Категорія : 5 Номер провадження 22-ц/775/399/2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

судді -доповідача: Новікової Г.В.,

суддів: Никифоряка Л.П.,Гапонова А.В.

секретаря: Глушка С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, діючого в інтересах Кабінету Міністрів України, на рішення Дзержинського міського суду від 14 грудня 2017 року у справі номер 225/3979/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, (головуючий у 1 інстанції суддя Мигалевич В.В.)-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обгрунтування посилався на те, що йому на праві власності належав будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У цьому будинку він постійно проживав разом зі своєю сім'єю.

08 грудня 2014 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції вказаний будинок було повністю зруйновано. Причиною руйнування було попадання артилерійського снаряду під час проведення антитерористичної операції.

Через вказані обставини він з родиною проживає у знайомих.

08.12.2014 року він звернувся з заявою про скоєння злочину, а саме терористичного акту до відділення поліції у м. Дружківка.

Площа зруйнованого будинку з урахуванням господарчо-побутових споруд складала 142 кв.м., наказом Мінрегіону від 03 травня 2017 року №102 «Про показання опосередкованої вартості спорудження за регіонами України» затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 квітня 2017 року), зокрема, по Донецькій області вартість 1кв.м.загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 10897 грн..

Просив відшкодувати шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді руйнування житлового будинку з господарчо-побутовими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 1547374 грн..

Рішенням Дзержинського міського суду від 14 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Відшкодовано за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений будинок з господарчо-побутовими спорудами в сумі 1547374 грн..

В апеляційній скарзі представник Головного територіального управління юстиції у Донецькій області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що вказане рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази терористичного акту, які б могли надати суб'єкти боротьби з тероризмом чи встановлені судовим слідством. Єдиним таким доказом є акт від 24.12.2014 року №48.

Вказує, що позивачем не надано суду вироку суду, який набрав чинності, як доказу заподіяння шкоди позивачу внаслідок саме терористичного акту, судового слідства з цього приводу не проводилось. Судом не звернуто увагу на те, що обвинувальний вирок суду потрібен не для доказу заподіяння шкоди, а для доказу терористичного акту як підстави відшкодування шкоди відповідно до ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Судом застосовані положення Кодексу цивільного захисту України, які не підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли у справі.

Позивач до Державної служби з надзвичайних ситуацій України, інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та для евакуації не звертався та не надав суду доказів такого звернення.

Відповідно до абз.3 ч.3 п.24 постанови Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 року №11 в режимі функціонування надзвичайної ситуації визначаються зони надзвичайної ситуації, але доказів про визнання такої зони у м. Торецьку 08.12.2014 року не надано.

Судом скопійовано твердження позивача щодо визначення розміру грошової компенсації за зруйнований будинок за показниками опосередкованої вартості спорудження житла в регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна відповідно до ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України. Будь-якого іншого порядку визначення розміру відшкодування за пошкоджене приміщення внаслідок такої надзвичайної ситуації , як терористичний акт, судом не зазначено.

Судом було роз'яснено право сторін звернутись із клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи для отримання доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, проте сторони у справі не скористались таким правом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд не встановив мав місце терористичний акт чи надзвичайна ситуація.

Також судом не звернуто увагу на ч.9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, яка передбачає, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Позивач не надав доказів виконання вказаної вимоги Закону.

Крім того, судом при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосовані положення законодавства України, які підлягали застосуванню у справі, а саме вимоги 1192 ЦК України.

Позивач заходів щодо визначення реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого будинку не прийняв, рахуючи розмір завданої шкоди на свій власний розсуд. Показник опосередкованої вартості спорудження житла не є розміром збитку і не визначає розміру причиненої шкоди постраждалому від надзвичайної ситуації чи від терористичного акту.

Незрозумілим є з яких підстав судом взято для розрахунку загальну площу будинку 142 кв.м., в той час як в договорі купівлі-продажу будинку від 04.04.2011 року зазначено будинок площею 89,1кв.м.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог та зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи.

В апеляційній скарзі представник Державного Казначейства України просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, не повно з'ясовано обставини, що мають істотне значення для справи. Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 15.04.2015 року №215, казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч. 1 ст.2 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що пошкодження будинку та майна спричинено саме проведенням антитерористичної операції у зазначеному позивачем районі, не визначені особи, якими були завдані вказані пошкодження, не встановлено факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою.

Спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні.

З аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» вбачається, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч.8 ст.8 ЦПК України, до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження квартири терористичним актом. Щодо визначення розміру відшкодування слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу, яка узгоджується зі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Однак, ч.9 ст.86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Позивач не надав доказів про відмову від права власності на зруйноване житло, тому не дотримання вимог ч.9 ст.86 Кодексу цивільного захисту України унеможливлює застосування інших норм Кодексу, а саме: забезпечення житлом позивача або виплати грошової компенсації за рахунок держави.

В письмових запереченнях на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петров Г.В. зазначив, що відповідно до ст.11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» між поняттями «терористичний акт» та «антитерористична операція» є причинно-наслідковий зв'язок, тобто неможливо проведення антитерористичної операції за відсутністю терористичного акту.

Той факт, що будинок зруйновано внаслідок терористичного акту підтверджується матеріалами справи, а саме: заявою позивача про кримінальне правопорушення до Бахмутського МВ ГУНП України в Донецькій області, яку було прийнято та зареєстровано в ЄРДР за №12015050220000161, за ознаками ст.258 КК України. Зазначене кримінальне провадження передано за підсудністю до Управління СБ в Донецькій області.

Вказане зруйноване житло за адресою : АДРЕСА_1, було обстежено виїзною комісією та складено акт б/н від 09.12.2014 року , згідно якого (та за рішенням Артемівської міської ради) житло не придатне до експлуатації, яке постраждало внаслідок проведення бойових дій.

Доводи про те, що позивачем не доведено факту завдання шкоди саме терористичним актом, як злочинним діянням, відповідальність за яке передбачена ст.258 КК України, що вирок суду щодо винної в терористичному акті особи відсутній, не ґрунтується на законі. Вважає, що Державна казначейська служба та Кабінет Міністрів України є належними відповідачами у справі.

Судом правильно та обґрунтовано застосовано ст.19 закону України «Про боротьбу з тероризмом». Вказує, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» вбачається, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч.8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосувати ст.86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується зі ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг в повному обсязі, рішення суду залишити без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петров Г.В.,та представник Кабінету Міністрів України за дорученням- Вірченко Ю.М.. Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою (а.с.124).

Перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суду суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок з господарчо-побутовими спорудами, розташований за адресою: Донецька область, м.Торецьк, смт. Південне, вул. Чапаєва буд. 68, пошкоджено під час проведення антитерористичної операції під час обстрілу, в результаті чого йому заподіяно збитки в розмірі 1 547 374грн.. Право приватної власності позивача порушено, внаслідок проведення антитерористичної операції, належний йому на праві власності будинок поза його волею став непридатним для подальшої експлуатації. Тому, завдані позивачу збитки підлягають відшкодуванню на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» з застосуванням механізму визначення розміру відшкодування, встановленого частиною 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, а саме, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області.

Проте, повністю з таким висновком погодитися не можна, оскільки в частині стягнутого розміру відшкодування спричиненої шкоди вони не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом або договором.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2011 року належить будинок загальною площею 89,1 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу будинку та технічним паспортом на нього.

Згідно акту обстеження технічного стану будинку від 09 грудня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 встановлено,що в результаті обстрілу снаряд попав в будинок і будинок зруйновано.

Рішенням Артемівської міської ради від 24.12.2014 року НОМЕР_1 будинок за адресою: АДРЕСА_1 визнано непридатним для проживання з причин його руйнації.

27.01.2015 року ОСОБА_1 звертався до Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області по факту руйнування житлового будинку за адресою: смт. Південне, м. Торецьк (Дзержинськ), вул. Чапаєва, буд. 68, внаслідок артобстрілу, що мало місце у грудні 2014 року. Відомості за даним зверненням внесені до ЄРДР за №12015050220000161 за ст. 258 КК України.

Матеріальна допомога ОСОБА_1 на відновлення пошкодженого майна,а саме житлового будинку АДРЕСА_1 з обласного бюджету не надавалася, що підтверджується інформацією заступника директора департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини регулюються ст. 41 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексом цивільного захисту України, матеріальну шкоду було завдано позивачеві внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції та відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто покладається на Державу.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Проте в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належний йому на праві власності будинок не з його волі став непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції від 09 грудня 2014 року.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилався на те, що така шкода завдана йому внаслідок подій, які відбувалися у смт. Південне, м. Торецьк (Дзержинськ), а саме: артобстрілом житлових районів в період проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, смт. Південне (с.Ленінське) м. Торецьк (Дзержинськ) Донецької області, в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів Головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Саме на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р, розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05.01.2015 року № 1

09 грудня 2014 року був обстежений будинок позивача, складено акт обстеження об'єкта, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, та встановлено, що обстежуваний житловий будинок був пошкоджений внаслідок влучання з артилерійської зброї під час бойових дій, що пов'язані з проведенням на території області антитерористичної операції, згідно наказу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Встановлено, що внаслідок цих подій належний позивачу будинок зруйновано повністю.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Відповідно до ст. 56 ЦПК України Держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте Держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи.

Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в якості відповідача зазначив Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України і Державну казначейську службу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому шкоди за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і Кабінет Міністрів України та Державна казначейська служби України є належними відповідачами у даній справі.

Визначаючи розмір майнової шкоди, спричиненої позивачеві знищенням будівлі, суд першої інстанції виходив із загальної площі зруйнованого будинку в 142 кв.м та показника опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку,будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року №102.

Проте з таким висновком суду погодитися не можливо, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 9 ст. 86 Кодексу забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Тобто, передбачена частиною 10 ст. 86 Кодексу грошова компенсація виплачується постраждалому лише у разі, якщо припиняється його право власності на пошкоджене (зруйноване) житло.

Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Згідно п. 39 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» від 3 лютого 2015 року № 141-VIII військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до міської ради або до державної адміністрації із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку, чи можливості забезпечення його новим житлом замість зруйнованого; з огляду на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України про нерозривну цілісність земельної ділянки і об'єкта нерухомості, на якій він знаходиться, які регулюють автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до нового власника нерухомості, позивач не відмовився і від земельної ділянки, на якій знаходиться будинок.

Отже , доводи апеляційної скарги відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, про недотримання при стягненні грошової компенсації умов, встановлених частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, та безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин частини 10 ст. 86 цього Кодексу, а саме, відшкодування шкоди, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, є обґрунтованими. Обраний позивачем механізм визначення розміру збитків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, не ґрунтується на законі.

Крім того, до матеріалів справи не долучено звіту про визначення розміру збитків, що призвели до спричинення майнової шкоди ОСОБА_1, власнику будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Питання про встановлення реальної вартості зруйнованого будинку не вирішувалось.

Отже, позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, що призвели до завданої майнової шкоди.

Зі змісту попереднього акту обстеження не можна зробити висновок щодо ступеню зруйнованості будинку, надання такого висновку відноситься до компетенції спеціалістів у будівельній галузі.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положення ст. 1192 ЦК України повністю узгоджуються з нормами ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст. 85 Кодексу цивільного захисту України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 1 та 5 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оскільки позивачем не надано суду доказів щодо розміру завданих йому збитків та не вирішене питання щодо добровільного передання адміністрації міста зруйнованого будинку, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, внаслідок руйнування житлового будинку.

Доводи апеляційної скарги про те, що запис в акті обстеження технічного стану будівлі про зруйнування будинку,належного на праві власності позивачеві, не утримує вказівки наскільки відсотків зруйновано будинок, а між тим,з наданих фотографій вбачається, що будинок зруйновано частково і даних про те, чи можливо його відновити не надано, заслуговують на увагу.

Викладене свідчить про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що в силу ст. 374 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через недоведеність у суді реальної вартості завданої йому шкоди та відсутність добровільної згоди на передачу всього об'єкта нерухомості органу місцевого самоврядування.

Доводи апеляційних скарг про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити через відсутність вироку, яким би було встановлено, що шкода завдана саме внаслідок терористичного акту є помилковими, оскільки позовні вимоги про відшкодування спричиненої шкоди заявлено з інших підстав.

За встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, діючого в інтересах Кабінету Міністрів України, задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду від 14 грудня 2017 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної терористичним актом, відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03 травня 2018 року.

Судді :