Справа № 366/3242/17

Головуючий у І інстанції Корчков А. А.

Провадження № 22-ц/780/1628/18

Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.

Категорія 46

25.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Савченка С.І.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року у справі за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

У С Т А Н О В И Л А :

у жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га в АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення сесії Розважівської сільської ради, Іванківського району24 грудня 2010 року ОСОБА_2 отримав державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, з кадастровим номер НОМЕР_2.

Прокурор зазначав, що вказана земельна ділянка вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку та її передано у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог законодавства, оскільки спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» в 1 кварталі Жеревського лісництва.

На підставі викладеного просив визнати незаконними та скасувати рішення 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30.08.2010 року за № 374, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 442372, виданий 24.12.2010 року на ім'я ОСОБА_2, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094504514 від 24.12.2010 року; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» земельну ділянку загальною площею 0,25 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 та стягнути з відповідача фактично понесені судові витрати.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 08 листопада 2017 року задоволено клопотання прокурора про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3. Зокрема, в обґрунтування свого клопотання прокурор зазначав, що відповідно до відмітки на Державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 05.01.2011 року посвідчено договір купівлі-продажу, на підставі якого право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_2 переходить до ОСОБА_3

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, оцінюючи докази у справі, дійшов неправильного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки на підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки на землі державної власності, що перебувають у власності державного лісогосподарського підприємства було надано лист ВО «Укрдержліспроект» від 03.05.2017 № 227 з фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами таксаційних одиниць Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство» і межами спірної земельної ділянки, яка накладається на землі 1 кварталу зазначеного лісництва.

Також зазначає, дійшовши висновку про неналежність такого доказу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 року № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формуванні по видільних і інтегрованих банків даних, які містять лісо таксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Крім того, вважає таким, що не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції про те, що позивачами не надано для огляду оригіналів планшетів лісовпорядкування, а надані копії не відповідають вимогам галузевих нормативно-правових актів та положенням Лісового кодексу України. Так, безпосередньо в судовому засіданні представником ДП «Іванківське лісове господарство» суду надавались оригінали лісовпорядних планшетів Жеревського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування за 1973, 1993, 2003, 2014 роки для огляду.

22 березня 2018 року на адресу апеляційного суду від Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач - Розважівська сільська рада просить апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року залишити без змін. Зазначає, що згідно Проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Іванківське лісове господарство» (Жеревське лісництво) за 2015 рік, дана земельна ділянка під виділом 15 рахується як садиба. Раніше на спірній земельній ділянці було побудовано будинок для лісника. В подальшому, Іванківський лісгосп у свій час здійснив усі заходи по відчуженню цього будинку і ніших споруд, розташованих на спірній земельній ділянці. Претензій до набуття права власності ОСОБА_2 на будинок з боку позивачів немає. Зазначає також, що будучи власником житлового будинку, ОСОБА_2.в законний спосіб приватизував земельну ділянку, необхідну для його обслуговування.

26 березня 2018 року до апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, в якому зазначено, що апеляційна скарга не містить чітко визначених меж оскарження, в ній не конкретизовано, які саме норми матеріального та процесуального права порушив суд та що заважало позивачу подати усі можливі докази. Вважає, що апелянт безпідставно посилається на неналежну оцінку судом доказів по справі, в той час як суд першої інстанції проаналізував докази в їх сукупності та дійшов вірних висновків. Зазначає, що суд вірно не взяв до уваги так звані планшети лісовпорядкування 1973, 1993, 2004 років тощо, оскільки єдиним погодженим у визначеному законом порядку із них був планшет 1973 року. Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор не з'ясував, що раніше ця земельна ділянка перебувала у віданні лісничого, а на самій ділянці стояв будинок. В подальшому, цей будинок було приватизовано працівником лісгоспу, а потім відчужено ОСОБА_2, який, у передбачений законом спосіб, звернувся до сільської ради із заявою про приватизацію земельної ділянки під належним йому будинком.

11 квітня 2018 року першим заступником прокурора Київської області подано додаткові пояснення в яких зазначено, що спірна земельна ділянка статусу державних земель ніколи не втрачала, комунальною власністю в силу вищевказаних норм земельного законодавства бути не могла, незважаючи на її розташування в межах чи поза межами населеного пункту с. Ставрівка.

Крім того зазначено, що судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин відповідні положення ст. ст. 122, 142, 149 Земельного кодексу України з огляду на які, як вилучення (припинення права постійного користування) земельних ділянок державної власності, так і подальше розпорядження ними, належало до виключної компетенції відповідних органів виконавчої влади і не відносилось в будь-якому разі до повноважень органу місцевого самоврядування.

В судовому засіданні прокурор та представник ДП «Іванківське лісове господарство» підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Голова Розважівської сільської ради та представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Судом апеляційної інстанції було вжито заходи для його належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, шляхом неодноразового направлення судових повісток, які повернулись без вручення, з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів визнала можливим розглядати справу за відсутності відповідача ОСОБА_2, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30.08.2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га.

На підставі вказаного рішення сесії Розважівської сільської ради, Іванківського району ОСОБА_2 отримав державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, з кадастровим номер НОМЕР_2.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні лісгоспу, а також не встановлено порушення відповідачами принципу законності при передачі та набутті у власність спірної земельної ділянки.

Судова колегія не може повною мірою погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показань свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п.1.1. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог посилався на фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та їх виділів і межами земельних ділянок, відповідно до вказаних кадастрових номерів, а також інформацію Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 04.05.2017 року.

Крім того, в матеріалах справи наявні також копії планшетів лісовпорядкування Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство» за 1993, 2003 та 2014 роки. (т. 2 а.с. 191-193), оригінали яких були оглянуті апеляційним судом в ході розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що надані планшети не відповідають вимогам галузевих нормативно-правових актів та положенням Лісового кодексу.

Стверджуючи про неналежність та недопустимість вищевказаних планшетів лісовпорядкування через відсутність відмітки їх посвідчення органами землевпорядкування в Іванківському районі, суд першої інстанції не врахував, що п. 2.1.4 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986 року, вимагає безумовне завіряння планшетів органами земельних ресурсів лише у випадку наявності спільних меж з іншими землекористувачами. За таких обставин, до встановлення факту наявності суміжних землеволодінь, висновок суду першої інстанції щодо невідповідності планшетів Жеревського лісництва вимогам Інструкції є передчасним.

Крім того, слід врахувати, що з прийняттям Лісового кодексу України, порядок погодження та затвердження матеріалів лісовпорядкування, у порівнянні із встановленим Основами лісового законодавства СРСР та союзних республік, затвердженими відповідним Законом СРСР від 17.06.1977 року, та Інструкцією змінено. Згідно із ст. 94 Лісового кодексу України в редакції 21.01.1994 року та його ст. 48 у чинній редакції, матеріали землевпорядкування органами земельних ресурсів не завіряються.

З огляду на вищевказане, враховуючи в сукупності надані позивачем викопіювання з публічної кадастрової карти України, лист ВО «Укрдержліспроект» від 03.05.2017 № 227, а також планшети лісовпорядкування, можна дійти висновку про накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 на 1 квартал Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».

Згідно з п.п. "а", "б" ч.1 ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 ст.142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (п.2 ст. 149 Земельного кодексу України).

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлена законом процедура отримання згоди власника та землекористувача на вилучення або відчуження земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої їм у постійне користування підприємству, є обов'язковою.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих погодження на вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування Державне підприємство "Іванківське лісове господарство".

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з положень ст.152 ЗК України та роз'яснень, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Установивши, що надана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство», колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30.08.2010 року за № 374, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га. Відповідно, підлягає визнанню недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 24.12.2010 року на імя ОСОБА_2, оскільки виданий на підставі недійсного рішення.

Отже, встановлене рішенням суду незаконне виділення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки за межами селища, у свою чергу свідчить про її незаконне вибуття із володіння держави.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказані норми закону уваги не звернув, дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість вимог позивача.

В той же час, визнаючи позовні вимоги керівника Броварської прокуратури законними та обґрунтованими, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, керівник Броварської місцевої прокуратури зазначає про те, що про порушення права держави на спірну земельну ділянку прокуратура дізналася лише після опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.57 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст.56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа №6-68цс15).

У даній справі першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, а також в інтересах Державного підприємства «іванівське лісове господарство».

З матеріалів справи вбачається, що відведення спірної земельної ділянки відбулося на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Розважівської сільської ради Іванківського району 30.08.2010 року.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено з пояснень голови Розважівської сільської ради, що на спірній земельній ділянці розташовано будинок (будинок лісника), який раніше перебував у власності ДП «Іванківський лісгосп» та був ним відчужений. В подальшому, будинок був придбаний ОСОБА_2, який і звернувся до сільради з питанням приватизації землі під будинком. При цьому, з моменту придбання спірного будинку ОСОБА_2 у 2003 році і по день звернення до суду з позовом спірна земельна ділянка, а також сусідні земельні ділянки, що належать ОСОБА_2 огороджені парканом. Представник ДП «Іванківське лісове господарство» цих обставин не заперечував.

Таким чином, на думку апеляційного суду, Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства, до повноважень якого входить державне управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, організація ведення лісовпорядкування та мисливського впорядкування, ведення лісового кадастру та обліку лісів, могло і повинно було бути відомо з моменту ухвалення рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2, тобто з 30.08.2010 року, про те, що на території ДП «Іванківське лісове господарство» розташований будинок з господарськими спорудами, земля довкола якого огороджена парканом, що фактично обмежує права лісгоспу у користуванні належною йому землею.

Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення.

В задоволенні позову керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий

Судді: