ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року справа №805/3334/15-а

Приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Гайдара А.В., Шишова О.О.,

секретар судового засідання Чернявська К.Г.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Завгородньої І.О., Мошиць М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року (повний текст складено 19 лютого 2018 року в м. Слов'янську) у справі № 805/3334/15-а (суддя в 1 інстанції - Аляб'єв І.Г.) за позовом ОСОБА_4 до Управління агропромислового розвитку Олександрівськові районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління агропромислового розвитку Олександрівської районної державної адміністрації (далі - Управління РДА), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління РДА від 21 липня 2015 року № 5 про звільнення позивача з посади заступника начальника Управління РДА;

- поновити позивача на вказаній посаді;

- стягнути суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що застосування до ОСОБА_4 заборони, передбаченої Законом України від 16.09.2014 № 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682-VII), порушує його конституційні права, оскільки не враховує наявності вини при застосуванні юридичної відповідальності.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року у справі № 805/3334/15-а у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що Закон № 1682-VII є чинним, а позивачем не стверджується про порушення його положень. Таким чином, саме лише застосування до Позивача відповідальності, передбаченої цим Законом, не є підставою вважати звільнення незаконним.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що начальник Управління РДА Мошиць М.В. не мав повноважень підписувати наказ про звільнення ОСОБА_4 Він міг лише внести подання голові Управління РДА, аби вже той своїм наказом звільнив апелянта. Також, апелянт стверджує, що звільнення позивача є незаконним, оскільки його було звільнено у період знаходження у відпустці. Крім того, слід безпосередньо керуватися нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини з питань застосування Закону № 1682-VII, оскільки деякі положення зазначеного Закону визнано Венеціанською комісією дискримінаційними, зокрема: якщо лише сам факт причетності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для відсторонення від публічної діяльності, то така заборона зводиться до форми колективного або дискримінаційного покарання, яке несумісне з нормами в галузі захисту прав людини.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Зазначається, що у 1990-1991 роках позивач обіймав посаду другого секретаря районного комітету Комуністичної партії України та у зв'язку з цим самостійно подав заяву про застосування до нього заборони, передбаченої Законом № 1682-VII. Тому вважають звільнення правомірним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечували представники відповідача.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) з 16 березня 2010 року працював на посаді заступника начальника Управління РДА.

Розпорядженням голови Олескандрівської РДА від 15 червня 2015 року № 129 призначено перевірку, передбачену Законом № 1682-VII.

Наказом Управління РДА від 10 липня 2015 року вирішено провести перевірку, передбачену Законом № 1682-VII, щодо службовців Управління РДА.

17 липня 2015 року позивач подав на ім'я начальника Управління РДА заяву, в якій повідомив про застосування до нього заборони, передбаченої Законом № 1682-VII у зв'язку з тим, що він у 1990-1991 роках працював другим секретарем Олександрівського районного комітету Донецької області Комуністичної партії України.

Наказом Управління РДА від 21 липня 2015 року № 5 позивача звільнено з займаної посади згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 3 Закону № 1682-VII.

Здійснивши оцінку обставин справи, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною третьою цієї ж статті протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

За правилами пункту 1 частини четвертої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були обрані і працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря районного комітету і вище.

Як зазначалось вище, позивач працював другим секретарем райкому. Доводи апеляційної скарги про те, що другий секретар є заступником першого, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки посада ОСОБА_4 чітко визначена як секретар, а закон не розрізняє, що під заборону підпадає лише перші секретарі, тобто, заборона, передбачена Законом № 1682-VII, поширюється на кожну особу, яка займала посаду будь-якого секретаря.

Частиною четвертою статті 5 Закону № 1682-VII визначено, що організація проведення перевірки осіб щодо застосування до них заборон, встановлених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка.

Статтею 4 цього ж Закону передбачено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.

Здебільшого, позивач не заперечує того, що на нього розповсюджується наведена заборона, посилаючись на її неконституційність.

Колегія суддів зазначає, що питання про конституційність Закону № 1682-VII знаходиться на розгляді у Конституційному Суді України.

Місцевий суд зупинив провадження у справі до вирішення справи у Конституційному Суді України, проте після скасування ухвали про зупинення провадження, суд не має правових підстав очікувати висновку Конституційного Суду України.

За таких обставин, суд виходить з того, що Закон № 1682-VII є чинним, а апеляційним судом не виявлено порушення його положень.

Таким чином, саме лише застосування до Позивача відповідальності, передбаченої цим Законом, не є підставою вважати звільнення незаконним.

Рішення Європейського Суду з прав людини щодо Закону № 1682-VII за позовами осіб до Держави Україна відсутні, а справи щодо інших країн відрізняються фактичними обставинами, тому не можуть бути взяті до уваги, як і висновки Венеціанської комісії, які не носять обов'язкового характеру.

Щодо посилання Позивача на його знаходження у відпустці як підставу для визнання звільнення незаконним, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Колегія суддів зазначає, що у спірному випадку не йдеться про звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, статтею 36 КЗпП України передбачені підстави для звільнення. З аналізу цих підстав вбачається, що законодавець розрізняє такі підстави розірвання трудового договору як розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої цієї статті) та з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (пункт 7-2 частини першої цієї статті).

Таким чином, частина третя статті 40 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних відносин.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 7 березня 2018 року в справі № 820/4794/15 (провадження № К/9901/1244/18).

Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на відсутність у начальника Управління РДА права на звільнення позивача, апеляційний суд зазначає наступне.

В обґрунтування своїх доводів апелянт додав до апеляційної скарги копію Положення про управління агропромислового комплексу Олександрівської районної державної адміністрації (а.с.151-155). Однак, апеляційний суд не можу взяти цей документ до уваги, оскільки:

- по-перше, зазначене Положення було затверджено розпорядженням голови РДА від 06.03.2008 № 71 (а.с.150) на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 967 «Про затвердження типових положень про Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської, районної державних адміністрацій». Однак, вказана постанова КМУ втратила чинність на підставі постанови КМУ №99 від 06.02.2013, тобто, до звільнення позивача;

- по-друге, копії перелічених вище документів завірені особисто ОСОБА_4 15.03.2018, тобто, в період часу, коли він не був працівником Управління РДА, відтак, вони засвідчені не належною особою в не належному порядку;

- по-третє, частиною четвертою статті 308 КАС України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Як зазначалось вище, вперше Положення про управління РДА та розпорядження голови РДА від 06.03.2008 № 71 позивач надав суду лише як додаток до апеляційної скарги. При цьому ОСОБА_4 не надано будь-яких доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Далі, відповідно до частини другої статті 11 Закону України від 09.04.1999 № 586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час звільнення позивача (як до речі і на теперішній час) призначення на посаду та звільнення з посади головами відповідних державних адміністрацій визначено лише щодо керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а не їх заступників.

А головне, частиною п'ятою статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

В позовній заяві ОСОБА_4 відсутня така підстава позову як відсутність повноважень керівника Управління РДА на його звільнення. Протягом розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не змінювались та не доповнювались підстави позову, відповідно, не давав оцінку таким доводам і місцевий суд в своєму рішенні. Вперше таку підставі для задоволення позову ОСОБА_4 висловлено лише в апеляційній скарзі. Відтак, ці підстави не можуть розглядатись апеляційним судом згідно з приписами ч.5 ст. 308 КАС України.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 805/3334/15-а за позовом ОСОБА_4 до Управління агропромислового розвитку Олександрівськові районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Повне судове рішення - 26 квітня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Сіваченко

Судді А.В. Гайдар

О.О. Шишов