусідства та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про дотримання правил добросусідства, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди. В судовому засіданні позивач відмовилася від позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди. Посилається на те, що вона проживає разом із чоловіком ОСОБА_5 у житловому будинку, який перебуває у спільній сумісній власності під АДРЕСА_2 та розташований на земельній ділянці площею 0,0641 га, яка межує із земельною ділянкою відповідачки ОСОБА_4, яка проживає в АДРЕСА_1.

Більше 30-ти років назад за згодою сусідніх землекористувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на межі їхніх спільних ділянок за кошти позивачки була встановлена огорожа із штахетника на цементному фундаменті.

Близько 5-ти років назад між нею та відповідачкою почали виникати неприязні відносини, після чого ОСОБА_4 стала безпідставно бити (калічити) її кури , з приводу чого вона неодноразово зверталась до Чечельницької селищної ради та до районного відділу поліції. Через неодноразові конфлікти з відповідачкою, у неї погіршувався стан здоров'я, а саме: нервовий стрес з підвищенням тиску, що інколи призводило до гіпертонічного кризу та змушувало позивачку звертатись за медичною допомогою, викликати швидку та проходити курс лікування. Вважає, що відчуваючи свою безкарність ОСОБА_4, весь цей час порушує правила добросусідства.

Весною 2017 року ОСОБА_4 з мотивів неприязних відносин та з метою створення незручностей для неї та її сім'ї, умисно на своїй земельній ділянці почала встановлювати огорожу поруч із їхнім парканом на відстані 17 сантиметрів, встановлюючи металеві опори приварені до паркану позивачки. На даний час вказана огорожа встановлена із старого шиферу висотою 2-5,2 м, що спотворює зовнішній вигляд та створює затінення на їхні насадження.

У квітні 2017 року з метою припинення спорудження відповідачкою огорожі, вона звернулася до Чечельницької селищної ради та районної державної адміністрації, посилаючись на те, що вказана огорожа створює перешкоди для проведення окраски та можливого ремонту їхнього паркану та затіняє земельну ділянку позивачки, що було зафіксовано в акті від 27.04.2017 року складеного комісією Чечельницької селищної ради, де зазначено, що ОСОБА_4 споруджує паркан (огорожу) на своїй земельній ділянці, яка "має намір огородитися від сусідів "глухим" парканом, з якими склалися довготривалі обопільні неприязні стосунки".

Крім того, позивач вважає, що додаткова огорожа умисно споруджена відповідачкою створює незручності в доступі до існуючого паркану та створює умови для затінення її земельної ділянки, що підтверджується висотою огорожі, а також відстанню до існуючої огорожі (17 см.) та світлозатінюючого матеріалу, з якого споруджена огорожа (з шиферу із старої покрівлі), хоча згідно п.3.25 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" передбачає, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.

Також згідно п.28 Постанови КМУ від 30.09.2009 р. №1104 "Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт" із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ від 27.01.2010 р. №90 , від 27.01.2010 р. №160, перелік будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл, до яких зокрема належить улаштування огорожі приватних земельних ділянок, але облаштування якої здійснюється за згодою суміжних землевласників. Такої згоди відповідачка від позивачки не отримувала, тому, вважає, що улаштування огорожі являється не законним та підлягає знесенню, у зв'язку з чим просила зобов'язати ОСОБА_4 дотримуватися правил добросусідства та зобов'язати відповідача знести споруджену нею огорожу.

Рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що матеріали справи не містять доказів обставин на які посилається позивач, судом не дана правова оцінка правомірності дій відповідача щодо спорудження огорожі, оскільки такої згоди вона їй не давала. Також судом не дано належної оцінки обставинам справи які підтверджують умисні дії відповідача при спорудженні огорожі, що спричиняють їй шкоджу та порушують правила добросусідства, не надано оцінки висновку спеціалістів.

Відповідач ОСОБА_4 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Чечельницька селищна рада Вінницької області також подала письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення.

Позивач ОСОБА_3 та представник третьої особи Чечельницької селищної ради Вінницької області у судове засідання не з'явилися, тому відповідно до вимог ст. ст. 15, 60,62, ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, відзиви на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 367, 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (поданий протягом строку встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, через доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, правильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що чоловік позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0641 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Власником сусідньої суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1, раніше був ОСОБА_6 що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно матеріалів спадкової справи №263/2013, зокрема з довідки завідувача Чечельницької державної нотаріальної контори Вінницької області Стецюка С.П. №40/01-16 від 31.01.2018 року вбачається, що ОСОБА_4 прийняла спадщину за законом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_6. Свідоцтва про право на спадщину не видавались та державна реєстрація не проводилась.

Актом комісії Чечельницької селищної ради від 27.04.2017 року встановлено, що земельні ділянки гр. ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0641 та гр. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 1500 перебувають у приватній власності.

При візуальному огляді суміжних земельних ділянок вбачається, що по спільній межі споруджений дерев'яний паркан (огорожа) зеленого кольору, який зі слів ОСОБА_5 був побудований ним. Однак, ОСОБА_4 відступивши орієнтовно 20 см від дерев'яного паркану (огорожі), який знаходиться на спільній межі, розпочала будівництво власного паркану (огорожі), який на час роботи комісії складався з металевих стовпчиків та шести хвильового шиферу висотою до 2,20 м довжиною 15 м.

На думку ОСОБА_5 огорожа, яка знаходиться навпроти вхідного боку його будинку (лицьова сторона будинку) має непривабливий вигляд, оскільки шифер, з якого побудовано паркан, бувший у використанні та має сліди почорніння та надмірну висоту, що спричиняє затінення садово-ягідних культур, які ростуть на його присадибній земельній ділянці.

Комісією встановлено, що вище зазначений паркан (огорожа) знаходиться з східної присадибної земельної ділянки ОСОБА_5, то з цієї причини затінення не відбувається.

ОСОБА_4 стверджує, що споруджує паркан (огорожу) на своїй території, яка перебуває у приватній власності, маючи намір огородитися від сусідів «глухим» парканом, з якими склалися довготривалі обопільні неприязні стосунки.

Згідно з п. 3.19* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови в залежності від розміру ділянок, умов інженерного обладнання, інсоляції будинків та територій, інших нормативних вимог, регіональних традицій. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності».

Внаслідок чого комісія рекомендує громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 дотримуватися вимог ст.103 ЗК України, а саме: власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо); власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Як вбачається з акту комісії Чечельницької селищної ради від 04.01.2018 року земельні ділянки гр. ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0641 та гр. ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1500 перебувають у приватній власності.

При візуальному огляді ділянок комісією вбачається, що по спільній межі земельних ділянок громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 споруджений дерев'яний паркан (огорожа) зеленого кольору, який зі слів гр. ОСОБА_5 був побудований ним. Однак ОСОБА_4, відступивши орієнотовно до 20 см від дерев'яного паркану(огорожі), який знаходиться на спільній межі, на своїй земельній ділянці, розпочала будівництво власного паркану (огорожі), який на час роботи комісії складається з металевих стовпчиків та шести хвильового шиферу висотою до 2,2 м. довжиною, яка повністю дорівнює довжині дерев'яного паркану (огорожі).

Громадянка ОСОБА_3 та її чоловік, громадянин ОСОБА_5, який також був присутній та знаходився у себе вдома, висловили на адресу комісії свою думку, що вони проти будівництва паркану, оскільки по перше: є вже існуючий паркан вздовж спільної межі, по друге: паркан який будує сусідка ОСОБА_4 має довжину рівну існуючому паркану, по третє: побудований паркан має непривабливий вигляд, оскільки шифер, з якого споруджується паркан є раніше вживаним, тобто такий, який вже був у використанні до того ж, паркан, що побудований з шиферу має сліди почорніння і надмірну, на їхню думку, висоту, по четверте: такий паркан спричиняє затінення садово-ягідних культур, в тому числі полуниці, які ростуть на їх присадибній ділянці, що не задовольняє сім'ю ОСОБА_5, а з таких у сукупності причин, дії громадянки ОСОБА_4 вважають незаконними.

У відповідь на доводи громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_5, громадянка ОСОБА_4 в присутності членів комісії категорично заперечила наведені доводи ОСОБА_5, та вважає, що паркан побудований нею правомірно на приватній території її земельної ділянки на відстані достатній для належного доступу до вже існуючого дерев'яного паркану, наголошувала, що затінення земельної ділянки ОСОБА_3 відбувається у зв'язку з наявністю фруктових дерев, що ростуть біля паркану, що розмежовує сусідні земельні ділянки.

Оскільки у якості фахівців до складу комісії Чечельницькою селищною радою було включено завідувача сектору містобудування та архітектури райдержадміністрації, головного архітектора Чечельницького району Вінницької області Жмурка Олександра Миколайовича та провідного інженера з охорони природних екосистем Національного природного парку «Кармелюкове поділля» Дудника Олександра Миколайовича, 9.01.2018 р., від останнього було отримано письмовий звіт, «Щодо роботи комісії» від 9.01.2018р. за вих.№3, який зареєстрований у селищній раді за вх.№ 7/-2.22 від 9.01.2018 р., з якого вбачається, що за результатами обстеження, шиферна огорожа не несе екологічної небезпеки для заявника ОСОБА_3, а щодо затінення плодово ягідних культур то полуниця, що росте біля огорожі, є тіне витривалою культурою.

9.01.2018 року за вх.№ 8/02.22 від 5.01.2018 р. від завідувача сектору містобудування та архітектури райдержадміністрації, головного архітектора Чечельницького району Вінницької області Жмурка О.М. до селищної ради надійшов письмовий звіт «Щодо врегулювання спору між суміжними землекористувачами» вих.№ 5/01-16 від. 5.01.2018 року. З цього звіту вбачається, що згідно п.3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (затверджена наказом Держбуду України від. 24.05.2001 року № 127) зведення на земельній ділянці парканів, підпірних стін, вигрібних ям, хвірток, не належать до самочинного будівництва, а відповідно не потребує дозвільних документів. На сьогоднішній день законодавством не нормується застосування виключно прозорих парканів. Навпаки ДБН В.2.2-5-2011 «Благоустрій території» нормує паркани за ступенем проникності для погляду на прозорі і глухі. Ці ж державні будівельні норми ділять огородження по висоті на низькі 0,3 - 1 м, середні 1,1-1,7 м. та високі 1,8- 2,5 м., а також за матеріалами: металічні, залізобетонні, тощо.

Комісія рекомендує громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в даному випадку дотримуватися вимог ст.103 ЗК України «Зміст добросусідства».

Таким чином, відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів обставин, що огорожа, споруджена відповідачкою, перешкоджає проникненню сонячного проміння на земельну ділянку позивачки, несе екологічну небезпеку позивачці та її сім'ї, не відповідає нормам природної інсоляції земельної ділянки та призводить до висихання насаджень на її земельній ділянці і втраті урожаю, а тому за таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним, обґрунтованим та повністю відповідає обставинам справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», огорожі є різновидом малих архітектурних форм та є елементом благоустрою.

Згідно листа Державної архітектурно-будівельної інспекції від 24.04.2015 року №40-203-19/3733, вбачається, що планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будівель та споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням законних інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд. Також враховуються містобудівні та планувальні вимоги, обмеження щодо гранично допустимої висоти будинків, мінімально допустимої відстані від об'єктів, які проектуються, до меж земельної ділянки, існуючих будівель, споруд та огорожі. Встановлення огорожі на межі між сусідніми землекористувачами регламентується ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Згідно абзацу 2 п. 3.19* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови.

Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про регулювання містобудівної діяльності».

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить в тому числі і підготовка та подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Положеннями ст.8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до ст.9 цього закону нормативне регулювання планування та забудови територій здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів, правил, державних та галузевих будівельних норм, національних (державних) стандартів, кодексів усталеної практики.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури, забезпечує розроблення, затвердження, перегляд, внесення змін і скасування державних будівельних норм.

Судом встановлено, що Чечельницькою селищною радою не приймалися місцеві правила забудови, в яких би визначались вимоги щодо встановлення огорож присадибних земельних ділянок, що підтверджується актом Чечельницької селищної ради від 27.04.2017 року.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно роз'яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, який здійснюється згідно з ч.3 ст.152 ЗК шляхом, в т.ч. відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Частинами 1, 2 ст. 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно вимог частин 2,3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частин 1, 2 ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Враховуючи викладене, апеляційний суд переконаний, що викладені аргументи апеляційної скарги є безпідставними та не можуть слугувати правовими підставами для скасування судового рішення, оскільки місцевим судом під час розгляду справи всебічно і повно було досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог та заперечень сторін вірно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися стороною позивача та відповідача.

Апеляційний суд не може погодитись з посиланнями позивача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на затінення її земельної ділянки внаслідок побудови паркану на сусідній земельній ділянці її сусідкою відповідачем ОСОБА_4, не вказуючи при цьому те, що мова йде про земельну ділянку, яка за своїм цільовим призначенням визначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0641 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане на ім'я ОСОБА_10, який є чоловіком позивача. ОСОБА_3 та яка за своїм призначенням не відноситься до земельних ділянок для ведення селянського господарства, яку позивач використовує для вирощування насаджень.

Не знайшли свого підтвердження також доводи апеляційної скарги позивача щодо зумисного спорудження огорожі відповідачем ОСОБА_4 з метою створення їй незручностей у доступі до існуючого паркану та створення умов для затінення сусідньої земельної ділянки, оскільки як вбачається з Акту від 27.04.2017 р. «Громадянка ОСОБА_4 стверджує, що споруджує паркан (огорожу) на своїй території, яка перебуває у приватній власності, маючи намір огородитися від сусідів «глухим» парканом, з якими склалися довготривалі обопільні неприязні стосунки». ОСОБА_4 побудувала паркан з хвилястого шиферу на території своєї земельної ділянки, на відстані орієнтовно 20 см. від вже існуючого паркану, що поділяє обидві земельні ділянки, а не на межі даних земельних ділянок.

Не може погодитись апеляційний суд і з твердженням позивача про можливу (імовірну) руйнацію її паркану, що знаходиться на спільній межі земельних ділянок, оскільки такі твердження є лише її припущенням, які не можуть взяті судом до уваги. При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу третя особа стверджує про постійне зберігання (складання) ОСОБА_3 дров безпосередньо впритул свого паркану, що вбачається з фото, зроблених комісією селищної ради 27.04.2017 року та доданих до матеріалів справи пн компакт-диску, оскільки у такому випадку імовірність руйнації паркану є набагато вища та гарантована з часом, так як при такому зберіганні дров взагалі відсутня відстань (продуха повітря) між дровами та парканом.

Безпідставними є також посилання в апеляційній скарзі на порушення відповідачем п.325. ДБН 360-92 « Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» який передбачає, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати неменше 1,0 метра. Разом з тим, судом встановлено, що огорожа знаходиться на відстані більше 10 метрів від будівель та споруд домогосподарства позивача.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_3 посилається на не діючу Постанову КМУ від 30.09.2009 року №1104 «Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт», яка втратила чинність на підставі нині діючої (чинної) Постанови КМУ №466 (466-2011-п) від 13.04.2011 року «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», яка за своїм змістом вже не регулює правовідносини щодо питань надання погодження суміжних землевласників, розташування об'єктів інженерної інфраструктури, благоустрою та тимчасового призначення, а тим більш у частині улаштування огорожі приватних земельних ділянок.

За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив справедливе рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для його скасування, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 5, 12,76,81, 263, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: