П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 802/950/17-а

Провадження № 11-107апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» (далі - ПАТ «СГП «Турбівське») на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року (судді Боровицький О.А., Матохнюк Д.Б., Сапальова Т.В.) у справі № 802/950/17-а за позовом ПАТ «СГП «Турбівське» до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Липовецька РДА), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерграція Поділля» (далі - ТОВ «Інтеграція Поділля»), про визнання протиправним і скасування розпорядження та

ВСТАНОВИЛА:

12 червня 2017 року ПАТ «СГП «Турбівське» звернулось до суду з позовом до Липовецької РДА, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати пункт 4 розпорядження від 30 вересня 2008 року № 272 «Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю» в частині державного акта на право постійного користування землею, виданого Відкритому акціонерному товариству «Сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків «Турбівське» (далі - ВАТ «Турбівське») згідно з рішенням 9 сесії Турбівської селищної ради 22 скликання від

07 серпня 1996 року.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 02 серпня 2017 року позов ПАТ «СГП «Турбівське» задовольнив.

На зазначене судове рішення ТОВ «Інтеграція Поділля» та Липовецька РДА подали апеляційні скарги.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08 листопада

2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Інтеграція Поділля» задовольнив повністю, а апеляційну скаргу Липовецької РДА задовольнив частково: скасував постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті

157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній до 15 грудня 2018 року).

Не погодившись із указаною ухвалою, ПАТ «СГП «Турбівське» звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року.

На обґрунтування касаційної скарги ПАТ «СГП «Турбівське» вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що цей спір не є публічно-правовим з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 1-6/2010, у якому зазначено, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки предметом оскарження у цій справі є розпорядження Липовецької РДА як суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, то цю справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 січня 2018 року відкрив касаційне провадження у цій справі, копії касаційної скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання відзиву на неї.

29 січня 2018 року Липовецька РДА подала відзив на касаційну скаргу, на обґрунтування якого посилається на правову позицію Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладену в постановах від 09 квітня 2012 року

№ 21-291а11 та від 14 лютого 2012 року № 21-1041во10, у яких Верховний Суд України дійшов висновку, що при здійсненні повноважень власника землі орган місцевого самоврядування є не суб'єктом владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею. Отже, спори, в яких державні органи або органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, є приватноправовими. З огляду на це відповідач вважає ухвалу апеляційного суду законною та просить касаційну скаргу ПАТ «СГП «Турбівське» залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з пунктом 1.2 Статуту ПАТ «СГП «Турбівське» товариство є правонаступником прав і обов'язків ВАТ «Турбівське», заснованого як правонаступник прав і обов'язків Державного підприємства «Турбівський бурякорадгосп» відповідно до рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 31 жовтня 1994 року № 354-ПП та Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 54-93 шляхом перетворення державного підприємства в акціонерне товариство.

Державним актом на право постійного користування землею від 10 серпня

1996 року серії І-ВН № 001273 посвідчено право постійного користування ВАТ «Турбівське» земельною ділянкою площею 1740,5 га сільськогосподарського призначення, на якій, серед іншого, розміщені багаторічні насадження, господарські будівлі та споруди. Державний акт видано на підставі рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07 серпня 1996 року № 9-22 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 12.

З листа відділу у Липовецькому районі Міжрайоного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26 квітня 2017 року № П-102/0-0.182-182-154/154-17 позивачу стало відомо про те, що земельні ділянки на правах постійного користування за ПАТ «СГП «Турбівське» відсутні, оскільки розпорядженням Липовецької РДА від 30 вересня 2008 року № 272 державні акти на право постійного користування землею, видані ВАТ «Турбівське», визнано недійсними.

Більша частина земель сільськогосподарського призначення у 2008 році була розпайована між працівниками ВАТ «Турбівське» та пенсіонерами з їх числа, а також працівниками соціальної сфери.

Вважаючи розпорядження відповідача таким, що суперечить законодавству та порушує права й інтереси ПАТ «СГП «Турбівське», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що право постійного користування земельною ділянкою могло б припинитися лише у випадку добровільної відмови ПАТ «СГП «Турбівське» від такого права або у випадку припинення діяльності ВАТ «Турбівське» без правонаступництва. У постановленому рішенні суд послався на постанову Верховного Суду України від 21 лютого 2011 року № 21-3а11, у якій зазначено, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, якщо припинення останньої не передбачає правонаступництва. Однак позивач є правонаступником прав і обов'язків ВАТ «Турбівське» і на момент прийняття оскаржуваного розпорядження відмови від права користування земельною ділянкою не надавав, у зв'язку із чим, приймаючи оскаржуване розпорядження, відповідач діяв не у спосіб, визначений законом.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки в такому випадку виник спір про земельне право між юридичними особами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права постійного користування земельною ділянкою. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.

Водночас зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається, що земельні ділянки ПАТ «СГП «Турбівське» були розпайовані та передані у власність громадянам з видачею державних актів на право приватної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Липовецькою РДА (як суб'єктом владних повноважень) розпорядження про передачу громадянам у власність земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня

2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.

За правилами пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених прав ПАТ «СГП «Турбівське», що виникають із земельних відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з

15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржене судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 листопада

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

В.С.Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П. Лященко

Повний текст постанови підписано 24 квітня 2018 року.