ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3483/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Ткач І.В., Студенець В.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кропивна Л.В., Руденко М.А., Дідиченко М.А.

від 24.05.2017 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент"

про стягнення 379 994,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" про стягнення 379 994,38 грн., з яких:

114 306,38 грн. - основна сума заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00006241 від 22.11.2012 року,

120 969,09 грн. - плата за фактичний час користування об'єктом лізингу,

51 884,10 грн. - збитки,

8316,80 грн. - три відсотки річних,

84 518,01 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем договору про фінансовий лізинг №00006241 від 22.11.2012 року не сплатив лізингові платежі за квітень - червень 2014 року, тобто припинив виконувати своїх зобов'язання, у зв'язку з чим на вимогу позивача договір був розірваний з 01.07.2014 року, однак, відповідач після розірвання договору об'єкт лізингу не повернув, заборгованість за договором за квітень - червень 2014 року не сплатив та продовжував користуватися об'єктом лізингу, у зв'язку з чим має сплатити суму заборгованості зі сплати лізингових платежів за квітень - червень 2014 року та компенсувати позивачу плату за фактичний час користування об'єктом лізингу після розірвання договору. За твердженням позивач він також поніс витрати, пов'язані з вилученням об'єкту лізингу у відповідача (витрати на супроводження процесу розшуку та повернення об'єкту лізингу, представництва інтересів позивача для вчинення виконавчого напису нотаріуса, у виконавчому провадженні, в суді, на оплату юридичних послуг), які, на думку відповідача є його збитками, що мають бути відшкодовані відповідачем. Крім того, позивач за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання зі сплати лізингових платежів нарахував та пред'явив до стягнення три відсотки річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 114306,38 грн. основного боргу за договором фінансового лізингу №00006241 від 22.11.2012 року, 120969,09 грн. лізингових платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу, 8316,80 грн. 3% річних, 84518,01 грн. інфляційних втрат та 4 921,66 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позовна вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою, оскільки укладений між сторонами у справі договір про фінансовий лізинг №00006241 від 22.11.2012 року було розірвано позивачем в односторонньому порядку з 17.06.2014 року, тобто з моменту отримання відповідачем повідомлення про відмову позивача від договору, до моменту припинення договору позивач мав право на отримання лізингових платежів за період, що передував припиненню договору, а розірвання договору не виключає можливості проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди. Суд також встановив що визначений позивачем розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, відповідач не довів відсутності у нього такого боргу та доказів його погашення не надав. За висновком суду, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання відповідач відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та три відсотки річних, проведений позивачем розрахунок яких, як встановлено судом, є арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства. Суд також визнав обґрунтованою та доведеною позовну вимогу про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, оскільки встановив, що обов'язок відповідача здійснити оплату за весь час користування майном, що перебувало у відповідача з моменту розірвання договору до моменту його повернення, було передбачено сторонами в договорі про фінансовий лізинг. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, а їх наявність не знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг, укладеного між сторонами у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2017 року скасовано частково. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 57 194,76 грн. боргу, 4158,47 грн. 3% річних, 45 091,25 грн. інфляційних втрат та 1 595,98 грн. судового збору за подання позову. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі та 1 128,58 грн.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 3-28гс13 від 01.10.2013 року, виходив з того, що правові підстави для стягнення з відповідача несплаченого ним у складі лізингових платежів платежу по відшкодування частини вартості об'єкта лізингу відсутні, оскільки договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв'язку із чим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати об'єкту лізингу, який переходить у власність лізингоодержувача по закінченню дії договору, а у разі розірвання договору лізингу, що мало місце у спірних правовідносинах між сторонами у справі, невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв'язку з припиненням зустрічного зобов'язання лізингодавця по переданню у майбутньому об'єкта лізингу у власність. Апеляційний господарський суд також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, оскільки її стягнення у разі дострокового розірвання договору лізингу не передбачено положеннями чинного законодавства, Закон України "Про фінансовий лізинг", Цивільний кодекс України не надають сторонам договору вибору поведінки у випадках припинення договору у зв'язку з його достроковим розірванням, а тому вимоги сторони, що засновані на договорі, в якому сторони відступили від обов'язкових для них актів цивільного законодавства, судовому захисту не підлягають. В решті позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року, а рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2017 року залишити в силі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права а саме: статей 526, 629, 762 Цивільного кодексу України, статей 1, 11 та 16 Закону України "Про фінансовий лізинг". Скаржник зазначає про те, що відповідач зобов'язався сплачувати лізингові платежі в повному обсязі відповідно до Плану відшкодування, який є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг, та зобов'язаний був їх сплачувати до моменту розірвання зазначеного договору та повернення об'єкту лізингу, оскільки в силу вимог закону взяті на себе зобов'язання мають виконуватися стороною договору в повному обсязі. За твердженням скаржника, висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу не відповідає положенням статей 526, 626 - 629, 638 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 180 та статті 193 Господарського кодексу України, в порушення яких суд апеляційної інстанції не врахував те, що в пункті 6.17. договору про фінансовий лізинг сторони погодили вважати у випадку розірвання договору лізинговий платіж платою за користування об'єктом лізингу, зазначений пункт відповідає вимогам чинного законодавства, недійсним не визнаний, є погодженим сторонами і відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів є обов'язковим до виконання. Також позивач в касаційній скарзі посилається на те що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі стягнув нараховані та пред'явлені до стягнення три відсотки річних та інфляційні втрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду від 05.02.2018 року у справі визначено колегію суддів у складі: Баранець О.М. (головуючий суддя, доповідач), судді: Вронська Г.О., Студенець В.І.

Ухвалою Верховного Суду у складі зазначеної колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" строк на подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та призначено до розгляду касаційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.04.2018 року у зв'язку з відрядженням судді Вронської Г.О. визначено інший склад колегії суддів: Баранець О.М. (головуючий суддя, доповідач), Ткач І.В., Студенець В.І.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу на надав.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець, позивач) та Приватним підприємством "Білдгрупменеджмент" (лізингоодержувач, відповідач) укладено договір про фінансовий лізинг №00006241 (далі за текстом - договір лізингу), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався передати лізингоодержувачу об'єкт лізингу - транспортний засіб типу AUDI A8 Long 6.3 FSI (368 kW), 2012 року виробництва, а лізингоодержувач - прийняти об'єкт лізингу і сплатити кошти згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі за текстом - "План відшкодування"), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 181 753,29 доларів США.

Строк лізингу визначений у 60 місяців, лізинговий платіж складає еквівалент 3 250,11 дол. США, адміністративний платіж еквівалент 0,00 дол. США.

Пунктами 6.1., 6.5. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг та є невід'ємною його частиною (далі за текстом - Умови лізингу) передбачено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування, які перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у Плані відшкодування не пізніше дати, вказаної у Плані.

Відповідно до Плану відшкодування лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати лізингові платежі до 15 числа кожного місяця, останній платіж - 15.11.2017 року.

Пунктом 8.3.1. Умов лізингу передбачено, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, лізингодавець має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку за пунктом 12.6.1. договору. Сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором.

Відповідно до пункту 8.3.2. Умов лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково здійснить оплату (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг") лізингодавець має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Право лізингодавця розірвати контракт/відмовитися від контракту в односторонньому порядку та право на повернення об'єкту лізингу, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів передбачено також в пункті 12.6.1. договору лізингу. При цьому, договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13. Умов лізингу).

Пунктом 13.1. Умов лізингу передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний у строки, встановлені лізингодавцем, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов контракту.

30.11.2012 року на виконання умов договору лізингу позивач передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу: автомобіль Audi А8 Long, 2012 р.в., державний номер АА1786HH, що підтверджується актом прийому-передачі об'єкта лізингу, підписаним та скріпленим печатками сторін договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач надіслав відповідачу нагадування про несплату, а саме: перше нагадування від 05.05.2014 року; друге нагадування від 19.05.2014 року та третє нагадування від 05.06.2014 року. Разом із третім нагадуванням відповідачу було також направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору лізингу, яка була отримана відповідачем 17.06.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0430600450608.

Пунктом 13.7. Умов лізингу передбачено, що якщо лізингодавець не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у пункті 13, він матиме право на вилучення Об'єкта лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

11.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. вчинено виконавчий напис про повернення об'єкта лізингу, зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 1329.

19.09.2014 року державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження №4481162 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса.

22.09.2014 року відповідно до акту державного виконавця об'єкт лізингу вилучено у відповідача та передано позивачу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду з даним позовом про стягнення 379 994,38 грн., в тому числі заборгованість з лізингових платежів за квітень - червень 2014 року, три відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на основну суму заборгованості, плата за фактичний час користування об'єктом лізингу після розірвання договору до повернення об'єкту лізингу в примусовому порядку лізингодавцю, а також збитки (витрати на супроводження процесу розшуку та повернення об'єкту лізингу, представництва інтересів позивача для вчинення виконавчого напису нотаріуса, у виконавчому провадженні, в суді, на оплату юридичних послуг).

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містяться в статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

В пункті 6.1. розділу 6 "Лізингові платежі" Умов лізингу визначено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування). Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом.

Таким чином, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Умовами пункту 4.2. розділу 4 "Власність" Умов лізингу визначено, що право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача (відповідача) після завершення строку дії цього Контракту, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим Контрактом та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач в порушення умов договору про фінансовий лізинг з квітня 2014 року припинив сплачувати лізингові платежі, вимоги позивача про їх сплату залишив без задоволення, у зв'язку з чим позивач скористався своїм правом, передбаченим пунктами 8.3.1., 8.3.2., 12.6.1, 13.30. договору фінансового лізингу, та розірвав договір в односторонньому порядку.

Відповідно до частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тобто, у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв'язку з припиненням зустрічного зобов'язання лізингодавця по переданню у майбутньому об'єкта лізингу у власність.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що правові підстави для стягнення з відповідача несплаченої ним у складі лізингових платежів за квітень - червень 2014 року платежу по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу відсутні, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у стягненні зазначених платежів в загальній сумі 57111,62 грн. боргу, з яких: 18 454,73 грн. - за рахунком-фактурою від 01.04.2014 року, 19 077,89 грн. - за рахунком-фактурою від 05.05.2014 року та 19 579,00 грн. - за рахунком-фактурою від 03.06.2014 року.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача суми основного боргу, яка складається з частини лізингових платежів у вигляді процентів та комісій за квітень-червень 2014 року у розмірі 57 194,76 грн., з яких: 18791,54 грн. - за рахунком-фактурою від 01.04.2014 року, 19110,90 грн. - за рахунком-фактурою від 05.05.2014 року та 19292,32 грн. - за рахунком-фактурою від 03.06.2014 року.

Позивач в касаційній скарзі посилається на те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача лізингових платежів за квітень - червень 2014 року підлягають задоволенню повністю, оскільки відповідач за умовами договору фінансового лізингу зобов'язався сплачувати лізингові платежі в повному обсязі та зобов'язаний був їх сплачувати до моменту розірвання зазначеного договору та повернення об'єкту лізингу. Однак, зазначені твердження позивача не спростовують правильні висновки суду апеляційної інстанції про те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних заявлені обґрунтовано, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів в частині процентів, комісій, яке є грошовим з огляду на характер зобов'язання, є доведеним та мало місце прострочення його виконання відповідачем. Суд апеляційної інстанції здійснивши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача, встановив, що за період з 16.04.2014 року по 17.10.2016 року (від дати виникнення прострочення виконання зобов'язання згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), який є додатком до договору про фінансовий лізинг, до дати підписання позовної заяви), за який позивач просить стягнути три відсотки річних та інфляційні втрати, розмір трьох відсотків річних становить 4 158,47 грн. та розмір інфляційних втрат - 45 091,25 грн. З огляду на те, що проведений судом розрахунок зазначених сум є арифметично правильним колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних частково у визначених судом сумах, здійснюючи розрахунок з суми боргу, яку складають проценти та комісії, по кожному рахунку-фактурі за весь період прострочення.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача 51 884,10 грн. збитків, з яких 45884,10 грн. - витрати позивача, понесені внаслідок залучення юристів для надання юридичної допомоги для вчинення виконавчого напису нотаріусом, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення об'єкту лізингу та 6 000,00 грн. - витрати на оплату послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів для подання позовної заяви та участі у судових засідання з розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як правильно зазначено судами, зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, а їх наявність не знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00006241 від 22.11.2012 року, укладеним між сторонами у справі.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, оскільки такий висновок зроблений з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" на правовідносини, що склалися між сторонами з приводу користування об'єктом лізингу поширюються загальні положення про оренду (найм).

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, однак не була застосована судом апеляційної інстанції, встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В пункті 12.9. Розділу 12 "Строк та закінчення лізингу/розірвання контракту" Умов лізингу сторони погодили, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими відповідно лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

В абзаці 2 пункту 6.17. договору визначено, що сторони погоджуються, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг було розірвано позивачем достроково в односторонньому порядку, проте, об'єкт лізингу повернуто відповідачем позивачу в примусовому порядку лише 22.09.2014 року за актом державного виконавця.

З огляду на положення статті 653 Цивільного кодексу України, в якій встановлені правові наслідки розірвання договору, та статей 785, 795 Цивільного кодексу України, у разі якщо умови укладеного між сторонами у справі договору про фінансовий лізинг передбачають можливість нарахування лізингодавцем плати за користування об'єктом лізингу після закінчення або дострокового розірвання договору лізингу, то нарахування плати за фактичне користування об'єктом лізингу припиняється з моменту повернення лізингоодержувачем об'єкта лізингу лізингодавцю, та, відповідно, нарахування плати за фактичне користування об'єктом лізингу за відповідний період є правомірним.

Таким чином, укладений між сторонами у справі договір про фінансовий лізинг хоча і був дострокового розірваний позивачем в односторонньому порядку, однак в частині умов, які передбачали право позивача нарахувати та обов'язок відповідача сплатити плату за користування об'єктом лізингу після розірвання договору, залишався чинним до моменту повернення лізингоодержувачем об'єкта лізингу лізингодавцю та припинився саме з 22.09.2014 року - з моменту повернення лізингоодержувачем об'єкта лізингу лізингодавцю. Однак, наведеного не було враховано судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови. Натомість місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що у лізингоодержувача (відповідача) виникло зобов'язання щодо проведення оплати за фактичне користування майном - об'єктом лізингу відповідно до пунктів 12.9. та 6.17. договору про фінансовий лізинг.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду прийнята з неправильним застосування до спірних правовідносин положень статті 806 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 526, 626 - 629, 638 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 180 та статті 193 Господарського кодексу України, в порушення яких суд апеляційної інстанції не врахував те, що в пунктах 12.9. та 6.17. договору про фінансовий лізинг сторони погодили вважати у випадку розірвання договору лізинговий платіж платою за користування об'єктом лізингу, зазначений пункт відповідає вимогам чинного законодавства, недійсним не визнаний, є погодженим сторонами і відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів є обов'язковим до виконання, про що правильно зазначив позивач в касаційній скарзі.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про обґрунтованість та доведеність позовної вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 120 969,09 грн., а оскаржувана позивачем у справі постанова апеляційного господарського суду в цій частині прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 120 969,09 грн. підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Київського області від 12.01.2017 року про задоволення позову в цій частині слід залишити в силі. В іншій частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року має бути залишена без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року у справі № 911/3483/16 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 120 969,09 грн.

3. Рішення Господарського суду Київського області від 12.01.2017 року в частині задоволення позову про стягнення з Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 120 969,09 грн. залишити в силі.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Білдгрупменеджмент" (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Університетська, 2/1, ідентифікаційний код 35482152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, ідентифікаційний код 35571472) 3 732,73 грн. (три тисячі сімсот тридцять дві гривні сімдесят три копійки) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Ткач

В. Студенець